Рецидив злочинів, його структура та різновиди

ЛІТЕРАТУРА

П л а н

ТЕМА № 15: КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

1. Рецидив злочинів, його структура та різновиди.

2. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної

злочинності.

3. Особа рецидивістів та їх класифікація.

4. Боротьба з рецидивною злочинністю.

1. Указ Президента України “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” від 25 грудня 2000 р. №1376/2000 // Юридичний вісник України. – 2001. – 18-24 січня.

2. Джужа О.М., Моїсеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія: Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навч.посібник / За заг. ред. О.М.Джужи. – К., 2000.

3. Джужа О.М., Моїсеєв Є.М., Третьякова Т.А. Стислий словник кримінологічних термінів: Навч. посібник / За заг. ред. О.М.Джужи. – К., 2000.

4. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 2000.

5. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу кримінологів, оскільки її рівень свідчить про ефективність пра­воохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцеви­ну злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є од­ним з найважливіших завдань карної політики держави.

Проблемам боротьби з рецидивною злочинністю присвячено чи­мало досліджень як в Україні, так і в інших республіках колишнього СРСР. Проте далеко не всі питання вирішені однозначно. Існують навіть різні погляди на саме поняття рецидивної злочинності.

Це явище, на нашу думку, складається з окремих рецидивних злочинів, іншими словами, — актів рецидиву. Тому визначення по­няття цієї злочинності та її кримінологічних характеристик залежа­тиме від того, що саме ми будемо розуміти під словосполученням "рецидив злочинів".

Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності зло­чинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне зако­нодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засу­дженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й при­звело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, по­ширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особли­во небезпечного рецидивіста. Стаття 33 нового Кримінального ко­дексу України поняття рецидиву визначає так: "Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має су­димість за умисний злочин".

Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального законо­давства: було б несправедливо посилювати покарання за злочин, су­димість за який погашена або знята. Так само є підстави не зважати на судимість за вчинення злочину з необережності, оскільки необе­режної злочинної діяльності не буває. Отже, йдеться про рецидив злочинів у його кримінально-правовому розумінні, тобто маються на увазі юридична кваліфікація повторення злочину і призначення по­карання. З позиції кримінології погашення або зняття судимості не є вирішальною обставиною для визнання рецидиву. Якщо колишній злодій краде, то він цим демонструє свою прихильність до злодій­ства, незалежно від формально-юридичної відсутності судимості. Злочинна необережність у біографії особи, яка знову вчинила будь-який злочин, теж свідчить про певні її негативні риси та шкідливі звички, а тому, з точки зору кримінології, не виключає поняття ре­цидиву. Кримінологічне розуміння рецидиву злочинів є ширшим, ніж кримінально-правове. Воно охоплює не лише умисні, а й необе­режні злочини.

Водночас, кримінологічне визначення рецидиву не може ігнору­вати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізня­ється від інших видів множинності злочинів — повторності і сукуп­ності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе по­зитивних висновків. Відповідальність за минулі "гріхи" психологіч­но відокремлює рецидивіста від тих, які хоча й не раз вчиняли злочини, але не були викриті та не понесли кари. Російський кримі­наліст XIX століття А. Лохвицький з цього приводу писав: "А чи не­ма у цьому випадку деякої вини самого суспільства, яке так погано озброєне, що не спинило його (злочинця) на першому злочині? Без­карність, як відомо, дуже заохочує і розбещує". Виходячи з цих мір­кувань, кримінологічне визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів — це повторне кримінальне правопору­шення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовують­ся судом замість покарання, незалежно від форми вини та на­явності судимості.

Кримінально-правовий рецидив — це лише особливий різновид рецидиву кримінологічного. Протиріччя між ними немає, а є співвід­ношення загального з особливим.

Існує також пенітенціарний рецидив, що визначається наукою кримінально-виконавчого права. Це повторне вчинення злочину під час відбування покарання у місцях позбавлення волі, а та­кож після звільнення з місць позбавлення волі.

Залежно від кількості судимостей або інших форм притягнення до кримінальної відповідальності, рецидив буває простим (дві су­димості) і складним чи багаторазовим (три і більше судимос­тей). За характером злочинів рецидив може бути спеціальним, як­що він складається з однакових або однорідних суспільне небез­печних діянь, і загальним, який об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга — за шах­райство). За ознакою тяжкості виділяють рецидив тяжких злочи­нів і особливо небезпечний рецидив. Злочинна діяльність рециди­вістів може мати ознаки водночас спеціального і загального рециди­ву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змішаним.

Співвідношення між злочинами, за вчинення яких особа не­одноразово притягувалася до відповідальності, іменується структурою рецидиву. Вона відображає кримінальну біографію рецидивіста, хоча й далеко не повну, маючи на увазі не розкриті злочини, за які винній особі вдалося уникнути відповідальності. Іс­нують певні статистичні закономірності рецидивних структур;

1) частота спеціального рецидиву, тобто ймовірність повтор­ного засудження за той самий або схожий злочин, дорівнює при­близно 60 %;

2) час між звільненням рецидивіста від попереднього покарання та новим злочином (інтервал рецидиву) значною мірою залежить від його віку, сімейного становища та характеру злочинної діяльнос­ті. Інтервали рецидиву відображають його інтенсивність;

3) тісний кореляційний зв'язок між ступенями суспільної небез­пеки злочинів: чим тяжчим був попередній злочин, тим більша ймо­вірність повторного тяжкого злочину;

4) загалом ступінь суспільної небезпеки зростає до третьої суди­мості; після цього злочинна діяльність статистичне стає менш тяж­кою: даються взнаки старіння неодноразово судимих осіб та їх Деградація.

Вивчення й узагальнення структур рецидиву є передумовою кримінологічного прогнозування повторності злочинів.

Дата добавления: 2013-12-13