Фінансовий механізм, фінансова політика, фінансові ресурси, фінансові показники і фінансовий контроль

Правові та організаційні основи державних фінансів.

Таблиця 1. Співвідношення показників державних фінансів України з валовим внутрішнім продуктом

Призначення та роль державних фінансів.

Державні фінанси: їх необхідність та зміст.

Фінансовий механізм, фінансова політика, фінансові ресурси, фінансові показники і фінансовий контроль.

Правові та організаційні основи державних фінансів.

Призначення та роль державних фінансів.

Державні фінанси: їх необхідність та зміст.

Державні фінанси є основою економічного життя держави, розвитку її економіки, зростання матеріального добробуту на­селення. Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими струк­турами і окремими територіями. Маючи об'єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб'єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються за­безпечення власних економічних інтересів.

В умовах демократії державні фінанси є основою економіч­ної стабільності в державі і рівня життя громадян. Державні фі­нанси — центральна ланка фінансової системи, через яку здій­снюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функ­ціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регу­люванні та забезпеченні демократичних економічних і соціаль­них умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси виникли і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для пот­реб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони певної території. Для зазначених цілей вводились різні форми податки?, зборів і платежів. Використання їх не підлягало жод­ному контролю з боку населення, тому протягом майже шести століть поняття "фінанси" у свідомості людей асоціювалося з різноманітними формами зиску і несправедливого зменшен­ня їхніх доходів. Термін "фінанси" походить від латинського financia, що означає обов'язкову сплату грошей. Вперше в те­перішньому розумінні його почали застосовувати ще наприкін­ці XIII століття в Італії. Він означав мобілізацію грошових за­собів державою для виконання своїх функцій.

Фінанси — це продукт наявності держави і товарно-грошо­вих відносин. Вони досягли свого найвищого розвитку в XIX столітті, коли функції держави значно розширились і удоскона­лились, а товарно-грошові відносини зайняли панівне станови­ще в економічних системах. Фінанси стали універсальним і ду­же активним елементом економічного життя.

Набули високого розвитку методи і форми мобілізації кош­тів та розподілу їх для задоволення потреб населення, удоско­налення і розширення виробничих процесії? у державі.

Наприкінці XVIII століття в результаті посилення демокра­тичних засад у житті суспільства з'являється фінансове і на­самперед бюджетне право. Мобілізація і використання фінан­сових ресурси? дістають правовий грунт, стають об'єктом контролю з боку законодавчих структур. Дані про державні фі­нанси оприлюднюються. Щодо питань мобілізації та викорис­тання державних фінансів? ведеться жорстока боротьба між правлячими колами і різними соціальними групами населення. Набула розвитку і відокремилася в самоспину галузь знань фі­нансова наука.

У цей період розширюються межі державних фінансів. Дер­жава стає власником великої кількості майна, цілих галузей економіки, землі, природних багатств. Вона бере на себе забез­печення ряду соціальних потреб населення. З державними фі­нансами практично стає пов'язаним кожний громадянин.

Сфера фінансової діяльності кожного члена суспільства значно розширюється в умовах ринкової економіки. У зв'язку з цим зростає потреба у спеціальних знаннях, вмінні правиль­но оцінювати явища і процеси в галузі фінансів,.які здійснює держава.

Разом з тим слід пам'ятати, що фінанси є досить потужним знаряддям в руках державної влади. Використовуючи їх, держа­ва може активно впливати на економічний і соціальний розви­ток країни як у позитивному, так і в негативному плані. Фінан­си є могутнім економічним інструментом втручання держави в процеси розширеного відтворення, розподілу й перерозподі­лу частини вартості національного багатства;

Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економіч­ну категорію, що відображає сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різні. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного значення, тобто оборону, утворення органів влади і управління, забезпечення громадсь­кого порядку, збереження навколишнього середовища, надан­ня громадянам безплатних послуг у сфері освіти, медичної до­помоги, оволодіння професією, а також грошових виплат у формі допомоги.

В економічному житті держави фінанси є досить складним явищем. За допомогою їх держава перерозподіляє значну час­тину валового внутрішнього продукту, який виступає головним об'єктом фінансових відносин. У зв'язку з цим фінанси прий­нято розглядати як систему відносин, що склалася в суспільст­ві в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. З одного боку, суб'єктом цих відносин є держава, а з іншого — населення і підприємницькі структури. Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпо­рядженні певну величину фінансових ресурсів, що створюють­ся в її народногосподарському комплексі (рис. 1). З цією метою

вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визна­чаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення еко­номічного і соціального прогресу в державі.

