Принципи та функції фінансової діяльності держави

Поняття та зміст фінансової діяльності держави

Об'єктивна потреба фінансів (наявність товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність щодо управління ними. Фінансова діяльність дер­жави становить діяльність держави щодо формування, роз­поділу й використання централізованих і децентралізова­них грошових фондів із метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є, врешті-решт, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. За­лежно від змісту й характеру функцій фінансову діяльність здійснюють:

а) як реалізацію державної влади;

б) як виконавчо-розпорядницьку діяльність, що реалізує
державне управління..

Фінансова діяльність, виступаючи необхідним складником механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управлін­ня, соціальну сферу. Фінансовій діяльності характерні певні особливості:

1) на відміну від однорідних сфер державної діяльності,
вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпе­чення фінансовими ресурсами спрямовано на всі галузі й сфери
державного управління, галузь контролю;

2) фінансову діяльність реалізують як державні органи, так
і органи місцевого самоврядування (в деяких випадках її реалі­зують через спільну діяльність цих органів):

3) фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т.д.) у, так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізич­них осіб);

4) фінансову діяльність здійснюють через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулю­ють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обороту (формування, розподіл, використання). У вузькому змісті слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Суб'єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, терито­ріальні громади, юридичні та фізичні особи). Однак, хотілося б відзначити особливість ролі держави. її ролі й місцю в цих умовах притаманна подвійність:

- з одного боку, держава виступає як суб'єкт, що хазяює, має статус власника коштів і організатора господарської діяль­ності;

- з іншого боку, держава виступає носієм влади, яку реа­лізує в сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкрито на окремих стадіях, якими й визначено особливості її здійснення:

1. На стадії формування централізованих і децентралізова­них фондів створюють бюджетні фонди (Державного бюджету
України й місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів. У цьому випадку потрібно
звернути увагу на три рівні здійснення фінансової діяльності в
умовах цієї стадії:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається,
наприклад, під час надходження коштів у бюджети (податок з
доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час сплати на
три частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів);

б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених
за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і
функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непря­мих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансову
діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, ре­гіонами тощо).:

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Йому притаманна певна своєрідність. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і, відповідно, фінансової діяль­ності послідовно випливають одна за одною й закінчення однієї припускає початок наступної стадії, то контроль різниться пев­ною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і його здійсню­ють, на кожній стадії руху коштів;

б) з іншого боку, він виступає як підсумковий етап у русі
грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Фінансову діяльність здійснюють згідно з низкою принципів, основні з яких закріплено Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяль­ності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламен­тації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості припускає здійснення фінансової діяль­ності в суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражено у взаємозв'язку руху фінан­сових потоків, співвідношенні й збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведення до громадян, інших суб'єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за ре­зультатами їхнього застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяль­ності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи, в умовах співвідношення, взаємопроникнення елементів фінан­сової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов'язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи й розкри­ваючи її зміст, створюють умови для здійснення функцій фінан­сової діяльності. Здебільшого вони відображають і деталізують основні функції фінансів, хоч і різняться деякою своєрідні­стю. До них належать основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

4. Методи фінансової діяльності держави

Фінансову діяльність держави здійснюють різними метода­ми — засобами, прийомами, за допомогою яких держава, впов­новажені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл і вико­ристання централізованих і децентралізованих грошових фондів. В основі вибору конкретного методу фінансової діяльності ле­жать кілька факторів:

О стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форма власності на кошти, що переходять державі;

3) джерела державних доходів;

4) мета, на яку використовують грошові ресурси на конк­ретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами й витратами.

