Поняття злочину

Злочинність як соціальне явище здавна цікавила спеціалістів різних напрямків – правників, криміналістів, соціологів, педагогів, психологів, психіатрів, філософів. Людство живе в страху перед злочинністю і стільки скільки воно існує, шукає методи і засоби боротьби з нею. Для того, щоб вести боротьбу зі злочинністю, необхідно її дослідити. На це спрямованні зусилля вчених соціологів у багатьох країнах світу. Про причини злочинності та заходи боротьби з нею писали Лок, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Вольтер, Бентам та інші філософи, відмічаючи соціальну невлаштованість суспільства та необхідність попередження злочинность. В науці існують два основні напрямки дослідження проблеми злочинності в межах соціологічного підходу. Один напрямок зосереджується на вивченні якісних характеристиках особистості злочинця; автори, які дотримуються цього погляду, основну увагу приділяють вивченню змістовного боку особистості злочинця (поглядів, переконань, установок, ціннісних орієнтацій тощо), а також групових норм, звичаїв, кримінологічно значущих моментів суспільної психології різних соціальних спільнот. До них можна віднести О.Б. Сахарова. Прихильники іншого напряму відводять основну роль особливостям механізму взаємодії особистості та соціального середовища (О.М.Яковлєв).

Треба погодитися з думкою Т.Г. Перепелиці у тому плані, що обидва ці підходи мають право на існування і повинні доповнювати один одного з метою найбільш повного та всебічного дослідження проблеми злочинності у нашому суспільстві і вирішення конкретних проблем, пов'язаних з функціонуванням цього явища а також із сформованими положеннями, які мають першочергове соціологічне значення: злочинні навички засвоюються шляхом навчання; злочинність не можна зрозуміти без аналізу її з точки зору загальноприйнятих цінностей та процесів, що відбуваються у суспільстві; у виникненні проблем злочинності важливу роль відіграє соціальна структура суспільства; ситуаційно злочинність залежить від суспільної реакції на неї [15, с. 13]. Основою соціологічного аналізу злочинності повинне служити розуміння її як елемента складного комплексу соціальних відхилень, що суперечать не лише нормам права, але й вимогам інших соціальних норм, тобто порушень, що підривають нормативний порядок в цілому.

Враховуючи вищезазначене, треба сказати, що на формування злочинної поведінки активно впливають соціально-психологічні чинники: особливості середовища, групові взаємини, недоліки сімейного виховання, які накладають свій відбиток на формування девіантної поведінки, що нерідко сприяє появі агресії та інколи призводить до порушення закону або загально прийнятих норм поведінки, а загалом – до криміналізації суспільства.

Злочин – (від. англ. сrime; нем. verbrechen; фр. сrime; ческ. zlocin/trestny cin) – суспільно небезпечна дія, яка скоюється умисно або ненавмисно, за якою законом встановлена кримінальна відповідальність. Поза суспільством злочину не існує. Злочинна поведінка може проявлятися лише у суспільстві і є наслідком активної девіації окремого індивіда або групи, яка поступово, навмисно, або навмисно переходить у поведінку деліквентну, тобто таку, за дії якої настає кримінальна відповідальність. Розрізняють наступні форми злочинності за:

1. ознаками суспільної небезпеки і кримінально-правової заборони – загальнодержавна і загально-кримінальна; насильна, корисливо-насильна (грабежі, розбій); корислива;

2. формами провини – умисні і неумисні злочини;

суб’єктами злочинності – неповнолітніх і дорослих, чоловіків і жінок, первинна і рецидивна.

На формування злочинної поведінки впливають ряд чинників: економічний стан індивіда, рівень його освіти, світогляду, вихованості, соціальне оточення, рід занять, психологічний стан на час скоєння злочину, сімейні стосунки тощо. На думку ряду вчених злочинність – суспільний порок, який викорінити поки що не вдалося жодній країні світу не залежно від її економічного та політичного розвитку.

