Діяльність братських шкіл

Острозька слов¢яно-греко-латинська академія як перша наукова установа в Україні

Острозька слов’яно-греко-латинська академія (школа вищого типу, трьомовний ліцей, трьомовна гімназія) була заснована князем Василем Острозьким (1526-1608; державний і культурний діяч, один із найбагатших можновладців, некоронований король України) у місті Острог на Волині (нині Рівненська область) в 1576 році. Він відомий під іменем Костянтина, яким він користувався в честь свого батька, князя Костянтина Івановича Острозького. За ініціативою Острозького і на його кошти було також засновано школи в Турові, Володимиро-Волинському. Вкладав значні кошти в будівництво, відновлення та опорядження церков і монастирів Острога, Києва, Львова та інших міст і сіл України. Документальних даних про структуру цієї академії немає, але можна припустити, що була організована вона за зразками інших подібних такого типу й того часу шкіл. Курс навчання складався зі знаменитих “семи вільних наук”. Провідне місце у програмі займало навчання трьох мов: слов’яно-руської, грецької та латинської. Ймовірно, навчання тривало 8 років.

Першим ректором академії був Герасим Смотрицький (письменник-полеміст, культурно-освітній діяч). Серед професорів, крім православних, були й іновірці, яких за протестантські погляди виганяли з католицьких шків. Серед випускників були вчителі, літератори, друкарі, проповідники. Зокрема, в академії навчалися Дем’ян Наливайко (старший брат Северина Наливайка), митрополит Іов Борецький письменники Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та інші відомі люди того часу. Протягом 60 років існування цей заклад закінчило близько 500 осіб.

В академії була зібрана бібліотека, що містила велику кількість різноманітних джерел не тільки православної, але й католицької та протестантської літератури.

Час розквіту Острозької академії обмежується першим 30-літтям. Потім став відчуватися приватно-магнатський характер центру, його відносно вузька соціальна база, посилення католицької реакції. Після смерті Костянтина Острозького (1608, похований в Острозі) академія почала занепадати й поступово перетворилась у початковий навчальний заклад. У 1624 році онука князя Острозького, котра прийняла єзуїтську віру, заснувала в Острозі єзуїтський колегіум. Навесні 1636 року православний колегіум припинив свою діяльність. Острозька академія залишила значний слід в історії, культурно-національному відродженні України. Вона стала стимулом до виникнення численних братських шкіл.

Водночас з академією князем Острозьким в Острозі було організовано літературно-науковий гурток. До нього входили фахівці в галузі мов, астрономії, математики, філософії, антиуніатські письменники-публіцисти (Дем’ян Наливайко, Василь Суразький, Клірик Острозький, Тимофій Михайлович, Ян Лятош (вихованець Краківського університету), білорус Андрій Римша, греки Діонісій Раллі та Феофан Грек та інші. Вони перекладали праці візантійських богословів, готували до видання навчальні посібники та інші книги. Видавалися вони у друкарні, в якій, за запрошенням Костянтина Острозького, працював Іван Федоров. Це була одна з перших друкарень України. Заснована близько 1576 року князем К.Острозьким. З 1578 до 1612 року тут було видано понад 20 найменувань книг українською літературною, слов’янською богослужбовою та польською мовами з використанням грецького, латинського та гебрайського шрифтів, серед яких Азбука, Буквар, Псалтир, Часослов та інші. Найвищим досягненням Острозької друкарні було видання першої в Україні повної Біблії (близько 1581 р.). Надрукована була тогочасною богослужбовою (слов’янською) мовою. При підготовці до друку тексти були звірені за різними іншомовними виданнями, до них внесено зміни і виправлення та перекладено ті частини Біблії, що доти не перекладалися. Над підготовкою видання працювали визначні українські вчені з острозького гуртка (72 перекладача). Це був результат тривалої і кропіткої праці. У Біблії вміщено передмову князя К.Острозького, віршовану передмову Г.Смотрицького та післямову друкаря І.Федорова. Всього книга нараховувала 1256 сторінок. Наклад її був у межах 1000-1500 примірників. Вона була широко відома в Україні, Росії, Білорусії та інших країнах світу. Зокрема, вона зареєстрована вбібліотеці Оксфордм, примірники мав шведський король Густав Падольф, кардинал Барберини, багато відомих вчених і громадських діячів того часу. Нині відомо 70 примірників. Проіснувала острозька друкарня до 1612 року.

З кінця ХVІ століття в Україні почали створюватися братські школи. Їх організовували братства (національно-релігійні й громадські організації). Як правило, братство створювалося при церкві або монастирі й часто носили їх назву, інколи – назву міста. Братства захищали права своїх членів, виконували благодійні завдання, дбали про храми, сприяли розвиткові освіти, культури, допомагали хворим і бідним братчикам.

