Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у власних силах.

¢	Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій.

Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.

Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги:

інтелектуальна;

емоційна;

вольова;

мотиваційна та ін.

Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоціональних та рухових реакцій.

На вираження таких відхилень впливають такі фактори:

конституційний нахил;

загальний рівень розвитку;

інтелект людини, особи;

інформування про ситуацію яка виникла;

звичний тип реагування на стрес.

Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при виникненні НС:

фізичні перевантаження;

психоемоційні перевантаження;

тривала монотонна діяльність або чекання;

вимушена бездіяльність;

недостатність, (або надлишок) інформації;

якість харчування;

ступінь узгодженої праці в колективі.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.

В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:

Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.

Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими.

Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

Форми фрустрації:

астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;

спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.

У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:

особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;

особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.

особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

В районі НС велике значення має медичне сортування.

Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час прийому заспокійливих середників.

В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій, психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.

В динаміці стану осіб, що піддались впливу НС, можна виділити 5 послідовних фаз чи стадій.

1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану короткочасного заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий тікає з місця події).

2-а стадія стану психомоторного збудження з явищами надмобілізації. Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год. Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою, затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і працездатності в 1,5-2 рази і більше.

3-а стадія психофізіологічної демобілізації – незмінний характер поведінки – потерпілий залишається в осередку надзвичайної ситуації і реально оцінює навколишні події (прикладом можуть бути пожежники, рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год. Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих, усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених, зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ, зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних ситуацій.

4-а стадія вирішення триває 3-12 діб після НС. За різними даними об’єктивної оцінки, настрій і самопочуття поступово стабілізувалися. Однак за результатами спостережень, у більшості обстежуваних емоційний фон був знижений, контакти з оточуючими обмежені, спостерігалась гіпомімія (маскоподібне обличчя), інтонаційне забарвлення мови понижувалось, рухи сповільнювались, до кінця цієї стадії виникало бажання “виговоритись”. Воно реалізовувалось вибірково і було направлено переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, супроводжувалось деякою ажитацією. Одночасно відновлювався сон, що був відсутній в двох попередніх стадіях, в тому числі тривожного і жахливого змісту, в різних варіантах трансформованих вражень від події. Наприклад, якась бійка чи перестрілка з покійниками. І не тільки тими, що загинули тут, але й померлими раніше.

На фоні суб’єктивних ознак деякого покращення стану об’єктивно відмічалось подальше зниження фізіологічних процесів (за типом гіперактивації), в 55% випадків, що супроводжувались підвищенням тиску крові до 140/90-170/100 мм рт. ст. при дозованому фізичному навантаженні, тахікардією до 90-100 уд./хв. у 90% випадків. У 40% обстежуваних виявлялись поодинокі екстрасистоли. У 50% обстежуваних ЖЕЛ складала 2000-3000 мл. Прогресивно наростали явища перевтоми. Середні показники фізичної сили і працездатності (в порівнянні з нормативними показниками для обстежуваної вікової групи) знижувались на 30%, а за показником кисневої динамометрії – на 50% (в ряді випадків до 10-20 кг). В середньому на 30% знижувалась розумова працездатність, з’являлись симптоми міжпівкульної асиметрії.

5-а стадія відновлення – починалась з 12-го дня після НС. Найчіткіше проявлялась в поведінкових реакціях: активізувалось міжособове спілкування, нормалізовувалось емоційне забарвлення мови та мімічних реакцій. Обстеження потерпілих і ліквідаторів дозволило виявити транзиторні психопатологічні синдроми. У 12% потерпілих відмічались порушення сну, немотивованих страхів, повторних жахливих сновидінь, нав’язливих станів, маячно-галюцинаторних реакцій, ознаки астеноневротичних реакцій в поєднанні з психосоматичними порушеннями діяльності ШКТ, серцево-судинної, імунної та ендокринної систем відзначались у 75% потерпілих.

Дата добавления: 2013-12-13