Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічна думка Стародавнього Сходу





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.

Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).

Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.



Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е.

Економічна думка Індії.

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини:

1. релігія обов’язку,

2. релігія матеріальної вигоди,

3. релігія чуттєвої любові.

Кожній з цих цілей присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності господаря. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгів­лю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тіль­ки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському госпо­дарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар.

Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Економічна думка Стародавнього Китаю.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.

Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.

Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків. Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.
3. Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу

В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.

Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.

Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

Греція. У першій половині І тисячоліття до н. е. колись могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслідок внутрішніх та зовнішніх обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу стає Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох кон­тинентів - - Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні шляхи. Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій.

Грецькі поліси становили окремі держави, центром кожної з яких було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII — VI ст. до н.е. Згодом такі міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші, перетворилися у важливі реміс­ничо-торговельні центри, стали осередками політичного, куль­турного життя Греції. Значне місце в господарстві країни зай­мали ремесла, виплавлення металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду, з якої виплавля­ли мідь, залізо, виготовляли бронзу. Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Роз­роблялися поклади мармуру, глини. Добротним і красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби, які славилися на весь тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за межами країни. Військова могутність Афін призвела до роз­витку кораблебудування, яке було під контролем держави. Повільніше розвивалося сільське господарство. Це було зумовлено рядом вказаних вище факторів, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні ба­гатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфу­мерії, для освітлення, а також була головним експортним товаром. В Єгипет, Рим та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

У цілому розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було -широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріально­го виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, ка­меноломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейо­вані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як при­слугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім'ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економіч­ного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основ­ною продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак поступово продуктивність невільничої праці падала. З'явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Це стало особливо відчутним, коли Гре­ція почала зазнавати поразок у війнах, внаслідок чого припи­нився приплив нових рабів. Нескінченні конфлікти між грець­кими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабо­власниками паралізували економічне життя країни.

Постаті: Перікл, Сократ, Демокріт, Ксенофонт, Платон, Аристотель. Основою виробництва, на думку Арістотеля, має бути рабська праця. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природ­ну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.

У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Економічна думка стародавнього Риму. Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам, квесторам), а також вершникам (замож­ним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею 25 —100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. є. трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам — землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право при­ватної власності на землю гарантувалося римським законо­давством ("Закон XII таблиць") та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. У Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахів­ництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль у господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, в інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській знаті, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Поступово в містах сформувалися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля. Цьому сприяли також географічний поділ праці, успіхи у кораблебудуванні та будівництві доріг, спеціалізація виробництва та розвиток товарно-грошових відносин. Надзви­чайно активною була морська та караванна торгівля з про­вінціями. З Сірії привозили дорогі тканини, скло, ювелірні вироби; з Єгипту — лляні тканини, пшеницю, папірус; з Північної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку, зо­лото; з Іспанії — срібло, олово, залізо, мідь; з Галлії — вино­град, вино, кераміку; з Германії, Британії — рабів. Незважаючи на складні умови (піратські напади, розбій), успішно розвива­лася торгівля Риму з Індією та Китаєм. Поступово римські купці проникли на північ Європи. В III — IV ст. н. е. в обмін з Римом втягуються народи Північного Причорномор'я, в т. ч. й України. Торгівля сприяла впливу високорозвинутої рим­ської культури на тогочасний світ.

У Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні моне­ти. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 фунтова — сомісом, 1/12 — унцією. Поруч з римськими використовували­ся срібні монети — драхми грецької чеканки з римською пе­чаткою. В ПІ ст. до н. е. з'явився римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період існу­вання Римської держави в обіг були введені золоті монети — ауерси та соліди.

Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.

Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери. Яскравим виразником ідей раннього християнства був Августин Блаженний(354-430). В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.

Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. Важливим досягненням антич­ної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним. У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та виправдання його як природного явища до критики і визначення загальної рівності людей.





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1079; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.035 сек.