Особливості розвитку нав’язливого неврозу

Невроз нав’язливості – це хворобливий стан невротичного рівня який характеризується перевагою в клінічній картині настирливих думок, спогадів, сумнівів, страхів, дій, що виникають всупереч бажанням хворого, але з усвідомленням їхньої хворобливості і з критичним ставленням до них.

Неврози - це порушення вищої нервової дiяльностi й нейровегетативних функцій, що розвиваються переважно в емоційній сфері, пiд впливом психiчних травм або тривалого емоцiйного напруження, коли зміни мислення і загальної поведінки спричинені станом афекту.

Невротичні розлади

Класифікація невротичних, соматоформних розладів, пов’язаних із стресом

Непсихотичні порушення психіки

Етіологія та патогенез невротичних, пов’язаних із стресом та соматоформних розладів

Невротичні реакції; стійкі невротичні стани; невротичний розвиток особистості.

На сьогодні загальновизнаною є теорія поліфакторності етіології (багаторівневий підхід);

- біогенні (спадкові, преморбідні та інтеркурентні захворюванн, компенсаторно-адаптаційні можливості);

психологічні (конституційно-типологічні акцентуації особистості, екзогенно-психотравмівні);

соціальні ( макро- і мікросоціальні, професійний статус, міжперсональні та сімейні взаємостосунки).

Визнається системно-рівневий патогенез психогенних захворювань:

нейрофізіологічний рівень (тип ЦНС та стан нейроінтегральних систем,відповідальних за регуляторні, адаптивні, мотиваційні й активаційні функції);

нейрохімічний рівень ( дисбаланс катехоламінів);

психофізіологічний рівень ( центральні емоційно-вегетативні регуляторні системи підкіркового рівня, периферичні, соматовегетативні корелянти);

патопсихологічний рівень ( виникнення психологічного конфлікту, який особистість не здатна залагодити

1. Неврози (невротичні розлади)

Непсихотичні порушення психіки

Психічні розлади пов’язані із стресом

Соматоформні розлади.

Зрив вищої нервової дiяльностi виникає внаслідок того що змінюється стан i взаємозв’язок між основними нервовими процесами, а саме між їх силою i рухливістю, якщо до них ставлять надто високi вимоги. На неврози здебільшого хворiють особи з меланхолiчним i холеричним темпераментом, тоді як при сангвiнiчному i флегматичному темпераментi зриви спостерiгаються рiдко. Розвитку неврозiв сприяють соцiальнi умови, соматичний i психiчний стан у момент психотравми, загальна перевтома.

Для всіх видів неврозів характерні:

1. Розлади самоконтролю: дискомфорт, головний біль, відчуття

розбитості (особливо після сну), підвищена втомлюваність, зниження працездатності, знесилення.

2. Емоційні розлади: лабільність настрою, сенситивність, подразливість, схильність до депресивних реакцій, страхів і настирливих побоювань, бурхливі афективні спалахи з подальшим виснаженням, неадекватність емоційної реакції силі подразника.

3. Розлади ефекторно-вольової сфери і потягів: порушення апетиту і сексуальної функції, настирливі потяги і дії, недостатній контроль за поведінкою.

4. Розлади інших психічних функцій:

4.1. Уваги (підвищене виснаження, розсіяність, відволікання або прикованість до неприємних відчуттів);

4.2. Пам’яті (забудькуватість, затруднення при запам’ятовуванні і відтворенні інформації);

4.3. Мислення (настирливі думки, афективне мислення, концентрація думок навколо своєї хвороби);

4.4. Відчуття і сприймання (гіпер-, гіпо- і анестезії, парестезії, сенестопатії, неприємні відчуття в органах і частинах тіла з розладами їх діяльності, функціональна сліпота, глухота);

4.5. Свідомості і самосвідомості (афективне звуження свідомості при психотравмуючих обставинах).

5. Соматовегетативні розлади: гіпергідроз, припливи жару, посилений дермографізм, тахікардія, лабільність пульсу і артеріального тиску, запори, нудота, почащення сечовипускання, енурез, ядуха, функціональні парези і паралічі, заїкання, тремор тіла тощо.