Перше українське братство було утворено у 1439 році у Львові при Успенській церкві на зразок чеського (богемського) братства, що виникло в 30-х роках ХV ст., щоб об’єднати пригноблений чеський народ на боротьбу проти німецького дворянства та католицької церкви. Дії ж українського братства було спрямоване проти засилля польських панів і насильницького окатоличення українців-християн. Особливо активною та плідною була діяльність Львівського, Кам’янець-Подільського, Рогатинського, Берестейського, Городецького, Перемишлянського братств. У 1615 році виникло Київське братство, у 1617 р. – Луцьке. Діяльність братств регламентувалася статутом. Збори братчиків раз на рік обирали братську старшину. Поточні справи вирішували щомісячні збори. Як правило діяльність братств вкладалася в таку схему: спочатку братство будувало свою церкву чи монастир, потім шпиталь, школу і, нарешті, друкарню. Проте друкарню вдавалося заснувати не всім братствам.

Особливу увагу братства приділяли створенню шкіл, вбачаючи в них один із засобів боротьби проти соціального та релігійного гніту. Історичні свідчення про перші навчальні заклади, що організовувалися братствами, обмежені. Відомо, що вони відрізнялися від існуючих у той час протестантських, католицьких, монастирських шкіл. Братські школи були двох типів: елементарні та підвищені. Братські школи мали чітку внутрішню організацію. Вступник, передусім, мав з’явитися до ректора і з його дозволу вивчати протягом трьох днів існуючу у школі систему навчання й утримування. Все це робилося з певною метою, а саме для того, щоб учень був готовим до необхідності дотримуватися певних порядків, які панують у закладі, пізніше не розкаявся у своєму виборі і не залишив школу. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, яким визначалися обов’язки школи і батьків.

Вступ до школи був платним. Після ознайомлення з умовами навчання у школі вступник повинен був внести у шкільну касу чотири гроші, і тоді він одержував право бути занесеним до шкільного списку. Безплатно навчалися у школах лише діти членів братства та сироти. Зібрані кошти також використовувалися на оплату друкарень. У них друкувалися книги для церковної служби і навчання учнів. (Друкарня Львівського братства за час існування випустила 300 тис. друкованих видань церковних і навчальних книг). Братства багато уваги приділяли налагодженню зв’язків з батьками учнів, який ґрунтувався на довір’ї до них, на можливості вибору батьками для своєї дитини форм і методів навчання, оскільки школа ділилася на три групи. У першій групі учні вчилися розпізнавати та складати букви у склади, зі складів будувати слова та розуміти їх значення, а також рахувати, малювати, вивчали катехізис, особливе місце займали співи. У другій групі – читати та заучувати напам’ять різні завдання вчителя. У третій – пояснювати прочитане, розуміти зміст прочитаного та висловлювати власну думку щодо прочитаного. Дитина поступово переходила від виконання найпростіших завдань до найскладніших, залежно від терміну навчання й освоєння програми.

Заново прийнятого учня старший учитель (просвітер) прикріплював до відповідного керівника з вимогою до учня бути слухняним. Кожен учень міг вибирати для вивчення науку, яка йому більше подобалась, або просити пораду в начальника школи, за яку йому краще взятися. Останній враховуючи вік, нахили та здібності учня, давав слушну пораду. Обов’язком кожного учня було навчання грамоти та церковним наукам, інші науки вивчалися за вибором. Заняття у школі починалися о 9 годині. У зимові дні час занять визначав сам учитель. У класі заборонялося розмовляти, ходити під час уроку між партами, заважати сусідові. До класу не дозволялося приносити сторонні речі, єретичні книги. Кожен учень сидів на призначеному для нього місці. У школах було добре поставлено питання обліку відвідування й успішності дітей. Учитель суворо слідкував за своєчасною явкою учня на заняття та за підготовкою ним домашніх завдань. Критерієм ставлення вчителя до учня була не знатність походження, а успіхи в навчанні. В організації навчальних занять зароджувалася класно-урочна система навчання. Це знайшло відображення у “Великій дидактиці” та “Законах добре організованої школи” Я.А.Коменського. У школах застосовували різні методи навчання, зокрема, пояснення, бесіду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Для закріплення вивченого матеріалу використовували повторення.

Випускники братських шкіл ставали письменниками або проповідниками, перекладачами з європейських мов, ораторами, вчителями-наставниками, літераторами, працювали у братських друкарнях. Серед вихованців братських шкіл були Іов Борецький, Леонтій Карпович, Ісая Косинський, Лаврентій Зизаній, Петро Могила, Кирило Транквіліан, Мелетій Смотрицький, Єпіфаній Славинецький і багато інших відомий людей того часу.

