Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Диференціація районів за рівнем розвитку продуктивних сил

Читайте также:
  1. Арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку.
  2. ВIКОВI ПЕРIОДИ I КРИЗИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТI
  3. Визначення сценарію розвитку бізнес-комунікацій.
  4. Витоки концепції сталого розвитку
  5. Вікові етапи розвитку особистості школяра, їх характеристика та врахування в навчально-виховному процесі.
  6. Господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ століттях.
  7. Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні.
  8. Дидактика як галузь педагогіки. Основні етапи розвитку дидактики.
  9. Динаміка світового господарського розвитку другої половини ХХ- почат­ку ХХІ ст.
  10. Динаміка та етапи розвитку колективу. Закони розвитку колективу.
  11. Диференціація біоетики
  12. Диференціація життєвого рівня населення



Побудова типологій регіонів може викорис­товуватись як для системного опису і діагностики соціально-еко­номічного розвитку регіонів, так і для вирішення завдань дер­жавної регіональної політики. Методи, механізми і заходи еко­номічної політики мають ураховувати особливості типів регіонів, що можуть бути виділені з урахуванням економічних, соціаль­них, природних, геополітичних та інших існуючих умов.

Розглянемо кілька підходів до побудови регіональних типо­логій.

1.Типізація регіонів за початковим станом та динамікою відповідного індикатора. Суть цього підходу полягає в такому. Вся сукупність регіонів розподіляється на дві й більше групи за рівнем індикатора в базовому році. Потім відбувається розподіл регіонів за відносною величиною індикатора в році, що досліджується. В самому найпростішому вигляді такий метод дозволяє виділити 4 групи (типи) регіонів:

1.1 — регіони, які і в базовому і в році, що досліджується, мали рівень індикатора ви­ще середнього;

1.2 — регіони, в яких рівень індикатора в базово­му році був вище середнього, а в році, що досліджується, став нижче середнього;

1.3 — регіони, в яких рівень індикатора в ба­зовому році був нижче середнього, а потім перевищив середній рівень;

1.4 — регіони, в яких рівень індикатора і базовому, і в році, що досліджується, був нижче середнього.

2.Типізація регіонів за головними проблемами регіонального роз­витку. Цей підхід ґрунтується на виділенні основних проблем в економічному і соціальному розвитку окремих регіонів держави. Він орієнтується на цілі, завдання і механізми регіональної політики. Основна типологія має три виміри:

- рівень соціально-економічного розвитку,

- динамічність розвитку;

- природні умови.

Сутність поняття „проблемний регіон" полягає в тому, що ця територія (район, область), самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій високий потенціал і потребує активної підтримки зі сторони держави. Отже, проблемний регіон - це категорія державної фінансової підтримки.

На основі цих типологічних ознак можна запропонувати виділен­ня трьох головних типів проблемних регіонів, щодо яких доціль­но застосовувати особливі методи регулювання: відсталі, депре­сивні, прикордонні.

До групи відсталихабо слаборозвинених належать регіони, які традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Слаборозвинуті регіони ніколи не впливали на економіку країни. В більшості випадків такі регіони розмішуються на периферії.

Держава може надавати допомогу економічно відсталим регіонам у формі розвитку виробничої інфраструктури, стимулювання потоків інвестицій, деяких податкових і кредитних пільг, селективного надання дотацій підприємствам з метою забезпечення мінімальної зайнятості. Внаслідок обмеженості фінансових ресурсів держави, основним напрямом є забезпечення саморозвитку регіонів на основі використання власного потенціалу і конкурентних переваг. Збільшення суми між бюджетних трансфертів на користь відсталих регіонів відбуватиметься по мірі прискорення економічного росту в країні.



Депресивнірегіони — це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. В межах таких регіонів темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг вищі за макрорегіональні, загальнодержавні.

Тривалість і масштаб (глибина) регіональної депресії визначаються, як правило, структурою галузей виробництва, де криза стала основною причиною розповсюдження депресії на всю економіку регіону. За цією ознакою депресивні регіони поділяються на:

- старопромислові;

- аграрно-промислові;

- добувні.

