Лекція 5

на тему: Культура України другої половини XVII- XVIII ст.

План.

1. Суспільно-політичні передумови становлення культури Козацької доби.

2. Освіта.

3. Фольклор.

4. Мистецтво.

1. Козацька доба – це період в історії України, для якого характерне національно-культурне відродження. Ця епоха виникла після тривалого занепаду з часів Київської Русі української державності та культури.

Розвиток культури цього періоду пов’язаний з історичними обставинами. В 15 ст. відбувались численні напади татарських орд, що спустошили Україну. Великою колонізацією України зайнялися польські магнатські роди (Потоцькі, Синявські та ін.). Вони заволоділи значними територіями України, де були необмеженими володарями.

Поряд з магнатами сунула в Україну дрібна польська шляхта, що при панах і собі сподівалися надбати маєтків. При магнатах поживу для себе знайшли також євреї, що були панськими агентами, брали в оренду корчми, мита і навіть церкви. Велику колонізаційну акцію повело латинське духовенство. Збільшило кількість єпископів. Заснували єзуїтські школи з добрими вчителями, для того щоб привернути до себе українську молодь і цим денаціоналізути її.

Отже процес колонізації відбувався у всіх сферах життя українського суспільства і таким чином українці на рідній землі опинилися в критичному становищі. Закономірно, що це спричинило до активного спротиву.

Спочатку (у перші три десятиліття після Люблінської унії) процесу колонізації протистояла українські аристократичні роди.

Вони вважали своїм обов’язком обороняти культуру, церкву, освіту.

Пізніше вони перейшли на службу польській владі.

Проте коли вищі класи почали підпадати під польські впливи, ініціатива в національному житті перейшла до низів. Спочатку міщанство, пізніше активізувалися селянські маси, які стали співтворцями Козаччини.

Таким чином національна боротьба йшла двома шляхами: 1) інтелігенція, яку творили міщани та духовенство, що утворювали братства; 2) козацтво.

Згодом видатний гетьман П. Сагайдачний об’єднав ці два напрямки в один єдиний національно-визвольний фронт. (Крип’якович. с. 177).

З іншого боку ця боротьба, національне піднесення накладається, або поєднується із впливами гуманістичних, просвітницьких ідей, реформаційними поглядами (стиль Ренесанс та Бароко), які проникають на Україну із Західної Європи.

(Як уже відзначають ці культурні течії існують або вже існують в Європі трохи швидше за Україну).

Деякі сучасники війну Хмельницького розглядати як продовження 30-річної релігійної війни (закінчилась у 1648 р.) у Західній Європі. Проте ототожнювати їх не можна адже в нас крім боротьби з католицизмом (який уособлювала Польща) вона мала національно-визвольний аспект.

2. Національне пробудження характеризувалося гуманістичними поглядами, поширенням ідей просвітництва. Тому важливим питанням постав розвиток освіти, науки, книгодрукування. Недостатній розвиток освіти вважали за головну причину занепаду культурного і національного життя. Найглибше це питання висвітлив Іов Борецький: «Вельми зашкодило державі Руській, що не могли помирити шкіл і наук всенародних і їх не фондували, до якого науку могли б, то за несвідомістю своєю не прийшли б до такого занепаду».

Цю обставину добре усвідомлювали члени братств, які виникли у 16 ст. Це були релігійно-національні об’єднання, які оголосили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні.

Братства вели боротьбу проти католицького духовенства, котре прагнуло контролювати культурне і громадсько-політичне життя. Братства вимагали від священників, щоб вони займалися лише своїми справами і не втручалися у справи світські.

Крім того братства утримували школи, друкарні, лікарні, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу.

Братства існували в багатьох містах: Києві, Львові, Рогатині, Дубно. Найважливіше було Київське та Львівське братство.

