Тема: Чеські землі в другій половині ХІХ – початку ХХ ст

Після поразки революції 1848-1849 рр. на чеських землях запанувала Політична реакція. В Австрійській імперії був встановлений режим неоабсолютизму, який намагався за будь-яку ціну централізувати державну владу. У 1851 р. Імперська рада (рейхсрат) під­готувала "Сильвестрівські укази ", які ска­совували чинність конституції 1849 р., забезпечували за­хист основних громадянських прав, підтверджували рівність усіх перед законом, скасували кріпацтво і панщину та розтлумачували Засади органічного управ­ління коронними землями Австрійської імперії. У 1860 р. було видано "Жовтневий диплом", згідно з яким до загальноімперської компетенції належали іно­земні та військові справи, фінанси, торгівля і транспорт. Усі інші функції передавалися місцевим сеймам, які наділялися правом обирати депутатів до рейхсрату.

У 1867 р. було підписано дуалістичну угоду, яка перетворювала Габсбурзьку монархію на дуалістичну Австро-Угорську державу. До складу авст­рійської частини монархії — Цислейтанії зі столицею у Від­ні — увійшли 17 королівств і земель, у тому числі й Чеські коронні землі. Вже в грудні 1867 р. було ухвалено конституцію Цислейта­нії, яка проголошувала ряд буржуазно-демократичних сво­бод (рівність усіх народів у державі, захист національних мов, право навчатися рідною мовою). Австрійський парламент (рейхсрат) складався з двох палат. Депутати верхньої палати призначалися імператором із представників панівної верхівки, депутати нижньої — оби­ралися. У Чехії один депу­тат обирався на 40 тис. німців і 90 тис. чехів.

У 1871 р. чеський сейм ухвалив Фундаментальні статті, і тим самим визнав дуалізм. Загальноавстрійськими справами проголошувалися військові та закордонні, фінанси, торгівля, комунікації, зако­нодавство та громадянство. Ці питання передавалися в ком­петенцію сенату (замість верхньої палати рейхсрату), а уряд Цислейстанії мав складатися з придворних канцлерів окре­мих земель.

На рубежі 60-х років активізувалася боротьба чехів проти австрійського гніта. Чехи були незадоволені "дипломом" 1860 р., що не надавав чеському сейму законодавчої ініціативи і зберігав німецьку мову як державну мову Чехії.

Керівну роль у чеському національному русі грала буржуазна Національна партія "старочехів", що виникла на початку 1860-х років. Її очолювали Ф. Палацький і Ф. Л. Рігер. Старочехи не вимагали незалежності Чехії і ліквідації монархії. Вони домагалися лише перетворення Австрійської імперії у федерацію німецько-австрійських, слов'янських, угорських і румунських земель і вважали, що загальні справи федеративної Австрійської імперії необхідно передати рейхсрату, землями ж повинні відати двопалатні сейми, наділені законодавчою владою в місцевих справах. Головним завданням чеського народу консерватори вважали боротьбу за підняття його культурного рівня. Вони вимагали також рівноправності чеської і німецької мов. Консерватори допускали використання тільки легальних методів боротьби.

У рядах Національної партії було відсутнє ідейне єдинство: у цій партії, крім „старочехів” діяла група буржуазних лібералів "младочехів", очолюваних Карелом Сладковським і Едуардом Грегором. Соціальну опору младочехів складала дрібна міська і сільська буржуазія. Підтримуючи вимогу перетворення Австрійської імперії у федерацію земель, младочехи боролися за ліквідацію феодальних пережитків у поземельних відносинах.

У 1874 р. младочехи засну­вали Національну партію вільнодумців, головною метою якої було визнання са­мостійності чеських земель на основі "чеського державного історичного права", національної рівності та запровадження загального виборчого права. В програмі партії наголошувалося на необхідності використання трибуни сейму та рейхс­рату для захисту вимог щодо демократизації суспільства, запровадження рівності, вдосконалення парла­ментського устрою, розширення самоврядування, поліпшен­ня системи освіти, стимулювання діяльності чеських підпри­ємців тощо. Однак, тільки у 1879 р. представники Національної партії відмовилися від пасивної опозиції та повернулися до активної політичної діяльності (участь у засіданнях рейхсрату та уряді). Чеські депутати у парламенті об’єдналися у Чеському клубі, який активно став виступати проти дискримінації чеської мови. Такі помірковані вимоги були не до вподоби радикально налаштованим політикам. Адже у 1887 р. Національна партія вільнодумців підготувала нову програму, яка вимагала надання чеським землям автономії у складі Австро-Угорщини, засуджувала проект поділу Чехії на національні округи, наголо­шувала на необхідності закріплення прав чеської мови в адмініс­тративних і судових органах, у системі народної освіти. Нова програма сприяла зростанню популярності младочехів. їхній Тим паче, що в 1890 р. старочехи піш­ли на змову з німецькими панівними колами, проголосував­ши за розчленування Чехії на чесько-німецьку й німецьку частини та у січні 1890 р. підписали чесько-німецьку угоду "пунктації", які передбачали поділ за національними ознаками секцій земської шкільної освіти, промислової і торговельної палат та інших ор­ганів; при Чеському сеймі створювалися національні курії. Прийняття "пунктацій" здійняло хвилю обурен­ня у чехів, котрі розцінили угоду як поступку лідерів старочехів. Все це призвело до того, що старочехи зазнали нищівної поразки на виборах до рейхсрату в 1891 р. Водночас зміцніли позиції младочехів, які на виборах у листопаді 1895 р. одержали 89 мандатів проти 3 у старочехів. Від цього часу консерватори остаточно втратили вплив у законо­давчих органах країни.

Існували й інші політичні сили та рухи. Серед них доцільно виділити:

1. Соціал-демократична партія (Й. Пецка, Л. Запотоцький).

2. у 1898 р. оформилася Чеська національно-соціальна пар­тія на чолі з В. Клофачем.

3. у 1899 р. була заснована Чесь­ка аграрна партія на чолі з А. Швеглою.

4. у 1900 р. сформувалася Чеська народна партія на чолі з лідером реалістів Т. Масариком. Головна програмна вимога реалістів полягала у визнанні "чесь­кого державного історичного права ". Партія вимагала запровадження загального виборчого права та про­понувала здійснити реформу системи самоврядування для де­мократизації чеського суспільства.

для координації їх взаємодії (крім соціалістів) у 1900 р. було створено Чеську національну раду, яка мала об'єд­нати політичні сили для розв'язання національ­ного питання на державно-правову традицію. У січні 1907 р. було ухвалено закон про загальне виборче право, що знаменувало завершення важливого етапу змагань націо­нально-політичних сил. Вибори, що пройшли у травні 1907 р. засвідчили новий роз­клад політичних сил у рейхсраті. Найширше в парламенті бу­ли представлені аграрії (28 мандатів), младочехи (18 манда­тів), католики Чехії та Моравії (17 мандатів). На виборах до рейхсрату в 1911 р. чеські політичні сили зміцнили свої позиції: аграрії одержали 38 мандатів, младочехи — 18, національні соціалісти — 16, католики — 7.

Тим часом криза в чеському сеймі поглиблювалась, а про­тистояння загострювалося. Тому в червні 1913 р. чеський сейм було роз­пущено, а управління Чехією передано комі­сії чиновників. У січні 1914 р. уряд спробував розв'язати че­сько-німецькі суперечності, але невдало. Конфлікт наростав і станом на 1914 р. реально загрожував внутрішньополітичній стабільності держави.

Дата добавления: 2013-12-13