Класифікація підіймально-транспортного обладнання

Підіймально-транспортне обладнання

Підіймально-транспортне обладнання – це машини і механізми, призначені для механізації робіт при навантаженні і розвантаженні сировини, продуктів і матеріалів під час їх приймання і зберігання, переміщення цих об’єктів усередині закладу, транспортуванні готової продукції до місця реалізації, транспортування інвентарю та різного обладнання.

За загальними експлуатаційно-технічними ознаками
Найпростіші засоби механізації	це пристрої (машини, механізми), які дозволяють проводити лише одну ван­тажопідіймальну чи транспор­туючу операцію (вони зазвичай мають ручний механічний чи гідравлічний привід)
Підіймально-транспортні машини	мають складну багатоприводну конструкцію
За функціональним призначенням
Вантажо-підіймальне	призначене для підіймання і опускання вантажів. Відносяться: лебідки, талі, тельфери, ліфти, підйомники, елева­тори, зрівнювальні площадки
Транспортуюче	призначене для переміщення вантажів на одному рівні на значну відстань. До цієї групи входять: транспортери (конвеєри), гравітаційні установки, вантажні візки
Вантажо-розвантажувальне	використовується при виконанні робіт в складських приміщеннях і може забезпечити одночасне підіймання і переміщення вантажів на невеликі відстані. Відносяться: навантажувачі, штабелери
За видом привідного пристрою
З ручним приводом	лебідки і талі з ручним приводом, ручні вантажні візки
З механічним приводом	Їх роботу забезпечують електродви­гуни, (лебідки і талі з механічним приводом, тельфери, транспортери, ліфти, підйомники та ін.), двигуни внутрішнього згорання.
Гравітаційні	вантаж переміщується під дією власної ваги (роликові транспортери, спуски)

Для переміщення вантажів на малі відстані (до 100 м) при неве­ликих обсягах робіт у закла­дах ресторанного господарства і торгівлі застосовуються візки. Перевагами цих пристроїв є їх маневреність і простота конструкції. поширені ручні візки без системи піднімання вантажу і візки з гідравлічною системою піднімання вантажу.

Ручні візки без системи піднімання вантажу (рис. 25 а, б) призначені для переміщення вантажів в середині виробничих і складських приміщень. Вони складаються з робочої поверхні для розміщення вантажів, форма і розміри якої визначається призначення візка, і ходової частини. Для переміщення візків до її рами прикріплюється ручка. Ступінь маневреності візків залежить від розміщення і кількості поворотних коліс.

а б в г

г

Рис. 25. Ручні візки:

а – для пакетованих вантажів; б – з платформою;
в – гідравлічні; г – з підіймальною платформою

Гідравлічні візки (рис. 25 в) використовуються для завантаження, розвантаження, переміщення і штабелювання вантажів, розміщених на піддони. Складаються з корпусу, двох вил, двох передніх поворотних і двох задніх поворотних коліщат і підіймального механізму з рукояткою. Рукоятка слугує для управління підіймальним механізмом і руху візка. Його з опущеними вилами підводять під піддон і здійснюють декілька качальних рухів рукояткою. Підіймальний пристрій припіднімає раму з вилами, а разом з нею і вантаж на висоту не бішу 125 мм. Після зупинки візка натискають на важіль вимкнення підіймального механізму, встановлений на рукоятці, і рама плавно опускається.

Візки з підіймальною платформою (рис. 25 г) призначені для перевезення, піднімання і опускання різних вантажів. Візок складається з рами, підіймальної вантажної платформи і ручного приводу. Рама візка встановлена на чотирьох колесах, з яких два задніх – поворотні.

Вантажна платформа на роликах переміщується по вертикальних направляючих рами. При обертанні рукоятки приводу за годинниковою стрілкою рух передається на ланцюгову передачу, яка піднімає платформу разом з вантажем по направляючим. При обертанні рукоятки проти годинникової стрілки платформа під дією власної маси опускається. Переміщувати візки дозволяється тільки при опущеній платформі.

Таль – найпростіший вантажопідіймальний пристрій, що підві­шується до високо розташованих опор і застосовується для переванта­ження невеликих важких вантажів. Талі бувають ручними та елект­ричними, а за конструкцією передавального механізму – з черв’ячною і шестерінчастою передачами (рис. 26). У закладах ресторанного госпо­дарства при прийманні сировини і продуктів застосовують електроталі.

Електротельфери використовують для піднімання і одночасного транспортування вантажів на відстані до 200 м по монорейкових шляхах.