Братські школи були створені людьми, які усвідомлювали їх необхідність, а тому користувалися великим визнанням народа. Вони посіли важливе місце в історії вітчизняної освіти, ставали своєрідними осередками боротьби українського народу проти єзуїтсько-католицької експансії, підняли рівень освіти на більш високу ступінь, підпорядкували його прогресивним цілям. Помітною була їх роль у закріпленні зв’язків української громадської думки з гуманістичними ідеалами Заходу. В умовах іноземного панування вони пробуджували в народі любов до своєї історії, мови, культури, сприяли розвитку національної самосвідомості і підйому національно-визвольної боротьби.

Найбільшою серед братських шкіл і зразком для інших була школа Львівського Успенського братства, відкрита у 1586 році. Як відомо зі статуту, навчання у братській школі мало суспільно-громадський характер, а керівниками школи були не духовні особи, а спеціально обрані братством “провізори”. В їх обов'язки входило контролювати не лише роботу вчителів й успіхи учнів, а й забезпечувати школу всім потрібним для праці, організовувати навчальний процес. Статут передбачав дотримання таких прогресивних принципів, як рівність усіх учнів, тісний зв’язок з батьками, високі моральні та педагогічні якості вчителів.

Влітку заняття розпочиналися о 9 годині ранку, а взимку учитель сам визначав час початку навчання. Навчальний день починався з молитви, потім учні відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього мало місце пояснення нового матеріалу вчителем. Домашнім завданням було вдома його переписати. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Після цього учні відпочивали, обідали і знову поверталися до школи, щоб виконувати домашні завдання і перевіряти їх один в одного. У Львівській школі вивчали читання, рахунок, грецьку та слов’янську мови, обов’язковими були “сім вільних наук”, вивчали Псалтир, Часослов, Катехізис, Євангеліє. Філософія хоч і значилася у програмі, проте очевидно, як окремий предмет не розглядалася, за винятком, можливо, логіки. Місце, яке займав учень у класі визначалося результатами його успіхів. Метою школи було підготувати вчителів і священників, зразково поставленою справою протидіяти антиукраїнським єзуїтським школам. Дітей виховували в покорі Богові, пошані до батьків і старших.

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику “Адельфостер” і викладав грецьку мову. Викладачами були Стефан Зизаній (викладав грецьку мову), Лаврентій Зизаній (викладав слов’янську), Кирило Транквіліон Ставровеуький (автор релігійно-моральних міркувань), Іов Борецький (викладав грецьку та латинську мови), Памва Беринда (лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника-словника енциклопедичного типу).

У Києві братство утворилося, як зазначалося вище, у 1615 році. Цим же роком прийнято вважати й утворення Київської братської школи. Вона почала діяти на Подолі при Братському монастирі. Через рік почала діяти друкарня та паперова фабрика. У період становлення Київська братська школа отримала велику матеріальну підтримку. В першу чергу від киянки Гальшки Гулевичівни (Лозки Єлизавети) (1575-1642; походила з волинської шляхти; молодша донька підстарости Володимирського, Василя Федоровича Гулевича; освітчена жінка, патріотка; була одружена з сином уніатського єпископа Іпатія Пацея-Христофора, від якого мала доньку Катерину; після його смерті одружилася з Стефаном Лозкою, від другого шлюбу мала сина Михайла; 1615 року подарувала власну садибу в Києві на Подолі для заснування Богоявленського монастиря та школи при ньому, шпиталю та готелю для прочан; останні роки провела в Луцьку, де брала участь у діяльності місцевого братства; там і похована). Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного (бл. 1577-1578 – 1622; талановитий полководець, мудрий політик, добре розумів значення національної освіти та виховання). У 1621 він вступив до Київського братства разом “зі всім Військом”, і зрозуміло, що Братство й школа отримала могутній захист, а козацтво, у свою чергу, стало силою, що підтримувала загальнонародні інтереси. Традицію, покладену Петром Конашевич-Сагайдачним – підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорізького. Зокрема, Іван Петражицький (р.нар.нев. – 1632, гетьман реєстрових козаків), Богдан Хмельницький (1595– 1657; гетьман України), Іван Самойлович (р.нар.нев. – 1690; гетьман Лівобережної України), Іван Мазепа (1639 – 1709; гетьман України).

Ректорами Київської братської школи були визначні люди того часу, зокрема Іов Борецький (1615-1618), Мелетій Смотрицький (1618-1620) Касіян Сакович (1620-1624). За основу був узятий статут Львівської братської школи. Тут навчалися діти військової старшини, значна кількість дітей малоземельних козаків, діти київських міщан. Викладали як духовні, так і світські вчителі. До програми навчання входили “сім вільних наук”, слов’янська, грецька, латинська та польська мови.

Загалом наприкінці ХVІ і на початку ХVП ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл: у Львові, Києві, Луцьку, Кам’янець-Подільську, Дрогобичі, Рогатині та інших містах.

Дата добавления: 2013-12-13