Доля УГКЦ Й.Сліпий

Один з перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення виступала натхненником національно-визвольної боротьби, зазнавала політику більшовиків.

До встановлення радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася із 3040 парафій і 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Видава-лося три Тижневики і шість місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків, було 520 ієромонахів, 1090 монахинь, 540 семінаристів. Церква об'єднувалося

понад 5 млн. віруючих.

Смерть митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. стала сигналом до початку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували в пособництві нацистам. Наступник Шептицького Й. Сліпий намагався знайти спільну мову з новою владою.

Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з Російською православною церквою. Далі пішли арешти провідних діячів церкви і заслання їх до Сибіру. Протягом короткого часу було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. свяще­ників, монахів, монахинь. У 1946 р. в Києві відбувся закритий процес проти греко-католицької ієрархії на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано псевдособор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор собору єпископ

Г. Костельник був застрелений на одній з вулиць Львова.

За схожим сценарієм розгорталися події у Закарпатті. До липня І947.р. від мукачівської єпархії відібрали 73 церкви, 15 священиків було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кордон. На мука­чівського єпископа Г. Ромжу було вчинено замах, але він залишився живим. Пізніше він був отруєний в лікарні. Після Цього закрили всі греко-католицькі церкви і 50 священників засудили до різних строків ув'язнення. Наслідком цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом «добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з Російською православною церквою».

Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель. Вона повинна була підірвати опору національно-визвольного руху і духовну опору західних українців.

Проте УГКЦ остаточно не припинила свого існування. її легальні структури існували за межами УРСР, а нелегальні діяли на західно українських землях і мали назву «церква в катакомбах».

Біографічна довідка.

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 р. на Галичині. Після закінчен­ня школи студіював теологію у Львові, а з осені 1912 р— в Інсбруку, де 1918 р. здобув ступінь доктора богословія. Рукоположений митрополитом Андреєм Шептицьким,молодий священик продовжував свої студії. У 1922 р. Й. Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректором. Під його керівництвом семінарія стала розбудована в Греко- католицьку богословську академію. Друга світова війна була поворотним пунктом у житті Й. Сліпого. Окупація Західної України більшовиками поставила УРКЦ у важкі умови. Старий і хворий митрополит А. Шептицький шукав собі заміни. 25 листопада 1939 р. Й. Сліпий був призначений наступником на митрополичому престолі.

У роки німецької окупації (1941—1944) Й. Сліпий відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. ЇІісля повернення радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три рази, пробувши у в'язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи Римського і світової громадськості Й. Сліпий був звільнений і прибув до Рима. Тут він розпочни бурхливу діяльність; відновив на чужині колишню Львівську духовну академію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства та видання часопису «Богословіє»

25 січня 1965 р. Й; Сліпого було обрано кардиналом і владикою (патріархом) УГКЦ. На 93-му році його життя обірвалося. Згідно з заповітом у 1992 р. його було перепоховано у Львові.

Левко Лук'яненко народився у 1927 р. в багатодітній селянській родині на Чернігівщині. У 1944 р. був мобілізований до лав Червоної Армії. У 1956 р. закінчив юридичний факультет Московського університету й одержав при­значення на роботу в Західну Україну, де працював штатним пропагандистом; у Радехівському і Глинянському райкомах партії, згодом — адвокатом. Під впливом ще свіжої пам'яті про збройну боротьбу ОУН—УПА, спілкуючись (з місцевим населенням, Л. Лук'яненко вирішив присвятити себе боротьбі: за незалежність України. У 1958 р. він разом зі. Кандибою) (теж юрист) заснували осередок Української робітничо-селянської спілки (УРСС).,Л. Лук'яненко разом зі С. Віруном підготували проект програми,УРСС, у якому теоретично обґрунтовувалося й осмислювалося положення нового, безкровного етапу боротьби за незалежність України. У документі піддава­лась критиці соціально-економічна й національна політика КПРС. Зазнача­лося, що в дійсності Україна позбавлена проголошених Конституцією суверенітету та прав вільно вступити в політичні та економічні відносини з іншими державами. У республіці українська мова не тільки нестала

державною взагалі була майже витіснена з офіційного вжитку. Тому Україні потрібної
використати надане їй право (ст.14 Конституції УРСР, ст. 17 Конституції
СРСР) і вийти зі |складу СРСР.

Характерною особливістю УРСС було те, що ЇЇ засновники для визначення та обґрунтування своїх ідеологічних засад використовували праці К. Маркса, В. Леніна. У 1961 р. за доносом діяльність УРСС були викрито. Л. Лук'яненка було засуджено до страти. Після 73-денного очікування виконання вироку в камері смертників страту було замінено на п'ятнадцятирічне ув'язнення. Після по­вернення з ув'язнення він продовжив боротьбу за незалежність України, став одним із засновників Української Гельсінської групи. У 1978 р. був знову заарештований і засуджений до десяти років ув'язнення і п'яти років заслання. У Січні 1989 р. повернувся в Україну, очолив Українську Гельсінську спілку. У 1990 р. був обраний народним депутатом. У цьому ж році очолив Українську республіканську партію. У 1992—1993 рр. — надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Із 1994 р. - знову народний депутат, голова Все­української асоціації дослідників голодоморів в Україні.

Дидактична картка №4

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

Економічна криза:

- Дефіцит товарів

- Відмова або повільне запровадження нових технологій

- Невисока якість більшості товарів
- Продовольча криза; хронічна криза сільського господарства

- Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах за­робітної плати)

- Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки

- Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції

- Воєнні авантюри й нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіо­пія, Ангола тощо)

- Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції
розвитку світу. «Старіння» керівництва

Політична криза:

- Недієздатність законодавчих органів

- Втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн

- Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайом­ства, родинних зв'язків, особистої відданості

- Посилення репресій проти інакомислячих

Ідеологічна криза:

- розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудо­ва комунізму)

- Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя

- Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму

- Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві;

- Посилення ідеологічного тиску на: суспільство *- Бездумна експлуатація природних ресурсів

Екологічна криза:

- Відсутність наукового обґрунтування у розміщенні виробничих

потужностей

- Руйнування природного середовища, придатного для життя лю­дей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо)

- Поступова деградація нації (генетичні, зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення на­роджуваності, зростання числа хронічних Захворювань тощо)

Дидактична картка № 1

Етапи періоду застою

/ етап (1965 — 1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).

77 етап (1970—1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

НІ етап (1982—1985) — зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

Дата добавления: 2013-12-13