Поняття інноваційного процесу. Його основні етапи та стадії

План

Тема №2. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту.

Питання для самоконтролю.

1. Дати визначення поняттям «новина», «нововведення» та навести практичні приклади.

2. Що собою являє життєвий цикл інновацій?

3. Дати класифікацію інновацій з погляду сфери застосування, навести приклади.

4. Які існують структурні джерела економічного розвитку країни?

5. Як визначається наукомісткість виробництва?

6. В чому полягає необхідність активізації інноваційної діяльності?

7. Які риси характерні для сучасної ринкової моделі економіки, що базується на інноваційному типі розвитку?

1. Поняття інноваційного процесу. Його основні етапи та стадії.

2. Основні питання інноваційного менеджменту.

Одним з основних понять інноватики та інноваційного мене­джменту є поняття інноваційного процесу.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іннова­цій.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав іннова­цію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготов­лення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації…»

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведен­ня), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необ­хідними властивостями яких є науково-технічна новизна, прак­тичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задо­волення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні стру­ктури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулю­вання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми— усе це є результатом інноваційних процесів, які розви­ваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає».

Інноваційний про­цес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного ха­рактеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економіч­ний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідов­них дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкрет­ного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визнача­ється складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

- стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного ре­гулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

- стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ре­сурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

- специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний харак­тер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалю­ється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей.

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досяг­нень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу ма­теріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інно­ваційний процес характеризується:

- високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

- неможливістю детального планування та орієнтації на про-­
гнозні оцінки;

- необхідністю переборювати опір як у сфері економічних
відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

- залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом та­кої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною си­туацією в розвитку суспільства.

Структура інноваційного процесу представлена на рис. 1

Рис. 1. Структура інноваційного процесу

Розрізняють три види інноваційного процесу:

- простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

- простий міжорганізаційний (товарна форма);

- розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес пе­редбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційно­го процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений іннова­ційний процес виявляється з появою нових виробників нововве­дення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

- створення інновації та її поширення;

- дифузія нововведення.

Поширення інновації — це інформаційний процес, форма і
швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та
практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному Середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження ново­введень.

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та зна­ходять усе більше споживачів. Неперервність/ інноваційних про­цесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації у- це процес кумуля­тивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи біль­ших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії іннова­цій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розро­бки — виробництво — маркетинг — продаж». Американські до­слідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фунда­ментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробницт­во — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведен­ня лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням ін­новації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформа­цією.

На рис.2 показана послідовність і взаємозалежність стадій інноваційного процесу на підприємстві.

Отже, інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійс­нюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють та­кі види діяльності:

- фундаментальні дослідження (ФД);

- прикладні дослідження (ПД);

- дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

- дослідно-експериментальні розробки (ДЕР)

- дослідна база наук (ДБН);

- організаційно-економічна робота (ОЕР);

- промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове ви­робництво.

Рис. 2. Стадії інноваційного процесу

У сучасній концепції інноватики розрізняють нововведення-продукти, нововведення-процеси і модифікацію продуктів (включаючи сферу послуг). Всі вони розглядаються як напрямки інноваційної діяльності, здійснюваної в цілісній системі управління інноваціями "Наука —» технологія —» економіка —» освіта".

Отже, інноваційна діяльність містить у собі, крім інноваційних процесів, широкий спектр робіт як по освоєнню наукомістких технологій, так і по ефективному використанню отриманих ліцензій, розкриттю ноу-хау і т. д. Неодмінним і обов'язковим напрямком Інноваційної діяльності є поширення і тиражування, тобто дифузія нових виробів, технологій, методів організації виробництва і управління.

Дата добавления: 2013-12-13