Види понять

План

Питання для самоконтролю

План

Питання для самоконтролю

План

Полтава 2006

Логіка. Конспекти лекцій для студентів економічних спеціальностей всіх форм навчання. – Полтава: ПолтНТУ, 2006. – 90 с.

Укладачі: О. В. Горбань, кандидат філософських наук, доцент (частина І); С. В. Куцепал, доктор філософських наук, доцент (частина ІІ).

Відповідальний за випуск: завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін Г. Є. Аляєв, доктор філософських наук, професор.

Рецензент: доктор філософських наук, професор О.М.Кривуля

Затверджено науково-методичною радою університету

Протокол № від

Редактор Ю. В. Назаренко

Коректор Ю. В. Назаренко

Частина І. Поняття і судження

Тема 1. Предмет і значення логіки

1. Мислення як головний предмет вивчення логіки.

2. Особливості абстрактного мислення.

3. Поняття про логічну форму і логічний закон.

4. Істинність думки та формальна правильність міркувань.

5. Логіка і мова.

Формальна логіка – наука про закони і форми правильного мислення.

Термін «логіка»походить від грецького слова logos, що значить «думка», «слово», «розум», «закономірність», і використовується як для позначення сукупності правил, яким підкоряється процес мислення, так і для позначення науки про правила міркування і тих форм, у яких воно здійснюється. Крім того, даний термін застосовується для позначення будь-яких закономірностей («логіка речей», «логіка подій»).

Мислення вивчається не тільки логікою, але й іншими науками: психологією, кібернетикою, педагогікою і при цьому кожна з них вивчає мислення у визначеному, властивому їй аспекті.

Оскільки процеси пізнання світу в повному обсязі вивчаються філософією, логіка є філософською наукою.

Щоб повніше з’ясувати значення логіки як науки, необхідно розглянути мислення як предмет вивчення логіки.

1.1. Мислення як головний предмет вивчення логіки

Пізнання – це побудова значеннєвого (ідеального) змісту світу у свідомості людей. Навколишній світ і його властивості розкриваються людиною в процесі пізнання. Чуттєве пізнання має три основні форми: відчуття, сприйняття й уявлення.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предмета, які безпосередньо діють на органи чуття (наприклад, відображення властивостей гіркого, солоного, зеленого, круглого і т. д.).

Сприйняття є цілісним відображенням зовнішнього предмета, що безпосередньо впливає на органи почуттів (наприклад, образ пшеничного поля, книги, міражу в пустелі, будинок і т. д.).

Уявлення – це почуттєвий образ предмета, який у даний момент нами не сприймається, але який сприймався раніше в тій або іншій формі. Уявлення може бути відтворюючим (наприклад, у кожного є зараз образ свого будинку, образи деяких знайомих і рідних людей, яких ми зараз не бачимо). Уявлення може бути і творчим, у тому числі фантастичним.

Шляхом чуттєвого сприйняття ми виявляємо явище предмета, але не його сутність. Закони світу, сутність предметів і явищ, загальне в них ми пізнаємо за допомогою абстрактного мислення, що представляє світ і його процеси глибше і повніше, ніж чуттєве сприйняття. Перехід від почуттєвого сприйняття до абстрактного мислення являє собою якісно інший рівень у процесі пізнання. Це – перехід від первинного уявлення фактів до пізнання законів. Чуттєве пізнання обмежене особистим досвідом сприймаючого, воно дає нам інформацію тільки про сьогодення, що відбувається в даний момент часу. Таким чином, абстрактне мислення дає можливість пізнати те, що не дано в чуттєвому досвіді: сутність, зв’язки, закони.

Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження й умовиводи.

Поняття – форма мислення, в якій відображаються істотні (загальні) ознаки певного класу однорідних предметів; виражається іменником, прикметником або ж їхнім сполученням. Наприклад: «економіст», «студент» і т. ін.

