Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді, Австралії та інших державах

СПОРТИВНИЙ РУХ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Теми для самостійного опрацювання

1. Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді, Австралії та інших державах.

2. Діяльність Української Спортової Централі Америки і Канади.

3. Роль української діаспори у становленні НОК України.

4. Видатні діячі спортивного руху української діаспори.

Література: 6,12,23.

Спортивний рух в українській діаспорі США, Канади, Австралії та інших європейських країнах є цікавим феноменом світового спорту й має давні і унікальні традиції.

Головною метою функціонування організованих спортивних структур західної діаспори є виховання української молоді в національному дусі, її єднання та спілкування в українському середовищі.

У розвитку українського спорту за межами українських земель варто виділити такі періоди:

1) спортивно-гімнастичний рух в таборах військовополонених у часи першої cвітової війни (19І6-1923 рр.);

2) український еміграційний спорт на територіях Німеччини та Австрії в перші повоєнні роки (1945-1948 рр.);

3) організований спортивний рух в середовищі української західної діаспори (1955-2000 рр.).

Еміграційний спортивний рух 20-30-х рр. ХХ ст.

Вперше український еміграційний спортивний рух, як помітне явище, виникає під час першої світової війни. Цьому сприяли: хвиля піднесення українського спортивного руху на західноукраїнських землях напередодні війни 1914 року та численна військова депортація полонених українців з російської Армії, а згодом з Армій Української Народної Республіки (УНР) та Української Галицької Армії (УГА). Екстремальні умови побуту військовополонених вимагали згуртування задля виживання та самоутвердження. В табірних умовах молоді бійці прагнули до національної окремішності. Вони знаходили таку можливість у спортивних вправах. Спорт у цьому випадку був не тільки фактором тілесного вдосконалення, збереження здоров'я, але й символом єднання українців, внутрішнього самоутвердження, почуття повновартості.

За даними В.Проходи в 1914-1918 рр. близько 500 тис. українців з російського війська потрапили до німецького й австро-угорського полону. Заходами Союзу Визволення України кілька десятків тисяч вояків-українців було зігнано до українських таборів. У Німеччині таких було три: у Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі; в Австрії один: у Фрацштадті.

Саме ці табори військовополонених стали своєрідними пунктами підготовки національно-свідомої молоді, внаслідок розгорнутої широкої культурно-освітньої роботи. Серед культурно-просвітницьких осередків належне місце в цих таборах посідали і руханково-спортивні товариства, перше таке товариство під назвою "Січ" ім. Гетьмана П.Дорошенка було утворено в липні 1916 року в таборі Фрацштадта. Одним із завдань цього товариства була підготовка інструкторів-січовиків для організації руханкових товариств після очікуваного повернення в Україну. Подібні завдання стояли і перед руханково-спортивними гуртками в таборах на території Німеччини.

Як зазначають дослідники української еміграції, таборові "Січі" були досить чисельні. Наприклад, "Січ" у Фрацштадті налічувала в лютому 1918 р. 960 членів.

Після укладення Брестського миру з полонених українців у лютому-березні 1918 року розпочалося формування Сірої та Синіх Дивізій. Товариства "Січі" стали першими куренями, що розгорнулись у полки й дивізії. Тобто знову, як і при формуванні Українського Січового Стрілецтва, вихованці руханкових товариств були основою для формування українських військових частин.

І хоча визвольна боротьба 1917-1919 рр. не увінчалась перемогою, спортивно-руханкове життя продовжувалось за межами України.

У травні 1919 року підрозділи Українського війська, змушені були перейти через Карпати на територію Чехословаччини. На батьківщині Мирослава Тирша український еміграційний спортивний рух набув ще виразнішого характеру.

В чеській еміграції опинились десятки тисяч молоді, переважно бійців обох Українських Армій. Перший спортивний гурток виник у таборах інтернованих на території Чехословацької Республіки у Німецькім Ябліннім.

У Німецькім Ябліннім, де в червні 1919 р. опинилась п'ятитисячна Бригада Української Галицької Армії, ситуація складалась вкрай несприятлива. Ширились тиф та інші хвороби, не було жодних перспектив на майбутнє, будь-який зв'язок з Україною був відсутній, настрій бійців був пригнічений. Ймовірно, що стабілізацію в табірне життя вніс приїзд проф. І.Боберського, визнаного перед війною авторитета в галузі руханки і спорту, а на той час офіційного представника Секретаріату ЗУНР. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно почала проводитися ранкова гімнастика та біг. Був гурток “Україна”, який включав секції з футболу та легкої атлетики.