Електротельфер складається з двох основних частин (рис. 27): вантажопідіймального механізму (електроталі) і ходового візка. Гак вантажний за рахунок приводу піднімається і опускається разом з ван­тажем при управлінні з кнопкової станції. Електроталь переміщається по монорельсу на роликах, які приводяться в обертання від приводу.

Електричні талі та тельфери вантажопідйомністю 1–5 т оснащуються двома гальмами – електромагнітним й вантажоупорним, вантажопідйомністю 0,25 і 0,5 т – тільки електромагнітним гальмом.

Рис. 26. Електроталь Рис. 27. Електротельфер

Ліфт – підіймальний пристрій циклічної дії, в якому вантажі переміщуються з одного рівня на інший в кабіні, яка рухається у спеціальній шахті.

Класифікація і характеристика ліфтів

Види ліфтів	Швидкість руху, м/с	Вантажопідйомність
Пасажирські:
- звичайні	0,71…1,4	320, 400,500,630,1000
- швидкісні	1,4…4,0	400,630,1000,16000
Спеціальні (швидкісні)	4,0…7,0	1600,2000
Вантажо-пасажирські	0,65	500,800,1000 і більше
Вантажні	0,25…0,5	1000, 3000, 5000
Вантажні (магазинні)	0,25	100,200

Основними елементами ліфтів будь-якого призначення, всередині якої рухається кабіна, і підйомний пристрій – лебідка з електродвигуном і редуктор з безшумною передачею (рис. 28).

Шахта — це споруда, огороджена з усіх сторін, в якій рухається кабіна і противага, встановлені направляючі, апарати управління, натяжний пристрій обмежувача швидкості, упори і буфера, електропро­водка та інші вузли ліфта. Шахти всіх ліфтів повинні огороджені з усіх сторін на всю висоту і мати верхнє перекриття і підлогу. Як правило, шахти роблять із залізобетонних панелей, тюбінгів або ме­талічних конструкцій і сітки. Приямок, розташований у нижній частині шахти (глибиною не менше 1300 мм), повинен мати амортизатори. При розташуванні декількох ліфтів в одній загальній шахті вони повинні бути відокремлені один від одного по всій висоті шахти сітчастим ого­родженням. Габаритні розміри шахти ліфта в плані визначаються роз­мірами і розташуванням кабін і противаги.

Кабіна ліфтів має в своїй основі металічний каркас з кутника і балок. Кабіни пасажирських ліфтів огороджують з усіх сторін па всю висоту і забезпечують дверима. Огородження кабіни виконують з металічних листів товщиною не менше 1,4 мм, з дерев'яних або дерев’яно-стружкових щитів, а також з листового пластику товщиною не менше 4 мм. Кабіни ван­тажних ліфтів дозволяється огороджувати металічною сіткою з чарунками не більше 20х20 мм. Для безпеки пасажирів кабіни обладнують вловлювачами і обмежувача­ми швидкості, які спрацьовують і зупиня­ють або сповільнюють спускання при ава­рійних ситуаціях.

Противаги зрівноважують масу кабіни і частину маси вантажу, що дозво­ляє зменшити потужність електродвигуна. Противага виконується у вигляді рами, в яку закладають вантажі противаги вагою до 60 кг кожна. У більшості випадків про­тиваги пересуваються у шахті, однак не виключено влаштування противаги поза шахтою. У цьому випадку весь шлях про­тиваги надійно огороджується.

Рис. 28. Схема та загальний вигляд влаштування
ліфтів у багатоповерхових будівлях:

1 – електродвигун; 2 – лебідка; 3 – кабіна ліфта; 4 – шахта; 5 – канат; 6 – противага; 7 – амортизатор; 8 – приямок

Канати, що застосовують у ліф­товому господарстві, виготовляють, зі сталевого дроту діаметром 9,9; 12,0 і 16,5 мм. Канати розрізнюють за конструкцією, характером і напрямком звивання, а також перерізом дроту. Канати повинні бути гнучкими, міцними і довговічними. Слід відмітити, що канти підвішування кабіни і противаги повинні бути однакової конструкції, діаметру і виготовлені за Держстандартами.

Напрямні призначені для напрямку руху кабіни і противаги, збе­реження необхідного зазору між рухомими деталями у шахті і частинами кабіни і противаги, використовуються в якості опор при їх аварійній посадці на вловлювачі. Кабіна та противага мають по дві направляючі, які розташовують з обох сторін. Напрямні кабіни розташовують по центру її ваги. Як правило, використовують сталеві профілі таврового перерізу.