Судження – форма мислення, в якій що-небудь стверджується або заперечується про предмети, їхні властивості або відносини. Наприклад: «Всі студенти здають сесію».

Умовивід – форма мислення, за допомогою якої з одного або декількох суджень ми одержуємо висновок. Наприклад:

Всі студенти здають сесію

Петренко – студент

Отже, Петренко здає сесію.

1.2. Особливості абстрактного мислення

Процес пізнання включає в себе чуттєве сприйняття й абстрактне мислення. Визначимо основні особливості абстрактного мислення:

• мислення відображає дійсність в узагальнених формах. На відміну від чуттєвого пізнання, абстрактне мислення, відволікаючись від одиничного, виокремлює в подібних предметах лише суттєве, повторюване. За допомогою абстрактного мислення створюються наукові поняття, наприклад: «держава», «інертний газ» та інші;

• абстрактне мислення – форма опосередкованого відображення дійсності. Людина може отримувати нову інформацію лише на основі знань (без допомоги органів чуття);

• абстрактне мислення нерозривно пов’язано з мовою. Мова –це засіб вираження думки, засіб збереження та передачі інформації іншим людям.

• абстрактне мислення – процес активного відображення дійсності. Воно проявляється в творчій діяльності людини.

1.3. Поняття про логічну форму і логічний закон

Логічною формою конкретної думки є побудова цієї думки, тобто спосіб зв’язку її складових частин. У логічних формах відбивається не вся повнота змісту світу, а його загальні структурні зв’язки, які втілюються й у структурі наших думок. Поняття, судження, умовивід мають свою специфічну форму (структуру).

Структуру думки, тобто її логічну форму, можна виразити за допомогою символів. З’ясуємо структуру (логічну форму) у трьох наступних судженнях: «Усі студенти відмінники», «Усі люди смертні», «Усі дерева мають корінь». Зміст у них різний, а форма та сама: «Усі S є Р»; вона включає S (суб’єкт), тобто поняття про предмет судження, Р (предикат), тобто поняття про ознаку предмета, зв’язка («є»), кванторне слово («усі»). Іноді зв’язка може бути відсутня або замінятися тире.

Закон мислення – це необхідний, повторюваний та суттєвий зв’язок між думками в процесі міркування.

Дотримання законів логіки – необхідна умова досягнення істини в процесі міркування. Основними формально-логічними законами звичайно вважаються: 1) закон тотожності; 2) закон суперечності; 3) закон виключеного третього; 4) закон достатньої підстави.

Ці закони (принципи) виражають визначеність, несуперечність, доказовість мислення. Логічні принципи покликані бути відображенням зв’язків і відносин речей матеріального світу.

1.4. Істинність думки і формальна правильність міркувань

З точки зору змісту мислення може давати істинне або хибне відображення світу, а з боку форми воно може бути логічно правильним і неправильним. Істинність – це відповідність думки дійсності, а правильність мислення – це дотримання законів і правил логіки, тому не можна змішувати поняття «істинність» і «правильність», «хибність» і «неправильність».

1.5. Логіка і мова

Предметом вивчення логіки є форми і закони правильного мислення. Мислення є функція людського мозку, що нерозривно пов’язана з мовою.

Функції природної мови численні і багатогранні. Мова – засіб повсякденного спілкування людей, засіб спілкування в науковій і практичній діяльності. Мові властиві і такі функції: зберігати інформацію, бути засобом вираження емоцій, бути засобом пізнання. Мова є знаковою інформаційною системою, продуктом духовної діяльності людини. Накопичена інформація передається за допомогою знаків (слів) мови.

Мова може бути усною або письмовою, звуковою або незвуковою (як, наприклад, у глухонімих), мовою зовнішньою (для інших) або внутрішньою. За допомогою наукової мови, в основі якої лежить природна мова, сформульовані положення усіх наук.