Методи фінансової діяльності диференціюють залежно від стадії руху грошових фондів:

/. Методи мобілізації грошових ресурсів: а) метод обов'язкової мобілізації реалізує безумовні імпе­ративні обов'язки, їхнє виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізують його насамперед через форми подат­кових платежів, інших безумовних і обов'язкових зборів. Імпе­ративно визначають і гарантують вид платежу, платника, об'єкт, ставку розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;

6) метод добровільної мобілізації припускає переважно дис­позитивні засоби забезпечення фінансових надходжень, меха­нізми кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних білетів тощо).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування становить цільову, планову, безоп­латну й безповоротну передачу державних коштів із бюджетів
на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільову, відплатну, термі­
нову й поворотну передачу коштів, здійснювану на платній
основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: дер­жавне й банківське кредитування, хоча банківське кредиту­вання лише частково належить до сфери публічного регулю­вання.

Методи фінансування й кредитування можна поділяти на різні підвиди, залежно від мети використання коштів, джерел їхнього утворення, організаційно-правових режимів суб'єктів тощо.

3. Методи використання.грошових ресурсів здебільшого пов'язано з витрачанням грошових фондів. їх поділяють:

а) залежно від спрямованості видатків:

— пооб’єктний - спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів тощо);

— посуб'єктний — виділення й передача коштів окремим
суб'єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджет­
них коштів — окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

— безготівкові грошові перерахування, розрахунки;.

— готівкові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реа­лізації руху грошових фондів, її забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміна її завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX століття досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосовували дуже стримано, тощо.

5. Фінансова політика і фінансова система України

Фінансова політика держави (діяльність) - це плано­вана діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів із метою виконання завдань держави.

У Конституції України (ч. 2 ст. 92) є імперативна норма, що стосується організації фінансової діяльності держави. Зокре­ма, виключно законами України встановлюються:

Державний бюджет України і бюджетна система України;

• система оподаткування, податки і збори;

• засади створення і функціонування фінансового, гро­шового, кредитного та інвестиційного ринків;

• статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;

• порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

• порядок випуску та обігу державних цінних паперів їх види і типи.

Фінансова система України - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів кош­тів для здійснення фінансової політики (діяльності) держави.

Фінансова система - це сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь.

Отже, сукупність фінансових інститутів, що входять до складу фінансів та їх взаємного зв'язку, утворює фінансову сис­тему держави.

Елементами фінансової системи держави є:

1) бюджетна система України, що складається з Держа­вного бюджету і місцевих бюджетів. Відповідно до ст. 5 Бюдже­тного кодексу України (далі - БКУ) місцевими бюджетами ви­знаються бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети ра­йонів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань);

2) кредитна система, що включає як державне, так і бан­ківське кредитування. Але якщо державне кредитування є без­умовною сферою публічного регулювання, то банківське креди­тування досить специфічно входить до фінансової системи. Фі­нансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух державних грошових коштів, не включаючи цивільно-правові аспекти бан­ківського кредитування;

3) обов'язкове державне страхування, що пов'язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обов'яз­кових виплат. Державне страхування виступає як форма утво­рення і використання цільових грошових фондів, що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;

4) фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, до пов'язані з формуванням, розподілом і використанням гро­шових фондів підприємств. Ці фінанси становлять основу де­централізованих фінансів і як елемент фінансової системи ма­ють певні особливості.

Фінансову систему України можна поділити на дві під­системи:

1) публічні державні та муніципальні фінанси. До даної підсистеми входять централізовані й децентралізовані фонди:

а) публічні централізовані державні й муніципальні фон­ди - державні та місцеві бюджети;

б) централізовані державні цільові позабюджетні фонди (у сучасний період існують такі цільові позабюджетні фонди: Пенсійний, Фонд загальнообов'язкового державного соціально­го страхування, Фонд з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);

в) державний і муніципальний кредит;

г) державне обов'язкове особисте і майнове страхування;

г) фонди державних кредитних установ;

д) децентралізовані державні й муніципальні фонди, створювані державними та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно;

2) фінанси господарюючих суб'єктів:

а) фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю;

б) фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій, недержавних пенсійних фондів тощо);

в) фонди некомерційних організацій (неприбуткових). Таким чином, фінансова система України - це сукуп­ність фінансових ланок (інститутів), об'єднаних за ознакою спі­льності форм і методів організації, розподілу і використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання.

Дата добавления: 2013-12-13