Перспективи виходу регіонів із депресії залежать від зміни макроекономічної ситуації та соціально-економічної політики, яку впроваджують на національному і регіональному рівнях. Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону та підприємства шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реорганізації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого клімату, пошуку нових ринків збуту. Зростає роль держави, яка шляхом пере­розподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню стабільності відтворення в регіоні. Це і є метою регіонального розвитку як од­ного з найважливіших державних інтересів.

Якщо у великому регіоні проблема депресивності економічно­го розвитку характерна лише для окремої його частини, тобто субрегіону нижчого рангу, то тоді питання активізації його гос­подарської діяльності вирішується через розроблення та запрова­дження регіональних програм розвитку з найбільш важливих га­лузей економіки. Джерелами фінансування цих програм можуть бути регіональний, а в окремих випадках і національний бюджети. В умовах ринку прерогатива повинна належати суб'єктам господа­рювання регіону, виробленню та самостійному прийняттю рішень і їх реалізації. Органи управління в регіонах повинні усвідомити нову ситуацію у зв'язку з ринковими умовами господарювання і пере­конатись у її вигідності для розвитку регіональної економіки.

Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки і міжнародного співробітництва. Прикордонні регіони мають потенціал для активного залучення до інтеграційних процесів, які охоплюють на сьогоднішній день увесь континент. Поняття "прикордонний регіон" означає, що територія, яка до нього відноситься, перебуває під впливом державного кордону. Основними функціями такого регіону є бар'єрна, фільтруюча, контактна.

Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів на світовій арені збільшуються повноваження місцевих влад, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн. Прикордонне співробітництво дає змогу вирішити конкретні економічні та соціальні питання безпосередньо для прикордонних областей, зокрема поступово долати нижчий рівень економічного розвитку цих периферійних територій.

Вищою формою прикордонного співробітництва у країнах ЄС стали євро регіони. Єврорегіони — це міждержавні транскордонні регіональні асоціації, які охоплюють прикордонні області та розвиваються за погодженими планами та проектами. Співробітництво тут відбувається у вигляді розробки спільних комплексних програм економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, конкретних транскордонних економічних проектів, розв'язання проблем зайнятості, інфраструктури, екології. В Україні існує можливість створення та ефективного функціонування ще однієї форми регіонального співробітництва — вільних економічних зон на прикордонних територіях.

Оскільки регіони не однакові за своїм економічним потенціалом, то формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Ці об'єктивні умови примушують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких немож­ливо було б вплинути на природну неоднорідність економічного розвитку регіонів. Таким чином, механізм перерозподілу загально­національного багатства з метою підтримки окремих регіонів свід­чить про єдність господарського комплексу країни, в якому еконо­міка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.

6. Регіональні пропорції. Диспропорції в територіальній структурі

 

Особливу увагу у регіональній економіці заслуговує використання методу тери­торіальних пропорцій у розміщенні виробництва. Пропорції — це певна відповідність частин між собою і цілим, співвідношення між складовими частинами. Для регіону життєво важливе зна­чення має територіальна структура виробництва, співвідношен­ня галузевих і територіальних пропорцій у процесі комплексно­го розвитку і розміщення господарства. Метод територіальних пропорцій застосовується у сфері матеріального і нематеріаль­ного виробництва як для забезпечення ефективності викорис­тання сприятливих умов і чинників розвитку регіонів, так і для оцінки їх участі у розподілі і споживанні створених матеріаль­них благ.

Міжгалузеві й територіальні пропорції в розвитку і розміщенні продуктивних сил нерозривно пов'язані між собою. Зміни в галу­зевих пропорціях господарства регіону тягнуть за собою відповідні зміни і в територіальній структурі.

Відсутність чіткої обґрунтованої регіональної політики у перші роки незалежності України призвела до загострення соціально-еко­номічних і особливо суспільно-політичних диспропорцій. У науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств, терито­ріальних, галузевих, господарських (національного і світового рівня) комплексів. Розрізняють часткові диспропорції (мають локальний, тимчасовий характер) і загальні диспропорції (пов'язані з порушен­ням процесу відтворення загалом, мають тривалий характер). Форма вияву часткових диспропорцій - дефіцити або надлишки окремих товарів, продовольчі, валютні, фінансові кризи; загальних диспро­порцій - економічні кризи в окремих країнах, низці країн, в економіці світу загалом.