У березні 1920 р. в Німецькім Ябліннім виникає відділ Січе-Соколів на зразок колишніх галицьких "Січей" та "Соколів".

Протягом 1920-1921 рр. у таборі було проведено ряд змагань, які засвідчили про неабиякий рівень спортивних досягнень, зокрема, в легкій атлетиці.

Крім легкої атлетики, спортивний гурток, який набув чималого авторитету, організував тренування та змагання з волейболу, тенісу, боксу, велоспорту, плавання.

У жовтні 1921 р. табір в Німецькім Ябліннім припинив своє існування. Однак, ті хто від'їздили з нього, організовували спортивні гуртки на місцях свого тимчасового проживання: в Пардубіцях, в Ліпніку-Влкаві на Мораві, в Градці Кральовому.

Від квітня 1921 р. частина українських вояків знаходилась в чеському таборі у Йозефові. Частково до Йозефова прибули українські вояки з Ліберця. В червні 1920 року в Ліберцях перебувало близько 900 українців-галичан, що повертались з італійського полону, а також близько 500 бійців з групи генерала Кравса і з Херсонської дивізії. Руханкове життя в цьому таборі не було таким активним, як у Німецькім Ябліннім. Однак, і тут було багато ентузіастів спорту, які у вересні 1920 року утворили серед стрільців спортивний осередок.

В таборіЙозефова умови були надзвичайно складними. Проте, спортивне життя і у цьому таборі продовжувалось. Один із бараків було обладнано під рухівню. Першими розпочали свої заняття футболісти. Створилася легкоатлетична секція, члени якої займалися бігом на довгі дистанції та метаннями.

Від осені 1921 року багато молодих стрільців покидали табір - їхали на навчання до Праги й Брно. Проте нечисленні спортивні гуртки існували в українських таборах ще до 1923 року.

Однак, крім Німеччини, Австрії чи Чехословаччини український еміграційний спорт розвивався і на польській території. Від 25 до 30 тис. полонених бійців нараховувалось на початку 20-х років у декількох таборах Польщі. У складних умовах почав діяти спортивний гурток в Тухолі. В 1921 р. в таборі в Стрілкові було відкрито «спортивну гімназію», яка охоплювала близько 400 таборян. Навчання в цій гімназії відбувалося «кожний день до 10 години вечора, освоюючи такі види спорту як легка атлетика, важка атлетика, машинна гімнастика, вільні рухи, французька та американська боротьба, бокс, джіу-джітсу, фехтування, різноманітні ігри».

У стрілківському таборі спортивний рух набув чи не найбільшої популярності. Відбувалися змагання таборян з іншими командами з волейболу, футболу, легкої атлетики, тенісу, боротьби.

Наприкінці літа 1922 року інтернованих табору Стрілків було переведено до інших польських таборів - Каліш і Щипйорно. У цих таборах захоплення спортом було не меншим. Спочатку ініціативною групою було зорганізовано "Старшинський Спортовий Гурток 2-ої стр. Волинської дивізії". Було утворено футбольну команду, товариство "Сокіл", "Гімнастично-фехтувальну Школу 3-ої Залізної дивізії" та інші спортивні гуртки. Підкреслимо, що спортивний рух в таборі був достатньо впорядкованим.

Популярністю користувались таборові першості з волейболу, боротьби, футболу. Волейбольна команда табору Каліша з успіхом виїжджала на змагання до м.Лодзя, а футболісти зустрічалися з багатьма польськими командами. Керівники "Спортового Гуртка" подбали про окреме приміщення для занять, закупили для спортсменів прилади, гімнастичний одяг. Проводились також масові прогулянки та влаштовувалися спортивні свята-олімпіади.

Особливого зацікавлення викликає факт існування у польських таборах унікального у своєму роді видання - журналу "Спортсмен" українською мовою.

Важкий період перебування українських військовиків в таборах для інтернованих закінчився влітку 1923 року. Але саме у цих таборах на території Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Польщі розпочалась перша сторінка історії українського спорту за межами українських земель.

Оцінюючи значення і роль цих перших спортивно-руханкових осередків на чужині, підкреслимо ключові моменти:

1)спортивно-руханкові осередки сприяли зміцненню морального стану українського депортованого вояцтва, підтримували рівень його військово-фізичної підготовки;

2)спортивно-руханкові осередки були важливим чинником культурно-просвітницької роботи серед колишніх бійців, одним із факторів українізації військовиків;

3)організована діяльність спортивних осередків уможливлювала підготовку інструкторів-організаторів гімнастичних товариств та сприяла виявленню талановитих спортсменів в окремих видах спорту;

4)спортивний рух в таборах для інтернованих у роки І Світової війни сприяв зародженню та розвиткові за межами Батьківщини українського студентського, робітничого спорту, тобто був підґрунтям усього українського еміграційного спорту.

