Особа рецидивістів та їх класифікація

С

де: Крз — коефіцієнт рецидивної злочинності, Зр — рецидивні злочини, С — число раніше судимих осіб у регіоні, 1000 — масштаб розрахунків.

2). Кр = Ор х --------,

С

де: Кр — коефіцієнт рецидивістів, Ор — виявлені рецидивісти, які вчинили нові злочини, С — кількість раніше судимих мешканців, 1000 — масштаб розрахунків.

Якісним показником рецидивної злочинності є її структура, тоб­то співвідношення між різними видами і групами злочинів. Треба відрізняти структуру рецидиву (послідовність злочинів, вчинених рецидивістом) від структури рецидивної злочинності як множини рецидивних злочинів, зафіксованих на певній території за пев­ний час.

Будучи частиною усієї розкритої злочинності, рецидивна в ос­новному має таку ж структуру, що й загальна: переважають чолові­ки; жінки-рецидивістки серед засуджених до позбавлення волі ста­новлять лише 5—7 %. Нагадаємо, що жіноча злочинність займає до 20 % усієї зареєстрованої злочинності. Серед рецидивістів значно менше неповнолітніх (до 1 %). Це пояснюється тим, що до другого засудження більшість підлітків встигає стати повнолітніми. Рідко зустрічаються в рецидивній злочинності посадові й необережні зло­чини, тоді як частішими є крадіжки, грабежі, розбої, торгівля нарко­тиками, фальшивомонетництво, а також агресивні насильницькі зло­чини.

Структурні особливості рецидивної злочинності відображають не стільки кримінальний професіоналізм рецидивістів, скільки соці­альне відчуження та маргіналізацію їх особи. Злочинна кар'єра ре­цидивістів після 40-річного віку завершується тим, що більшість з них або відмовляється від злочинної діяльності, або переходить до менш небезпечної "тіньової" діяльності чи перетворюється у "бом­жів". Неодноразове перебування у місцях позбавлення волі та втра­та сімейних та інших корисних зв'язків обумовлює низький соціаль­ний статус рецидивістів, а звідси — труднощі в їх ресоціалізації.

Кожен четвертий повторно засуджений має три і більше суди­мостей. Причому понад 25 % звільнених з місць позбавлення волі новий злочин вчиняють протягом перших шести місяців, майже 45 % — протягом першого року, дві третини повертаються до місця позбавлення волі протягом двох років, а 80 % — п'яти.

Всупереч поширеній думці, рецидивісти рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Се­ред них багато професійних злочинців. Але не слід ототожнювати рецидивну злочинну діяльність із професійною: більшість неоднора­зово судимих за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без по­передньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.

Динаміка рецидивної злочинності протягом перших шести років незалежності України (1992-1997) відзначалася щорічним зростан­ням кількості повторних злочинів: із 40 до 72 тис., тобто на 80 %. Водночас, завдяки загальному збільшенню злочинності, їх частка у відсотках за ці роки майже не змінилася. Зросло і число виявлених рецидивістів: від 37 — до 50 тис., а відповідні відсоткові показники зменшилися від 18 до 14,5 %. Ці дані наочно підтверджують недос­татню репрезентативність відсоткових вимірів рецидивної злочин­ності.

Відомий німецький кримінолог Г. Ашаффенбург зазначав: "... на­писати портрет особи злочинця ми не в змозі. Риси найцинічнішої жорстокості врівноважуються сентиментальними проявами, вра­жаюча брехливість одного перебуває у гострому протиріччі з відвер­тою наївністю іншого, і що найдивніше, часто в одній і тій же особі ми зустрічаємо поєднання протилежних якостей"'.

Спроба однозначно назвати таку характерну рису, що відрізняла б особу рецидивіста від інших людей, приречена на невдачу. Як і всюди, особи, засудженні неодноразово, дуже різні. Але їх об'єднує недостатня внутрішня спроможність до саморегуляції поведінки, схильність до імпульсивних реакцій без спроби обміркувати наслід­ки власних вчинків, прагнення задовольнити свої бажання негайно будь-яким засобом. Ось приклад із судової практики. 32-річний Є., з двома судимостями, після відбуття покарання за умисне вбивство твердо вирішив почати нове життя. Деякий час це йому вдавалося: не пиячив, працював. Але випадково зустрівся з Г., з яким познайо­мився у місцях позбавлення волі. Запросив додому, пили горілку, а коли їм здалося, що мало — пограбували сусідку. Суд призначив йому 8 років позбавлення волі та визнав особливо небезпечним реци­дивістом.

Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, ха­барника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста — це сукупність психологічних і моральних якос­тей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спря­мування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної від­повідальності.

Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внут­рішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються "університетами злочинності", сприяє встановленню зв'язків між асоціальне налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури. Разом з тим, стосовно зовнішнього світу у засуджених виникає відчуження, що провокує процес стагнації. "Людині властиво знаходити виправдан­ня власним вчинкам. Як тільки суспільство висловило свій протест, поведінка індивідів стає більш асоціальною"'.

