Лекція 13. Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків План

1. Здійснення суб'єктивних цивільних прав.

2. Виконання цивільних обов'язків.

Література:

1. Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України: Підручник. — Вид. 2, перероб. і доп. — К.: Істина, 2007. — 816 с.

2. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с.

3. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.

4. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

5. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004.

За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони набувають лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав – це процес реалізації уповноваженою особою усіх повноважень, які входять до змісту конкретного суб'єктивного права для досягнення певного результату.

Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:

1) особа повинна бути наділена необхідною правоздатністю щодо своїх цивільних прав;

2) суб'єкт правовідносин має бути наділений необхідним обсягом дієздатності;

3) дії по здійсненню своїх цивільних прав повинні відповідати принципам здійснення цивільних прав.

Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяються на: фактичні і юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, як правило, не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього. Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Принципи здійснення суб’єктивних цивільних прав – це закріплені у нормах цивільного права загальні положення, які встановлюють основні вимоги до поведінки суб’єкта при здійсненні ним свого суб’єктивного права.

Принципами здійснення цивільних прав є:

1) принцип автономії волі;

2) принцип законності;

3) принцип розумності та добросовісності.

Принцип автономії волі означає право особи здійснювати своє суб’єктивне цивільне право вільно, на власний розсуд, задля задоволення своєї мети і інтересів. Це означає, що ніхто, окрім самого носія суб'єктивного цивільного права, не може вирішувати питання про здійснення чи не здійснення даного права, а також моменту, коли воно повинне бути здійснено.

Принцип законності передбачає, що суб’єкт права може здійснювати своє право лише відповідно до норм права, керуючись при цьому не тільки положенням “дозволено усе те, що не заборонено”, але й зважаючи на встановлений нормами права порядок здійснення свого права. Наприклад, для зміни свого імені, слід звертатись до органів РАЦСу і лише у відповідному порядку змінити своє ім’я.

Принцип розумності та добросовісності означає, що здійснюючи свої суб’єктивні цивільні права особа повинна діяти розумно та добросовісно по відношенню не лише до себе, а й до інших суб’єктів правовідносин. У ч.5 ст.12 ЦК України закріплена презумпція добросовісності і розумності поведінки носія цивільного права при його здійсненні. Це означає, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, то вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України особа має здійснювати свої цивільні права в певних межах. Дані межі встановлюються договором або актами цивільного законодавства. А це означає, що лише у випадках, коли повноваження осіб при здійсненні свого права та межі таких дій не закріплено в договорі, в силу вступає норма цивільного права, яка дозволяє врегулювати дане питання. При цьому, як правило, застосовується конструкція: “... якщо інше не передбачено договором...”.

Межі здійснення суб’єктивних прав – законодавчо дозволені конкретні способи поведінки, якими особа в змозі набути для себе ті можливості, які складають зміст суб’єктивного цивільного права.

Загальними межами здійснення суб’єктивних цивільних прав є:

1) утримання від дій, які могли б порушувати права інших осіб;

2) утримання від дій, які могли б заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині;

3) заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

4) дотримання моральних засад суспільства;

5) заборона використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Зловживання правом – це здіснення суб'єктивних цивільних прав, що вчиняється з порушенням їх меж та заподіянням шкоди іншим особам. Зловживання правом є особливим видом цивільного правопорушення, специфіка якого полягає в тому, що його дії формально опираються на належне йому право, проте при конкретній його реалізації воно набуває таку форму та характер, що це призводить до порушення прав та охоронюваних інтересів інших осіб, наприклад, зловживання монопольним становищем на ринку.

Виділяють дві основних форми зловживання правом:

1) зловживання правом, що вчиняється виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі (шикана);

2) зловживання правом, що вчиняється без наміру заподіяти шкоду іншій особі, проте об'єктивно заподіює цю шкоду.

У випадках, коли судом буде встановлено, що в діях особи мало місце зловживання правом, то суд може зобов'язати її до припинення зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом, наприклад, відмовити у захисті цивільних прав.

Виконання цивільних обов'язків – це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноваженої особи.

Обов'язковою умовою виконання обов'язків є, насамперед, необхідний обсяг дієздатності, в розумінні здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній та активній формі зміст яких було розкрито у Главі 5 даного посібника.

Способи виконання цивільних обов'язків поділяються на: добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, коли особа виконує покладене на неї зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце при виконанні покладеного на особу зобов'язання чи утримання від його виконання на підставі актів правоохоронних органів попри волю зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі.

Виконання обов'язків може покладатись як на самого зобов'язаного суб'єкта так і на кількох з них (в дольовому, солідарному чи субсидіарному порядку), а іноді навіть і на інших осіб. Питання часткового, солідарного та субсидіарного виконання обов’язку більш детально викладені у Главі 37 даного посібника.

Основними принципами виконання цивільних обов'язків є:

1) принцип законності;

2) принцип належного виконання обов'язку;

3) принцип повноти виконання обов'язку;

4) принцип реального виконання обов'язку.

Принцип законності передбачає, що зобов'язана особа повинна у своїй діяльності по виконанню обов’язку дотримуватись та не порушувати норм права, якими регулюється порядок виконання обов'язку.

Принцип належного виконання обов'язку означає, що обов'язок повинен бути виконаним у зазначений строк (термін), у вказаному місці та у відповідності із іншими істотними умовами.

Принцип повноти виконання обов'язку полягає у тому, що зобов'язання повинне бути виконане в повній мірі, оскільки виконання обов'язку, як правило, не здійснюється частинами.

Принцип реального виконання обов'язку має місце тоді, коли обов’язок повинен бути виконаний в натурі, наприклад, надати послуги, виконати роботи, передати майно. Більш детально ці принципи розкриті у Главі 37 даного посібника.

Для забезпечення виконання цивільних обов'язків існують засоби заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Засоби заохочення можуть виражатись у формі надання додаткової оплати, надання додаткових прав особі, яка добросовісно виконує свої обов'язки тощо. Засоби відповідальності за невиконання або недотримання свого обов'язку виражаються у неустойці (штраф, пеня), поруці, гарантії, заставі, притриманні, завдатку, а також інших видів стягнень як майнового так і немайнового характеру.

В окремих випадках особу може бути звільнено від цивільного обов'язку або від його виконання у випадках встановлених договором або актами цивільного законодавства. Так, наприклад, ЦК України передбачає звільнення від обов'язку або від його виконання у випадку смерті фізичної особи, якщо виконання нерозривно пов'язане із особою боржника (ст.608 ЦК України), за умов прощення боргу (ст.605 ЦК України); у випадках поєднання кредитора і боржника в одній особі, як от при злитті двох юридичних осіб (ст.608 ЦК України) та в інших випадках.

Дата добавления: 2013-12-13