При кожному братстві було утворено школи, що спричинило інтенсивний розвиток освіти. Організація навчання в братських школах відбувалася (чи не вперше в Європі) на принципах демократизму. Наприклад, якщо в інших типах шкіл учнів розсаджували залежно від їх суспільного становища, – багатих попереду, бідних на останніх рядах, то в братських школах займати перші парти могли учні, які найкраще вчаться, незалежно від того, бідні вони чи багаті.

Певну роль у розвитку освіти відіграла Запорізька Січ. Вже в 1576р. на землях Війська Запорізького була заснована перша школа, в якій навчалися бажаючі: як малолітні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі в 1650р. збудовано військову церкву із центральною головною школою при ній. Всього на Запоріжжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковнопарафіяльні школи. Навчання в усіх школах Запоріжжя велося рідною – «руською» мовою.

Гетьман Сагайдачний підтримав Київське братство, до якого вступив всія своїм військом.(Кр. 177).

Створенням вищої школи першим зайнявся князь К. Острозький, який заснував у 1576р. у своєму маєтку школу, відому під назвою Острозької академії. До викладання в цьому закладі були запрошені відомі українські і зарубіжні вчені. В академії навчалися майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та вчений-письменник Мелетій Смотрицький. Проте проіснував навчальний заклад недовго. Після смерті Князя Острозького 1608р. вона перестала існувати.

Знову потребу вищої школи в Україні відновив Петро Могили, об’єднавши в 1632р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який пізніше стали називати Києво-Могилянською академією. Цей навчальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок. Лекції читалися переважно латинською мовою, як і в тогочасних західноєвропейських університетах. Як і тогочасні європейські університети, академія мала в підпорядкуванні школи, що працювали за її програмою. В академії вивчали чотири мови – слов’янська, латинська, грецька і польська. Крім того викладали геометрію, музику, граматику, риторику, філософію.

Академія була також науковим центром. Професори не тільки викладали, загальноприйняті в тогочасній європейській науці, концепції, але і розробляли проблеми багатьох наук.

Основна заслуга академії в тому, що вже в 17 ст. українці мали вищий навчальний заклад, який здобував визнання у всьому слов’янському світі, демонстрував зв'язок української культури з європейською, сприяв ідеї гуманізму, Реформації і Просвітництва, став віддзеркаллям українського демократизму та здійснив величезний вклад у справу формування української еліти.

Важливе значення для розвитку освіти мали книги, які в Україні були дуже шановані. Прогресивні діячі формували бібліотеки з творів античних та європейських письменників, філософів, просвітителів.

Вважалося великою честю подарувати книгу церкві.

Спочатку книги були рукописними. Переписуванням книжок у 14-16 ст. здебільшого займалися ченці, які робили це у монастирях, де були відповідні майстерні. Така майстерня існувала в Києво-Печерському, Унівському монастирях та ін.

Книги, датовані 14 ст., виконувалися на пергаменті, з 15 ст. пергамент замінив папір. Це полегшило характер оздоблення і позитивно вплинуло на поширення самих книжок. До видатних пам’яток 16 ст. відноситься «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1556-1561 рр. у Пересопницькому монастирі на Волині.

Перша друкарня існувала у Львові ще в середині 15 ст. збереглися записи, що в 1460 р. львівський громадянин Степан Дропан подарував монастирю свою особисту друкарню.

У 1572 р. до Львова приїхав російський першодрукач Іван Федоров. (У Москві він заснував друкарську майстерню, але московські монахи, що мали добрий заробіток з переписування книг, переконали натовп, що друкування книжок – це чари підбурені люди спалили друкарню, а самому Федорову загрожувала смерть, тому він був змушений тікати. В Росії в цей час західної культури боялися, а в Україні - навпаки).

У цій друкарні у 1574 р. опублікував відому першу друковану книгу в Україні «Апостол». Вона мала оформлення гравюрами.

Після смерті І. Федорова його друкарню викупило Львівське братство і в ній було надруковано багато з різною тематикою книг. Ця друкарня дала поштовх розвитку друкарства в Україні, переважно в Галичині та Волині (Крилосі, Стрятині). На західноукраїнських землях існували також «мандрівні друкарні». Ці друкарні їздили по селах і містах.