Безпорядне життя під час недовгих інтервалів між судимостями, зловживання алкоголем та наркотиками, суворі умови перенаселе­них слідчих ізоляторів швидко порушують здоров'я. Неврози, психо­патичні відхилення, туберкульоз, венеричні хвороби — звичні на­слідки численних "ходок" до місць позбавлення волі. Серед обсте­жених лікарями особливо небезпечних рецидивістів виявилося 42 % інвалідів.

Більшість рецидивістів страждає різного роду психопатіями, ал­коголізмом, наркоманією та іншими формами психічних захворю­вань, що не виключають осудність і в спеціальній літературі імену­ються пограничними. Найпоширенішою серед засуджених за тяжкі насильницькі злочини є епілептоїдна (збуджена) психопатія (близь­ко 50 %). Епілептоїди гнівливі, запальні, імпульсивні, схильні до ал­когольних запоїв. Помітне місце серед психопатів займають істеричні особи (близько 20 %), для яких властиві егоцентризм, праг­нення звернути на себе увагу оточуючих, жадоба свого визнання, брехливість і підкреслено театральна поведінка. Вони найбільше по­вторюють корисливі злочини — крадіжки, шахрайство тощо.

Досить поширеною є також психопатія нестійкого типу (циклотіміч.на) — 16 %. Для таких осіб характерні емоційна неврівно­важеність, несподівана зміна настрою — від ейфорії до глибокої деп­ресії. Типова структура рецидиву для них — хуліганство, вандалізм, грабежі, розбої, зґвалтування тощо. Для рецидивістів, які вчиняють переважно корисливі злочини, властиві також параноя і шизоїдна психопатія (15 %). Параноїки надто егоїстичні, вірять у свою винят­ковість, а все, що навколо них, має значення лише тому, що торка­ється їх особисто. Вони не толерантні, вкрай підозрілі, схильні до агресії. Шизоїди — інтровертні, не охочі до спілкування, не знають співчуття і жалю. Холодність у них доходить до емоційної тупості. Більшість рецидивних проявів пов'язана з агресивними злочинами, які вони вчинюють з винятковою жорстокістю.

Класифікація рецидивістів має велике значення для раціо­нальної організації виправного процесу в установах з виконання по­карань і прогнозування рецидиву. Найпоширенішим є угруповання неодноразово засуджених осіб за характером злочинної діяльності, а також за глибиною і стійкістю антисоціальних установок особи. За першим критерієм рецидивісти поділяються на:

а) загальнокримінальних корисливих (злодіїв, шахраїв, грабіж­ників тощо);

б) економічних (хабарників, розкрадачів, контрабандистів, ва­лютників та ін.);

в) насильницьких (убивць, хуліганів, ґвалтівників);

г) інших (дезертирів, які ухиляються від сплати аліментів, засу­джених за необережні злочини тощо).

Асоціальність особи визначається не лише тривалістю і характе­ром злочинної діяльності, кількістю судимостей, але й поведінкою у місцях виконання покарань. Вирізняються:

а) кримінально-активні, постійно спрямовані на вчинення злочи­нів та інших правопорушень;

б) схильні до вчинення злочинів за сприятливих обставин;

в) особи, які випадково були втягнуті в злочин. Безумовно, названі класифікації мають велике практичне зна­чення, але вони не використовують досягнення кримінальної психо­логії. У рецидивній злочинній діяльності вага суб'єктивного чинника значно зростає: адже йдеться про людей, які вперто, незважаючи на суворі покарання, знову і знову творять зло. Тому доцільно мати на увазі також і психологічну класифікацію. Відомий російський психолог А. Ф. Лазурський, розглядаючи психологічні типи людей, виокремив спотворений тип особи. Біографії затятих злочинців свідчать про спотворений бік їхніх характерів та інших складових особи.

Поклавши в основу два критерії: 1) рівень психічної активності (силу, стійкість і динамічність психічних процесів людини)² та 2) до­мінуючі якості рецидивіста, що визначають його злочинну діяль­ність, отримаємо наступну класифікацію: Вищий рівень криміналь­ної активності — це лиходії масштабу деспотів Римської імперії, ца­ря Івана Грозного, Гітлера, Сталіна — явище виняткове і тут воно не розглядається.

Рівень психічної активності	Домінуючі якості особи
Розсудливі	Слабовільні	Імпульсивні	Емоційні
Середній	Лицеміри	Непристосовані	Афективні	Енергійні, озлоблені
Нижчий	Відверті егоїсти	Апатичні	Безпорадно імпульсивні	Спотворено жорстокі

Психологічна характеристика кожної з восьми груп рецидивістів містить типові акцентуації особи та особливості кримінальної моти­вації. Акцентуація особи — це ті чи інші психічні відхилення, що не визнаються патологічними і наче б то перебувають між нормою і патологією.

"Розсудливі" — вчиняють переважно корисливі злочини. Різни­ця між середнім і нижчим рівнями визначається вибором засобів і тривалістю злочинної діяльності. Типові акцентуації характеру: гіпертимна, педантична, демонстративна (істерична). Так звані "від­верті егоїсти" — люди переважно педантичної акцентуації. Їх роз­судливість поширюється лише на задоволення індивідуальної потре­би "тут і зараз" і не охоплює віддалені наслідки. Відзначаються аку­ратністю і прискіпливим виконанням запланованих дій. Разом з тим, не досить рішучі, часом страждають іпохондрією. Діють найчастіше без співучасників. Засоби вчинення крадіжок, інших злочинів стан­дартні та майже завжди повторюються.

