Транснаціональні корпорації в процесі міжнародного руху капіталу

Інвесторів

Державне регулювання діяльності іноземних

Діяльність іноземних інвесторів на Заході регулюється в основному національними законами, постановами й адміністративними процедурами, обов'язковими для всіх місцевих підприємців, у т.ч. і іноземних. Тому в більшості розвитих країн узагалі немає спеціальних законів або кодексів для іноземних інвестицій, а є лише деякі адміністративні постанови для них, а також стосовні до них параграфи окремих законів.

Також немає спеціальних державних органів, що регулюють діяльність компаній з іноземним капіталом, і немає валютних обмежень. Однак це не означає, що в цих країнах не існує ніяких обмежень для іноземних підприємців у порівнянні з національними. Подібні обмеження діють у будь-якій країні, правда спостерігається тенденція до зм'якшення і скасування багатьох з них.

Державні гарантії прав і інтересів іноземних інвесторів у закордонних країнах звичайно оформлені на трьох рівнях:

1. На рівні конституцій цих країн, де звичайно гарантується недоторканність власності й обмовляється, що її експропріація можлива тільки по суду, а для державних нестатків - тільки за умови попередньої і рівноцінної компенсації і можливості заперечувати факт експропріації, розміри і терміни компенсації. Ці права традиційно поширюються і на іноземних власників.

2. На багатобічному рівні, наприклад на основі підготовленій Всесвітнім банком і діючої з 1966 р. Конвенції по врегулюванню інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших країн. Зараз число країн-учасників Конвенції більш 100, і у випадку виникнення розбіжностей між ними і діючими на їхній території іноземними інвесторами останні можуть звернутися в Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок при Всесвітньому банку у Вашингтоні.

3. На двосторонньому рівні, переважно через ув'язнені між двома країнами угод про взаємний захист і заохочення інвестицій.

На міжнародні корпорації, що є, як правило, найбільшими фірмами розвитих країн, приходиться основна частина міжнародних прямих інвестицій і міжнародної торгівлі.

У 1974 р. при Економічній і соціальній Раді ООН були створені Комісія з ТНК і Центр по ТНК як її робочий орган. Це свідчило про визнання світовим співтовариством зростаючої ролі ТНК у міжнародній економіці. Пізніше Комісія була перетворена в підрозділ Конференції ООН по торгівлі і розвиткові (ЮНКТАД).

По оцінках Доповіді по світових інвестиціях, що періодично публікується ЮНКТАД, у середині 90-х років у світі:

нараховувалося приблизно 37 тис. ТНК, що мають більш 206 тис. філій по усім світі;

на близько 100 найбільших ТНК (крім транснаціональних фінансових компаній і банків) приходилося близько 1/3 усіх прямих іноземних інвестицій;

з 100 найбільших ТНК 38 базувалися в Західній Європі, 29 - у США, 16 - у Японії й інші - в Австралії, Канаді, Фінляндії, Новій Зеландії та інших індустріальних країнах;

приблизно третина міжнародної торгівлі складали внутрикорпораційні постачання ТНК;

найбільш істотний вплив 100 найбільших ТНК (по розмірах іноземних активів) в електронній промисловості (26% від загальної суми іноземних активів), у гірничорудній і нафтовидобувній промисловості (24%), автомобілебудуванні (19%), хімічної і фармацевтичної промисловості (15%), харчової промисловості (9%), торгівлі (4%) і металургійної промисловості (4%).

Найбільш характерні риси ТНК: створення системи міжнародного виробництва, розподіленого між багатьма країнами, але контрольованого з одного центра; висока інтенсивність внутрикорпораційної торгівлі між підрозділами в різних країнах; відносна незалежність у прийнятті операційних рішень від країн базування і приймаючих країн; глобальна структура зайнятості і міжкраїнна мобільність менеджерів; розробка, передача і використання передової технології в рамках замкнутої корпораційної структури.

Між головною компанією ТНК і її закордонними філіями відбувається інтенсивний рух капіталу і товарів. Ціни, по яких головна компанія продає товари своїм філіям і купує товари в них, часто сильно відрізняються від цін вільного ринку. Ці ціни називаються трансферними і використовуються для перекладу прибутку і скорочення податків.

У ході переговорів у рамках Комісії ООН по ТНК минулому визначені якісь загальні правила міжнародного інвестування, яких бажано дотримувати як ТНК, так і приймаючим країнам.

1. Право входу. Це правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створити філія на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності одержання дозволу на інвестиційну діяльність від влади приймаючої країни. Кращим шляхом регулювання права входу є встановлення списку виключень, при яких іноземні інвестиції забороняються.

2. Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним інвесторам такого ж правового режиму, як і національним інвесторам, тобто свободу репатріації прибутку, переказу зарплати й ін. платежів, право на компенсацію втрат у результаті визначених обставин.

3. Припинення контракту. Означає право приймаючої країни націоналізувати філія ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвесторові. Компенсація вважається нормальної якщо вона є достатньою (ринкова вартість підприємства), ефективної (у прийнятній для інвестора валюті за ринковим курсом на день перекладу), швидкої (без необґрунтованих затримок, або з ринковим відсотком по затриманих сумах). Компенсація може не виплачуватися за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і злочинної діяльності ТНК. У цьому випадку ТНК може звернутися в арбітражний суд.

4. Врегулювання споровши. Кращим способом є переговори між ТНК і приймаючою країною. У противному випадку спор вирішується судом приймаючої країни на основі свого законодавства або незалежним арбітражем (Міжнародна конвенція по врегулюванню інвестиційних суперечок під егідою МБ).

ТНК своєю політикою впливають як на країни базування, так і на приймаючі країни.

Основна причина негативного відношення до ТНК у країнах базування: разом з виробництвом за рубіж переноситься частина робочих місць, що губляться для трудящих у країні базування; виводиться від оподатковування частина прибутку, у результаті ці податки не попадають у бюджет і не можуть бути використані для фінансування соціальних і інших суспільно значимих програм у країні базування.

Тому представники держави і трудящих нерідко вимагають уведення податку на відтік національного капіталу за рубіж або яких-небудь інші обмеження міжнародної діяльності ТНК. Але макроекономічний аналіз показує, що в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за рубежем перекриває негативні моменти.

Приймаючі країни в основному побоюються політичного тиску з боку ТНК і проникнення в галузі, зв'язані з національною безпекою. Часто місцеві виробники аналогічних товарів, що не витримують іноземну конкуренцію, жадають від уряду вживання протекціоністських заходів. Але в умовах низького рівня заощаджень і недоліку інвестиційних ресурсів, значно більше число приймаючих країн прагне не обмежувати приплив іноземного капіталу, а всіляко залучити ТНК шляхом надання податкових і інших пільг.

Дата добавления: 2013-12-13