Загальне вчення про хворобу

Загальна нозологія включає такі поняття: здоров’я, норма, хвороба, патологічний процес, патологічний стан, патологічні реакції. Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (ВООЗ). В практичній діяльності лікаря використовується визначення, у відповідності з яким здоров’я – це стан норми. Виникає питання, що ж таке норма. Існує два підходи до визначення цього поняття: статистичний і загальнофізіологічний. Стосовно першого, норма – це те, що найбільш часто зустрічається серед людей. Стосовно другого, норма – це біологічний оптимум функціонування і розвитку організму. Друге визначення відображає науковий підхід до поняття “норма”. Але цей підхід, внаслідок обмеження наших знань і можливостей залишається поки що не реалізовним. Тому лікар у повсякденній діяльності користується статистичним визначенням норми.

Існує декілька визначень поняття “хвороба”. Вашій увазі пропонується наступне. Хвороба – це порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних факторів зовнішнього або внутрішнього середовища, яке характеризується зниженням працездатності і пристосування з одночасною мобілізацією захисних сил.

У хворобі завжди існує два протилежних процеси. Один із цих процесів і І.П. Павлов назвав фізіологічною мірою проти хвороби, а другий – власно патологічним, або поломом. Два процеси хвороби існують одночасно. Наприклад, при абсцесі ми бачим загибель обмеженої ділянки тканини, але тут же і еміграцію лейкоцитів, фагоцитоз, які захищають організм. Вміння розрізняти їх входить в завдання лікаря. Він повинен намагатись до того, щоб вилучити “власно патологічне” і в той же час стимулювати захисне.

В даний час нараховується біля тисячі хвороб. Але кількість їх міняється з часом. Деякі хвороби зникають, інші з’являються. Наприклад, променева хвороба не існувала доки не використовувались рентгенівські промені. Не існувала і космічна медицина, доки не було космічних польотів.

В основу класифікації хвороб взяті такі критерії:

Етіологічна класифікація основана на наявності загальної причини для групи захворювань. Наприклад, хвороби інфекційні і неінфекційні. За цим же принципом можна згрупувати хвороби, причиною яких є інтоксикація (харчова, професійна), генні і хромосомні мутації (спадкові хвороби) та інші.

Топографо-анатомічна класифікація складається за органним принципом: хвороби серця, нирок, нервової системи і тому подібне. Вона зручна практично. Крім того, вона відповідає сучасній спеціалізації лікарської допомоги. Вона поєднується з класифікацією за функціональними системами: хвороби системи крові, системи травлення, опорнорухового апарата і т.п.

Класифікація хвороб за віком і статтю. Розрізняють дитячі хвороби, хвороби старечого віку, хвороби жіночих статевих органів.

Екологічна класифікація хвороб виходить із умов існування людини – температури повітря, атмосферного тиску, сонячного освітлення.

Класифікація за наявністю загального патогенезу: алергічний, запальні хвороби, пухлини, шок, гіпоксія.

Кожна хвороба – страждання всього організмі незалежно від розповсюдження пошкодження органів і тканин. В той же час існує певна локалізація і обмеженість патологічних змін, які властиві більшості захворювань.

Патологічний процес – це поєднання місцевих і загальних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на пошкоджуючу дію хвороботворчого агента. Розвиток патологічного процесу залежить як від етіологічного фактора, так і від реакивних властивостей організму. Це поєднання процесів руйнування (пошкодження) і захисних компенсаторних реакцій, які виникають на різних рівнях організму під дією патогенного чинника. Патологічний процес може розвиватись на молекулярному, клітинному, тканинному, органному і системному рівнях. Якщо патологічний процес охоплює організм в цілому, тобто порушує його життєдіяльність, то він перетворюється на хворобу. Тому патологічний процес – це не обовязково хвороба, але не може бути хвороби без патологічного процесу.

Патологічні процеси можуть бути типовими, вони протікають однаково при різних патогенних впливах, в різних органах і в різних організмах. Прикладами таких процесів можуть бути запалення, гарачка, пухлинний ріст, місцеві розлади кровообігу, гіпоксія.

Патологічний стан – це патологічний процес, який розвивається більш повільно. При цьому порушення залишаються незмінними протягом тривалого часу (роки, десятиріччя). В широкому розумінні патологічний стан – це сукупність патологічних змін в організмі які виникають внаслідок розвитку патологічного процесу. У вузькому розумінні слова – це стійке відхилення від норми, яке має негативне біологічне значення для організму (рубець, втрата зубів). Патологічний стан часто є наслідком патологічного процесу. Так, запалення рогівки може завершитись утворенням більма, яке зберігається все життя. Можливий і зворотній перехід патологічного стану в патологічний процес. Наприклад, на місці післяопікового рубця під впливом канцирогенних факторів може утворитись пухлина.