Однією із багатих на події сторінок в історії українського спортивного руху на чужині стало міжвоєнне двадцятиліття. Державницькі устремління українців частково перемістилися за межі українських земель. Український рух на різних землях не був єдиним, оскільки розвивався під впливом Москви, Польщі, Румунії, Угорщини та Чехословаччини. Водночас за межами українських земель лідери еміграційного спорту 20-30-х років мали змогу не тільки об'єднуватись і плекати національні традиції, але й набувати передовий європейський досвід у справі фізичного виховання та спорту.

Саме на початку 20-х років засновуються перші українські спортивні осередки у Сполучених Штатах Америки та в інших заокеанських країнах, однак центром українського еміграційного спортивного життя того часу стала Чехословаччина.

В українському еміграційному спорті 20-30-х років чітко вирізнилося кілька напрямів: студентський спортивний рух, сокільський рух та молодіжний рух, пов'язаний із організаціями «Січ», «Пласт».

При допомозі братнього чехословацького народу засновуються в Чехословаччині українські високі школи, до яких зголошуються сотнями недавні вояки, що вже зазнали досить злиденного таборового життя. Центрами українського студентського руху стають Прага та Подєбради. В цих й інших чеських містах було відкрито для української молоді насамперед: Український Вільний Університет, переведений у жовтні 1921 року із Відня до Праги; Українську Господарську Академію (УГА) в Подєбрадах (1922 р.) та Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі (1925 р.). Саме у цих навчальних закладах утворюються перші українські спортивні товариства, в їх стінах отримали вищу освіту майбутні лідери українського спорту Галичини 30-х років зокрема.

В 1921 році празькі студенти-українці заснували «Український Студентський Спортовий Кружок(УССК)». У цьому гуртку крім занять легкою атлетикою, плаванням, футболом та тенісом, проводились теоретичні заняття, організовувались змагання з чеськими командами. Крім УССК існувало ще одне студентське спортивне об'єднання, яке виникло влітку 1923 року силами наддніпрянських студентів Праги - «Українське Спортове Брацтво «ТУР». Це братство мало у своїй структурі 6 відділів, серед яких: відділ «чистого спорту» із секціями важкої атлетики, легкої атлетики, фехтування та «вільних рухів»; відділ спортових ігор із секціями футболу, хокею, ситківки, крокету і «скраглів»; відділ культурно-просвітній; відділ туристичний із секціями верхової їзди, велосипедного спорту, стрільби, лижного спорту та мисливства; шаховий відділ та відділ скаутінгу.

Поступово спортивні товариства українських студентів виникають і у інших містах Чехії: Подєбрадах, Пршібрамі, Брно, Йозефові, а також і за межами Чехії: у Відні, Берліні, Данцігу. Цьому сприяли керівники організацій українського студентства.

У 1923 році виникає «Український Спортовий Клуб» у Подєбрадах, який згодом отримав назву «Дніпро». Серед його членів було близько 100 студентів, які займалися в секціях футболу, волейболу, легкої атлетики, плавання і фехтування. При цьому клубі існувала також і сокільська секція, яка невдовзі відокремилась у самостійну організацію.

Утворення декількох українських спортивних клубів викликало потребу в координації їх діяльності. Спочатку в січні 1923 року при Союзі Українського Студентства була сформована "спортова референтура", а вже у 1924 році почав свою діяльність Союз українських спортових товариств Праги, Подєбрад, Брно, Пршібраму і Йозефова. Тобто було створено логічну структуру українського еміграційного спорту: клуби на місцях та орган їх управління. Це дозволило значно ефективніше проводити спортивну роботу. В травні 1924 року в Празі відбулися Українські Спортові Ігрища за участю членів студентських товариств Праги, Подєбрад, Пршібрама та Йозефова.

Серед українських студентів-спортсменів, за даними дослідників українського еміграційного руху цього періоду, був навіть учасник Олімпійських ігор. У Парижі на Олімпіаді в 1924 р. з українських студентів брав участь Фовицький. Ймовірно, що А.Фовицький, який виділявся своїми неабиякими спортивними здібностями ще у військовому таборі Німецького Яблінного, виступав у складі чеської збірної.

Важливий захід відбувся в середині жовтня 1925 р. Союз українських спортових товариств зорганізував і провів у Подєбрадах Українську Спортову Олімпіаду, на яку з'їхалося близько 300 українських студентів.

