Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда

Англійська система виховання нового часу, внутрішній зміст олімпійської ідеї, більш того, фізкультура університетів і коледжів англосаксонських країн є втіленням у життя педагогічних концепцій Чарльза Кінгслі та Томаса Арнольда. Їхнє життя, досягнуті ними результати узагальнив у своїй книзі «Шкільні дні Тома Брауна» Томас Х’юз. Значення цього твору, за оцінкою англійських істориків спорту, можна порівняти з важливістю «Гертруди» Л. Песталоцці.

Теоретичні основи реформи виховання, здійсненої в англійських школах у середині XIX століття, розробив канонік Вестмінстерського абатства Чарльз Кінгслі (1819—1875), теоретик християнського соціалізму. Зразком особистості для нього був ідеалізований образ «юного християнина-атлета», що поряд із широким «світським і духовним» навчанням поглиблено займається також розвитком своїх фізичних здібностей.

Концепції Чарльза Кінгслі виходили з того, що шкільна адміністрація повинна порвати з лінією у вихованні, яка відкидала традиційні для англійської молоді навички змагання. Інтерес до сили і спритності можна прийняти. Можливості для формування характеру, що криються в силових змаганнях і рухливих іграх, можна включити в число цілей виховання. «Адже спорт, змагання, — заявляв він, — молодецтво людини, що показує свою спритність, є для молоді областю, де можна вправлятися у творенні суспільства. Підростаюче покоління в цій боротьбі... на малому загартується для великої арени життя...» Звідси і його висновок, що «спільним впливом школи, церкви, інтернату і спортивного майданчика можна виховати цілеспрямоване і послідовне покоління», що у будь-якому куточку світу «зможе постояти за інтереси свої і своєї батьківщини». Якщо ж правила чесної гри, прийняті в спорті, стануть нормою поведінки дорослих, легше буде лікувати і недуги суспільства християнсько-соціальними засобами.

За допомогою цих концепцій до 1850-х років Кінгслі, власне кажучи, пристосував англіканську педагогіку до вимог класичного капіталізму. Він дав теоретичне обґрунтування шкільному фізичному вихованню елітарного типу, заснованому на спортивних і ігрових заняттях. У перспективному ж плані він сприяв модернізації англійської моделі розвитку спорту, подоланню концепції дволикого джентльмена.

Установки Кінгслі ішли коренями в педагогічну практику тодішнього ректора коледжу в Регбі Томаса Арнольда (1795—1842). Рада коледжу вже в 1794 році закупила ділянку, що підходила для великого ігрового майданчику, де учні займалися в першу чергу крикетом і «масовим футболом». Однак на площадках, що залишилися без нагляду, стали свавільно командувати старшокласники. Коли Арнольд прийняв керівництво коледжем у 1827 році, йому довелося зіткнутися з тими ж явищами, що були характерні для всіх англійських навчальних закладів з інтернатом.

Свої враження він записав у щоденнику так: «Коледжі, у яких формується завтрашнє покоління, занурені в гущавину моральної зарази. Тут можна зустріти: 1) усілякі злочини і пияцтво, 2) систематичну неправду, 3) тиранію старших над більш юними, 4) недисциплінованість і неслухняність учнів, 5) зневажання шкільними правилами, 6) загальні лінощі і ухилення від роботи, 7) організовану солідарність на ґрунті порушень дисципліни... Цю картину необхідно доповнити ще і тим, що учні — завзяті картярі. Моральне падіння фізично слабкої більшості супроводжує зніженість і тілесний занепад... крім влаштування власної зачіски, вони нічим більше не цікавляться...» ^2.

Арнольд розумів, що може домогтися корінної перебудови життя коледжу тільки у випадку, якщо своїми заходами не буде зачіпати звичаї учнів і їхні почуття, пов'язаних зі змаганнями. У той же час він помітив, що кращі в крикеті й інших іграх з м'ячем відіграють визначальну роль і поза спортивними площадками. Різні команди — як своєрідні мікросоціальні одиниці — у внутрішніх відносинах між своїми членами тримаються тих же правил «чесної гри», що затвердилися серед них на базі правил, які застосовуються під час змагань. Так склалася вихідна теза його педагогіки: за посередництвом фізичних рухів і емоцій, пов'язаних із грою, учнівська молодь здатна формуватися на спортивній площадці й у позитивному смислі, якщо з цим узгодиться також виховна діяльність церкви, школи й інтернату. Тому він ввів спостереження за порядком на ігрових площадках, поклавши кінець випадковому характеру змагань. Організацію і здійснення змагань він поклав на представників, які офіційно визнані студентами і користуються їхньою повагою. Обмеживши тиранію старшокласників і найбільш талановитих, він усе-таки надав їм можливість як представникам самоврядування брати участь у вирішенні повсякденних питань шкільного життя.