На базі природних мов виникли штучні мови науки. До них належать мови математики, символічної логіки, хімії, фізики, а також алгоритмічні мови програмування для ЕОМ, що набули широкого застосування в сучасних обчислювальних машинах і системах.

При логічному аналізі мова розглядається як знакова система.

Знак – це матеріальний об’єкт, який використовується у процесі пізнання або спілкування як представник якого-небудь об’єкта.

Можна виділити знаки наступних трьох типів: 1) знаки-індекси; 2) знаки-копії; 3) знаки-символи.

Знаки-індекси пов’язані з об’єктами, що представляються ними, як наслідок і причина. Так, дим говорить про наявність вогню, підвищена температура людини – про захворювання внутрішніх органів, зміна висоти ртутного стовпа – про зміну атмосферного тиску.

Знаками-копіями є ті знаки, що самі по собі несуть інформацію про об’єкти, які вони представляють (карта місцевості, картина, креслення), оскільки вони знаходяться у відношенні подібності з об’єктами, що позначаються.

Знаки-символи не пов’язані причинно і не подібні до об’єктів, що їх представляють.

Логіка досліджує знаки останнього виду.

Загальна теорія знаків і знакових систем – семіотика – розглядає мову як систему знаків, зв’язаних визначеними, чітко фіксованими відносинами. У якості основних виділяють три види відносин: синтаксичні, семантичні і прагматичні. Синтаксичні відносини – це відносини між знаками, що фіксуються в способах і правилах утворення і перетворення мовних виражень. Семантичні відносини знакової системи носять інший характер. Вони виникають між знаками і тим, що знаки позначають, і фіксуються правилами приписування значення і змісту мовним вираженням. Прагматичні відносини – це відносини, що виникають між споживачем знакової системи і самою знаковою системою. Цей вид відносин поки майже не використовується формальною логікою.

Усі мови можуть бути поділені на природні, штучні і частково штучні.

Перші називають також «повсякденними», «розмовними», «звичайними» і т. п., вони складаються стихійно і поступово. Історія кожної такої мови невіддільна від історії народу, що володіє нею. Штучні мови свідомо створюються людьми для яких-небудь спеціальних цілей. Такі, наприклад, мови математики, логіки, алгоритмічні мови програмування для ЕОМ, шифри і т. п. Мова природних і гуманітарних наук відноситься до частково штучної. Скажімо, підручник біології написаний завжди на якійсь природній мові: російській, англійській, німецькій і т. п. Разом з тим, крім слів цієї мови, підручник обов’язково включає власне біологічну термінологію і символіку, що є переважно інтернаціональною.

Штучні мови генетично і функціонально вторинні у відношенні природної мови: перші виникають на базі других і можуть функціонувати тільки в зв’язку з ними.

Традиційна логіка користується для опису мислення звичайною мовою.

Але для цілей логіки необхідна штучна мова, що будується за суворо сформульованими правилами. Ця мова не призначена для спілкування. Вона повинна служити тільки одній задачі – виявленню логічних зв’язків наших думок.

Спеціально створена для цілей логіки мова одержала назву формалізованої. Слова звичайної мови заміняються в ній окремими буквами і різними спеціальними символами.

1. Від якого слова походить термін «логіка»?

2. Назвіть основні форми чуттєвого пізнання.

3. Що таке відчуття?

4. Що таке сприйняття?

5. Що таке уявлення?

6. Назвіть основні форми абстрактного мислення.

7. Що таке поняття?

8. Що розуміють під судженням?

9. Що таке умовивід?

10. Що таке формальна логіка?

11. Як називають науку про закони і форми правильного мислення?

12. Що називають логічною формою?

13. Що таке закон мислення?

14. Назвіть основні формально-логічні закони.

15. Що таке істинність думки?

16. Що таке правильність думки?

17. Що таке мова?

18. Назвіть види мови.

19. Що таке знак?

20. Перерахуйте основні типи знаків.

21. Що таке семіотика?

