Межі між геосистемами

Поступовість зміни природних умов у просторі та стохастичний зв'язок рослин з едафічними факторами зумовлюють поступовість переходу однієї рослинної асоціації в іншу.

Типи ландшафтних меж. Одна геосистема іншою може змінюватись двома шляхами:

1) стрибкоподібне вздовж певної лінії (лінійна, або дискретна межа);

2) займати деяку перехідну смугу, межі якої можна визначити (ландшафтний екотон).

Незалежно від ширини, ландшафтні межі можуть бути реальними («об'єктивними») та умовними. Місцеположення перших можна встановити однозначно. Прикладом таких меж є вододільні лінії у різкопочленованому ландшафті, тальвеги, екотони (перехідні смуги) на межі луків та лісу тощо. Умовні межі виділяють як деякі лінії на реальній перехідній смузі, коли її необхідно умовно зобразити у вигляді лінії (наприклад, на картах). Умовність їх лише в тому, що реальна ширина межі не береться до уваги.

За морфологічною вираженістю межі можна розділити на морфологічно невиражені (наприклад, між геосистемами, що різняться між собою лише за ґрунтовими ознаками); слабковиражені (між рівнинними та полого-схиловими геосистемами, вододільні лінії на рівнинних); середньо-виражені (між увігнутою та опуклою частинами схилу); явно морфологічно виражені (бровки схилів, уступи та тилові шви терас). Морфологічна вираженість ландшафтних меж залежить від часу, чим молодша територія, тим чіткіші межі. З часом внаслідок міжгеосистемних взаємодій морфологічна вираженість їх послаблюється.

За генезисом вони є літогенні, морфогенні, педогенні, гідрогенні, фітогенні, зоогенні, антропогенні. Проте переважна більшість їх комплексні (наприклад, морфолітогенні, педофітогенні тощо).

За функцією у ландшафтній територіальній структурі межі бувають контактними та бар'єрними. Вздовж контактних меж відбувається взаємодія двох сусідніх геосистем, взаємопроникнення їх властивостей, перенесення речовинно-енергетичних потоків. Такими є, зокрема, межі ландшафтних смуг на схилі, межі біоцентрів, ПГ-комплексів. Бар'єрна межа перешкоджає або повністю виключає взаємодію сусідніх геосистем. Яскравим прикладом їх є межі басейнів. Більшість меж по відношенню до різних типів горизонтальних міжгеосистемних зв'язків виконує і бар'єрну, і контактну функції. Такі межі називають мембранними.

Щодо напрямку горизонтальних динамічних потоків межі поділяються на:

- дивергентні (межі розсіювання) - від них потоки розходяться у різних напрямках (наприклад, вододільні лінії);

- конвергентні (межі - концентратори), вздовж яких різноспрямовані потоки зливаються (наприклад, лінії тальвегів);

- консеквентні — межі, які збігаються з лініями току (наприклад, лінії скатів схилів);

- градієнтні, вздовж яких помітно змінюється інтенсивність потоку (наприклад, лінії перегинів схилу, межі ландшафтних смуг). Градієнтні межі поділяються на два підтипи — градієнтні імпульсні (вздовж них інтенсивність потоку зростає) та градієнтні гальмуючі (зменшується).

Ландшафтні екотони. Це перехідна смуга між двома досить контрастними екосистемами, через своєрідність якої їх не можна віднести ні до однієї із суміжних екосистем. Типовий приклад— смуга між лісом та степом. Такі смуги ще називають: «змінна ландшафтна одиниця»; «буферна геосистема»; «геотон».

Екотон здебільшого вужчий за геосистеми, між якими він розташований, виникнення ландшафтних екотопів зумовлене загальною закономірністю еволюції просторових систем - поступовим стиранням різких відмінностей (меж) у природі внаслідок все більшого розвитку міжгеосистемних взаємодій. Здебільшого лінійна межа з часом трансформується в перехідну смугу (чітко виражені бровки молодої ерозійної форми з часом руйнуються і стають все більш пологими поверхнями; лінійна межа між лісом і луками поступово згладжується взаємопроникненням лісових та лучних видів у суміжні біотопи і утворення галявин). Подальший розвиток ландшафтного екотону призводить до формування в ньому деяких специфічних рис, не властивих жодній з контактуючих геосистем. З часом він перетворюється на клінальну, або «типову», геосистему з власними межами, можливо, також екотонного характеру.

Переважна більшість меж у ландшафті — екотони різної ширини. За периметром та розміром контактуючих геосистем виділяють мікроекотони (вони утворюються при контакті окремих парцел і геотопів до 40 м у діаметрі), мезоекотони (контакт ліс - луки, болото - ліс та ін.), макроекотони (виникають на межі великих лісових, болотних масивів, великих водойм тощо).

Екотон між лісом та степом відіграє бар'єрну і контактну функції. Бар'єрна може реалізуватись трьома способами:

1) екотон як бар'єр-трансформатор впливає на перетинаючий його горизонтальний потік так, що характеристики потоку суттєво змінюються при досягненні суміжної геосистеми (наприклад, атмосферні потоки тепла і водяної пари в напрямку з лісу до степу в межах екотону нагріваються і висушуються, а в зворотному охолоджуються і зволожуються);

2) екотон як бар'єр-перешкода не дозволяє деяким потокам досягти суміжної геосистеми, при цьому матеріал, що переноситься потоком, акумулюється в межах екотопу і далі включається в міжелементні зв'язки його вертикальної структури (такими потоками, зокрема, є повітряне перенесення насіння, опаду, перенесення снігу хуртелицею, води поверхневого стоку тощо;

3) екотон як бар'єр-відштовхувач повертає горизонтальні потоки, які йдуть до нього від ядер суміжних геосистем (наприклад, зоогенні міграції типово лісових або типово степових видів).

Контактна функція ландшафтного екотопу може бути реалізована у вигляді:

1) простого контакту, коли горизонтальні потоки без перешкоди і видозміни перетинають екотон;

2) активного контакту, коли в екотоні формуються нові потоки, невластиві ядрам типовості контактуючих геосистем (наприклад, атмосферні потоки на галявині - «бризові лісові вітри»);

3) вторинного контакту, який проявляється в тому, що матеріал, накопичений в екотоні, починає мігрувати за його межі до суміжних геосистем.

Дата добавления: 2013-12-13