У подальші роки активність студентського спортивного руху значно знижується. Останнім великим успіхом українського «високошкільного спорту» було здобуття в 1937 р. першості Праги серед вищих навчальних закладів з футболу.

Існували також окремі робітничі спортивні гуртки, їх організовували колишні українські інтерновані бійці, які виїздили з таборів на працю до різних міст Чехії. Зокрема, діяльними були спортовий гурток "Україна" у Липніку на Мораві, спортивні секції у Пардубіцях та Градці Кральовому.

Однак із середини 20-х років роль лідера еміграційного спортивного руху переймають на себе сокільські осередки. У березні 1925 року осідок Союзу українських спортових товариств переміщено із Праги до Подєбрад, де цей керівний орган перебирає на себе функції координації діяльності українських товариств "Сокіл". Таку переміну акцентів не можна вважати випадковою, як і не слід сприймати її як причину занепаду українського студентського спорту. Варто мати на увазі, що спортивно-руханкове життя українських емігрантів відбувалося, в основному, на чеській землі, на батьківщині Мирослава Тирша, серед добре зорганізованої, масової й історично важливої для чехів, сокільської праці.

Із середини 20-х років український сокільський рух ставав також помітним явищем у житті української еміграції інших країн Європи - Франції, Югославії та серед українських поселенців Аргентини й Бразилії.

Напередодні VIII Всесокільського Здвигу на розширеному засіданні Ради «Українського Сокола» в Подєбрадах представники сокільських товариств вирішили утворити Центральний Український Сокільський Комітет, який діяв з 18 квітня 1926 року до 27 жовтня 1929 року. Зі створенням Комітету сокільська праця активізується, налагоджується стале листування з Львівським "Соколом-Батьком" (заснований в 1894 р.) як з головною організацією українського сокільства.

Поступово український сокільський рух набуває нових форм, організовуються нові сокільські осередки не тільки в Чехії, але і в інших країнах, де розселялися українські емігранти. Кропітка сокільська праця спричинилась до того, що ініціативний з'їзд представників різних українських сокільських товариств проголосив про створення в 1932 році Союзу Українського Сокільства за кордоном (СУС за К). В своїй діяльності ця організація опиралась на діяльність українських сокільських товариств Подєбрад, Праги, Пардубиць, Ржевниць, Берну, Ліберця та інших міст. Вся робота проводилась у 4 комісіях: руханковій, культурно-освітній, господарській, впорядковій. СУСзаК діяв виключно на громадських засадах. Щороку скликалися з'їзди СУСзаК. Унікальним можна вважати факт видання в Празі щомісячного часопису «Український Сокіл» - органу СУСзаК. Цей часопис, який друкувався протягом чотирьох років, починаючи від 1934 року, став важливою подією в історії української спортивної періодики.

Активна праця СУСзаК сприяла поширенню ідеї «Українського Сокола» в інших державах, де розселилися українці, найбільш помітною й впливовою була діяльність сокільських осередків в Аргентині. В квітні 1931 року було утворено «Український Сокіл» в Буеносі-Айресі, який взагалі став осередком усього українського національно-культурного й громадського життя аргентинських українців. Згодом відкрилися філії «Українського Сокола» в Кордобі. Ля Фальді, Ляс Тунасі. Унікальне, що в 1934 році в Буенос-Айресі вийшло декілька чисел ілюстрованого журналу українського товариства "Сокіл" в Південній Америці «Український Сокіл».

В середині 30-х років були зроблені спроби організації товариств «Український Сокіл» в Парижі та на Далекому Сході в Шанхаї.

Аналізуючи розвиток спортивно-гімнастичного руху серед української еміграції першої половини XX ст., не можна оминути такі українські структури, як «Січ» і «Пласт» та діяльність їх керівних органів: «Українського Січового Союзу», заснованого в 1927 році в Празі та «Союзу Українських Пластунів-емігрантів» (Прага).

Ці молодіжні українські інституції, разом з іншими спортивно-гімнастичними товариствами, хоч у складних, але вільних для розвитку умовах еміграції були потужним фактором виховання української молоді на чужині та важливим чинником в українському міжнародному житті. Діяльність українських спортивних, сокільських, січових та пластових товариств українських емігрантів сформувала засади подальшого розвитку українського спорту в умовах діаспори ряду західних держав другої половини XX століття.