Тема 2. Історія науки логіки

1. Виникнення й етапи розвитку формальної логіки.

2. Створення символічної логіки.

3. Становлення діалектичної логіки.

2.1. Виникнення й етапи розвитку формальної логіки

Виникненню логіки як теорії передувала практика мислення.

Історія свідчить, що окремі логічні проблеми виникають перед мисленням людини вже понад 2,5 тис. років тому – спочатку в Стародавній Індії і Стародавньому Китаї. Потім вони одержують більш повну розробку в Стародавній Греції і Римі. Лише поступово вони складаються в більш-менш струнку систему, оформляються в самостійну науку.

Причини виникнення логіки: зародження і первісний розвиток наук, насамперед математики. Цей процес відноситься до VI ст. до н.е. і одержує найбільше повний розвиток у Стародавній Греції. Народжуючись у боротьбі з міфологією і релігією, наука ґрунтувалася на теоретичному мисленні, що припускає умовиводи і докази. Звідси – необхідність дослідження природи самого мислення як форми пізнання. Логіка і виникла насамперед як спроба виявити і пояснити ті вимоги, які повинно задовольняти наукове мислення, щоб його результати відповідали дійсності.

Друга причина – це розвиток ораторського мистецтва, у тому числі судового, котре розквітло в умовах давньогрецької демократії.

Формальна логіка у своєму розвитку пройшла два основних етапи. Підставою розподілу на ці етапи служить розходження застосовуваних у логіці засобів і методів дослідження. Початок першого етапу пов’язаний з роботами давньогрецького філософа і вченого Арістотеля (384–322 до н.е.), що вперше дав систематичний виклад логіки. Логіку Арістотеля і всю доматематичну логіку називають «традиційною» формальною логікою. Традиційна формальна логіка включала і включає такі розділи, як поняття, судження, умовивід, закони логіки, доведення і спростування, гіпотеза. Арістотель бачив у логіці знаряддя (або метод) дослідження. Основним змістом Арістотелевої логіки є теорія дедукції.

У центрі всіх логічних міркувань Арістотеля – теорія дедуктивних умовиводів і доведення. Арістотель дав класифікацію категорій – найбільш загальних понять – і класифікацію суджень, сформулював три фундаментальних закони мислення – закон тотожності, закон суперечності і закон виключеного третього.

Логіка одержала подальший розвиток як у Греції, так і в інших країнах, причому і на Заході, і на Сході. Цей розвиток викликаний, з одного боку, безперервним удосконалюванням і збагаченням практики мислення (у якому найбільшу питому вагу займало наукове пізнання), а з іншого боку – більш глибоким проникненням у сутність розумових процесів.

Новий, більш високий етап у розвитку логіки починається з XVII ст. Він органічно пов’язаний зі створенням у її рамках поряд з дедуктивною логікою логіки індуктивної. У ній знайшли відображення різноманітні процеси одержання загальних знань на основі накопиченого емпіричного матеріалу. Потреба в одержанні таких знань найбільш повно усвідомив і виразив у своїх працях видатний англійський філософ і натураліст Френсіс Бекон (1561–1626), який став родоначальником індуктивної логіки.

Індуктивна логіка була пізніше систематизована і розвинута англійським філософом і вченим Джоном Стюартом Міллем (1806–1873).

2.2. Створення символічної логіки

Другий етап – це поява математичної (або символічної) логіки.

Справжню революцію в логічних дослідженнях викликало створення в другій половині XIX ст. математичної логіки, що одержала ще назву символічної.

Зростаючі успіхи в розвитку математики і проникнення математичних методів в інші науки вже в другій половині XVII ст. настійно висували дві фундаментальні проблеми. З одного боку, це застосування логіки для розробки теоретичних основ математики, а з іншого боку – математизація самої логіки як науки. Найбільш глибоку і плідну спробу розв’язати проблеми, що постали, здійснив німецький філософ і математик Г. Лейбніц (1646–1716).