У центральній Україні в Києві друкарня була заснована у 1615 р. у Києво-Печерській Лаврі.

(Тут вийшла, зокрема, книга «Вірші на жальський погреб Петра Конашевича-Сагайдачного…»)

Тут крім церковних друкували і світські книги.

У друкованій книзі склалися традиції оформлення. Особливого розвитку набула гравюра. У Києво-Печерській друкарні продавали відомий гравер…

Важливою ознакою культури Козацької доби є розквіт українського фольклору:

У козацьку добу виникає вертепна драма. Вертеп – це старовинний український народний ляльковий театр. Драматичною основою для вертепу є легенда про народження Ісуса Хреста і знищення царем Іродоя 40 тис. віфлеємських немовлят.

Унікальним явищем означеного періоду культури України є думи, в яких оспівувалася визвольна боротьба українського народу проти поневолювачів, порушувалися питання соціальної нерівності.

Великого розвитку набувають народні пісні, в яких постають образи гайдамаків і опришків. Народні ліричні пісні набувають популярності на лише в Україні, а й за її межами.

Народний фольклор мав великий вплив на професійну музику того часу, яка інтенсивно розвивалася. Вершини тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артема Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського. Ці твори поєднали традиції східнослов’янської релігійної музики і народної пісенності.

Через фольклор погляди і оцінки, що побутували в народному середовищі, проникала і в писемність. Так, «Козацькі літописи» (Самовидця Самійла Величка) відображають історичні походи, боротьбу. Їхня мова наближена до народної.

Великого розвитку у Козацьку добу 16-18 ст. набуває мистецтво в цей час пожвавлюються зв’язки із культурою Західної Європи, де приблизно в цей час з деяким випередженням розвиваються такі стилі як Ренесанс (II пол.16-I пол. 17 ст.) та Бароко (II пол. 17-18 ст.). українці використовували засоби впливу католиків у своїх інтересах

В Західній Європі, передусім в Італії, у мистецтві відбулися великі зміни. Тут запанував Гуманізм, тобто поворот від усіх богословських тем до світських, в центрі яких стала жива і життєрадісна людина з усіма її земними турботами і мріями. Письменників і художників перестає цікавити «потойбік» людського життя, що досі було метою всіх зусиль. Аскетичні одухотворені постаті і обличчя святих поступово міняються на рожеві і повновидні, осяяні радістю життя обличчя людей із цього світу. Художники вже не перемальовують старі зразки, а вивчають природу і відтворюють світ таким, як він є насправді. Золотий фон картин замінюється тепер краєвидним і архітектурним переданим в перспективі. Все це наглядно видно в українському іконописі доби Ренесансу. Наприклад, тих, що зберігаються в експозиції Івано-Франківського обласного художнього музею.

Зміни відбулися також в архітектурі України. Стиль Ренесанс найкраще розвинувся в пам’ятках Львова. До Львова були запрошені найкращі, на той час, архітектори з Італії, яким судилося започаткувати життя нового стилю в Україні.

Італізуючи галицьке будівництво вони не в меншій мірі українізувалися, вивчаючи досвід української культури. Українським були їхні цехові прізвища (Прихильний, Красовський, Щасливий), українським стало і мистецтво цих синів Італії.

В будівництві в цей час зникає суворість, повертаються форми античного, греко-римського будівництва, з його гармонією просторових мас і орнаментикою.

До видатних пам’яток доби Ренесансу у архітектурі Львова належать:

Корняктівська вежа (1561 р.) (архітектор Петро Красовський), яку мистецтвознавці визнали за найкращу з дзвіниць Північно-східної Європи. До нашого часу вона не збереглася в первісному вигляді. Спочатку мала тільки три поверхи, пізніше було зроблено барокову надбудову.

