Вчення про аналiзатори

Анатомо-фiзiологiчний апарат, спецiалiзований для сприйняття подразникiв, I.П. Павлов назвав аналiзатором. Фiзiологiчний механiзм вiдчуття являє собою цiлiсну рефлекторну дугу, яка здiйснює прямий та зворотний зв’язок мiж центральним і периферичним вiддiлами аналiзатора. Окрiм аналiзатора, рефлекторний апарат включає в себе виконуючий механiзм, а саме: сукупнiсть командних нейронiв, мотонейронiв i спецiалiзованi нейрони-модулятори, що змiнююють ступiнь збудження нейронiв.

У залежностi вiд виду чутливостi розрiзняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий, руховий аналiзатори.

Аналізатор - це складний функцiонально єдиний нейронний механiзм аналiзу зовнiшнiх та внутрiшнiх подразникiв. Вiн розпочинається рецептором на периферiї i закiнчується у корi головного мозку. Корковi зони рiзних аналiзаторiв перекривають один одного: серед них розрiзняють ядерну зону i розсiянi елементи в рiзних дiлянках кори.

Аналiзатор складається з 3-х частин:

1). Периферичний вiддiл або рецептори (органи чуття) - вiдповiдає за трансформацiю визначеного виду дiї енергiї у нервовий процес. Наприклад, для зорового аналізатора - це дiя свiтлових променiв на сiткiвку ока, на шар колбочок i паличок, клiтини якого мiстяь зоровий пурпур. Пiд впливом свiтла вiн надсилає специфiчнi iмпульси бiполярним клiтинм другого шару сiткiвки, якi, в свою чергу, вступають у контакт з клiтинами третього шару сiткiвки - ганглiозними клiтинами, паростки яких складають зоровий нерв.

2). Передаючий вiддiл (провiднi шляхи) - чуттєвi нерви, по яких збудження передається до центрального вiддiлу аналiзатора (аферентнi або центрострімкі), i тi, що здiйснюють зворотний зв’язок (еферентнi або центробiжнi), по яких iмпульси iз вищерозташованих центрiв, особливо iз кори великих пiвкуль головного мозку, передаються до нижніх рiвней аналiзатора, в тому числi до рецепторiв, i регулюють їх активнiсть. Для здорового аналiзатора це - зоровий перехрест, який утворює зоровий нерв у порожнинi черепа. Позаді перехреста проходить зоровий канатик, волокна якого спрямовуються до первинних зорових центрiв (латеральне колiнчасте тiло, подушка зорового бугра - пiдкорковi зоровi центри). Вiд латерального колiнчастого тiла починається останнiй (центральний) нейрон зорового шляху, що йде у складi пучка Грацiоле до кори головного мозку, до коркового центру зору, розмiщенному у потиличнiй долi.

3). Ц ентральний вiддiл - корковi проекцiйнi зони окремих аналiза-торiв.

Кожний аналiзатор розрiзняє лише свiй окремий вид подразникiв i потiм подiляє його на окремi елементи.

Рефлекторнi дуги безумовних рефлексiв (харчовий, пасивно-оборонний та iн.) замикаються на рiвнi спинного мозкового стовбура, умовних - у корi головного мозку.

Відчуття - це психiчний процес вiдображення окремих влативостей предметiв або явищ при безпосереднiй їх дiї на органи чуття.

Вiдчуття є початковим елементарним джерелом усіх наших знань про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт, i є частиною сприйняття (рецепцiї) усiєї iнформацiї, яка сприймається рецепторами.

Чутливість - це здатнiсть вiдчувати вплив на рецепторний апарат рiзних екзо- i ендогенних факторiв.

КЛАСИФIКАЦIЯ ВIДЧУТТIВ

1. За наявнiстю або вiдсутнiстю безпосереднього контакту з подразником:

- контактнi (смаковi, больовi, тактильнi);

- дистантнi (зоровi, слуховi, нюховi).

2. За мiсцем розташування рецепторiв:

- екстероцепцiя;

- iнтероцепцiя;

- пропрiоцепцiя.

3. За часом виникнення в ходi еволюцiї:

- давня чуттєвiть (контактна, больова);

- нова чуттєвiть (дистантна, зорова).

4. За видом аналiзатора (по модальностi подразника):

- зоровi;

- слуховi;

- нюховi;

- смаковi;

- дотиковi;

- статичнi;

- кiнестетичнi;

- температурнi;

- больовi;

- органiчнi (спраги, нудоти, голоду);

- вiбрацiйнi.

Основнi характеристики вiдчуттiв: якiсть, сила, тривалiсть.

Вiдчуття залежать вiд внутрiшнiх умов, стану аналiзатора, сукупностi психiчних факторiв.

Усяке вiдчуття супроводжується тiєю чи iншою (позитивною або негативною) емоцiйною реакцiєю, що залежить вiд iндивiдуальних властивостей органiзму.

ЗАГАЛЬНI ОСОБЛИВОСТI ВIДЧУТТIВ:

1. Пороги вiдчуттiв: нижнiй, верхнiй, порiг розрiзнення.

Нижнiй абсолютний порiг (мiнiмальний) - та найменша величина подразника, яка здатна викликати ледь помiтне вiдчуття.

Верхнiй абсолютний порiг (максимальний) - найбiльша сила подразника, при якiй ще виникає рiвноцiнне подразнику вiдчуття.

Порiг розрiзнення (диференцiальний) - та найменша змiна подразника, яка викликає лише помiтну рiзницю у вiдчуттi.

