Віндикаційний позов

Поняття віндикаційного позову. Віндикаційним (від лат. vim dicere — оголошувати про застосування сили) є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування ін­дивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов є речово-правовим позо­вом, який має позадоговірний характер, тобто є таким, що може бу­ти пред'явлений лише у випадку відсутності між позивачем та від­повідачем зобов'язальних правовідносин. У зв'язку з цим у випад­ках, коли підставою для позову про повернення у натурі майна є невиконання відповідачем зобов'язань за договором, наприклад, за договором найму (оренди), лізингу, схову та інші, такий позов не є віндикаційним.

Об'єкт віндикаційного позову. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на мо­мент подання позову. Витребуване майно може належати і до кате­горії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізо­ване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифро­вими або іншими характерними позначками). У разі загибелі інди­відуально визначеного майна віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову. Питання про можли­вість повернення індивідуально-визначеного майна, що зазнало змін, переробки, має вирішуватися судом залежно від характеру та­ких змін, їх істотності (наприклад, неможливо пред'явити віндика­ційний позов про повернення будівлі, перебудованої капітально, що фактично стала новим об'єктом нерухомості). Останнє пов'язано з тим, що предметом віндикаційного позову не є заміна індивідуаль­но-визначеного майна на інше такого самого роду та якості. Якщо майно зберегло своє господарське призначення, то питання про його поліпшення вирішується за правилами, передбаченими ст. 390 ЦК України. У разі, коли майно змінило своє початкове господарське призначення, підстав для задоволення віндикаційного позову вже немає і настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто влас­ник має право лише на відшкодування збитків.

Сторони у в індикаційно му позові. Позивачем у віндикаційно-му позові може бути власник майна (фізична та юридична особа, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст. 2 ЦК України), який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім влас­ника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі до­говору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (так званий «титульний воло­ділець» майна). Така особа має право на захист свого володіння та­кож і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України «Про власність»).

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном не­законно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його від­чужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність воло­діння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне (пра­вомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом (ст. 397 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про власність»). Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом пред­метом позову в судовому процесі є матеріально-правова вимога пози­вача до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повер­нення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені позивачем у позові підстави мають підтверджувати наяв­ність між сторонами спірних правовідносин, містити зазначення об­ставин, за яких майно вибуло з володіння позивача та потрапило до відповідача, наявність спірного майна в натурі, відсутність у відпо­відача правових підстав для заволодіння майном, відсутність між по­зивачем та відповідачем зобов'язальних відносин з приводу спірного майна. Подаючи віндикаційний позов, позивач також повинен зазна­чити у позовній заяві, що втрачена ним можливість володіння май­ном ґрунтується на окремому суб'єктивному праві, наприклад, влас­ності, повного господарського відання, оперативного управління, орендаря, охоронця.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витре­бування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є на­бувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи при­дбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах). У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, є не­добросовісним набувачем (наприклад, придбання майна у неповно­літнього або придбання майна вночі на вулиці у випадкової особи).

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в су­довому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача зале­жить від того, як придбане ним майно — відплатно чи безвідплатно.

Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовіс­ним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набу­вача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, як­що майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згадана норма закону не містить вичерпного переліку випадків ви­буття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади, наве­дені законом. Отже, власник має право вимагати майно у будь-якого набувача й у випадку, коли воно вибуло з володіння особи, якій влас­ник надав його у володіння (наприклад, майно було втрачене перевіз­ником або вкрадено в орендаря). Водночас, якщо майно вибуло з воло­діння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у збе­рігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається. Остан­нє не позбавляє власника можливості вимагати від особи, яка здійсни­ла незаконний продаж майна, відшкодування завданих йому збитків.

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає вінди­кації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК Украї­ни). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазна­ченому порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власни­ка або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплат­но, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).

Законом в Україні встановлено загальну трирічну позовну дав­ність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного воло­діння (ст. 50 Закону України «Про власність»), що відповідає за­гальному строку позовної давності, встановленому ст. 257 ЦК Укра­їни. Слід мати на увазі, що відмова у позові про витребування майна у зв'язку із закінченням строку позовної давності не є підставою для виникнення права на це майно у набувача. Останній може набу­ти його лише у випадках і порядку, визначених законом (наприк­лад, набуття добросовісним набувачем права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери за набувальною давністю згідно зі ст. 344 ЦК України можливе лише за рішенням суду).

Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня. Питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння постає лише у разі повернення майна власникові з чу­жого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребува­не у добросовісного набувача у випадках, визначених законом (статті 388-389 ЦК України), то й розрахунки між ним і власни­ком не здійснюються.

Згідно зі ст. 390 ЦК України власник має право вимагати від не­добросовісного набувача не тільки повернення майна, а й передання усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час во­лодіння ним. Що ж до добросовісного набувача, то власник у разі повернення (віндикації) майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Залежно від обставин справи та­ким моментом може вважатися момент одержання відповідачем виклику до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Лише добросовісний набувач має право залишити за собою здійс­нені ним поліпшення майна, що можуть бути відокремлені від май­на без завдання йому шкоди, а у разі неможливості відокремити по­ліпшення —і на відшкодування здійснених на поліпшення фактич­них витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Під зазначеними поліпшеннями треба розуміти такі витрати на майно, що мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, у тому числі якість, збільшують вартість майна (на­приклад, здійснення поточного ремонту нерухомої будівлі). Що ж до недобросовісного набувача, то, беручи до уваги, що він повинен повернути власникові його майно, слід виходити з такого поліпшен­ня, яке може бути відділене без пошкодження майна, його недобро­совісний набувач може залишити собі. Невіддільні від майна поліп­шення мають перейти до власника майна безвідплатно.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач (володілець) майна, що повертається власникові, має право вимагати від остан­нього відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

До поняття «необхідні витрати», відповідно до роз'яснення Пре­зидії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних із судовим захистом права дер­жавної власності»¹, слід відносити лише ті витрати, що необхідні для забезпечення нормального стану та збереження майна з ураху­ванням його зношуваності.

Отже, інші витрати, тобто такі, що не є необхідними, відшкоду­ванню не підлягають. Згадане право володільця майна може бути реалізоване ним через подання зустрічного позову.

Дата добавления: 2013-12-13