Виникнення і розвиток соціології релігії

Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розгляду релігії з позицій наукового мислення, був І.Кант(1724-1804).

Заслуга філософа полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму –від питання практичного розуму: що ми повинні роботи?

Згідно з І. Кантом, теоретично недовідні ідеї Бога і безсмертя душі мають практичну значущість оскільки людина, хоча і є носієм загального розуму, одночасно е взаємною обмеженою історією, яка потребує підтримки свого виробу на користь моральної поведінки.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О.Конт(1798 -1857).

Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвиткупроходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою „чистого досвіду”, тобто дослідження явищ без філософії і будь –якого оцінного знання. О.Конт ще не створює соціологію релігії як наукову дисципліну, але він створює підґрунтя для її виникнення переважно завдяки тому, що сприяє утвердженню такого підходу до релігії, який бачить у ній необхідний в їхньому індивідуальному існуванні, а й такий, що забезпечує їхню єдність у соціальному житті.

Ідея органічної єдності соціальної системі та еволюції нового прогресу була центральною в соціології Г.Спенсера (1820 -1903).

Пояснюючи роль релігії у „статиці” і „динаміці” суспільства, Г.Спенсера виділяє істотні соціальні функції релігії. На його думку, релігія:

1) Підсилює сімейні зв’язки, інтегрує родину як соціальну групу за допомогою інституту похорону і культурного шанування предків;

2) Є основною управління поведінкою людей, легітимізуючи його традиційні форми;

3) Обґрунтує і підсилює національну єдність, що спочатку повинна мислитися як релігійна єдність;

4) Виправдовує інститут власності, оскільки табулізація священних предметів і місць переноситься за аналогією на приватне володіння. Г.Спенсер бачить у релігії принцип соціального безперервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства.

Ці ідеї свого часу розвинув передусім Е.Дюркгейм(1858 - 1917).

Е.Дюркгему по праву можна вважати одним з основоположників соціальної релігії. Його основа праця з цієї тематики „Елементарні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії” побачила світ у 1912р.

Згідно з Е.Дюркгеймом, соціологія повинна вивчати релігію як „соціальний факт”. Для визначення релігійного феномену він першорядного значення поділу всіх речей на „священні” і „ світські”. Відповідно релігія визначається ним як пов’язана система вірувань і звичаїв, що належать до священних речей, тобто речей відділених, заборонених, це система таких вірувань, що поєднують в одну мораль громаду, що називається церквою, усіх тих, хто визнає ці вірування і звичаї.

Релігія – це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, способів практичного духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) проявів сутності суспільства; 2) з необхідністю виникає у процесі становлення людини і суспільства аспект їхнього життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського само відчуження; 4) відображення дійсності; 5) суспільну підсистему; 6) феномен культури.

Функції релігії

8. Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини), світовідчуття (емоційне відображання зовнішнього світу і самовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприйняття. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.

Створення картини світу – одна з головних складових світоглядної функції, що, однак, не вичерпує цю інформацію повністю. Але не менш важливо, щоб завдяки цій картині людина зуміла знайти сенс свого життя. Саме тому світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.

9. Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненні дійсності, а також у релігійній розраді.

10. Комунікативна функція. „Бога спілкування” вважається вищим видом спілкування, а спілкування з ”ближніми” – другорядним. Спілкування у храмі, молитовному будинку, учать у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Поза культова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.

11. Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціональних способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.

12. Легітимізуючи функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, о підтримували б стабільний порядок у суспільстві, обґрунтування й узаконювали б ціннісну – правову складову цього порядку.

Міністерство освіти і науки України Придніпровський енергобудівний технікум

Методичні рекомендації

З ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІОЛОГІЯ»

для самостійної роботи студентів

денного відділення

Розроблено викладачем:

Штифановською Н.В

м. Дніпропетровськ

2009 р

Дата добавления: 2013-12-13