Тому одне з ключових завдань державної регіональної політики - пом'якшення міжрегіональних економічних та соціальних диспро­порцій. Це підкреслено в Концепції державної регіональної політи­ки, де стави­лося завдання поетапного зменшення рівня територіальної диферен­ціації розвитку регіонів та питання покращення соціального забез­печення громадян.

Актуальність розв'язання даної проблеми є сьогодні очевидною, насамперед тому, що територіальні соціально-економічні диспро­порції в будь-якому суспільстві можуть бути джерелом не лише со­ціальної, але й політичної нестабільності та провокувати протисто­яння регіонів. У нашій державі з її яскраво вираженими регіональни­ми диспропорціями за економічними, соціальними і суспільно-по­літичними параметрами, з традиційним міфом протистояння Заходу і Сходу, давно назрівала потреба дослідження диспропорцій з метою попередження їх виникнення та нейтралізації наслідків.

Найбільш загальним показником економічної діяльності є валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та вало­вий прибуток.По Україні вона становить більше третини загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період є зростання виробництва валової додаткової вартості в абсо­лютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. Найвищі показники виробництва доданої вартості були і є характерні як головний чинник для високоіндустріальних регіонів (Донецька і Дніпропетровська, Запорізька, Луганська обл.) і є найнижчими для аграрно-індустріальних регіонів (Чернівецька, Тер­нопільська, Закарпатська, Херсонська обл.

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвести­ційної діяльності. Основним напрямом є інвестиції в основний капі­тал (капіталовкладення). Вони являють собою витрати на нове буді­вництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння дію­чих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-кому­нального та побутового призначення.

Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх терито­ріальну структуру. Диференціація капітальних вкладень у економічний розвиток ре­гіонів є достатньо контрастною. Сьогодні значні інвестиції вклада­ються у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорно­морський райони.

Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил - подальше їх значне зростання у Центральному і Донецькому райо­нах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини у решті економічних районів України.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняєть­ся група соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним. Нерівномірність розміщення населення впливає на диференціацію економічного роз­витку регіонів. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, При­дніпровському районах (майже 30 % загальної чисельності населення в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження на­селення припадають на Подільський і Поліський райони.

Показник густоти населення, який показує ступінь його зосеред­женості як по території Україні, так і по регіонах, зменшується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населення (5-6 чол.) є в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінила­ся густота населення лише у Івано-Франківській та Рівненській об­ластях. На решті території економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1-2 чол.

Відбуваються певні зрушення у територіальних пропорціях відтво­рення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосередження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах - Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсоткового пункту), Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве змен­шення відбулося у Причорноморському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акре­дитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктив­них сил людей. Найбільша кількість студентів, які закінчили вузи, була у Центральному і Східному районах, де вони становили відповідно понад 19 та 16 % загальні кількості випускників в України. Найнижчі показники у Подільському і Поліському районах, які щорічно випус­кають 7,0- 7,5 % загальної чисельності студентів України.

У цілому треба зазначити, що найбільш результативним було функ­ціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровсь­кому економічних районах, якими виробляється понад третину вало­вої доданої продукції України, тут зосереджені більш ніж третина ви­робничих фондів і така ж кількість населення України. Ці два еконо­мічних райони беруть найбільш активну участь у зовнішньоекономічній діяльності. Експорт цих районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надход­ження в Україну. Тут виробництво валової доданої продукції на душу населення становить у 2,3 рази більше ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька обл.).

Оскільки відтворювання диспропорцій істотно впливає на соціаль­но-економічну ефективність діяльності регіону, необхідною переду­мовою запобігання кризі є всебічне їх вивчення (виявлення причин, умов і факторів виникнення, класифікація, кількісна і якісна оцінка, розробка дієвих механізмів, подолання та усунення можливих у май­бутньому нерівностей розвитку

Визначення науково обґрунтованих пропорцій і темпів розвит­ку господарства включає низку важливих питань, які впливають на особливості розміщення продуктивних сил. До них відносять: співвідношення першого і другого підрозділів суспільного вироб­ництва; співвідношення промисловості, сільського господарства і транспорту; співвідношення між галузями промисловості тощо.





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 206; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 23.20.129.162
Генерация страницы за: 0.009 сек.