Середній рівень, названий "лицемірами", відзначається розви­нутішими інтелектуальними і вольовими якостями, що спонукають їх до лідерства. Типові акцентуації — гіпертимна і демонстративна. Гіпертими діяльні, аморальні, владолюбиві. Вони екстраверти, легко спілкуються з людьми, викликають у них симпатії, чим нерідко зловживають. Особи з гіпертимною акцентуацією найчастіше стають лідерами злочинних груп і авторитетами в "зонах". Демонстративна акцентуація проявляється в балакучості, нестримному фантазерстві, підкресленій театральності поведінки. Прагнуть бути завжди на ви­ду, приписують собі фантастичні пригоди і доблесті. Схильні до авантюризму. Найпоширеніші злочини — шахрайство, хабарництво, розкрадання з використанням посадового становища та інші еконо­мічні злочини. Легко пристосовуються до тюремних умов, приєд­нуючись до активу, який підтримує адміністрацію, або до злісних порушників режиму.

"Слабовільні" рецидивісти становлять досить численну катего­рію звичних правопорушників. Їх поведінка вкрай нераціональна, вони діють під впливом конкретної ситуації, спокуси, підбурювання з боку співучасників тощо. Нижній рівень цих рецидивістів умовно називають "апатичним". Цим підкреслюються такі якості, як ме­ланхолічний темперамент, пасивність, навіювання, схильність до депресій, млявість. Характерна акцентуація — дистимічна (неста­ла). Дистими мовчазні, замкнуті, стримані, підозрілі. Серед "непристосованих" часто трапляється також циклоїдна акцентуація. Для таких осіб властиві несталість настроїв, занижена здібність проти­стояти зовнішнім впливам та життєвим труднощам.

Рецидивісти, названі "імпульсивними", відзначаються холеричним темпераментом, емоційною неврівноваженістю, нестабільними і безрозсудними реакціями на зовнішні подразники. Необачні рішен­ня виникають за першим спонуканням: бажання, що виникло, негайно переходить у відповідну дію, без обміркування вчинку, його наслідків. Звідси — їх рішучість і схильність до енергійних дій, що і однак, поєднується зі значною легковажністю. Характерна акцен­туація — епілептоїдна. Епілептоїди відзначаються жорстокістю і злобою, схильні до алкоголізму та наркоманії.

Середній рівень імпульсивних - "афективні" - відрізняються від "безпорядних імпульсивних" більшою соціалізацією: злочини, вчиняють під впливом афектних зривів. Вони мають розвиненіший інтелект, самокритичніші, менше залежать від алкогольної чи наркотичної токсикації. "Безпорядні імпульсивні" — це невротики, алкоголіки, наркомани, токсикомани, які в основному вчиняють злочини у стані наркотичного збудження.

"Емоційний" тип рецидивіста, на відміну від "імпульсивного", вчиняє низку злочинів обмірковано, під впливом сталого емоційного настрою, політичного чи релігійного фанатизму, помсти, жадоби влади, образи тощо. Часом почуття ворожості, що підштовхує до тяжких насильницьких злочинів, виникає з нікчемного приводу. Іс­нує два рівні активності: середній — "енергійні озлоблені" та нижчий — "спотворено жорстокі". Останнім властива амораль­ність, егоцентризм, садизм, примітивне мислення, озлобленість. Мо­тивація злочинів має садистський характер: суб'єкт відчуває задово­лення від того, що завдає страждання потерпілим. Це маніяки-вбив­ці та сексуальні маніяки. "Енергійні озлоблені" відзначаються біль­шою цілеспрямованістю злочинної діяльності. Мотивація не завжди садистська, буває й садистсько-мазохістичною, тобто суб'єкт прагне не лише чужих страждань, але й власних. Злочинці цього підтипу здатні на терористичні акти ціною власного життя чи здоров'я.

Для особи таких злочинців притаманні акцентуації епілептоїдного, шизоїдного і параноїдального типів. Найнебезпечніші - особи з епілептоїдно-параноїдальною акцентуацією. Жорстокість і неперед­бачливість епілептоїда у них поєднується з честолюбством, підозрі­лістю і образливістю параноїка. Літературний приклад — Рогожин у романі Ф. М. Достоєвського "Ідіот". Шизоїди внутрішньо супереч­ливі, з роздвоєною особистістю, не здатні до співчуття. Такі індивіди можуть вчиняти убивства та інші насильницькі злочини з користі та на замовлення.

Зазвичай ця, як і будь-яка інша класифікація рецидивістів, не може претендувати на повноту і завершеність. Нескінченне розма­їття людських характерів неможливо вмістити в якусь одну схему. Однак кожна класифікація по-своєму корисна, бо дає орієнтири у пізнанні механізму рецидивної злочинної поведінки, часом вкрай су­перечливої та ірраціональної.

Дата добавления: 2013-12-13