Профілактика злочинів, вчинюваних жінками, і проституції

Стаття 24 Конституції України передбачає рівність прав жінок і чоловіків, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, матеріальну і моральну підтримку материн­ства й дитинства. На жаль, ці положення не виконуються. Безсум­нівно, що профілактика правопорушень з боку жінок буде ефектив­ною лише тоді, коли жіноча доля стане однією з головних проблем держави і суспільства. Потрібні широкомасштабні програми допомо­ги сім'ї та материнству. Всі це розуміють, але скрутний економічний стан, соціальна напруженість не дають можливості реалізувати такі програми, хоча певні кроки у цьому напрямі вже робляться.

В основі боротьби із жіночою злочинністю лежать заходи загальносоціальної профілактики. Як показують дослідження, більшість працюючих жінок, не заперечуючи проти емансипації, погодилася 6 залишити роботу та присвятити себе сім'ї, якби мала для того від­повідні умови. Матерям, які хочуть працювати, має бути надана можливість працювати скорочений робочий день без зниження їх заробітної плати. Матерям-одиначкам та багатодітним сім'ям треба надавати значно більшу матеріальну допомогу.

Практика свідчить, що більшість працівників, яких звільняють за скороченням штатів, становлять жінки, які виховують дітей, мають немічних батьків на утриманні тощо. Такі особи потрапляють у важ­ке матеріальне становище з усіма негативними наслідками. Для та­ких категорій мають існувати громадські роботи.

Потребує розробки концепція виховання дітей у суспільстві, особливо дівчат. В її основі має лежати притаманна українському народу моральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з пропагандою вседозволеності, сексу та насильства, які панують за­раз у духовній сфері, не може бути й мови про нормальне вихован­ня підростаючого покоління. У вказаній концепції потрібний розум­ний підхід у формах і методах виховання хлопчиків і дівчат. Власти­ві їм від природи особливості фізичної та психічної структури мають не нівелюватися, а сповна використовуватися для досягнення кінце­вої мети виховання. Те, що чимало школярок при анонімному опи­туванні кажуть, що хочуть стати валютними повіями, має сприйма­тися як тривожний сигнал. Розвінчування образу повії як привабли­вого — важливе завдання засобів масової інформації, всіх, хто зай­мається вихованням. Нині ж спостерігаєтьсяне прихована ідеалізація "найстародавнішої професії".

Не можна погодитися і з пропозиціями легалізувати проститу­цію, завдяки чому держава буцімто отримуватиме баснословні по­даткові надходження. За будь-яких умов повія не має діставати ви­знання з боку держави. Навпаки, треба посилити адміністративно-правову боротьбу з проституцією, удосконаливши для цього чинне законодавство, а також роботу медичних закладів щодо профілакти­ки венеричних хвороб та СНІДу. Кримінальне законодавство, за прикладом багатьох країн світу, передбачає відповідальність усіх, хто прямо чи побічно паразитує на проституції. Для боротьби з кри­мінальним секс-бізнесом створена спеціальна служба в структурі територіальних органів внутрішніх справ.

Подальшого вдосконалення вимагають форми і методи індивіду­альної профілактики злочинів, вчинюваних жінками різного віку, та серед тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, судячи з їх антисуспільної поведінки. Важливого значення набуває виховна ро­бота з жінками в установах виконання покарань для зниження ре­цидиву. Тут варто запровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням аутогенних трену­вань, індивідуальних програм самовиховання, заняттями у спорідне­них групах, проводити бесіди, дискусії, лекції з правових питань тощо. їх завданням є самопізнання засудженої, виробити уміння во­лодіти своїми емоціями, створити позитивні установки. Це сприяти­ме зниженню тривожності й агресивності, адаптації до умов установ відбування покарання, потягу до переосмислення своєї ролі і місця у подальшому житті. В основі всієї профілактичної роботи мають бути повага, чуйність і доброта.

ТЕМА №18. НЕОБЕРЕЖНА ЗЛОЧИННІСТЬ

П л а н

1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.

2. Детермінанти необережної злочинності.

3. Характеристика осіб, що вчиняють необережні злочини.

4. Основні напрямки запобігання необережним злочинам.

ЛІТЕРАТУРА

1. Указ Президента України “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” від 25 грудня 2000 р. №1376/2000 // Юридичний вісник України. – 2001. – 18-24 січня.

2. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти). – К., 1998.

3. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 2000.

4. Криминология / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. – М., 1998.

5. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н.Кудрявцева, проф. В.Е.Эминова. – 2-еизд., перераб. и доп. – М., 2000.

1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності

Згідно з Кримінальним законодавством України злочин визна­чається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його скоїла, не передбачала настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій або бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість), або передбачала можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самонадіяність).