Ідеї Лейбніца почали розроблятися в XVIII ст. і першій половині XIX ст. Однак найбільш сприятливі умови для розвитку символічної логіки склалися лише з другої половини XIX ст.

Німецький філософ по праву вважається основоположником математичної (символічної) логіки. Саме Лейбніц запровадив метод формалізації у логіці. У XIX ст. математична логіка одержала інтенсивний розвиток у роботах Д. Буля, Э. Шредера, П. С. Порецького, Г. Фреге й інших логіків.

Математична (або символічна) логіка вивчає логічні зв’язки і відносини, що лежать в основі дедуктивного (логічного) висновку. Найбільш важлива відмінна риса другого етапу полягає в розробленні і використанні нових методів вирішення традиційних логічних проблем. Це розробка і застосування так званої формалізованої мови – мови символів, тобто буквених та інших знаків.

2.3. Становлення діалектичної логіки

Як самостійна логічна наука, якісно відмінна від формальної логіки своїм підходом до мислення, діалектична логіка почала формуватися лише наприкінці XVIII – початку XIX ст.

Першим, хто спробував увести діалектику в логіку, був німецький філософ І. Кант (1724–1804). Розглядаючи багатовікову історію розвитку логіки, починаючи з Арістотеля, він насамперед підвів підсумки цього розвитку.

Але в цьому безсумнівному достоїнстві логіки Кант знайшов і її основний недолік – обмежені можливості як засобу дійсного пізнання і перевірки його результатів. Тому поряд із «загальною логікою», що Кант вперше в її історії назвав також «формальною логікою», необхідна спеціальна, або «трансцендентальна логіка». Головне завдання цієї логіки він вбачав у дослідженнях таких, на його думку, дійсно основних форм мислення, як категорії.

Спробу виробити цілісну систему нової, діалектичної логіки почав інший німецький філософ – Г. Гегель (1770–1831). У своїй основній праці «Наука логіки» він насамперед розкрив фундаментальну суперечність між наявними логічними теоріями і дійсною практикою мислення, що на той час досягла значних висот. Засобом розв’язання цього протиріччя і стало створення ним – правда, у своєрідній, релігійно-містичній формі, – системи нової логіки. У її центрі – діалектика мислення в усій його складності й суперечливості.

1. Коли і де виникла логіка?

2. Хто є засновником логіки?

3. Назвіть причини виникнення логіки.

4. Скільки етапів пройшла у своєму розвитку формальна логіка?

5. Яку логіку називають «традиційною» формальною логікою?

6. Що включає в себе традиційна формальна логіка?

7. Хто є родоначальником індуктивної логіки?

8. Ким була систематизована і розвинута індуктивна логіка?

9. Коли була створена математична логіка?

10. Хто був засновником математичної логіки?

11. Що вивчає математична логіка?

12. Коли виникла діалектична логіка?

13. Хто був засновником діалектичної логіки?

Тема 3. Поняття. Поняття як форма мислення.
Загальна характеристика поняття

1. Поняття і предмет. Принцип утворення понять.

2. Поняття і слово.

3. Зміст та обсяг поняття.

4. Види понять.

5. Відношення між поняттями.

3.1. Поняття і предмет. Принцип утворення понять

Поняття є формою абстрактного мислення. Ознакою предмета називається те, в чому предмети схожі один з одним або те, чим вони один від одного відрізняються. Кожен предмет має багато різноманітних ознак. Їх поділяють на одиничні і загальні. Одиничні – це ті ознаки, які характеризують окремий предмет, а загальні – це такі ознаки, які належать певній групі предметів. Ознаки також можна поділити на суттєві і несуттєві. Суттєвими називаються ознаки, які необхідно належать предмету і виражають його сутність. Ознаки, котрі можуть належати, а можуть і не належати предмету і які не виражають його природу, називаються несуттєвими. Отже, поняття – це форма мислення, в якій відображаються суттєві ознаки предметів.

