Значення козацтва

Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визво­лення України.

Діяльність ко­заків торкалася усіх сфер життя українського на­роду: вони боро­нили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську куль­туру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили го­ловний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорізьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

ЛЕКЦІЯ № 4

Тема: Історичні аспекти появи чисельних етносів в Україні, найбільш характерні риси їх спілкування

між собою, в рамках держави

ПЛАН:

1. Причини, характер, хід та наслідки визвольної війни українського народу середини 17 ст. Воєнно-політичні події 1649-1653 рр.

2. Розробка Б.Хмельницьким політичної програми Української держави.

3. Суспільний та державний лад Козацької республіки.

4. Українсько-російський договір 1654 р.

1. Причини, характер, хід та наслідки визвольної війни українського народу середини 17 ст. Воєнно-політичні події 1649-1653 рр.

Спокій, що запанував в Україні після придушення Польщею козацько-се­лянських повстань, був вдаваним. В українському суспільстві зберігався цілий вузол протиріч, серед козаків, селян, мі­щан жевріло невдоволення, і для органі­зації нового повстання бракувало лише відважного і енергійного проводиря. Такий проводир знайшовся в особі Богдана Хмельницького, який на початку 1648 р. підняв українське населення на визвольну боротьбу проти Польщі.

Б.Хмельницький - син заможного реє­стрового козацького сотника Михайла Хмельницького, який за свою службу от­римав хутір Суботів поблизу Чигири­на. Богдан закінчив Єзуїтську колегію у Львові і мав гарну на той час освіту. Служив у війську реєстрових козаків. У 1620 р. потрапив на два роки в турецьку неволю. У 1638 р. Хмельницький отримав посаду військового писаря, а згодом став сотником Чигиринського козацького полку. Богдан мав декілька синів і дочок, був гарним господа­рем, досить лояльно ставився до польського уряду. Та, як і інші православні українці, Хмельницький зазнавав утисків і пересліду­вань з боку влади.

У 1646 р. сталася подія, яка докорінно змінила життя вже немолодого Хмельниць­кого. Коли його не було в Суботові, на хутір напав польський шляхтич Читинський, погра­бував хутір, убив молодшого сина Хмель­ницького і викрав жінку, з якою щойно овдо­вілий Богдан мав намір одружитися. Спро­ба знайти управу на Чаплинського в короля у Варшаві, численні скарги до суду виявили­ся марними. Самого ж Хмельницького ув'яз­нили, після чого він утік до Запоріжжя.

У лютому 1648 р. Богдан Хмельниць­кий, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Ця подія ознаменувала початок грандіозної Національно-визвольної війни, яка трива­ла до 1676 р.

У ході цієї війни відбулися докорінні зміни у житті українського суспільства - у державному устрої, у соціально-економіч­них відносинах, у духовній сфері.

Причини національно-визвольної війни:

· Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національ­ного та релігійного гноблення, курс поль­ського уряду на ліквідацію козацтва як ста­ну. Серед українського населення нароста­ло почуття ненависті до польського пану­вання, соціальний вибух був неминучим.

· Стрімкий розвиток національної само­свідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інте­ресів, розвиток ідей Батьківщини, її єднос­ті та незалежності).

· Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його полі­тичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Рушійні сили визвольної боротьби:

· Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром україн­ської армії.

· Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно висту­пало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення, проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони ви­магали особисту свободу і право володіння землею.

· Міщани - відіграли важливу, а в окре­мих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Га­личина) - провідну роль у національно-ви­звольній і соціальній боротьбі.

· Частина української шляхти - відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми,

· Представники православного духовен­ства (особливо його низи) - взяли безпосеред­ню участь у подіях революції, у державо­творчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств україн­ського суспільства, та головного її рушій­ною силою були козаки, селяни і міщани.

За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби станови­ли православні українці. Разом з тим, се­ред повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні, у тому числі поляки і євреї.

Цілі боротьби

1. Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

2. Звільнення від національно-релігійного гноблення.

3. Ліквідація магнатського землеволодін­ня, фільварково-панщинної системи госпо­дарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, ко­заків на землю.

4. Утворення незалежної соборної укра­їнської держави. При цьому слід за­уважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово. Піднімаючи козаків на повстання, Б.Хмельницький і його соратники прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Але в ході боротьби Хмельницький висуває ідею створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом - і Української суверенної держави. Вперше принципи розбудови незалежної держави Хмель­ницький сформулював у лютому 1649 р. під час переговорів з королівськими послами в Переяславі.

Форми боротьби

Мали місце найрізноманітніші форми боротьби - непослух, відмова від виконан­ня обов'язків, військові дії. Та все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, грабежі, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і росіяни, і татари, і турки, і укра­їнці.

Зрозуміло, що вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості поль­ського режиму в Україні, жорстокості існу­ючого соціального гноблення. І чим не­стерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх бо­ротьба.

Ніким не замовчується той факт, що українці вдавалися до надзвичайно жорстоких дій, аж до масового винищення, проти євреїв, католиків (українців, литовців, білорусів та інших), уніатів. Анти єврейська спрямованість боротьби зумовлювалася ще й соціальним становищем євреїв в Україні: вони були переважно орендарями земельних маєтків, власниками млинів, броварень, гуралень, корчмарями, лихварями і при цьому вдавалися до досить суворих форм визиску місцевого населення.

Характер національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її ха­рактер визначають як:

• національно-визвольний;

• релігійний;

• соціальний.

Періодизація національно-визвольної війни

Національно-визвольна війна продовжу­валася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогод­нішнього дня залишається дискусійним.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

Дата добавления: 2013-12-13