Тема: Порядок розрахунку із споживачами

Як відомо, існують два способи розрахунку із споживачами: готівкою і у безготівковій формі через установи банків, останній з яких практично не має особливостей для застосування малими підприємствами. А от розрахунки готівкою є найбільш поширеними у малому бізнесі і відрізняються деякими особливостями.

Указом про єдиний податок приватним підприємцям — платникам єдиного податку надано право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати (реєстратори розрахункових операцій, що іменуються (РРО)) для проведення розрахунків готівкою із споживачами.

Разом з тим, згідно п. 6 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» від 06.01.2002 p. № 1776-III (далі — Закон про РРО) платники єдиного податку — приватні підприємці звільняються від обов'язку застосовувати РРО і вести книги обліку розрахункових операцій (КОРО) з продажу товарів, за винятком підакцизних (окрім пива на розлив), і наданні послуг за умови ведення ними Книги обліку доходів і витрат.

Єдиноподатківцям — фізичним особам, що здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, пивом в пляшках і жерстяних банках, за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів можна працювати без застосування РРО, але з використанням Книги обліку розрахункових операцій (КОРО). Така можливість виходить з Переліку окремих форм і умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок (РК) і книг обліку розрахункових операцій (КОРО), затвердженого ухвалою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336, із змінами і доповненнями (далі — Перелік № 1336). Якщо підприємець — платник єдиного податку здійснює продаж інших підакцизних товарів (тобто окрім пива на розлив і пива в пляшках і бляшаних банках), він повинен застосовувати РРО.

Розглянемо деякі нюанси застосування податкового законодавства при торгівлі як підакцизними, так і непідакцизними товарами.

Торгівля пивом на розлив

Уточнимо, що означає пиво на розлив. Однозначно це реалізація пива з кегів, бочок і інших великих ємкостей. А чи вважається за продаж на розлив продаж пива в пляшках в кафе, барах, якщо пиво покупцеві подається в келиху?

До цих пір ніяких роз'яснень із цього приводу жодним відомством не надано.

Тому на сьогоднішній день підприємцям, які реалізують в своєму торговому приміщенні пиво в пляшках, важливо правильно обґрунтувати те, що вони реалізують це пиво саме на розлив.

Так, однією з ознак реалізації пива на розлив є вказівка в меню вартості напою не за пляшку, а за одиницю об'єму (наприклад, за 0,5 л, за 0,3 л).

В одній торговій точці продається пиво на розлив, в іншій — алкогольні напої

В цьому випадку виникає питання: чи повинен платник єдиного податку застосовувати РРО тільки на другій торговій точці (де йде реалізація підакцизних товарів — алкогольних напоїв) або РРО треба застосовувати в обох торгових точках? Відповідь на це питання для приватного підприємця невтішна. Застосовувати РРО потрібно буде у всіх його торгових точках. Пояснюється це тим, що у разі, коли «спрощений» підприємець займається торгівлею іншими підакцизними товарами, ніж пиво, його ситуація не підпадає ні під ту, що звільняє від РРО ст. 9 Закону про РРО, ні під ст. 10 Закону про РРО (яка дозволяє використовувати тільки РК і КОРО). І звичайно, обов'язково застосовувати РРО потрібно буде за ситуації, коли пивом на розлив і алкогольними напоями (іншими підакцизними товарами) «спрощений» підприємець торгує на одній торговій точці.

Торгівля пляшковим, баночним пивом (не на розлив) уроздріб.

Якщо платник єдиного податку уроздріб торгує пивом в пляшках і/або баночним пивом і при цьому ніякими іншими підакцизними товарами не торгує, пільгою за ст. 9 Закону про РРО йому користуватися не належить, але він підпадає під дію ст.10 Закону про РРО. А це означає, що при розрахунках із споживачами він може не застосовувати РРО, але повинен застосовувати РК з КОРО. При цьому, якщо підприємець торгує уроздріб не тільки пляшковим (баночним) пивом, але і продовольчими товарами, то і в цьому випадку він може не застосовувати РРО, але повинен застосовувати РК з КОРО.

Якщо окрім продовольчих товарів, в торговій одиниці є непродовольчі, то всі товари необхідно реалізовувати із застосуванням РРО.

А якщо непродовольчі товари реалізуються на окремій (від пива і продовольчих товарів) торговій точці, то в даному випадку приватний підприємець — єдиноподатківець в тій торговій точці, на якій здійснюється торгівля пивом і продовольчими товарами, може застосовувати РК і КОРО, а в торговій точці, в якій реалізовуватимуться непродовольчі товари, повинен застосовувати РРО.