Підйомні механізми забезпечують рух кабіни і противаги. У якості підйомного механізму використовують лебідку, яка складається із канатоведучого органу (шків, барабан), редуктора, гальма і електродвигуна. Електродвигуни зазвичай мають потужність 3,5…5 кВт у пасажирських ліфтах, 1…1,7 кВт в малих вантажних (магазинних) ліфтах.

Безпека роботи ліфтів забезпечується засобами автоматичного захисту і блокуваннями, що включають механічні й електричні пристрої – кінцеві вимикачі, дверні контакти, дверні затвори, уловлювачі й обмежники швидкості.

Кінцеві вимикачі встановлюють на 100 мм вище і нижче крайніх положень кабіни ліфта в шахті. При спрацьовуванні цих контактів привод ліфта відключається.

Дверні контакти змонтовані на дверях кабіни і шахти. Вони запобігають включенню привода з відкритими дверима.

Дверні затвори змонтовані на дверях шахти і дозво­ляють відкрити двері тільки тоді, коли біля неї знаходиться кабіна ліфта.

Уловлювачі являють собою затискні пристрої, що при обриві троса заклинюються між напрямними і роликами кабіни, тим самим попереджаючи її падіння. Уловлювачі спрацьовують також при перевищенні швидкості руху кабіни ліфта вниз на 15% від номінальної.

Транспортувальні машини безперервної дії переміщають вантажі безперервним потоком. До них належать конвеєри (транспортери) з гнучким тяговим органом і без такого. У закладах ресторанного госпо­дарства знаходять застосування стрічкові, ланцюгові і роликові конвеєри.

Стрічкові конвеєри призначені для переміщення в горизонтальному і похилому напрямках сипучих і упакованих вантажів. Конструктивно стрічкові транспортери діляться на пересувні і стаціонарні. Стаціонарні застосовуються в лініях сортування овочів на заготівельних і овочепере­робних підприємствах (рис. 29 а).

а б

Рис. 29. Транспортери:

а  

а – стрічкові; б – роликові

За конструкцією опорних елементів, що підтримують стрічку, транспортери можуть бути роликові й безроликові. У першому випадку робоча поверхня стрічки, на якій знаходиться вантаж, спирається по всій довжині на роликові опори, у другому – на нерухому гладку поверхню. За формою поперечного перерізу робочої гілки стрічки транс­портери можуть бути з плоскою і жолобоподібною стрічкою. У роликових транспортерах форма стрічки забезпечується конструкцією роликових опор, а в безроликових – конфігурацією опорної поверхні.

На рамі стрічкових конвеєрів монтуються такі загальні вузли: приводний (ведучий) і ведений (натяжний) барабани, приводний пристрій, що складається з електродвигуна і редуктора, роликів, що підтримують робочу і холосту (ненавантажену – нижню) частини стрічки.

Стрічка є тяговим і одночасно несучим елементом. Вона виготов­ляється шириною 300, 400, 500, 650, 800, 1000, 1200, 1400, 1600 мм і товщиною до 12 мм. Найбільшого поширення набули стрічки з прогумо­ваних бавовняних, капронових, лавсанових і алкідних тканин. У важко­навантажених конвеєрах використовуються конвеєрні стрічки, посилені сталевими тросами.

Ведучий і ведений барабани стрічкових конвеєрів представляють собою порожнисті металеві циліндри із чавуну, сталевої труби або зва­рені зі сталевого листа. У стаціонарних стрічкових конвеєрів довжиною 20 м і більше для запобігання обертанню перекосів стрічки барабани мають бочкоподібну форму. Щоб запобігти зісковзуванню стрічки, барабани виготовляються на 50–100 мм ширше стрічки. Швидкість стрічки має встановлені практикою допустимі межі 0,5–1,6 м/с.

Ланцюгові конвеєри в порівнянні із стрічковими призначені для переміщення більш важких вантажів. Вони також можуть використовува­тися у випадках, коли потрібні складні траєкторії переміщення вантажів або контакт тягового органу з агресивним середовищем. Конструктивно такі конвеєри можуть бути виконані з горизонтальними і похилими (аж до вертикальних) ділянками. Тяговим органом в них є один або два замкнуті ланцюги (металеві або пластмасові), що рухаються паралельно. На тяговому органі можуть бути закріплені пластини (пластинчасті конвеєри), скребки (скребкові), лотки (лоткові), штовхачі та інші елементи, що забезпечують переміщення різних вантажів.

У роликових (рис. 29 б) конвеєрах (рольгангах) ролики обертаються від електроприводу, що складається із двигуна і редуктора. Рух пере­дається роликам через ланцюгову передачу чи зубчасті конічні пари.

Штабелери (штабелеукладальники) застосовують для вантажно-розвантажувальних операцій, переміщення піддонів з вантажем по рівній твердій підлозі всередині приміщень та штабелювання вантажів у стелажі.