Патологічна реакція – це неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму або його систем на дію звичайних або незвичайних подразників. Патологічна реакція завжди є руйнівним елементом патологічного процесу.

В розвитку хвороби розрізняють чотири періоди (стадії): 1) латентний (інкубаційний); 2) продромальний; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби. Така періодизація склалась при клінічному аналізі гострих інфекційних хвороб (скарлатина, черевний тиф). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) протікають за іншими закономірностями. Тому виділяють три стадії розвитку хвороби: початок, стадію власної хвороби, завершення хвороби.

Можливі наступні наслідки хвороб: видужання (повне і неповне), рецидив, ремісія, ускладнення, перехід у хронічну форму, смерть.

Видужання – це процес який веде усунення порушень, викликаних хворобою, і відновленню нормальних співвідношень із середовищем, для людини – перш за все до відновлення працездатності. Повне видужання – це стан, при якому зникають всі сліди захворювання і організм повністю відновлює свої пристосовні можливості. При неповному видужанні наявні наслідки хвороби. Вони залишаються надовго або назавжди. Видужання забезпечується терміновими (аврійними) і довготривалими захисно-компенсаторними реакціями організму.

Ремісія – це тимчасове покращення стану хворого, яке проявляється сповільненням або призупиненням прогресування хвороби, частковим зворотнім розвитком або зникненням клінічних проявів патологічного процесу.

Рецидив – це новий прояв хвороби після уявного або неповного її припинення.

Ускладнення – це вторинний по відношенню до наявної хвороби патологічний процес.

Перехід в хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно з тривалими періодами ремісії (місяці і навіть роки). Так, в старості численні хвороби набувають хронічного характеру (хронічна пневмонія, хронічний коліт).

Термінальні стани – це пограничні між життям і смертю стани. До них відносяться стан вмирання, який включає декілька стадій: преагонію, агонію, клінічну смерть, біологічну смерть.

Преагонія характеризується глибокими порушеннями життєвоважливих функцій організму різної привалості (години, доби). В цей період спостерігається задишка, зниження артеріального тиску, затьмарення свідомості. Поступово преагонія переходить в агонію.

Агонія характеризується поступовим виключенням всіх функцій організму. Тривалість агонії – дві-чотири хвилини, інколи більше.

Клінічна смерть – це такий стан, коли всі видимі ознаки життя уже зникли (припинилось дихання і робота серця, але обмін речовин ще продовжеється). На цьому етапі життя може бути відновленим.

Біологічна смерть характеризується незворотніми змінами в організмі.

Вмирання являє собою розпад цілостності організму. При цьому спочатку руйнуються ті системи, які об’єднують організм в єдине ціле. Це перш за все нервова система. В той же час нижчі рівні регуляції в якійсь мірі зберігаються. Нервовій системі є певна черговість вмирання різних її відділів. Найбільш чутлива до гіпоксії кора головного мозку. При асфіксії або при гострій крововтраті спочатку спостерігається активація нейронів. При цьому виникає тривале збудження, почащення дихання і пульса, підвищення артеріального тиску. Потім наступає гальмування в корі, що має пристосовне значення, тому що на деякий час може зберегти клітини від загибелі. При подальшому вмиранні процес збудження, а потім гальмуваня і виснаження опускається нижче на стовбурову частину головного мозку і на ретикулярну формацію. Ці відділи мозку більш стійкі до кисневого голодування. Центри довгастого мозку, наприклад, можуть переносити анемізацію протягом 40 хвилин.

В такій же послідівності відбуваються зміни і в інших органах і системах. При смертельній крововтраті, наприклад, протягом першої хвилини дихання різко поглиблюється і почащується. Потім порушується його ритм, вдихи стають то дуже глибокими, то поверхневими. Після цього дихання ослаблюється або навіть призупиняється. Це термінальна пауза, яка триває 30-60 с. Потім дихання тимчасово відновлюється, стає рідким, спочатку глибоким, а потім поверхневим. Розом з дихальним центром активується судинно руховий. Понус судин підвищується, скорочення серця підсилюється, але потім припиняються і тонус судин знижується.