Злочином треба вважати діяння, описане у кримінальному законі. На відміну від інших держав, в Україні поняття злочину має не лише теоретичне обґрунтування, а й набуло законодавчого закріплення і містить в собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину».

Наведене поняття злочину є формально-матеріальним. Із нього випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі ознаки:

1. це діяння вчинене суб’єктом злочину;

2. воно є винним;

3. вказане діяння є суспільно небезпечним;

4. відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє крім того має на увазі, що обов’язковою ознакою поняття злочину є також кримінальна відповідальність.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину

Що стосується діяння, то у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11 КК, – це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи [11, с. 41]. Злочин є об’єктивно суспільно небезпечним явищем.

Девіація ізобілює також правопорушеннями, як одним із проявів суспільно небезпечної поведінки. Під правопорушеннями розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яка тягне юридичну відповідальність.

Критеріями відмежування злочинів від правопорушень є:

1. суспільна небезпека;

2. суб’єкт правопорушення;

3. винність;

4. кримінальна відповідальність.

Суспільна небезпека, як один з критеріїв, є характерною не тільки для злочинів, а й для різного роду правопорушень. Розрізняють характер і ступінь небезпеки. Характер – якісна ознака суспільної небезпеки – залежить від важливості об’єкта кримінально-правової охорони. Так, життя та здоров’я особи, її воля, статева свобода і статева недоторканість, мир, безпека людства, міжнародний правопорядок як найбільш важливі цінності захищаються кримінальним законом.

Злочин завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке правопорушення. На ступінь небезпеки впливають: тяжкість заподіяної шкоди, спосіб вчинення діяння, форма вини, мотив і мета, повторність та інші ознаки. Основою ознакою, яка впливає на ступінь суспільної небезпеки, є властивість діяння заподіювати істотну шкоду об’єктам кримінально-правової охорони [11, с. 52].

Суб’єктом злочину може бути фізична особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Але важливо відрізнити від злочину аморальні вчинки, які мають місце у суспільстві. Так, можна визнати аморальними, у деяких випадках небезпечними вчинками самогубство і замах на самогубство, клонування людини, проведення самоабортів, свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження на венеричну хворобу тощо, але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК не встановлює. Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні форми морально впливу, наприклад, громадський осуд. Аморальними також можуть бути спосіб життя, думки, переконання. Наприклад, виготовлення порнографічних предметів виявляється злочином лише при наявності мети їх збуту [11, с. 54].

Мотивом злочину є усвідомлене спонукання особи, які викликали в особи рішучість вчинити злочин. Мотив – це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.

Мета – це уявлення про бажаний результат. Досягнути якого прагне особа. Під час скоєння злочину людина відчуває стан афекту – сильне душевне хвилювання, під час якого вчиняється злочин.

Злочини класифікуються за певними групами (категоріями). Стаття 12 КК (класифікація злочинів) таким критерієм категоризації злочинів називає ступінь їх тяжкості і поділяє на чотири категорії:

- злочини невеликої тяжкості;

- злочини середньої тяжкості;

- тяжкі злочини;

- особливо тяжкі злочини [11, с. 55].

За характером суспільно небезпечних наслідків можна виділити злочини з наслідками: матеріального характеру (злочини наслідком яких є майнова чи фізична шкода); нематеріального характеру (злочини, наслідки яких полягають у психологічній шкоді, що заподіюються особі, або створюють дисфункції у певних суспільних відносинах – політичних, економічних, соціальних, правових тощо – і мають, таким чином, дезорганізаційний характер). За формою вини злочини поділяються на: умисні злочини; необережні злочини; злочини, які можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність; злочини з так званою складною (складеною, змішаною) формою вини. Крім того, серед умисних злочинів можна виділити злочини, які вчинюються виключно з прямим умислом (шпигунство, фіктивне підприємництво, бандитизм, сутенерство тощо) [11, с. 57].

Останнім часом отримала розвиток професійна злочинність – сукупність злочинів, які скоюються з метою отримання основного чи додаткового прибутку особами, для яких є характерним кримінальний професіоналізм. Кримінальна професія – це свого роду діяльність, яка передбачає наявність певної підготовки, необхідної виключно для скоєння і приховування злочинів.

Кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:

1. вибрана і виконувана кримінальна діяльність;

2. спеціальні кримінальні знання;

3. злочинний промисел – основне джерело існування;

4. зв’язок злочинця з кримінальним світом.

Треба погодитись з доводами Н.В. Яницької у тому, що значна кількість злочинів скоюється організованими групами злочинців. На долю таких угрупувань припадає значна кількість злочинів. З 1986 до 1996 року їх питома вага зросла з 2,6% до 7,1%. ЇЇ дослідженнями встановлено, що групова корисливо-насильницька злочинність молоді характеризується:

- високим рівнем корпоративності, при якому кримінальні групи організуються у вигляді злочинних зграй, де між особові стосунки підкорюються цілям злочинної діяльності;

- наявністю лідерів, які планують діяльність групи, як правило, мають кримінальний досвід;

- жорсткою внутрішньою ієрархією, чітким розподілом ролей та функцій між учасниками групи;

- суворими санкціями за недотримання «законів», прийняти у групі;

конспірацією злочинної діяльності [28].

В Україні склалися типи кримінальних груп, які скоюють корисливо-насильницькі злочини. До них відносяться:

- групи, що стоять на межі законослухняної поведінки. Для них характерне спільне проведення дозвілля. Злочини скоюються цими групами з легковажності, імпульсивності, надмірної емоційності їх членів;

- групові злочини які скоюються випадково. Норми їх мікросередовища не відповідають правовим, але не сягають правового рівня;

- групи орієнтовані на порушення правових норм;

- групи спеціально створені для злочинів. Для них характерні конспіративність, велика згуртованість, чітка організація, розподіл ролей. Різновидом таких груп є зграя [28].

Організована злочинність – це групова діяльність трьох або більше осіб, яка характеризується ієрархічними зв’язками або особистими відносинами, які дають змогу їх ватажкам витягувати прибуток або контролювати території і ринки, внутрішні та зовнішні, за допомогою насильства, залякування або корупції як для продовження злочинної діяльності, так і для проникнення у легальну економіку. Організована злочинність, як суспільне явище, а також її визначення як терміну виникло приблизно у 1920-х роках [32].

Основними напрямками кримінальної активності сучасної організованої злочинності є:

1. Торгівля наркотиками;

2. Контрабанда (тютюнових виробів, сировини, радіоактивних матеріалів тощо);

3. Викрадення та перепродаж автомобілів, антикваріату і культурних цінностей тощо;

4. Незаконний обіг зброї;

5. Вимагання;

6. Торгівля людьми, незаконна імміграція,

7. Експлуатація проституції;

8. Екологічні злочини, наприклад, незаконна утилізація токсичних відходів (зокрема, в міжнародних водах);

9. Фінансові шахрайства наприклад, псевдобанкрутства;

10. Проникнення у сферу легального підприємництва (інвестиції у будівництво, ігорний бізнес і сферу розваг, нерухомість, сільськогосподарські підприємства) і міжнародну фінансову систему, відмивання грошей;

11. Таємна конкуренція у державних конкурсах за різними прибутковими проектами, отримання шляхом підкупу державних контрактів на будівництво, імпорт сировини або товарів, що мають важливе значення для економіки, застосовуючи при цьому спеціальні схеми, які дають злочинцям змогу отримати великий прибуток, наприклад, за рахунок низької якості послуг;

12. Тероризм, піратство [32].

Отже, злочин це умисна чи не умисна дія (по необережності), яка шкодить суспільству та його членам. За скоєння злочину передбачається кримінальна відповідальність. Злочин має мету та мотив. Людина яка має намір скоїти злочин, як правило розуміє, що за нього треба буде нести відповідальність у кримінальному порядку. Переважна кількість злочинів скоюється умисно і організованою групою злочинців. На жаль половина всіх протиправних діянь скоюється молодими людьми.

Дата добавления: 2013-12-13