Вони випускаються таких різновидів:

Ø ручні штабелери з гідравлічною системою піднімання вантажу;

Ø ручні штабелери з електричною системою піднімання вантажу;

Ø самохідні електричні штабелери (без платформи для оператора);

Ø самохідні електричні штабелери (з платформою для оператора).

Штабелери ручні випускаються з гідравлічним (рис. 30 а) і електричним приводами підйому вил (рис. 30 б). Вантажопідйомність штабелерів – від 0,6 до 1,5 т, висота підйому – до 3,5 м. У деяких моделях штабелерів гідравлічний привод підйому може працювати від ножної педалі, а вила можуть бути замінені майданчиком, бочкопереки­дачем та іншими пристосуваннями. Основними елементами конструкції є: рама ходового візка, колеса, вертикальна рама, каретка з вилковим захватом, механізм підйому каретки, рукоятки гідроприводу та управління рухом. Опускання каретки відбувається під власною вагою при відкритті перепускного клапана.

Електричні штабелеукладальники з вилковим захватом застосо­вуються для виконання робіт зі складування чи вилучення вантажу на складах при висоті стелажів до 12 м. Управління роботою електричних штабелеукладачів здійснюється відповідними кнопками на рукоятці управління за допомогою тришвидкісної контактної електронної системи, що забезпечує більшу плавність ходу і можливість електрич­ного гальмування.

Штабелеукладальники володіють високою маневреністю і габаритами, що дозволяють рухатися по вузьких проходах шириною 1200–1900 мм. Особливістю конструкції електроштабелерів є маленький дорожній просвіт (70 мм), що вимагає рівної твердої поверхні для їх пересування.

а б в

Рис. 30. Штабелери:

а – ручний з гідравлічною системою піднімання вантажу;
б – ручний з електропідйомником; в – самохідний електричний
(з платформою для оператора)

Електричні штабелеукладальники з платформою (рис. 30 в) для оператора (водія) застосовуються головним чином на підприємствах з довгою трасою руху. Вони можуть бути укомплектовані телескопічними поворотними вилами, що дозволяє складувати або вилучати вироби, не заважаючи проходу.

Навантажувачі призначені для захоплення, горизонтального і вертикального переміщень та укладання вантажів. Для механізації вантажо-розвантажувальних робіт у торгівлі та ресторанному господарстві засто­совуються універсальні вилкові навантажувачі, які мають різну вантажо­підйомність: 0,5; 1,0; 2,0; 3,0; 5,0; 10 і 20 т. Висота підйому серійних навантажувачів становить: 1,8; 2,8 і 4,5 м, а спеціальних – до 7 м.

Універсальні вилкові навантажувачі для торгівлі і ресторанного господарства випускаються з електричним приводом (електронавантажу­вачі) від акумуляторної батареї. Вони призначені для роботи в закритих складах та на відкритих майданчиках, що мають тверде покриття. Внаслідок великого діаметра коліс вони можуть легко долати нерівності дорожнього покриття.

Акумуляторний навантажувач (рис. 31) складається з силової установки, ходової частини, вантажопідйомника і механізмів управління. Силова установка являє собою два електричних двигуна (приводів ходо­вої частини і гідронасоса), які отримують живлення від акумуляторної батареї. Для відновлення електричної ємності акумуляторні батареї навантажувача через 8–10 годин роботи заряджаються від мережі постійного або змінного струму (через випрямляч).

Основними вузлами вантажопідіймального механізму, розміще­ного між провідними колесами, є: телескопічна рама, каретка змінних вантажозахватних пристроїв і гідроциліндр піднімання. Телескопічна рама виготовляється з швелера і складається з нижньої частини, шарнірно укріпленої на рамі навантажувача, і верхньої висувної час­тини, яка верхньою траверсою з’єднана зі штоком поршня гідравлічного циліндра, укріпленого на нижній рамі. Механізм вантажопідйомника приводиться в рух від гідравлічного приводу, а опускання каретки вантажопідйомника відбувається під дією власної ваги.

Рис. 31. Навантажувач

Рама вантажопідйомника може нахилятися вперед і назад для зручності захоплення і віддачі вантажу. Захоплення і штабелювання вантажу вилковим навантажувачем може здійснюватися при наявності під вантажем піддона. Рульове управління навантажувачів має пристрій, аналогічний рульовому управлінню автомобіля. Тривалість циклу навантажувачів при переміщенні вантажу на відстань 10–15 м становить у середньому 2–3 хв.

Дата добавления: 2013-12-13