За допомогою фінансів і фінансової політики, стратегія і тактика якої змінюються залежно від характеру й спрямованос­ті панівної економічної доктрини, здійснюється багатосторон­ній регулювальний вплив на ринкові відносини й процес роз­ширеного відтворення. Державні фінанси опосередковують мобілізацію і використання майже 50 відсотків усіх фінансових ресурсів в державі і містять різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси включають бюджети різних рівнів, централі­зовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фі­нанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, державне особисте і майно­ве страхування.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функці­онування, однак вони тісно пов'язані між собою. Основу дер­жавних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. Тут створюється більш як 35 відсотків валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. В умовах становлення ринкової економіки частка державного сектору зменшувати­меться, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме вирі­шальна роль у процесах розподілу і перерозподілу, здійснюва­них за допомогою фінансів.

Принципи побудови бюджетної системи держави регулю­ються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет Ук­раїни, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Державному бюджету належить центральне місце в системі Державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяль­ності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінан­сове становище держави. Проте бюджет — дуже складна еконо­мічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу струк­тури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільо­вого призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціаль­ного страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місце­вих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають суто цільове призначення і на інші цілі не вико­ристовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою частиною фінансової системи України, яка перебуває на ста­дії становлення.

Державний кредит являє собою заборгованість держави пе­ред своїми громадянами і господарськими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансо­вої політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування боргу.

Державне майнове і особисте страхування є одним з мето­дів створення страхових фондів для збереження майна грома­дян і господарських структур. Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів.

Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод лю­дини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінан­сових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій на­селенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінан­сового механізму системи управління в державі. Від того, нас­кільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціаль­ного розвитку, добробут громадян. Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної кількості створюва­них у державі вона акумулює у своє розпорядження і на які ці­лі використовує. Проте ці загальні показники ще не дають пов­ної характеристики ефективності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих пот­реб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним гро­мадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, бороть­бу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів (ін­валіди, діти, престарілі), проведення фундаментальних науко­вих досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.

Розподіл фінансових ресурсів між суб'єктами володіння і розпорядження в 1992—2002 роках характеризують дані таб­лиці 1.

У 2002 році частка ресурсів, які мобілізуються до бюджету, досягла 27,5%. З урахуванням ресурсів, які мобілізуються в різ­ні види централізованих цільових фонди?, держава сконцентру­вала у/своєму розпорядженні 39,5% наявних фінансових ресурсів. Відповідно до 9,7% зменшилася частка фінансових ресурсів державних підприємницьких структур. Така тенденція позитив­но впливає на економічні та соціальні процеси в народному господарстві. За умов здійснення політики самофінансування суб'єкти? економічної діяльності зазначена тенденція є одним з визначальних факторії? економічного зростання і фінансової стабілізації.

Це свідчить про те, що держава будує свою фінансову полі­тику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі пе­рерозподілу фінансових ресурси? з метою прискорення зростан­ня матеріального виробництва і добробуту населення. Для побудови такої моделі потрібно визначити рівень втручання Держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави із соціального забезпечення своїх грома­дян. Від цих факторії? залежить, яка частка валового внутріш­нього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід ураховувати, що необґрунтовано висока частка центра­лізації фінансових ресурсів? призводить до негативних наслідки?, оскільки централізовано важко здійснювати раціональний роз­поділ і забезпечити ефективне їх використання. Зниження цент­ралізації при високий частці державної власності зумовлює без­господарність і різкі перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, а в кінцевому підсумку — фінансовий розлад в державі.

Показники
млн. крб.	млн. грн.
Валовий внутрішній продукт	5032,7	1203769,0	81,5	103,9	127,1	170,1	211.0	220,9
Доходи зведеного бюджету*	1103,3	404714,1	21,5	27,5	32,9	49,1	54,0	60,8
Ресурси централізованих фондів цільового призначення	707,3	123096,9	9,6	15,2	16,8	13,2	21,3	26,4
Ресурси державних підприємницьких структур	2532,5	384652,6	10,5	17,1	12,1	13,4	20,8	21,4
Всього державних фінансових ресурсів	4343, 1	912463,6	41,6	59,8	61,8	75,7	96,1	108,6
Питома вага державних фінансових ресурсів у ВВП, відсотків	86,3	75,8	51,0	57,5	48,6	44,6	45,6	49,2
В тому числі:
доходів зведеного бюджету	21,9	33,6	26,4	26,5	25,9	28,9	25,6	27,5
ресурсів централізованих фондів	14,1	10,2	11,8	14,6	13,2	7,8	10,1	12,0
ресурсів державних підприємницьких структур	50,3	32,0	12,8	16,4	9,5	7,9	9,9	9,7

*Крім Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та со­ціального захисту населення.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ре­сурсів, що знаходяться в розпорядженні населення. Якщо дер­жава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому продукті, це підриває стимули до праці, знижує тем­пи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне його скорочення також має негативні наслідки — стримує розвиток освіти, науки, призводить до зу­божіння окремих верств населення тощо.

Перерозподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явища макрорівня, проте роль дер­жавних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і ме­тодах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються і ви­користовуються.

За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відраху­вання. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення пла­тежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який ок­реслює роль фінансів на мікрорівні.

При використанні фінансових ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова еко­номіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облі­гацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є од­нією з форм управління з боку держави економічним і соціаль­ним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкрет­ний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та ви­користання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжит­тя відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, гро­мадяни й підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених за­коном, наприклад, у разі сплати платежів, використання перед­бачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, ста­новлять систему фінансового права, яка ґрунтується на консти­туції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни по­винні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету Ук­раїни, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключ­но законами України визначаються: державний бюджет і бюд­жетна система України, система оподаткування, податки і збори; основи створення й функціонування фінансового, гро­шового, кредитного та інвестиційного ринків; статус націо­нальної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутріш­нього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу держав­них цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіаль­ними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загально­суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України мають бути оп­рилюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проек­том закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бу­ти оприлюднений. Контроль за використанням коштів Держав­ного бюджету України від імені Верховної Ради України здійс­нює Рахункова палата. Конституцією України на Кабінет Міністрів як виший орган виконавчої влади покладено завдан­ня проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Вер­ховною Радою України Державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання.

Аналогічні положення щодо державних фінансів мають міс­це в конституціях майже усіх країн світу, а в деяких із них дер­жавним фінансам відведено цілі розділи. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінан­сових відносин. Це насамперед Бюджетний кодекс України, За­кон України "Про систему оподаткування України" та інші.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку й реалі­зацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України. На колегії розглядаються проекти нового фінансового зако­нодавства, звіти керівних працівників міністерства й підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контро­лю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

— підготовка проекту Державного бюджету України, подан­ня його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уря­ду — до Верховної Ради;

— організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

— обґрунтування основних положень фінансової політики держави та подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового зако­нодавства всіма органами управління;

— керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

— контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської ді­яльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також викон­комів місцевих рад базового рівня виконують свої функції від­повідно до чинного законодавства.

Нині після тривалої кризи досягнуто відчутне зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизня­ної економіки. Поліпшилася структура торговельного та пла­тіжного балансу держави. Поглибилися започатковані у попе­редні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави — доходів та видатків.

Якщо у 1997 ропі дефіцит державного бюджету склав 6,75% ВВП, 1998 році — 2,06, 1999 році — 1,55, то 2002-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,55% ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло істотне скоро­чення взаємозаліків та вексельних розрахунків з бюджетом. За­галом за минулий рік обсяг таких розрахунків скоротився що­до державного бюджету порівняно з 1999 роком з 10,2 до 0,1%, місцевих бюджетів — з 28 до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 року застосовувалося погашення взаємної за­боргованості через спеціальні схеми грошових розрахунків, бу­ли енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом І заклало певні ризики у виконання бюджету 2001 року.

У 2000 році Україна зробила відчутний крок до впроваджен­ня передбаченої стратегією економічного та соціального роз витку на 2000—2004 роки політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 роком він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол.,

у т. ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. До 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу держав­ного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9% І нині не є критичною. Досягненню таких результатів сприяли конст­руктивна політика Національного банку України, успішне здій­снення на початку 2000 року реструктуризації зовнішнього бор­гу перед приватними кредиторами.

Удосконалювалася система управління державними фі­нансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності цен­тральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і ра­ціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюдже­ту та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, Ідо дало можливість більш реально оцінити фі­нансове забезпечення відповідних структур і підвищити про­зорість державних фінансів.]

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі дер­жавних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато не­розв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління дер­жавними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

- підвищення якості основних макроекономічних прогно­зів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів дер­жави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

- перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування Державного бюджету на визначений рік;

перехід від багатоканальної до одноканальної системи
фінансування закладів, установ та організацій бюджетної
сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

- здійснення витрат державного та місцевих бюджетів вик­лючно на конкурсній основі;

- поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необ­хідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рів­ня населення;

— удосконалення касового виконання державного та місце­вих бюджетів;

- реальне запровадження бюджетів розвитку на державно­му, регіональному та місцевому рівнях;

- визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

— децентралізацію оплати рахунків бюджетній; установ.
Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підви­щення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету на 2002 рік має складатися на основі програмно-цільового ме­тоду.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозо­рості, посилення контролю за формуванням та ефективним ви­користанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

- створення цілісної системи фінансового контролю в Ук­раїні та її законодавче забезпечення;

- визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної
взаємодії;

- створення системи фінансового контролю за дотриман­
ням чинного законодавства органами місцевого самоврядуван­
ня у використанні бюджетних коштів;

— створення правових механізмів залучення громадськості
до контролю за ефективним використанням державних фінан­
сових ресурсів;

- скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

- приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

- переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування.

Дата добавления: 2013-12-13