Тепер розглянемо такий випадок. Приватний підприємець уроздріб торгує пивом (не на розлив) і продовольчими товарами. Окрім цього він здійснює торгівлю непродовольчими товарами, але через засоби пересувної торгової мережі. Тобто здійснює таку діяльність, яка також вказана в Переліку № 1336. В цьому випадку підприємець може непродовольчі товари також продавати із застосуванням РК і КОРО.

Торгівля підакцизними товарами, але не пивом

В тому випадку, коли приватний підприємець — єдиноподаткі- вець займається торгівлею заготівку підакцизними товарами (дозволеними йому для продажу), але не пивом, застосування РРО є обов'язковим. При цьому, якщо окрім торгівлі підакцизними товарами приватний підприємець здійснює ще який-небудь вид діяльності, наприклад, надає супутні продажу товару послуги за готівку, то РРО застосовувати він повинен також «повсюдно».

Особливості програмування РРО підприємцем — неплатником ПДВ приведені в листі ДПАУ від 06.01.2000 p. А6 144/71/23-3117.

Ще одне питання, стосується здійснення торгівлі лікеро- горілчаними, тютюновими виробами і паливно-мастильними матеріалами. Як вже було сказано, на приватних підприємців, які торгують цими товарами, дія Указу про єдиний податок не розповсюджується, тобто вони не можуть перейти на спрощену систему оподаткування.

Слід мати на увазі, що приватні підприємці, що здійснюють торгівлю вином, шампанським, пивом і коньяком (включаючи бренді), мають право перейти на єдиний податок або залишитися в числі його платників, оскільки вказані вироби до лікеро-горілчаних не відносяться. У Номенклатурі товарів народного споживання, що враховуються в роздрібній і оптовій торгівлі, ці види продукції вказані в окремій позиції, яка не відноситься до лікеро-горілчаних виробів.

Що стосується таких алкогольних напоїв, як «Бренді-кола», «Ром-кола», «Джин-тонік», то згідно ГОСТ 7190-93 «Вироби лікеро-горілчані. Загальні технічні умови» вони віднесені до лікеро- горілчаних виробів і торгувати ними приватний підприємець- єдиноподатківець не має права.

Платникові єдиного податку заборонено торгувати тютюновими і лікеро- горілчаними виробами.

Товарний словник. — Київ: Міністерство статистики України, 1994, а також сумісний лист Міністерства агропромислового комплексу України, Комітету харчової промисловості України, Державного концерну спиртної і лікеро-горілчаної промисловості від 19.01.2000 р. № 22-10-1/5. Аналогічної позиції також дотримуються і податкові органи (лист ДПАУ від 18.02.2000 р. № 2286/7/16-2117).

До вказаного слід додати, що якщо платник єдиного податку планує здійснювати торгівлю вином, шампанським і коньяком, а також іншими алкогольними напоями, що не відносяться до лікеро- горілчаних, йому необхідно придбати ліцензію на торгівлю алкогольними напоями, оскільки згідно ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обороту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19.12.95 p. № 481/95-ВР (із змінами і доповненнями) оптова і роздрібна торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності у них ліцензій.

Відзначимо, що з 01.07.2005 р. торгувати вином, шампанським, пивом, коньяком (включаючи бренді) підприємцям — єдиноподат- ківцям можна тільки уроздріб. Оптова торгівля вказаним товаром для приватних підприємців — єдиноподатківців є забороненим видом діяльності.

Підприємці — єдиноподатківці, що здійснюють торгову діяльність, зобов'язані також отримати Дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі. При цьому слід пам'ятати, що, згідно ст. 6 Указу про єдиний податок, підприємці, що знаходяться на єдиному податку, звільнені від сплати збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг. Але вони звільнені тільки від сплати збору, а не від отримання дозволу на розміщення об'єкту торгівлі. Отримати дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі підприємцеві необхідно. Підтвердженням права на безкоштовне отримання дозволу на розміщення об'єкту торгівлі є Свідоцтво про сплату єдиного податку.

Використання розрахункових квитанцій у розрахунках із споживачами

Розрахунки з покупцями шляхом видачі розрахункових квитанцій (РК) — не найзручніший спосіб розрахунків. Тому на практиці зустрічається він не часто. Використання розрахункових квитанцій зводиться до того, що підприємцеві або його реалізатору при кожній покупці (розрахунку) необхідно заповнити саму квитанцію (відривну частину) і її корінець. Відривну частину квитанції віддають покупцеві, а корінець залишається в розрахунковій книжці.

У деяких випадках у розрахунках з покупцями можна застосовувати спрощену розрахункову квитанцію, яка містить меншу кількість реквізитів. У ній, зокрема, окремо не виділяється ПДВ. Проте видавати спрощену розрахункову квитанцію можна тільки в певних випадках: якщо загальна сума розрахунку не перевищує 10 грн і якщо мова не йде про розрахунки за алкогольні напої і тютюнові вироби.

