Лекція №1. Тема: Вступ до курсу “Історія української культури”

Тема: Вступ до курсу “Історія української культури”

План

1. Поняття і сутність культури.

2. Функції культури.

3. Культура і цивілізація

1. Приступаючи до вивчення предмету Історія української культури ми повинні чітко з’ясувати суть поняття культура, національна культура, світова культура, функції культури.

Поняття “культура” складне і багатогранне. Чимало філософів і дослідників давніх і новітніх часів намагалися дати вичерпне визначення цього терміну. Але той факт, що і на сьогоднішній день не існує єдиного уніфікованого поняття, а в світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень свідчить про неоднозначність і обширність поняття “культура”.

Саме слово “культура” латинського походження і означає “обробіток”, “догляд”. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, філософ Цицерон (у 45 р. до н.е), який назвав філософію “культурою душі”. Саме в культурі мислення він вбачив шлях до розширення духовного світу людини. У такому розумінні як синонім освіченості, вихованості людини, термін “культу- ра” ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української. У середні віка поняття “культура” асоціює з міським вкладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. І тільки в ХVІІ ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ ХVІІ ст. Й. Герде відстоював ідею історичного прогресу людства, пов’язуючи його з розвитком культури.

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності

людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Авторитетний культуролог України Д. Антонович слушно наголошує на те, що під словом культура в різних випадках криється різний зміст. В широкому розумінні цього слова, наголошує дослідник, - культурою вважають все, що має людина чи громада людей не від природи, а вже від власного розуму і власної творчості, як царині матеріальній, так і духовній, у громадського життя, звичаїв та побуту.

Серед сучасних визначень культури є:

1. Культура – є все те, що результатом людської

історії.

2. Культура – як міра людяності.

3. Культура – все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

І як приклад, Д. Антонович наводить той факт, що коли людина не їсть сире м'ясо, а раніше його зварить, то така людина стоїть щодо своєї культурності на кілька щаблів вище від людини що не відчуває потреби кулінарної обробки м’яса перед його споживанням.

Варто чітко усвідомити, що культуру в широкому розумінні цього слова мають усі люди – від найпримітивніших канібалів (людоїдів) до найбільш культурно розвинених народів; тільки рівень культури в них різний: одні мають культуру примітивнішу, інші – високорозвинену.

Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це зумовлено тим, що людство нагромадило далечезні матеріальні й духові цінності, створенні в різні епохи різними народами.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури.

Традиційно розрізняють два основні напрямки – матеріальний і духовий, відповідно до двох основних сфер людської діяльності – матеріальної і духової. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, помешкання, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв’язку, пам’ятники і мопулянти тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей.

Матеріальна і духовна культура перебувають у тісному взаємозв’язку.

Так, приклад, образотворче мистецтво: картина є зразком духовної культури, але її творення неможливе без предметів матеріальної культури: полотна, фарб, пензлів. І навпаки, без освіти, спеціальних знань, які є елементом духовної культури особистості неможливе виготовлення матеріальних речей.

Але якщо уважно проаналізувати результати діяльності людини то ми побачимо що не все що людина зробила має культурну цінність. Тому необхідно чітко розмежувати поняття культурна цінність і елемент культури.

Культурна цінність це найкращі, найдосконаліші зразки людської діяльності які мають суспільне визначення (або принаймі діяльності суспільства). Історичне значення, із часом не втрачають своєї актуальності (твори Шевченка, Франка тощо) а навпаки набувають все більше ваги. Наприклад зразки давнього мистецтва: Леопарда Давінчі, Мікеланджело.

Критерієм культурної цінності є час.

Дуже важко об’єктивно оцінити культурну цінність сучасного вору. Історія знає чимало випадків коли генії не були оцінені за життя, але були визнані через певний час.

Багато художників, письменників продавали свої твори за безцінь, живучи в злиднях. Проте після їх смерті вони були належно оцінені. (Рембрандт)

Елемент культури – це більш ширше поняття. Елемент культури є все що створила людина своєю працею. (повсякденний одяг, меблі тощо)

В сучасній науці прийнято розподіляти культуру відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділяти світову національну культуру.

Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стало загальнолюдським надбанням.

Національна культура – є синтезом культурних цінностей надбань, створених різними соціальними групами людей і групами суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній

(традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, німецьку, російську. Проте, ви повинні для себе чітко усвідомити відмінність понять “українська культура” та “культура України”.

Кожний народ створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, і в деякій мірі навпаки національна культура зазнає впливу світової. Отож національна і світова культура перебуває у тісному взаємозв’язку.

Упродовж розвитку людства виникли певні культурні епохи: антична культура, культура середньовіччя, культура доби Відродження, культура нового часу.

2. Функції культури.

Складна і багатогранна сутність культури визначає різноманітність її функції в житті суспільства й окремої людини. Серед них виділяються: пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна.

1) Основного функцію культури, на думку багатьох вчених є людино творча або гуманістична. Всі інші функції так чи інше пов’язані з нею і навіть випливають з неї.

2)Інформація є однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Саме тому культуру не випадково вважають соціальною пам’яттю людства, а розрив культурних зв’язків між поколіннями призводить до її втрати з усіма негативними послідками.

3)Пізнавальна ця функція тісно пов’язана з першою і випливає з неї.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки вона використовує багаті знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств різняться між собою саме за цією ознакою.

Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще “винаходять велосипед”, залишаючись на досидь низькому щаблі розвитку.

4)Результативна функція культури полягає в узгодженні співіснування й взаємодії людей. У праці, побуті, особистому житті культура так чи інакше впливає на поведінку людей та їх вчинки. Регулятивна функція спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. (юридичні правила)

5)Аксіологічна (ціннісна, оціночна).

Ця функція відображає важливий якісним стан культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтирів і потреби. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять інтелігентності особи. (Хто іде до музею, церкви інші в кафе-бар). Для когось основне що людина знає, який її духовний світ, а для інших як людина одягнута.

6)Особливе місце належить виховній функції культури за допомогою якого підростаюче покоління засвоює досвід співіснування в суспільстві, правила поведінки, виступає універс фактором саморозвитку.

3. Культура і цивілізація.

У культурології поняття “цивілізація” дуже зблизилися з поняттям культура, іноді ці терміни вживаються як синоніми.

Термін “цивілізація” вживається як для позначення етапу розвитку людського суспільства, так і для характеристики будь-якого суспільства. У першому випадку мається на увазі суспільство, розвиток продуктивних сил якого дає можливість отримувати додатковий продукт, і саме виробництво останнього, а не просто задоволення наявних потреб людей, стає його метою. У цьому розумінні виділяють три основні ступені розвитку людства: дикість, варварство та цивілізація. Поняття “цивілізація” характеризує етап в культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. д. н. е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958р. в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста.

В іншому розумінні, згідно з певною філософською традицією, цивілізацію протиставляють культурі як “технологія” цивілізації її сенсовим ціннісним засадам. Цивілізація може служити культурі, а може відриватися від неї, панувати своїми засобами над вищими цінностями. У сучасному світі ця тенденція виражена досить чітко. Людина може бути цивілізованою (освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто сенс її діяльності не зумовлений світовою і вітчизняною культурою.

Дата добавления: 2013-12-13