При неврозах, особливо при їх маніфестації, виявляють симптоми всіх згаданих груп розладів. В процесі подальшого перебігу, залежно від преморбідних особливостей, на перший план виходять порушення або психічних, або сомато-вегетативних функцій.

Основими рiзновидами неврозiв є неврастенiя, невроз нав’язливих (настирливих) станiв та iстерiя. Розвиток певного виду неврозу значною мiрою залежить вiд типу вищої нервової дiяльностi. У людей з художнiм типом в яких перша сигнальна система (пiдкiрковi процеси) переважає над другою (кора великого мозку), здебiльшого розвивається iстеричний невроз. До неврозу нав’язливих станiв схильнi особи з розумовим типом вищої нервової дiяльностi, в яких друга сигнальна система превалює над першою. Бiльшостi людей властивий змiшаний тип нервових процесiв, найчастiше у них та у осіб з преморбідно-астеноневротичним типом акцентуації розвивається неврастенiя.

Неврастенiя характеризується наявнiстю рiзноманiтної симптоматики: соматичної, неврологiчної, психопатологiчної. Соматична симптоматика не пов’язана з яким-небудь захворюванням внутрiшнiх органiв, проте часто така виразна, що змушує хворого постiйно звертатися до лікарів.

Вегетативні розлади спостерiгаються в сферах серцево-судинної системи: тахiкардiю, iнодi сповiльнення пульсу, вiдчуття болю, завмирання або стискання в дiлянцi серця, гіпо-гіпертензії тощо. Частими є порушення дiяльностi органів травлення: зниження або "примхи" апетиту, голоду, нудота, розлади випорожнень. Iнодi спостерігається почащення сечовипускання без збiльшення дiурезу. У жiнок можуть з’явитися тi чи iншi вiдхилення в менструальному циклi, у чоловiкiв - явища iмпотенцiї, якi проявляються рiзними формами порушення статевого потягу та ерекцiї.

Iз загальних симптомiв можна виділити гiперестезiю до зовнiшнiх подразників (свiтла, звуку тощо) i погане самопочуття, яке хворим іноді важко описати. Виникають також вiдчуття важкостi в головi ("мутна голова"), головний бiль, що обперізує голову (шолом неврастеніка) і підсилюється при натисканні на шкіру голови в поєднанні з гіперстезією волосяного покриву, іноді невизначеної локалiзацiї, запаморочення тощо. Характернi порушення сну: хворi довго не можуть заснути, часто прокидаються, сон не досить глибокий, з неприємними сновидіннями, тому не приносить задоволення, навiть якщо тривалiсть його достатня. Хворі декомпенсуються у чеканні кожної ночі, яка не приносить відпочинку (емоційна напруга у чеканні безсоння).

Неврологiчний статус характеризується пiдвищенням сухожилкових рефлексiв, тремором витягнутих рук, сильною пiтливiстю та iншими ознаками подразнення вегетативної нервової системи.

Психопатологiчна симптоматика неврастенiї добре визначається термiном "дратiвлива слабкiсть". Характерними є поганий настрiй та емоцiйна лабiльнiсть, яка, на вiдмiну вiд такої при iстерiї, поєднується iз швидким виснаженням нервових процесiв. Емоцiйнi "вибухи" виникають легко i нерiдко з незначного приводу. Пiсля цього в хворий розкаюється у своїй поведiнцi, нiяковіє. Типовою є також схильнiсть до плаксивості, навiть у чоловiкiв. Працездатнiсть, насамперед розумова, знижена, однак нерiдко хворий пiд впливом тонiзуючих психiчних чинникiв може "зiбратися" i виконати належний обсяг роботи. При неврастенiї немає якісних iнтелектуальних порушень. Хворi скаржаться на забудькуватiсть, порушення запам’ятовування, особливо в повсякденному життi, i болiсно переживають це. Такi розлади є наслiдком порушення уваги, слабкостi її концентрацiї i минають без слiду. Загальна поведiнка хворих неврiвноважена, зокрема пiд час спiлкування з людьми, що пов’язано з емоцiйною нестійкiстю.

Розрiзняють двi форми неврастенiї: гiпер- i гiпостенiчну. При гiперстенiчнiй формi переважають симптоми дратiвливої слабкостi, втомлювальність при розумовій праці, зниження працездатності. При гiпостенiчнiй - явища астенiзацiї нервової системи (загальна і фізична слабiсть, млявiсть, непереносимiсть буд-яких подразникiв i навантажень, зниження загального життєвого тонусу, виснаження після мінімальних зусиль, які супроводжуються болями у м’язах і неможливістю розслабитися).