Успенська Церква (1591 р.) (архітектор Павло Римлянин), була збудована з ініціативи Львівського братства. У її архітектурі панує гармонія, спокій. Зовні оздоблена різьбленим рослинним орнаментом.

В кут між Коряктівською вежею й Успенською церквою втиснута Трисвятительська каплиця (1578 р.) (архітектор Петро Красовський). Вона має три бані.

В оздобленні будівель використовували різьблені елементи рослинного орнаменту

II пол. 17-18 ст. – період Бароко або «Козацьке бароко».

Якщо доба Ренесансу проявлялася на Заході, то мистецтво доби Бароко набуло великого розвитку в Центральній Україні, передусім у м. Києві. Якщо У Львові опікою мистецтва займалися братства, то у Центральній Україні велику роль відіграє козацтво.

Козацтво, духовенство, міщанство в противагу ополяченню та латинізації, прагнуло відновити зв'язок з славнім минулим – періодом Київської Русі, тому активно почали відновлювати за часів П. Могили, Хмельницького занедбані руїни пам’яток архітектури часів Київської Русі.

Зовнішнє оформлення цих реставрованих пам’яток уже відповідало вимогам свого часу (бароко, ренесансу).

За протекторатом Митрополита Петра Могили відновлено Софію Київську (1633-1647рр.).

Петро Могила по рештках фундаментів відновив також Десятинну церкву (до тепер не збереглася, була зруйнована більшовиками).

Петро Могила відновив ще ряд церков часів Київської Русі

Велике будівництво велося і в часи Хмельниччини.

Будували нові церкви, відновлювали старі або пристосовували до величного православного культу, відібрані у католиків та уніатів.

«Богданова церква в Суботові 17 ст.» - перехід між ренесансом і бароко.

Проте особливо цілеспрямованої опіки мистецтво, передусім архітектура, здобуло в особі гетьмана Івана Мазепи (1687-1709рр.).

Іван Мазепа був людиною західноєвропейської культури, який добре розумів потребу, для розвитку держави, в мистецтві.

У добу Мазепи остаточно сформувався стиль «українського бароко».

Це українізовані західноєвропейські базиліки та бароконізовані українські дерев’яні храми.

Перший варіант – «Спаська церква Ягарського монастиря»

До другого типу належать:

«Церква всіх святих» на економічній брамі Печерської Лаври в Києві. Вона відтворює в камені всю легкість, чарівність і логіку конструкції української дерев’яної архітектури. Має багате різьблене оздоблення.

Оздоблена за часів Мазепи Торіціна Надбрамка церкви Печерського Монастиря. Виконано на ній розписи.

Активно велося світське будівництво за часів Мазепи:

Мазепина палата в Батурині, збудована в західноєвропейському стилі (до нас не збереглась, була знищена Мельниковим).

Первісний будинок Могилянської академії в Києві (1703-1704 рр.) (до нас не зберігся)

Малярство доби Бароко продовжує тенденції Ренесансу. Проте фігури моделюються уже динамічно, краще моделюється світлотіньовий об’єм.

Велике місце в малярстві продовжує займати іконопис. Видатними митцями релігійного (церковного) живопису були Іван Руткович та Й. Конзилевич.

Й. Кондзилевич (1664-1770 рр.). твори його пов’язані з Волинню та Галичиною.

Іконостас для монастирської церкви в Сімті Малярському виконана групою монахів на чолі з Й. Кондзилевичем. Цей іконостас пізніше був названий Богородчанським. Зараз він знаходиться в національному музеї в м. Львові.

Розвивався і світський живопис – портрет.

Ктиторський портрет. В Успенському соборі Києво-Печерської Лаври було зображено 85 осіб – від князів Київської Русі до Петра I. Існували композиції світської тематики, які відображали напади татар.

Парезний портрет, який виконували переважно іконописці, що обумовило багато спільного з іконою. Наприклад, ікона «Покрова» з Б. Хмельницьким.

Дата добавления: 2013-12-13