У монополістичних галузях

Економічні наслідки монополії. Державне регулювання

При розгляді ринкової моделі чистої конкуренції спостерігалася така картина: у довгостроковому періоді економічний прибуток середньої (типової) фірми галузі дорівнював нулю, бо тут діяв механізм, який “зводив” ринкову ціну до мінімуму середніх витрат типової фірми (вступ фірм до галузі ліквідує прибуток, вихід фірм із галузі ліквідує збитки). Таким чином, конкурента галузь виробляє такий обсяг продукції, при якому витрати на одиницю продукції і ціни є мінімальними (P = min ATC).

Що ж стосується фірми-монополіста, то вона прагне до того, щоб мати економічний прибуток. Тому вона, як правило, виробляє таку кількість продукції, яку можна продати за ціною, що перевищує середні загальні витрати (P > ATC). Прибуток фірми-монополіста перевищує нормальний прибуток.

Отже, якщо припустити, що в цій галузі була б не одна фірма, а багато, то можна зробити висновок, що ціна продукції була б нижчою. Оскільки крива галузевого попиту є спадною, стає очевидним і другий висновок – продукції виготовлялося б більше.

Таким чином, з точки зору економічної ефективності для суспільства чиста монополія є менш привабливою, ніж чиста конкуренція.

Окрім того, важливою негативною рисою чистої монополії є більш слабке (порівняно з конкурентною моделлю) прагнення до мінімізації витрат виробництва. Головна причина цього – відсутність конкуренції. Існує таке поняття, як ікс-неефективність. Вона виявляється у тому, що при чистій монополії витрати на одиницю продукції дуже часто перевищують мінімально можливі.

Ще однією з причин перевищення фактичних витрат над їхнім мінімально можливим рівнем є те, що монополісти часто змушені нести додаткові витрати, щоб зберегти своє привілейоване становище (наприклад, лобіювання інтересів фірм в органах державного управління).

Коли мова йде про економічні наслідки монополії, треба пригадати й таке негативне явище, як цінова дискримінація. Суть її в тому, що монополіст продає одну й ту ж саму продукцію різним покупцям за різними цінами. Має місце штучне завищення ціни для тих категорій споживачів, які мають нагальну потребу одержати певний товар або певну послугу.

Водночас, щоб бути об’єктивними, необхідно зробити й деякі зауваження на користь монополії:

· фірма-монополіст, оскільки вона є великим підприємством, має більше можливостей використати позитивний ефект масштабу, ніж малі й середні підприємства;

· деякі фахівці стверджують, що, оскільки фірма-монополіст має можливість одноосібно використати результати НТП, вона зацікавлена у технічних нововведеннях.

Але, здається, аргументи “проти” монополії є більш вагомими, ніж аргументи “за”. Тому діяльність фірм-монополістів має бути об’єктом державного контролю й регулювання.

Однак треба мати на увазі, що чиста (абсолютна) монополія – явище все ж таки досить рідкісне. Водночас монополізація як така (тією або іншою мірою) спостерігається в багатьох галузях. Треба вміти визначити ступінь монополізації у тій або іншій галузі, щоб вирішити, чи є тут необхідним державне втручання і які саме фірми мають бути його об’єктами.

У 1934 р. американський вчений А. Лернер запропонував показник ступеня монопольної влади фірми, який отримав назву індекса Лернера:

P_M – MC

I_L = ¾¾¾¾¾¾,

P_M

де P_M – ціна, за якою фірма продає продукцію; MC – граничні витрати фірми.

В умовах досконалої конкуренції, як відомо, P = MC і, відповідно, I_L = 0. Якщо I_L > 0, це означає, що фірма має монопольну владу. Чим більшим є значення I_L, тим більша монопольна влада фірми.

Однак інформації про те, що якась фірма (або декілька фірм) має монопольну владу, може бути недостатньо для того, щоб зробити висновки про ступінь монополізації галузі. Більш точне уявлення про це дає інший показник – індекс Херфіндаля – Хіршмана

I_HH = S²₁ +S²₂ + …S²_n,

де S₁, S₂,…,S_n – частки фірм у загальному галузевому обсязі випуску, %.

Чим менше фірм у галузі, тим більшим є значення I_HH. Максимальне значення цього показника – 10 000 (якщо у галузі одна фірма, частка якої, відповідно, дорівнює 100 %). У США заведено вважати високомонополізованими такі галузі, для яких індекс Херфіндаля – Хіршмана становить більше 1800.

Основним проявом державного регулювання у монополістичних галузях є регулювання цін на продукцію фірм-монополістів.

Розглядаючи цю проблему, треба мати на увазі, що чиста монополія реально існує тільки як природна монополія. Тому держава, здійснюючи цінове регулювання у таких галузях, повинна, з одного боку, запобігти збагаченню монополістів за рахунок споживачів, а з іншого – створити цим фірмам умови для стабільного функціонування. Для цього фірми повинні мати відповідний дохід, який перекриває витрати виробництва й забезпечує нормальний прибуток. Тому, як правило, максимально припустимі ціни на продукцію фірм-монополістів установлюються на рівні їхніх середніх витрат: Р = АТС. У витратах ураховується й величина нормального прибутку, тобто за такою ціною фірма отримує цей прибуток.

Проблема полягає у тому, що поняття “нормальний прибуток” є якоюсь мірою суб’єктивним. Великі фірми-монополісти дуже часто намагаються впливати на державні органи (тобто на певних чиновників) з метою встановлення завищених цін на свою продукцію. Антимонопольне регулювання, яке здійснюється через вплив держави на ціни, є характерним для галузей, де спостерігається чиста монополія (природна монополія).

Що ж стосується галузей, які не належать до цієї групи, але є “сприятливими” для монополізації, то тут держава діє, спираючись на антимонопольне законодавство.

Перший антимонопольний закон, так званий Акт Шермана, було прийнято у США в 1890 р. Суть антимонопольних законів полягає, головним чином, у тому, щоб запобігти захопленню ринків окремими фірмами. Якщо якась фірма підпадає під визначення монополіста, держава вживає відповідних заходів, – як правило, мова йде про поділ великої компанії на декілька дрібних. У ХХ сторіччі у США було поділено таким чином близько 100 фірм-монополістів.

У разі укладання антиконкурентних угод до фірм-порушників застосовуються заходи, передбачені законом, – від штрафів до тюремного ув’язнення.

Як свідчить практика, антимонопольне регулювання у багатьох випадках є достатньо ефективним.

Дата добавления: 2013-12-13