При обох типах, як правило, спостерігаються й інші неприємні фізичні відчуття. Звияайно є також заклопотаність з приводу розумової і фізичної недостатності, роздратування, втратою почуття радості і насолоди тощо.

Невроз нав’язливостi

Незважаючи на розуміння неприродності, алогічності цих проявів хворі не можуть подолати їх в своїх спробах.

Обсесії (думки, ідеї, лбрази) і компульсії (дії), або обидва синдроми разом, мають такі загальні ознаки:

хворий усвідомлює їх як хворобливі, що виникли в його власній свідомості, а не пов’язані ззовні будб-якими сторонніми особами або силами;

нав’язливості багаторазово повторюються, оцінюються як безглузді і неприємні для хворого;

пацієнт пробує протистояти їм, хоча й безуспішно, протистояння з часом слабшає і приносить лише короткочасне послаблення емоційного напруження і тривоги;

обсесії або компульсії викликають дистрес, заважають соціальному та індивідуальному функціонуванню хворого за рахунок марної втрати часу;

обсесії або конвульсії не є наслідком інших психічних захворювань (шизофренії, афективних розладів) та завжди психогенні за походженням.

Нав’язливi сумнiви – це невпевненiсть у правильностi здiйснюваних або здiйснених дiй, що настирливо виникає всупереч логiчним доказам. Наприклад, хворий сумнiвається в тому, чи правильно написаний документ, чи вимкнутi електроприлади тощо, незважаючи на неодноразову перевiрку ним виконаної дiї, сумніви не зникають, а викликають психологічний дискомфорт.

Нав'язливi спогади - це надокучливi спогади про сумну, неприємну або ганебну для хворого подiю всупереч намаганням про неї не думати.

Нав'язливi уявлення - це поява неправдоподiбних уявлень, якi хворий сприймає за реальність попри їхню абсурднiсть. Наприклад, хворий переконаний, що похований родич був живий, при цьому вiн уявляє i болiсно переживає страждання "уявно померлого" в могилi, або „спостерігає” власну похоронну церемонію.

Нав’язливi потяги (схильності) - це потяги здiйснити якусь вкрай небажану дiю, яка супроводжується почуттям жаху й панiки через неможливiсть звiльнитися вiд таких потягiв. Хворого охоплює бажання кинутися пiд поїзд або штовхнути пiд нього близьку людину, вбити жорстоким чином свою дитину чи дружину, причому вiн вiдчуває нестерпний страх від того, що такі думки виникають (контрастнi потяги), що та чи інша дія буде реалізована.

Нав’язливі почуття антипатії – це нічим не обумовлена неприязнь, відраза хворого до конкретної знайомої, або близькох людини, цинічні, огудні думки та уявлення стосовно поважних осіб, а у релігійних пацієнтів - стосовно святих та служителів церкви.

Нав'язливi страхи (фобiї) - це нав’язлива i безглузда боязнь висоти, великих вулиць, вiдкритих або обмежених просторiв, скупчення людей, страх захворiти на невилiковну хворобу (нозофобія – кардіофобія, СНІДофобія, онкофобія) або несподiвано померти. Нерiдко вони супроводжуються ритуалами - одноманiтними дiями із заклинаннями.Такi дiї хворi виконують із метою захисту вiд нещастя всупереч критичному ставленню до них. Наприклад, обминаючи арку, замiсть того, щоб iти пiд нею, хворий нiбито захищає близьких вiд лиха; розпочинаючи якусь справу, хворий повинен двiчi ляснути пальцями або вимовити "заповiтне" слово (для того, щоб унеможливити невдачу).