Виникнення понять – об’єктивна закономірність становлення і розвитку людського мислення. Іншими словами, цей процес має свої передумови й умови, а також причини.

Утворення поняття – не простий дзеркальний акт відображення предметів дійсності, а складний процес. Він передбачає активність суб’єкта, містить у собі безліч логічних прийомів. Найважливішими з них виступають аналіз і синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення.

Аналіз – це мислене розкладання предмета на його ознаки.

Синтез – мислене з’єднання ознак предмета в одне ціле.

Порівняння – мислене зіставлення одного предмета з іншим, виявлення ознак подібності і розходження в тому або іншому відношенні.

Абстрагування (від лат. abstractio – відволікання) – мислене спрощення предмета шляхом виділення в ньому одних ознак і відволікання від інших. Результат цього процесу називається абстракцією, що служить синонімом поняття.

Узагальнення – мислене об’єднання однорідних предметів, їхнє групування на основі тих або інших загальних ознак. Усі ці логічні прийоми тісно пов’язані між собою, утворюють єдиний процес. Його кінцевим підсумком виявляється думка, що має безмежно різноманітний зміст, але має одну й ту ж саму форму – поняття.

Поняття виконують дві основних функції: пізнавальну і комунікативну.

3.2. Поняття і слово

Будучи відображенням предметів дійсності, поняття нерозривно пов’язано зі словом. Слово – матеріальний носій поняття, мовний засіб закріплення думки, її збереження, а також передачі іншим людям. Поза словом немає поняття.

Відносини між поняттям і словом рухливі і багатоманітні. Поняття може бути виражено або одним словом (наприклад, «держава»), або словосполученням, що складається з двох і більш слів: «правова держава», «федеративна правова держава» і т. д.

Але якщо всяке поняття виражається словом (або словосполученням), то не всяке слово виражає поняття. Існують слова синоніми, які виражають одне й теж поняття, але звучать по різному, наприклад «батьківщина» – «вітчизна», «юрист» – «правознавець».

У свою чергу, те саме слово може позначати кілька понять. Наприклад, «коса» – це і знаряддя праці хлібороба, і піщана смуга на березі ріки або моря, і вид жіночої зачіски. «Закон» – це й об’єктивний закон природи або суспільства, і юридичний закон. Подібні слова називаються омонімами.

Неодмінною умовою правильного мислення служить точне мовне оформлення понять, вираження їх у відповідних їм словах і сполученнях слів. І навпаки, неодмінною умовою правильної мови виступає вживання слів відповідно до тих понять, що вони виражають. Так, синонімія важлива для вираження різних відтінків думки, виділення різних ознак відображеного в ній предмета. Однак вона містить у собі небезпеку логічних помилок: змішання понять, підміни понять і т. д.

Що стосується омонімів, то вони неминучі в мові. Але їхнє вживання теж вимагає обережності, інакше і тут можливі логічні помилки.

Якщо те саме слово вживається в різних значеннях одночасно, то така помилка називається в логіці амфіболією (двозначністю). На використанні таких слів-омонімів нерідко засновані гостроти, жарти, анекдоти.

Багатозначність слів створює істотні труднощі у науці і техніці. Тому тут прагнуть до однозначності у вживанні тих або інших слів, за якими стоять поняття. Це досягається шляхом розробки системи термінів – слів, що мають той самий зміст, принаймні в межах даної науки або галузі техніки.

3.3. Зміст та обсяг поняття

Будь-яке поняття має зміст і обсяг.

Змістом поняття називається сукупність суттєвих ознак предмета, які відображаються в даному понятті. Змістом поняття «квадрат» є сукупність двох суттєвих ознак: «бути прямокутником» і «мати рівні сторони».

Обсягом поняття називають сукупність предметів, яка мислиться в понятті. Під обсягом поняття «студент» розуміють всіх студентів, які існують.