За 14 років роботи Арнольда в Регбі склався новий ідеал виховання — «християнський джентльмен», що виростає з «південного християнського атлета», — який став ідеалом британської імперії XIX століття. Шкільне фізичне виховання в спортивному дусі коледжу Регбі, упорядковані регулярні змагання молоді, спортивні команди, організовані на основі самоврядування, стали зразком для наслідування по всій Англії. У Херроу, Шрусбері, Ітоні, Кембриджі, Лондоні й інших містах один за іншим створюються шкільні спортклуби в дусі Регбі.

Теоретичні розробки Чарльза Кінгслі, «арнольдизм», що народжується слідами педагогічного роману Томаса Х’юза, не тільки одержали поширення в навчальних закладах, але додали новий зміст і позашкільному спортивному руху. Не тільки школа розкрила двері перед спортивними заняттями, але і спортклуби переймали правила педагогіки. Фізичні заняття, що склалися на основі крикету, веслування й атлетики, поступово поширилися на плавання, фехтування, туризм, борцівські види спорту й альпінізм. Як відзначав Вольфганг Ейхель, «англійська буржуазія може бути вдячна Томасові Арнольдові за те, що змогла підкорити собі фізичну культуру».

Однак англійський шкільний спортивний рух, який довгий час вважався зразковим завдяки досягнутим результатам, аж ніяк не міг розвиватися гармонійно. Із самого початку він ніс в собі певні протиріччя, що вийшли на поверхню уже в другій половині сторіччя.

1. У силу свого монопольного положення він відтіснив на другий план розвиток класних занять у школі нижнього ступеню, що ґрунтувалися на гімнастиці.

2. Спорт активного виховного призначення «зупинився» між середніми і вищими прошарками, та й там охоплював у середніх і вищих навчальних закладах в більшості дітей заможних батьків. У силу ліберального характеру такого виховання воно не поширювалося на усіх без винятку учнів. Рівень фізичних навантажень з погляду педагогічного впливу не піддавався регулюванню.

3. Ігнорувався не тільки жіночий спортивний рух, але і фізичне виховання для дівчаток. За винятком вузького кола аристократії, неприховане презирство зустрічало дівчину, що «віддавалася фізичним вправам чи спорту, що викликає піт».

Такий підхід добре характеризують і критичні зауваження Герберта Спенсера (1820—1903):

«Освіжаючій рухливості юних дівчат... приділяється лише найменша увага. Наявний двір займають газони, посипані галькою доріжки, кущі і квіти, і там немає ніякої можливості для вільного руху. Чим пояснюється така разюча відмінність? З більшою чи меншою підставою можна підозрювати, що багато хто вважає небажаним виховувати мускулистих, міцної статури дівчат. Вважається, що здоров'я, що кидається в очі, і сила м'язів личать сільському простолюду. У більш високих станах жіночною вважають тілесну м'якість, що супроводжує делікатність».

Розвиток спортивного життя в англійській школі почався з крикету. Цей вид спорту проникнув у коледжі разом з веслуванням, рекетсом і хокеєм. Перші змагання між навчальними закладами провели в 1818 році студенти Ітона і Херроу. Роком пізніше були організовані змагання з веслування між Ітоном і Вестмінстером. З 1827 року регулярний характер був наданий матчам з крикету між Оксфордом і Кембриджем, а в 1829 році покладено початок змаганням «вісімок» Оксфорда і Кембриджу, що стали з тих пір традиційними. З 1837 року регулярними стали й атлетичні змагання між навчальними закладами. З цим роком збігається початок «вікторіанської епохи», що зробила ідеалом студентства відомих усій країні «боулерів» у крикеті, загрібних команд у веслуванні і майстрів рекетса.

Дата добавления: 2013-12-13