2. Адаптацiя - пристосування чутливостi до постійно дiючого подразника, що проявляється пiдвищенням чи зниженням порогiв. Адаптацiя бiльш висока до нюхових, тактильних, свiтлових подразникiв, значно нижча - до больових сигналiв.

3. Взаємодiя i сенсибiлiзацiя - змiна чутливостi однiєї iз систем аналiзаторiв пiд дiєю другої системи, що зумовлено корковими зв’язками мiж аналiзаторами. Слабкi сигнали iз будь-якої системи аналiзаторiв пiдвищують чутливiсть iншої системи, а сильнi - знижують. Наприклад, вiдомо, що дитину, яка плаче, можна заспокоїти, якщо вiдволiкати його увагу за допомогою сильнiшого подразника. При яскравому освiтленнi звук вiдчувається голоснiше. З iншого боку, деякi люди пiд час роботи вмикають радiо, що грає неголосно; при навчаннi читанню людей з поганим зором використовують неголосне цокання годинника. Сенсибiлiзацiя - пiдвищення чутливостi в результатi взаємодiї вiдчуттiв.

4. Контраст (одночасний або послiдовний) - змiна iнтенсивностi вiдчуттiв пiд впливом попереднього або супровідного подразника. При одночаснiй дiї двох подразникiв виникає одночасний контраст. Широко вiдомим є явище послiдовного контрасту: пiсля холодного слабкий тепловий сигнал здається гарячим, вiдчуття кислого пiдвищує чутливiсть до солодкого.

5. Синестезiї - iрадiацiя вiдчуттiв з одного аналiзатора на iнший зі збудженням невластивої даному аналiзатору модальностi вiдчуття. Наприклад, пiд впливом звукiв можуть виникнути свiтловi вiдчуття, колiр може викликати вiдчуття холоду. Деякi композитори (А.М. Скрябiн, М.К. Чурльонiс), поети (А. Рембо) мали кольоровий слух. Поширена в наш час так звана світломузика базується на злиттi музики та кольору для одержання бiльш сильного естетичного враження, вiдчуття неподiльностi, цiлiсностi музики i кольору.

Сприйняття - психiчний процес вiдображення у свiдомостi людини предметiв та явищ в цiлому, тобто в сукупностi їх властивостей, при безпосереднiй дiї на органи чуття. Сприйняття - це синтез комплексу наявних вiдчуттiв з уявленням.

КЛАСИФIКАЦIЯ СПРИЙНЯТТІВ:

1. У вiдповiдностi з формами iснування матерiї:

- сприйняття простору;

- сприйняття часу;

- сприйняття руху.

2. В залежностi вiд аналiзаторiв, що беруть участь у сприйняттi:

- зоровi;

- слуховi;

- дотиковi;

- кiнестетичi;

- нюховi;

- смаковi.

Рiзнi види сприйняттів рiдко зустрiчаються у чистому виглядi. Зазвичай, вони комбiнуються, внаслідок чого виникають складнi види сприйняття.

3. За складнiстю:

- простi;

- складнi.

4. За ступенем залученостi уваги та вольового зусилля (в залежностi вiд ступеня цiлеспрямованостi дiяльностi особистостi):

- ненавмисне (мимовiльне);

- навмисне (довiльне).

Сприйняття, як i вiдчуття, є осмисленим i активним процесом, результатом аналiтико-синтетичної дiяльностi мозкових вiддiлiв аналiзаторiв. Будь-яке сприйняття має моторний компонент (дотик, рух очей): людина сприймає свiт у дiяльностi, протягом працi, тим самим поглиблюючи i вдосконалюючи сприйняття. Протягом набуття досвiду сенсорний i руховий апарати з’єднуються у єдину систему (I.М. Сєченов).

ЕТАПИ ЦIЛЕСПРЯМОВАНОГО СПРИЙНЯТТЯ:

1. Пошук об’єкта;

2. Видiлення найбiльш характерних його ознак;

3. Розпiзнавання об’єкта (включення його до певної категорії речей i явищ); на цей процес завжди впливають властивостi особистостi.

ВЛАСТИВОСТI СПРИЙНЯТТЯ:

1. Предметнiсть - усвiдомлене видiлення i спiвставлення отриманих iз зовнiшнього свiту вiдомостей до свiту взагалi.

2. Цiлiснiсть - здатнiсть об’єднувати у цiле окремi елементи предмета протягом процесу сприйняття. Залежить вiд досвiду людини (системи набутих понять).

3. Вибірковість - перевага у видiленні одних предметiв серед iнших. Залежить вiд властивостей предмета («фігури» вiдносно «фону»), суб’єктивних установок, минулого досвiду.

4. Осмисленість - розумiння сутi того, що ми сприймаємо, з позиції набутих знань, накопиченого досвiду. Це дає можливiсть пiдключити новi знання до системи сформульованих ранiше.

5. Активнiсть - здатнiсть до стiйкого, ефективного, планомiрного, цiлеспрямованого сприйняття («спостережливість»).

ЗАКОНОМIРНОСТI ВIДЧУТТIВ ТА СПРИЙНЯТТЯ У НОРМI:

1. Чуттєва жвавiсть (вiдчуття реальностi образiв, що сприймаються);

2. Екстрапроекцiя (проекцiя образiв на мiсце знаходження того, що сприймається);

3. Вiдсутнiсть довiльної змiни образiв (сприйняття предметiв як постiйних за своєю формою, кольору i т.д.), - константність;

4. Аперцепцiя - система сприйнять, закладених у минулому досвiдi людини, з якими постiйно спiввiдносяться образи, що сприймаються.

Дата добавления: 2013-12-13