Зміст та обсяг поняття тісно пов’язані між собою. Між ними існує зв’язок, який виражається в законі оберненого відношення між обсягом та змістом поняття: чим більший обсяг поняття, тим менший його зміст і навпаки. Наприклад, «підручник» і «підручник з логіки». В понятті «підручник» більший обсяг, але менший зміст, а в понятті «підручник з логіки» менший обсяг, а більший зміст.

Поняття поділяють за їхнім змістом та обсягом.

Конкретні – поняття, у яких знаходять своє відображення самі предмети і явища, що можуть відносно самостійно існувати, наприклад «алмаз», «дуб», «юрист».

Абстрактні – це поняття, у яких мисляться властивості предметів або відносини між предметами, що не існують самостійно без цих предметів: «твердість» (наприклад, алмаза), «довговічність» (наприклад, дуба) «компетентність» (наприклад, юриста).

Позитивні – у яких відображається наявність у предметів думки будь-яких якостей, властивостей. Наприклад: «метал», «живе», «дія», «порядок».

Негативні – такі, що характеризуються відсутністю в предметів думки яких-небудь якостей, властивостей і т. п. В українській мові вони виражаються за допомогою негативних часток («не»), префікса («без-») та ін., наприклад: «неметал», «неживе», «бездіяльність», «безладдя». У словах іноземного походження використовуються ще негативні префікси «а-» («аморальність»), «анти-» («антигромадський»), «дез-» («дезінформація»), «контр-» («контрреволюція») та інше.

Важливо враховувати, що характеристика поняття в якості позитивного або негативного має лише логічне значення і не має нічого спільного з відповідною фактичною оцінкою самих предметів думки, які відображаються в ній. Наприклад, «незалежність» – негативне поняття, хоча саме явище в цілому – позитивне. «Вина», навпаки, позитивне поняття, а як явище – негативне.

У співвідносних поняттях один предмет думки припускає існування іншого і без нього неможливий («співвідноситься» з ним – цим і обумовлене сама назва). Такі поняття «батьки» і «діти»: не можна бути сином або дочкою без батьків; у свою чергу, батьками або матерями нас роблять саме діти.

У безвідносних поняттях мислиться предмет, що існує до певної межі самостійно, «окремо» від інших: «природа», «рослина», «тварина», «людина».

Збірні і незбірні поняття розрізняються залежно від того, як вони співвідносяться з охоплюваними ними предметами думки: із групою предметів у цілому або з кожним предметом цієї групи окремо. Так, «флот» – збірне поняття, оскільки воно охоплює сукупність суден, які мисляться як єдине ціле.

Розбіжності між предметами думки знаходять своє відображення також у розбіжностях між поняттями за їх обсягом. Але якщо види понять за змістом характеризують якісні розходження цих предметів, то види понять за обсягом – кількісні розходження. Відповідно до цього виділяються наступні основні їхні види.

Порожні і непорожні поняття розрізняються залежно від того, чи відносяться вони до неіснуючих або до існуючих реально предметів. Поняття з нульовим обсягом (яке позначає порожній клас) у науковому плані не обов’язково є фікціями. Деякі з таких понять дійсно носять фантастичний (міфологічний) характер («кентавр», «русалка», «лісовик»). Але деякі, зокрема поняття про ідеалізовані об’єкти, грають досить значну допоміжну роль у різних науках: «ідеальний газ», «чиста речовина», «абсолютно чорне тіло», «ідеальна держава».

Непорожні поняття мають обсяг, у який входить, принаймні, один реальний предмет: «столиця України», «місто», «космічне тіло».

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Якщо обсяг поняття складає лише один предмет, то воно називається одиничним, наприклад: «Сонце», «Земля», «Україна». До одиничного відносяться також поняття, що охоплюють сукупність предметів, якщо вони мисляться як єдине ціле, тобто вживаються в збірному змісті: «Сонячна система», «людство», «ООН».