У Переліку № 1336 приведений граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій, при перевищенні якого підприємцеві, що використовує РК, потрібно перейти на застосування РРО. Ці граничні розміри для міста і для села різні.

Звернемо увагу, що для єдиноподатківців, які здійснюють торгівлю уроздріб пивом і продовольчими товарами, вказаними в п. 1 Переліку № 1336, граничний обсяг операцій, про який ведеться мова в даному розділі, не актуальний.

Розрахунковий документ довільної форми

Як уже згадувалося, підприємці — єдиноподатківці — це особи, які згідно Закону про РРО звільнені від застосування РРО (за деяким винятком). Тобто РРО вони можуть повноправно не застосовувати. Проте на прохання покупця зобов'язані видати йому документ, що засвідчує передачу права власності на товар (результат робіт) від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» від12.05.91 p. № 1023-XII.

Розрахунковий документ, що засвідчує сплату покупцем грошових коштів, може бути складений приватними підприємцями, які не застосовують РРО, в довільній формі. Проте в нім обов'язково повинні міститися:

дані про суб'єкта підприємницької діяльності (прізвище, ідентифікаційний номер, серія і номер свідоцтва про державну реєстрацію);

-дата і місце складання документа;

-найменування товару;

-одиниця вимірювання або інша характеристика, істотна щодо товару;

-кількість;

-ціна за одиницю;

-загальна сума покупки.

За невидачу покупцям документа, що засвідчує факт покупки товару, підприємцеві може загрожувати адміністративний штраф, передбачений ст. 155 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 p. № 8073-X у розмірі 5 нмдг (85 грн).

Якщо підприємець надає послуги

Приватні підприємці — єдиноподатківці, які займаються наданням послуг або виконанням робіт, при отриманні грошей від замовників (клієнтів) ні РРО, ні РК з КОРО застосовувати не повинні.

Тема: Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Для належного розвитку малих підприємств важливе значення має відповідне правове забезпечення усіх сторін їх діяльності.

Дослідження правового статусу підприємств України засвідчує, що в нормативних актах вони трактуються неоднозначно. У першу чергу, вони повинні між собою узгоджуватись щодо критеріїв визначення цієї категорії підприємств. Це стосується насамперед понять «мале підприємство», «суб'єкт малого підприємництва». Термін «суб'єкт» взагалі може означати особу, групу осіб, організацію, яким належить активна роль у певному процесі, а з юридичної точки зору — особу або організацію, як носія певних прав і обов'язків. За вітчизняним законодавством як фізичні, так і юридичні особи є суб'єктами малого підприємництва. Проте певні відмінності у їх правах і обов'язках існують. Саме тому, вважаємо, що за відношенням до юридичних осіб доцільно використовувати термін «підприємство», у словосполученні «мале підприємство», а до фізичних осіб — «підприємець».

Згідно з чинним законодавством України підприємницька діяльність без державної реєстрації є незаконною. У цивільному кодексі України передбачено, що заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо її отримання передбачено законодавством, тягне за собою адміністративну відповідальність (штраф, конфіскацію виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини) або позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю (ст.ст. 164 та 148/3 Цивільного кодексу України).

Тому процедура відкриття та державної реєстрації власної справи є одним із найважливіших факторів, що визначають розвиток малого підприємництва.

Розглянемо процедуру державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності з огляду на те, що форми господарювання у малому бізнесі можуть бути представлені як у статусі юридичних так і фізичних осіб.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Статус підприємця в Україні досягається шляхом державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 p. № 755-IV.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців — засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також учинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом № 755, здійснюються шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включає зокрема:

1. перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

2. перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

3. внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу- підприємця до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

4. оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

1. десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за проведення державної реєстрації юридичної особи;

2. два неоподатковувані мінімуми доходів громадян — за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1. заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2. копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

3. два примірники установчих документів;

4. документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У випадках, що передбачені чинним законодавством, крім названих документів додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного капіталу, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного капіталу юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної справи.

Реєстрація новостворених суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі — заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

1. заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця;

2. копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

3. документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи- підприємця, якщо вони не передбачені чинним законодавством.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, якщо:

1. документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця;

2. документи не відповідають встановленим вимогам;

3. документи подані не у повному обсязі.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи -підприємця.

Строк державної реєстрації фізичної особи — підприємця не повинен перевищувати двох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи- підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця має бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця для взяття фізичної особи — підприємця на облік.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця є: невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, відомостям, які зазначені у документах, поданих для проведення державної реєстрації; наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, що встановлені законом, стосовно фізичної особи, яка має намір стати підприємцем; наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця з інших підстав не допускається.

Дата добавления: 2013-12-13