Протягом тривалого часу проблеми необережної злочинності вважались у кримінології другорядними, оскільки побутувала думка про незначну суспільну небезпечність злочинів цього виду. Така точка зору була хибною тоді і є ще більш невірною тепер. За розмі­ром та характером заподіюваної шкоди злочини, вчинені з необе­режності, значно переважають умисні злочини, що звичайно знахо­дяться в центрі уваги кримінологів. Тільки одна аварія на Чорно­бильській АЕС, що сталася внаслідок некомпетентності та безвідпо­відальності обслуговуючого персоналу, спричинила непоправну шкоду населенню багатьох країн.

Актуальність проблеми необережних злочинів обумовлюється інтенсивною технізацією усіх сфер людського життя, зростанням кількості джерел підвищеної небезпеки, зокрема, транспортних за­собів та посиленням вимог до осіб, які працюють з ними, поширен­ням використання у виробництві та побуті значної кількості склад­них механізмів і пристроїв, порушення відповідних правил пово­дження з ними можуть спричинити дуже велику шкоду. Це аварії на промислових об'єктах, різного роду техногенні забруднення довкіл­ля, дорожньо-транспортні пригоди, пожежі тощо. Таким чином, проблема боротьби з необережною злочинністю переростає, по суті, в завдання забезпечення національної безпеки, вирішення яких потребує вжиття цілого комплексу економічних, культурно-виховних, організаційно-технічних, правових та інших заходів на загальнодер­жавному рівні. Тому не дивно, що в останні роки проводяться широ­кі кримінологічні дослідження стосовно злочинної необережності.

Необережні злочини є складовою частиною загальної злочиннос­ті. У зв'язку з цим ознаки, що характеризують злочинність, певною мірою властиві і їм. Зміст поняття "необережна злочинність" зале­жить від чинного кримінального законодавства, переліку передбаче­них у ньому необережних ознак, що її характеризують. Сьогодні приблизно 25 % усіх норм Особливої частини Кримінального кодек­су України встановлюють відповідальність за злочини, вчинені з необережності.

Під необережною злочинністю розуміють сукупність усіх необе­режних злочинів, вчинених на певній території за певний період ча­су. Злочини, вчинені з необережності, становлять в середньому 15 % від загальної кількості зареєстрованих кримінально-караних діянь.

Необережна злочинність відрізняється від інших її видів за:

1) формою вини, а отже, психологічними детермінантами;

2) механізмом злочинної поведінки і характеристикою особи зло­чинця;

3) сферою діяльності, в якій вчиняються ці злочини;

4) характером наслідків цих злочинів.

Необережні злочини відрізняються від умисних, передусім, за формою вини, тобто психологічним механізмом. Суб'єкт необереж­ного злочину не усвідомлює суспільне небезпечного характеру своїх дій. Він не лише не хоче (чи не припускає) заподіяння шкоди сус­пільству, а взагалі не передбачає можливості шкідливих наслідків або переконаний у тому, що вони не настануть. Психологічними чинниками необережних злочинів є насамперед неуважність, безвід­повідальне ставлення до діючих у суспільстві правил поведінки. То­му такі особи характеризуються меншим рівнем моральної зіпсова­ності, ніж умисні злочинці.

Необережні злочини можуть вчинятись у самих різних сферах Діяльності — на виробництві, транспорті, в управлінні, медичній практиці, побуті, за використання природних ресурсів тощо. Зазна­чимо також, що суспільна небезпека необережних злочинів прямо залежить від того, в якій сфері вони вчиняються, які знаряддя і засоби приведені в дію. Типовими сферами вчинення злочинів з необе­режності є:

— експлуатація машин та механізмів на виробництві;

— використання транспортних засобів;

— будівельні, вибухові, гірничі роботи;

— зберігання та використання енергоносіїв;

— виробнича діяльність у природному середовищі, яка несе небезпеку його забруднення;

— виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;

— посадова чи інша професійна діяльність, пов'язана з прийнят­тям рішень, які в разі помилки можуть мати шкідливі наслідки;

— використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки у побуті.

Очевидно, найбільшу суспільну небезпеку становить професійна необережність, необережність на небезпечних виробництвах та у сфері управління.

За злочинної необережності характер завданого збитку визна­чається не стільки рівнем моральної зіпсованості особи, скільки сфе­рою діяльності суб'єкта, способом використання ним знарядь і засо­бів, ситуацій, за яких вчиняється злочин, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб'єкта. Тому в не­обережних злочинах спостерігається розрив, певне протиріччя між особою злочинця (його соціально-психологічною характеристикою) і значимістю наслідків, що настають. Практика свідчить, що необе­режні злочини завдають дуже великої шкоди суспільству, що може вийти за національні кордони.

У науковій літературі наводяться різні варіанти класифікацій не­обережних злочинів. Так, А. Ф. Зелінський виокремлює чотири гру­пи необережних злочинів: 1) транспортні; 2) порушення правил без­пеки за конструювання та експлуатації технічних систем і приладів, а також правил охорони праці; 3) халатність при виконанні службо­вих обов'язків посадовими особами; 4) побутова необережність (не­обережне поводження зі зброєю, газом, електроприладами тощо)'.

