Організація, проведення та значення Ігор I Олімпіади

ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

1. Організація, проведення та значення Ігор I Олімпіади.

2. Хронологія та аналіз Олімпійських ігор сучасності.

3. Діяльність Міжнародного Олімпійського Комітету та його президентів.

4. Олімпійська символіка та атрибутика.

5. “Ода спорту” та її гуманістична цінність.

6. Параолімпійські ігри та їх значення.

Література: 2,4,11,16,22,26.

(Афіни, 6-15 квітня 1896 р.)

Рішення Паризького конгресу (1894 р.) про проведення Ігор І Олімпіади сучасності в 1896 р. в Афінах було схвально сприйняте більшістю населення в Греції. Але адміністрація Афін і грецький уряд не в силах були зробити повні витрати на проведення Ігор.

П’єр де Кубертен був змушений звернутися із листом до Ф. Кеменя з проханням знайти можливість провести Ігри 1896 р. на угорській території. Однак угорський уряд в проханні категорично відмовив у зв'язку із відсутністю коштів. Після цієї відмови Кубертен все ж наполягав на проведенні Ігор у Греції.

На думку Кубертена, при організації Ігор можна було обійтися без особливих урядових витрат і розраховувати на допомогу тільки приватних осіб. Цю точку зору поділяв і грецький кронпринц Костянтин, що створив спеціальну комісію сприяння. Гроші стали надходити не тільки від жителів Греції, але і з Лондона, Марселя, Константинополя й інших міст, де існували багаті грецькі колонії. На гроші, що надійшли з Олександрії від Георга Авероффа, був відновлений древній олімпійський стадіон. В Афінах були споруджені також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти. Спортсменам надавалися павільйони з елінгами і роздягальнями для проведення змагань з веслування.

Підготовкою місць для проведення змагань I Олімпіади займався грецький Національний олімпійський комітет, що зумів закінчити всі підготовчі роботи за один рік. МОК і національні комітети інших країн підбирали учасників Ігор, що виявилося не простою справою. От що писав з цього приводу Кубертен: «Велика частина гімнастичних асоціацій Німеччини, Франції і Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: члени цих асоціацій не мають наміру терпіти в програмі Ігор тих видів спорту, що вони не культивують. Особливу ненависть у них викликають так звані «англійські» види спорту... Інші асоціації були готові послати в Афіни своїх представників лише після надання їм інформації щодо того, який інтерес будить до себе намічене спортивне свято... Німецька преса, у довершення усього, заявила, що Олімпіади є винятково франко-грецьким підприємством. Тим часом пан Кемень в Угорщині, майор Бальк у Швеції, генерал Бутовський у Росії, професор Слоен у США, лорд Амптхілл в Англії і доктор Гут-Ярковский у Богемії робили все можливе для того, щоб розбудити інтерес до майбутніх змагань».

Організовуючи ці Ігри, Кубертену доводилося враховувати політичні відносини і розбіжності між країнами, і в першу чергу між Німеччиною і Грецією. У 1895 р. у Німеччині був утворений комітет з участі в Олімпійських іграх.

6 квітня 1896 р. король Греції в присутності 80 тисяч глядачів оголосив Ігри I Олімпіади відкритими. «Це був хвилюючий момент. Тисяча п'ятсот два роки тому імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, без сумніву думаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичництва, він сприяє справі прогресу. Тепер же християнський монарх оголосив про формальне скасування імператорського указу... Коли король знову зайняв своє місце, хор у 150 голосів виконав Олімпійську оду, написану спеціально для цього випадку грецьким композитором Самарою», — відзначав Кубертен.

В Іграх взяли участь 311 спортсменів з 13 країн (Австралії, Австро-Угорщини, Болгарії, Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції). Близько 70% учасників були представниками Греції. Другою за чисельністю була команда Німеччини – 21 спортсмен, потім Франції — 19, США — 14. У змаганнях брали участь тільки чоловіки.

Програма Ігор включала 9 видів спорту (боротьба класична, велоспорт, гімнастика, легка атлетика, плавання, кульова стрільба, теніс, важка атлетика і фехтування), у яких було розіграно 43 комплектів нагород.

Першим олімпійським чемпіоном сучасності став американський спортсмен Джеймс Коноллі, що завоював золоту медаль у потрійному стрибку (13 м 71 см).

Центральною подією Ігор вважався марафонський біг, першим переможцем у якому став грек Спірос Луїс, що пробіг 40 км за 2 год. 58 хв. 50 с. От як Кубертен описує його перемогу: «Коли Луїс з'явився на стадіоні, 60 тисяч глядачів, що очікували його підхопилися зі своїх місць, охоплені надзвичайним хвилюванням. Знову зметнулася зграя випущених із кліток голубів... Деякі глядачі, які опинилися ближче інших до Луїса, спробували пробратися до нього, щоб із тріумфом винести з поля. Луїса задушили б в обіймах, якби кронпринц і принц Георгій не супроводили його з арени».

Уже на Іграх першої Олімпіади організатори і МОК зіткнулися з проблемою аматорства, що буде їх супроводжувати аж до 1980 р.

Нагородження переможців відбувалося у день закриття Ігор — 15 квітня 1896 р. Нагородами служили гілка оливи, доставлена з Олімпії, диплом, виконаний грецьким художником, і срібна медаль, виготовлена знаменитим гравером Шапленом. Найбільшу кількість медалей завоювали грецькі спортсмени – 10 золотих, 19 срібних і 17 бронзових, олімпійці США одержали 19 медалей (відповідно 11, 7, 1), Німеччина – 14 (7, 5, 2). Без медалей зостались спортсмени Болгарії, Чилі та Швеції.

Уже на перших Іграх сучасності довелося зустрітися із інтенсивним використанням олімпійського спорту у політичних цілях, Засоби масової інформації Греції, натхненні вражаючим успіхом на Олімпійських іграх, спробували прославити свою країну, представити її як частину західної цивілізації.

Звичайно, не все у цих Іграх, не дивлячись на величезний ентузіазм і зусилля їх організаторів, пройшло гладко. Успіх Ігор І Олімпіади безсумнівно був би значнішим, якби у змаганнях приймали участь представники не 13, а більшої кількості із 34 запрошених країн. Ряд країн направили на олімпійські змагання слабкі команди, найбільш сильні спортсмени на Ігри не прибули, Однак Ігри І Олімпіади дозволили добитися головного – відродити і показати життєздатність олімпійської ідеї. Першим це відзначив президент МОК Деметріус Вікелас, який сказав: “Відродження Олімпійських ігор знаменує перемогу еллінізму. Труднощів було достатньо, але Афіни із достоїнством продемонстрували, що зв’язок із древньою Олімпією не був втрачений…”

Ігри I Олімпіади переконливо засвідчили гуманістичну і пацифістську спрямованість олімпійського руху.

Після успішного проведення I Олімпійських ігор Греція розраховувала, що і наступні Олімпіади будуть проходити в Афінах, які б стали сучасною Олімпією. Однак МОК вирішив надати Іграм справді інтернаціональний характер і проводити їхній по черзі в різних країнах і на різних континентах. МОК не заперечував проти того, щоб у проміжках між Іграми в Греції проводилися великі міжнародні змагання. Такі змагання планувалося провести в 1898 р., а потім у 1902 р. Однак з організаційних і фінансових причин вони не відбулися.

Дата добавления: 2013-12-13