Стратегії, тактики спілкування

Міжособистісне-масове, монологічне-діалогічне, маніпулятивне-актуалізаторське, гуманістичне.

ЗАНЯТТТЯ 3.

ВИДИ СПІЛКУВАННЯ:

Види спілкування. Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками: 1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування:— необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою;— бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань;— нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань;— небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.3. За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування. Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування нформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, очуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з артнером. Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до інності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів к активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу.4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші — в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. Коли схильні до короткочасного спілкування індивіди опиняються в ситуації, що вимагає тривалої взаємодії з одним або кількома співрозмовниками, вони відчувають себе некомфортно, не знають, чим заповнити паузи, швидко “виснажуються”. Сутність діалогу. Одні вчені розглядають його як безпосереднє мовне спілкування двох людей, підкреслюють його специфічність, яка полягає в тому, що процес спілкування розгортається завдяки спільним зусиллям двох суб'єктів. Інші доводять, що взаємодія двох суб'єктів ще не означає діалог, бо він виникає лише там, де є взаємодія двох різних змістових позицій, які можуть належати як двом особам, так і одній. Ці твердження не так суперечать, як доповнюють одне одного. Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні взаємодії, взаємозв'язку, взаємин, спільної діяльності людей, передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, позицію, яку він мусить обґрунтувати. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу. Тому його часто називають гуманістичним спілкуванням, яке характеризують такі принципи (К. Роджерс):— конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії;— довірливе сприймання особистості партнера. За таких умов неактуальним є оцінювання якостей і рис співрозмовника, оскільки домінує сприйняття його як певної цінності;— сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення. Йдеться не про фактичну рівність партнерів, особливо в ситуаціях, де виявляється різна соціальна позиція (вчитель — учень, лікар — пацієнт тощо), а про рівність людей у їх людській суті;— проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм;— персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного “Я”: “Я так думаю”, “Я переконаний” та ін. Вітчизняна психологія розглядає діалог (розмову між двома або кількома особами) у таких площинах:1. первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;2. провідна детермінанта розвитку особистості, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить “всередину” людини, визначаючи цим її індивідуальну психологічну своєрідність;3. принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб'єктів діалогічної взаємодії;4. комунікативний процес, що розгортається за своїми законами і внутрішньою динамікою;5. певний психофізичний стан, що функціонує в міжособистісному просторі людей, які спілкуються; цей стан є близьким до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;6. вищий рівень організації взаємин і спілкування між людьми, який органічно є близьким до первинної природи людської психіки, а тому — оптимальним для нормального психічного функціонування і особистісного розвитку людей, реалізації їх потреб, прагнень, намірів;7. найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;8. творчий процес спільного пошуку істини, краси, гармонії. Саме в діалогічному спілкуванні, на думку російських мислителів Михайла Бахтіна (1895—1975) та Олександра Ухтомського (1875—1942), виявляється унікальність людської особистості. За словами М. Бахтіна, тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається “Людина в людині” як для інших, так і для себе. О. Ухтомський стверджував, що людина сприймає реальність такою, якими є її домінанти (головні напрями її діяльності). Тобто індивід бачить навколо не людей, а своїх двійників, на яких і спрямовує свої ідеї. У такому переключенні домінанти Людина здобуває своє “обличчя”, свою неповторну індивідуальність.

Стратегії (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники. узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

§ гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

Найважливішими компонентами стратегії спілкування є мотиваційний (спілкування має реалізувати мету одного суб'єкта чи обох), змістовий (комунікативні установки — гуманістичні чи маніпулятивні — обирають учасники спілкування) і процесуальний (конструювання спілкування, тобто співвідношення між діалогом і монологом). Психологія використовує різноманітні класифікації стратегій спілкування. Наприклад, маніпулятивні та актуалізаторські. Так, виходячи з маніпулятивних особливостей спілкування, Е.Шостром виокремлює чотири основні стратегії маніпуляторів.

§ Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людьми як маріонетками.

§ Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові думати і працювати за нього.

§ Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя — це битва, де всі інші люди — то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.

§ Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з моживістю обіграти партнера.

На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений у А. Маслоу) — це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям. Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники: неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження); несвідомість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче); контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви); цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у стосунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи бути керованим). Філософія життя актуалізатора вирізняється чотирма протилежними факторами: чесністю (актуалізатор здатен до чесного прояву своїх почуттів, хоч би якими вони були); усвідомленістю (актуалізатор сприйнятливий до себе та інших); волею (актуалізатор здатний до вільного вираження властивих йому можливостей); довірою (актуалізатор глибоко вірить у себе та інших).

Американський психолог В. Сатир пропонує свою класифікацію стратегій спілкування (вони ще називаються категоріями або моделями).

§ S Обвинувач. Така людина поводиться так, ніби вона найголовніша й від неї усе залежить. Це диктатор, господар ситуації, який постійно шукає тих, хто винний. Його внутрішній стан: самотність, невпевненість, потреба в самоствердженні за рахунок інших.

§ S Той, що догоджає. Він завжди в розмові прагне догодити іншим, вибачається, не вступає в суперечки. Демонструє свою безпорадність і залежність від інших, почуття провини за все, що відбувається. Внутрішній стан характеризується висловлюваннями типу: «нічого в мене не виходить», «я ні на що не здатен».

§ S «Комп 'ютер» — це людина, яка завжди коректна, занадто спокійна, зібрана.

§ S Руйнівник. Він ніколи не говорить і не робить нічого конкретного, на запитання відповідає недоречно, невчасно й невлучно.

§ S «вирівнювання», для якого властиві свобода, гармонійність і послідовність. Така людина ніколи не принижує людську гідність, відкрито висловлює свою думку. Це — врівноважена, цілісна особистість на відміну від перших чотирьох категорій, які свідчать про занижену самооцінку людини, почуття власної неповноцінності.

Надзвичайно популярною й широко застосовуваною в різних сферах життєдіяльності індивіда є концепція Томаса-Кілмена, в якій виокремлюється п'ять основних стратегій (або типів, стилів) поведінки людини в ситуації конфліктного спілкування.

Тактики спілкування. Одна стратегія спілкування може втілитися у різних тактиках. Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) спілкування — система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети. Обрані для однієї ситуації спілкування тактики можуть виявитися неефективними в іншій.

Стилі спілкування. Індивідуальність людини у взаємодії з іншими реалізується і через стиль спілкування. Стиль спілкування – інтегральна характеристика спілкування, у якій в знятому вигляді виявляються морально-світоглядні установки суб’єкта спілкування, спрямованість його особистості, рівень комунікабельності та комунікативні здібності, уміння і навички.

Дата добавления: 2013-12-12