Загальні поняття містять у своєму обсязі групу предметів (від двох до нескінченності), причому вони застосовуються до кожного елемента цієї групи, тобто вживаються в розділовому змісті: «зірка», «планета», «держава», «столиця».

3.5. Відношення між поняттями

За змістом між поняттями можуть бути два основних види відношення – порівнянністьі непорівнянність.При цьому самі поняття відповідно називаються порівнянними і непорівнянними.

Порівнянні – це поняття, які так чи інакше мають у своєму змісті загальні істотні ознаки (за якими вони і порівнюються – звідси назва їхніх відносин). Наприклад, поняття «право» і «мораль» містять загальну ознаку – «суспільне явище».

Непорівнянні – поняття, що не мають будь-яких істотних у тому або іншому відношенні загальних ознак: наприклад, «право» і «всесвітнє тяжіння», «право» і «діагональ», «право» і «любов».

Непорівнянні поняття є в будь-якій науці. Є вони й у юридичній науці і практиці: «алібі» і «пенсійний фонд», «провина» і «версія», «юрисконсульт» і «незалежність судді» і т. ін.

Подальший логічний аналіз непорівнянних понять неможливий. Тому далі ми будемо розглядати лише порівнянні поняття.

Порівнянні поняття можуть за обсягом також мати два основних види відношень – сумісність і несумісність. А самі поняття, що співвідносяться, називаються сумісними і несумісними.

Сумісні – це такі поняття, обсяги яких цілком або хоча б частково збігаються.

Між сумісними поняттями існують такі відношення.

1. Рівнозначність (тотожність) – у подібному відношенні знаходяться поняття, обсяги яких збігаються повністю, хоч їхній зміст може в певній мірі різнитися. Такі поняття називаються рівнозначними (або тотожними). Графічно їхнє відношення виражається в логіці за допомогою наступної колової схеми:

А – «перший космонавт», В – «Юрій Гагарін»

2. Перехрещення (перетин) – це відношення існує між поняттями, обсяги яких співпадають лише частково. Графічно це виглядає так:

А – «студент», В – «спортсмен»

Це означає, що деякі студенти є спортсменами, а деякі спортсмени є студентами.

3. Підпорядкування (субординація) – у такому відношенні знаходяться поняття, з яких одне входить в обсяг іншого, але не вичерпує його, а складає лише частину. Більш загальне називається підпорядковуючим, а менш загальне – підпорядкованим. Графічно це виглядає так:

А – «дерево», а В – «береза».

З двох загальних понять більш загальне інакше називається родом, а менш загальне – видом. Тому відношення між ними називається також відношенням роду і виду.

Несумісними поняттями називаються поняття, які не мають спільної частини обсягу, але належать до обсягу найближчого роду. Несумісніпоняття можуть знаходитися в наступних відношеннях:

1. Супідрядність (координація) – дане відношення характеризує поняття, що мають загальний рід і, узяті окремо, підлеглі йому як види, а разом – супідрядні і, отже, мають один рівень спільності. Позначимо дане відношення графічно:

А – «рослинний світ», В– «тваринний світ», С – «органічний світ»

2. Суперечність (контрадикторність) – це відношення існує між поняттями, з яких одне відбиває наявність у предметів яких-небудь ознак, а інше – їх відсутність (тобто відношення між позитивними і негативними поняттями). Це видно на схемі:

А – «вихована людина», В – «невихована людина»

3. Протилежність (контрарність) – у відношенні протилежності знаходяться поняття, кожне з яких виражає наявність у предметів яких-небудь ознак, але самі ці ознаки носять протилежний характер. Найважливіша відмінність відносин між протилежними поняттями зводиться до того, що, будучи взаємовиключними за змістом, вони можуть не вичерпувати обсягу родового поняття. Схематично це виражається так:

А– «глибоке озеро», В – «мілке озеро»

Дата добавления: 2013-12-13