В процесі вмирання проходять характерні зміни обміну речовин, поглиблюється кисневе голодування. Окислювальні шляхи метаболізму блокуються, організм отримує енергію за рахунок гліколізу. Його низька ефективність приводить до декомпенсації і ацидозу. Наступає клінічна смерть. Зупиняється дихання, кровообіг, зникають рефлекси, але обмін речовин на дуже низькому рівні продовжується. Цим пояснюється зворотність процесу клінічної смерті. В цьому періоді можливе оживлення.

Реанімація, або оживлення, організму включає ряд заходів, які спрямовані перш за все на відновлення кровообігу і дихання: масаж серця, штучна вентиляція легень, дефібриляція серця. Для відновлення кровообігу широко використовується непрямий масаж серця, який можна використовувати відразу ж після настання клінічної смерті в будь-яких умовах і навіть не спеціалістом. Штучну вентиляцію легень також слід розпочинати як можна раніше. В термінальному періоді не рідко спостерігається фібриляція серця. В таких випадках застосовують електричну дефібриляцію. Одиничний розряд до 6000 V усуває фібриляцію і сприяє відновленню кровообігу.

Всі ці заходи спрямовані на відновлення функції кори мозку. При цьому першочергове значення має дихальний центр. Він є головним водієм мсозкових ритмів і від нього ідуть імпульси, які сприяють появі електричної активності кори і підкоркових центрів, у тому числі судиннорухового. Відновлення самостійного дихання сприяє відновленню кровообігу.

Загальна етіологія.

Етіологія – це вчення про причини і умови виникнення хвороби.

В основі етіології лежать поняття причинності і детермінізму.

Причинність відображає об’єктивно існуючий зв’язок явищ, серед яких одне явище (причина) при певних умовах неминуче викликає виникнення іншого явища (наслідку). Будь яка хвороба як явище має свою причину. Виникнення і розвиток хвороби відбуваєтья не випадково, а підкоряється певним закономірностям.

Причиною хвороби слід рахувати той фактор, без якого вона не може виникнути ні при яких умовах.

Фактор може бути причиною, якщо він існує об’єктивно, незалежно від свідомості, взаємодії з організмом, надає хворобі специфічності.

Якщо мова іде про хворобу як про типовий патологічний процес або нозологічну одиницю, то можна прийти до висновку про існування багатьох причин захворювання. Це так званий принцип поліетіологічності. Наприклад, причинами запалення легень як нозологічної одиниці можуть бути віруси, стафілокакки, пневмококки, гриби, радіація, отруйні речовини.

Проте, коли мова іде про хворобу як захворювання конкретної людини, то принцип поліетіологічності є неправильним. В цих умовах єдиноправильним є ствердження: одна хвороба – одна причина.

Умови виникнення хвороби – це сукупність різниз факторів, серед яких ні один не є обсолютно необхідним для її розвитку. За характером впливу на виникнення хвороби всі умови поділяються на дві групи.

Умови, які підсилюють дію причини і таким чином сприяють розвитку хвороби. Наприклад, причиною гострих респіраторних захворювань є віруси, а сприяючими умовами – ожолодження, втома, зниження імунітету. Інколи умови можуть мати вирішальне значення. Без певних умов, не дивлячись на наявність причини, хвороба не виникає (наприклад, алергія на харчові продукти).

Умови, які послаблюють дію причини і таким чином запобігають розвитку хвороби. До них відносяться: раціональне харчевання, правильна організація режиму дня, фізична культура, гарний догляд за хворим. Інколи умови можуть повністю нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природнього або набутого імунітету до збудників інфекційних хвороб).

Сукупність причин і умов які мають відношення до виникнення хвороби, отримали назву етіологічних факторів. Етіологічні фактори бувають екзогенними (зовнішніми) і ендогенними (внутрішніми). До екзогених факторів відносяться:

а) фізичні – механічна дія, радіація, висока і низька температура, електричний струм перевантаження, невагомість та інш.;

б) хімічні – неорганічні і органічні сполуки природнього і штучного походження;

в) біологічні – віруси, ріккетсії, бактерії, гельмінти, членистоногі;

г) психічні – слово;

д) соціальні – рівень розвитку суспільства, традиції і інш.

Ендогенні фактори – спадковість, конституція, вік, стать, реактивність організму.

Поряд з етіологічними факторами існує також таке поняття, як фактор ризику.

Фактори ризику – це сукіпність факторів, які в популяції людей статистично достовірно підвищують захворюваність певною хворобою. Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають з допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так було встановлено, що факторами ризику атеросклерозу є порушення ліпідного складу плазми крові, артеріальна гіпертензія, вік, належність до чоловічої статі, ожиріння, гіподинамія, спадкові фактори, стрес.

Дата добавления: 2013-12-13