За сукупністю спільних кримінологічних ознак ми пропонуємо розрізняти чотири види необережних злочинів:

1). Побутові необережні злочини, вчинені поза сферою дії тех­нічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки. Це необе­режне вбивство, необережне тяжке або менш тяжке тілесне ушко­дження, необережне знищення чи пошкодження державного або ко­лективного майна. Кількість цих злочинів є незначною.

2). Необережні злочини, вчинені під час використання техніч­них засобів. Це найчисленніша частка необережних діянь, які най­частіше вчиняються у процесі професійної діяльності, але можуть мати місце і в побуті. Загальною ознакою цієї групи злочинів є те, що вони відбуваються у сфері взаємодії "людина — техніка" і пов'я­зані з виходом технічних засобів з-під контролю оператора,

3). Необережні злочини у сфері професійної діяльності, не пов'я­заної з використанням техніки (несумлінне ставлення до охорони державного і громадського майна, порушення ветеринарних правил та правил боротьби із захворюваннями і шкідниками рослин, недот­римання правил охорони ліній зв'язку, неналежне надання медичної допомоги хворому).

4). Необережні злочини, вчинені під час виконання управлін­ських функцій (випуск недоброякісної, нестандартної або не уком­плектованої продукції, халатність, безгосподарність тощо).

Особливий різновид необережності, що виходить за межі необе­режної злочинності, становлять умисні злочини, ускладнені необе­режним спричиненням тяжких наслідків для здоров'я потерпілого. Наприклад, умисні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смер­ті потерпілого; незаконний аборт, що спричинив смерть потерпілої та інші.

Який же стан із необережною злочинністю в Україні? В загаль­ній її структурі переважають транспортні злочини, що становлять в середньому 70—75 %. Приблизно 10—15 % припадає на злочинні порушення правил охорони майна та халатність, 5—7 % — на по­рушення правил охорони праці й техніки безпеки, 2—4 % — на необережні злочини проти особи.

У 1995—1999 роках в Україні сталося 192,1 тис. дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 30,9 тис., а отримали пора­нення різного ступеня тяжкості — 211,5 тис. осіб. Як свідчить ана­ліз статистичних даних, в останні роки в країні спостерігається тен­денція до зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод. Якщо у 1995 році їх було зареєстровано 43,2 тис., то у 1999 — 34,6 тис. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху ста­новлять приблизно 7 % від загального рівня злочинності в Україні. Питома вага діянь, що містять ознаки автотранспортних злочинів, від усіх дорожньо-транспортних пригод становить 43,5 %, а пору­шень правил безпеки дорожнього руху, що визнані судами злочи­нами — 12,4 %. На жаль, у державі немає чіткої статистики мате­ріальних збитків від транспортних злочинів. Тому різні автори у сво­їх публікаціях наводять не однакові показники.

Великої шкоди завдають пожежі. У 1999 році в країні було заре­єстровано 40237 пожеж, внаслідок яких загинуло 2086 осіб і запо­діяно матеріальних збитків на суму 337,5 млн грн. За сім місяців 2000 року в Україні зареєстровано 19,6 тис. пожеж, що на 12,4 % менше, ніж за аналогічний період минулого року, але кількість заго­рань зросла на 35 % порівняно з 1999 роком. Внаслідок пожеж про­тягом вказаного періоду 2000 року загинуло 1175 осіб, у тому числі 76 дітей. Збитки від пожеж становили 148361 тис. грн.

В середньому в Україні щомісяця виникає близько 3 тис. пожеж. Найбільша їх кількість, за даними 1999—2000 років, відбувається в Донецькій (2220), Республіці Крим (1408), м. Києві (1306), Одеській (1239), Дніпропетровській (1290), Луганській (1193), Харківській (1175) та Львівській (741) областях. 66 % від загальної кількості пожеж зафіксовано в містах і селищах міського типу.

Наведемо також статистичні дані щодо злочинів, що вчиняються у сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпе­ки. В Україні останнім часом зменшується кількість осіб, травмо­ваних на виробництві. Так, якщо в 1996 році їх було 64775, то в 1997 — 54510, у 1998 — 50872, у 1999 році — 39844. Зменшується також кількість фактів виробничого травматизму зі смертельними наслідками. Наприклад, на підприємствах і в організаціях м. Києва та Київської області в 1998 році їх було виявлено 119, а в 1999 р. — 98. Слідчим органам Київської області та м. Києва за порушення за­конодавства про охорону праці в 1999 році було направлено 19 ма­теріалів, але порушені кримінальні справи тільки за 12.

Найбільше порушень правил охорони праці виявляється у До­нецькій (429110 — у 1998 році, 403523 — у 1999 році), Луганській (271289 — у 1998 році, 255399 — у 1999 році), Дніпропетровській (133808 — у 1998 році, 131080 — у 1999 році) областях. Всього в Україні виявлено порушень нормативних актів щодо охорони праці у 1999 році — 2036619.

Дата добавления: 2013-12-13