Діяльність спортивних товариств в Німеччині та Австрії після закінчення другої світової війни

Після закінчення другої світової війни Західна Німеччина була поділена на окупаційні зони: американську, англійську і французьку. Саме в цих зонах опинилась одна з найчисельніших - українська еміграція. Умовно її можна розділити на три групи:

1. Українська інтелігенція, що з політичних мотивів залишила Радянську Україну та інші країни, що їх зайняли після війни більшовики. Вона була німим протестом проти національного та соціального поневолення, в якому опинилися українські землі. В її склад входило майже 300 лікарів, 350 юристів, 1000 вчителів, 400 інженерів, близько 200 вчених;

2. Так звані «остарбайтери» - ті, кого насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини, але не хотіли повертатися під більшовицьке іго;

3. Колишні в'язні концтаборів, біля 10 тисяч бійців Української Повстанської Армії, та інших військових формувань.

Разом усі ці групи склали число - 2,2 мільйони чоловік. Саме стільки українців перебувало в той час у Німеччині. Не зважаючи на шалену агітацію повернутись додому і насильну репатріацію, вони рішуче відмовились повертатися і залишились у Німеччині під назвою «переміщені особи», з мрією про виїзд до США, Канади, Австралії чи країн Латинської Америки.

В таких невідрадних моральних обставинах, з невеселими перспективами на майбутнє, серед зростаючої загрози деморалізації молоді, прихильники фізичної культури почали організувати роботу. В Ашафенбурзі, в Корнберзі, Карльсфельді, Ганновері, Гайденав, Фюссені, Авгсбурзі, Байройті та інших більших або менших скупченнях української еміграції, на площах таборів, між блоками, на вільних шматочках землі, виростали спортивні майданчики.

В кожному таборі перебувало декілька завзятих спортсменів передвоєнних часів, які організовували спортивні товариства «Дніпри», «Січі», «Леви», «Калини», «Проломи», «Хортиці», «Буйтури» та організовували перші спортивні змагання, які згодом проводилися також і з командами німців, поляків, балтійців та ін.

Спортивні ентузіасти організувались в рамках спортивних товариств, їх діяльність поширилась з футболу та волейболу на баскетбол, легку атлетику, бокс, настільний теніс і руханку. Власними силами, без достатньої допомоги окупаційної влади, український еміграційний спорт зростав, розвивався і вдосконалювався. Серйозна організація української фізичної культури в Німеччині почалася в українському таборі в Мюнхен-Карльсфельд, де організувалося українське руханково-спортивне товариство «Лев». Згодом постали такі ж товариства і клуби в Авгсбурзі, Ноймаркті, Швайнфурті, Ашафенбурзі і т.д. Деякі з тих товариств за короткий час добре розгорнули свою діяльність і організували в різних видах спорту сильні команди.

Із збільшенням кількості товариств («Чорногора» - Авгсбурґ, «Дніпро» - Байройт, «Юнак» - Авгсбург, «УССК» - Мюнхен, «Дніпро» - Бамберг, «КЛК» - Мюнхен, «Лев» - Карльсфельд і «Сокіл» - Бад-Верісгофен та «Чайка» - Карльсфельд та ін.), із урізноманітненням спортивної діяльності, виникла потреба координуючого центру.

25 листопада 1945 р. в Мюнхені-Карльсфельді було створено Раду Фізичної Культури.

Документація спортивної діяльності РФК висвітлює активність українців в таких видах спорту: футбол, легка атлетика, плавання, спортивні гри (волейбол, баскетбол), туризм, шахи, лижний спорт, настільний теніс, теніс, бокс, важка атлетика. Товариств разом зареєстровано:

в американській зоні: 39 товариств - 2873 членів (1424 чол. і 449 жін.);

в англійській зоні: 12 товариств - 829 членів (688чол. і 141 жінок);

У французькій зоні фізкультурний рух робив перші кроки.

РФК почала нав'язувати ділові зв'язки із спортивними організаціями інших народів та організовувати змагання репрезентаційних дружин тільки у 1947 році. В цьому плані виявилося, що дуже мало національностей мали організовану спортивну діяльність, щоб організувати репрезентаційні змагання. Важкими зусиллями пощастило організувати кілька змагань з настільного тенісу, волейболу, шахів, баскетболу проти німецьких і балтійських, команд, які досить часто мали випадковий характер.

Великим досягненням РФК щодо виховання кваліфікованих вчителів фізичної культури було заснування Річних Курси Педагогів Фізичної Культури в Міттенвальді.

РФК проводила змагання за “Клубову вправність”. За програмою цих змагань очки нараховуються за кожну роботу товариства, як спортивну, так і організаційну і культурно-освітню - це є свого роду рахунковий підсумок вкладеної енергії.

Дата добавления: 2013-12-13