Економічний розвиток та соціальний устрій українських земель у ХІV – першій половині ХVІ ст

Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. в Україні продовжувало розвиватися землеробство, ремесла, торгівля, відроджувалися старі і будувались нові міста. В землеробстві поряд з перелоговою системою і двопіллям широкого розвитку набула і трипільна система. Одночасно з землеробством розвивалося тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль у господарчому житті українських селян продовжувало відігравати рибальство і мисливство. У феодальних господарствах переробляли сільськогосподарську сировину.

Серед найбільш традиційних для України промислів можна назвати солеваріння, виробництво дьогтю, смоли і поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу та дерева для домашнього вжитку тощо.

Протягом ХІV-ХV ст. на українських землях зростала кількість і розміри великих феодальних господарств. Феодальні володіння збільшувалися за рахунок захоплення пустошей та загарбання общинних селянських земель. Відбувався загальний наступ феодалів на селянські общини і вже до середини XVI ст. вільних общинних земель в Україні майже не залишилось. Феодали поряд зі збільшенням натуральної і грошової ренти розширювали власні орні землі (за рахунок селянських) і вводили відробіткову ренту. Селяни змушені були відробляти 14-денну панщину як звичайну річну норму. Таким чином, вони потрапляли в дедалі сильнішу залежність від феодала, а, отже, закріпачувались.

Розширення феодального землеволодіння і посилення влади поміщика над селянами спричинило необхідність юридичне оформити кріпосницькі відносини. Велику роль у зміцненні феодальних відносин відіграли Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр. Останній з них взагалі скасував усі обмеження земельної власності поміщиків, закріпив за ними законодавчі права, а селян остаточно позбавив волі.

У відповідь на посилення феодально-кріпосницького гноблення в XV — першій половині XVI ст. в Україні розпочався антифеодальний рух. Найбільш поширеною формою протесту селян були втечі від поміщиків, які часто супроводжувались підпаленням маєтків, вбивством поміщицьких слуг, а інколи і членів родини поміщика. Частина втікачів оселялась в містах, де поповнювала ряди міської бідноти, частина осідала на незайнятих землях Середнього Подніпров'я.

Одночасно з втечами селяни виступали на відкриту збройну боротьбу з ненависними поміщиками. У 1490-1492 рр. на Буковині і в Східній Галичині відбулось повстання селян під проводом Мухи. У повстанні взяло участь близько 10 тис. осіб. Повсталі захопили міста Святин, Коломию, Галич, підійшли до Львова. Польська влада вимушена була кинути проти повсталих об'єднане польсько-литовське військо. В бою під Рогатином військо Мухи потерпіло поразку, і він з невеликим загоном змушений був відступити до Молдавії. Повстання продовжувалось протягом 1491-1492 рр. І тільки після розгрому загону Мухи під Галичем у 1492 році повстання пішло на спад.

У XVI ст. селянські виступи продовжувались, хоч і не мали такого масового характеру. Незважаючи на те, що всі повстання потерпіли поразку і були придушені, а керівники повстань страчені, в Україні посилювалась боротьба проти соціального і релігійного гноблення, а в народі росло бажання розділити землю між тими, хто її обробляє.

На жаль, подальші події не тільки не полегшили долю українського народу, а привели його ще до більшого закріпачення, посилення утисків в економічному і духовному житті. Йдеться про нове зближення Литви і Польщі, яке відбулось у середині XVI ст. і відіграло негативну роль у подальшій історії українського народу.

Дата добавления: 2013-12-13