Позов про визнання права власності

Поняття позову про визнання права власності. Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сум­ніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначенос­ті відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним. Позов про ви­знання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який має підтвердити наявність у пози­вача права власності на відповідне майно.

Об'єкт позову про визнання права власності. Об'єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторони у позові про визнання права власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визна­ченого майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право влас­ності на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Відповідачами за по­зовами про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, що подаються відповідно до ст. 59 Закону України «Про

виконавче провадження» особою, яка вважає, що майно, на яке на­кладено арешт, належить їй, а не боржникові, є стягувач і боржник (п. 4 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики вико­нання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»). У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власно­сті на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній.

Предмет позову про визнання права власності. Предметом вказаного позову є вимога позивача про визнання його права влас­ності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власнос­ті позивача на майно, та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

Умови задоволення позову про визнання права власності. Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власнос­ті на майно. ЦК України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкре­тних доказів, якими останній має підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно до норм процесуального законо­давства України (ст. 32 ГПК України, ст. 27 ЦПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позива­ча. Насамперед підтверджувати наявність права власності в судовому процесі можуть правовстановлюючі документи. Перелік таких доку­ментів щодо нерухомого майна наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на не­рухоме майно, що затверджений у редакції від 28 січня 2003 р. нака­зом Міністерства юстиції України № 66/7387.

Відповідно до вказаного Положення правовстановлюючими доку­ментами на нерухомість є: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розпо­діл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами; свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого май­на, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про пра­во власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді; свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України; договори відчуження нерухомого майна, що не підлягають обов'язковому нотаріальному по­свідченню; рішення судів, третейських судів про визнання права влас­ності на об'єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна; акти про денаціоналізацію (де­муніципалізацію) будівель; витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво бага­токвартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за на­явності акта про прийняття будинку в експлуатацію; рішення товари­ського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору; мирова угода, затверджена ухвалою суду; накази засновників відкритих акціо­нерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з додатком-переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у влас­ність цих об'єктів акціонерним товариствам та акт приймання-переда-вання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку; дуб­лікати правовстановлюючих документів, видані державними та прива­тними нотаріусами, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами; свідоцтва про право власності на нерухо­ме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які вида­ються Фондом державного майна; свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами у будівництві нового житла.

Оскільки право власності на новостворене нерухоме майно може виникати з моменту завершення його будівництва, з моменту прийняття його в експлуатацію чи з моменту його державної реєстра­ції (ст. 331 ЦК України), підтвердженням наявності цього права у по­зивача може бути документ, що підтверджує факт завершення будів­ництва, прийняття нерухомого майна в експлуатацію, його державної реєстрації (наприклад, акт прийняття будинку в експлуатацію, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно). Коли предметом позову є встановлення права власності на рухоме майно, що не підлягає дер­жавній реєстрації, право власності на таке майно може підтверджуватися різноманітними доказами, що передбачені відповідними норма­ми процесуального права, в тому числі правопідтверджуючими доку­ментами (наприклад, угоди, чеки, рахунки, акти, розписки, податкові накладні, гарантійні талони, покази свідків та ін.).

Як зазначив Вищий арбітражний суд України у роз'ясненні «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судо­вим захистом права державної власності» від 29 квітня 1994 р., не є доказом права власності юридичної особи на майно факт його пе­ребування на балансі підприємства (організації), оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визна­чення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у власності (володінні) підприємства.

Варто зазначити, що вимоги про визнання права власності не є для позивача самоціллю. Досить часто позов про визнання права власності є лише попередньою дією для подальшого застосування власником інших речово-правових заходів захисту права власності на своє майно (віндикаційного або негаторного позову). Такі вимо­ги, пов'язані між собою, можуть бути об'єднані позивачем в одній позовній заяві (ст. 144 ЦПК України), можливість такого об'єднан­ня вимог про визнання права власності на майно і виключення його з опису прямо зазначена у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису».

Оскільки позови про визнання права власності пов'язані з не­визначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, на ці позиви не поширюється дія позовної давності.

Дата добавления: 2013-12-13