Специфічні ізольовані фобії – це нав’язливі страхи, які обмежені конкретними об’єктами та ситуаціями (побоювання висоти, тварин, мишей, тараканів тощо). Пацієнти намагаються уникати тих конкретних ситуацій, які викликають страх і відповідно не мають тривоги й незапокоєння. Складнішою є ситуація при соціофобії (страх виступити перед аудиторією, почервоніти при спілкуванні, людних місць). Побороти тривогу важко, оскільки вона виникає завжди в присутності людей. Нав’язливі страхи нерідко супроводжуються розвитком ритуалів з метою захисту від того чи іншого очікуваного нещастя або неуспіху. Ритуали поєднані з нав’язливостями є достатньо стабільною системою і існують багаторічно. Поява первинної фобії може призвести до розвитку вторинних і третинних фобій.

До нав’язливостей афективно нейтрального змiсту належать нав'язливi мудрування, пригадування забутих термiнiв, формулювань, лiчба.

Нав'язливi дiї - це рухи, якi хворий робить всупереч своєму бажанню, незважаючи на зусилля утриматись вiд їх виконання.

Однi з нав'язливих дiй заповнюють його думки доти, доки не будуть реалiзованi, iншi не помiчаються ним. Для того, щоб утриматись вiд нав’язливих дiй, хворий повинен невiдступно стежити за собою, хоча для нього це дуже обтяжливо, особливо коли вони стають об’єктом уваги оточення.

Контрасні нав’язливості („агресивні обсесії”) – огудні думки, страх завдати собі або оточуючим шкоду, Вони образні з яскраво вираженою афективною насиченістю і уявленнями, які опановують свідомістю хворого. Характерним є почуття чужості, абсолютної немотивованості змісту, поєднання з нав’язливими потягами та діями. Це можуть бути нездоланна наполегливість додати до почутих реплік закінчення, які надають сказаному неприємний та загрозливий зміст, вигукнути слова та фрази (нецензурного змісту), які суперечать власним настановам та загальноприйнятій моралі, страх гострих предметів, страх збожеволіти, нав’язливості сексуального змісту (недозволених уявлень про сексуальні перверзії, об’єктами яких є їхні діти, тварини, представники тієї ж статі.

Нав’язливі моносимптоми моторних дій – це кліпання очима, трясіння головою, жести руки (ніби поправляючи волосся на голові) тощо.

Перша стадія – нав’язливі страхи виникають тільки під час безпосереднього впливу психотравмуючого подразника. Пацієнт активно спрямовує свою увагу і сили на уникнення психотравмуючого подразника, логічно переконує себе.

Друга стадія – нав’язливі страхи виникають також і у випадках очікування зустрічі з психотравмуючою ситуацією. Страхи поєднуються з нав’язливими думками, спогадами, уявленнями. Переважає наполегливе бажання хворих не зустрічатися з психотравмуючими факторами. Використовуються пасивні форми боротьби за допомгою переключення уваги або використання ритуалів, задіяння до захисних сил близьких осіб.

Третя стадія – нав’язливості виникають навіть під впливом одних лише уявлень про можливу зустріч з психотравмуючими обставинами, з’являються нав’язливі сумніви та контрастні пав’язливості. Використовується пасивна боротьба і захисні ритуали.

Близькими за клiнiчною картиною до неврозу нав’язливостi є психастенiя i психастенiчний невроз для яких характерні:

- переважання явищ астенiзацiї;

- постiйне загальне відчуття напруження з тяжкими передчуттями;

- панування уявлень щодо своєї соцiальної неспроможностi, власної непривабливості й приниженостi відносно iнших;

- пiдвищена стурбованiсть щодо критики на свою адресу;

- небажання вступати в контакт без гарантiї сподобатися, ухилення вiд соцiальної або професiйної дiяльностi, яка пов’язана iз значними соцiальними контактами, у зв’язку з наявнiстю страху критицизму, несхвалення або iгнорування;

- обмеженiсть життєвого i соцiального укладу через потреби у фiзичнiй i психологiчнiй безпецi.

Диференцiйна дiагностика необхiдна для розмежування неврозу нав’язливостi та шизофренiї, мозкового атеросклерозу і наслiдкiв енцефалiту. Вiдмiнною ознакою неврозу нав’язливостi, а на початку хвороби і єдиним психопатологiчним проявом є саме нав’язливiсть. Iнтелектуальних розладiв немає. Якщо хвороба набуває тривалого перебiгу i недостатньо пiддається лiкуванню, вона може впливати не тiльки на особистiсть хворого, а й на його подальшу долю.

Істерія (дисоціативні розлади)

Дата добавления: 2013-12-13