Структура адміністративно-правових норм

Адміністративно-правова норма — це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності.

Перед нормами адміністративного права стоять наступні завдання:

— упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

— закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

— регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Нормам адміністративного права притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб'єкти права; примусовість.

Адміністративно-правове регулювання має державний характер, тому виконання, використання, дотримання і застосування правил, обумовлених нормами адміністративного права, гарантуються в разі потреби заходами державного примусу. Творча роль норм адміністративного права виявляється не тільки в самому регулюванні суспільний відносин, але й у його виховному впливі на людей у формуванні в них правосвідомості. Однак виховне значення норм адміністративного права не є його специфічною функцією, тому що засобами виховання є і мораль, і моральність, і мистецтво.

Сама мета норм адміністративного права визначає добровільне їхнє дотримання більшістю суб'єктів адміністративного права. Примус застосовується у випадку невиконання чи порушення вимог адміністративно-правової норми.

Норми адміністративного права спрямовані на організацію, упорядкування й удосконалювання відносин, що складаються в сфері управління. За допомогою адміністративно-правових норм визначаються правове положення і компетенція більшості органів виконавчої влади, органів управління, регламентується їхня діяльність, її форми і методи, порядок взаємин з іншими суб'єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

Сприяючи зародженню і розвитку нових суспільних відносин, адміністративно-правове регулювання витісняє зі сфери управління застарілі, не сприятливі удосконалюванню управління в господарській, соціально-культурній, соціально-політичній сферах, а також у сфері міжгалузевого управління, управлінських відносин.

Форми впливу на суспільні відносини юридичних норм і особливості їхнього застосування залежать від предмета і завдань правового регулювання. Для адміністративно-правового регулювання характерне застосування розпорядження до здійснення дій, рішення, заохочення до дії і заборони (як окремо, так і в сполученні).

Особливо важливе значення для формування адміністративно-правових норм має положення, сформульоване ст.19 Конституції: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання у життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від беззаконня, самоуправства, зловживання та свавільних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура — це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій).

Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності.

Характерним для більшості адміністративно-правових норм, які фіксують права й обов'язки, форми й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена.

Слід звернути увагу ще на такі види гіпотез, які формулюються у адміністративно-правовій нормі — це абсолютно визначені гіпотези, за їх допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою. Наприклад, громадянин досягши 16 років зобов’язаний одержати паспорт. Але більшість адміністративно-правових норм має відносно визначену гіпотезу, тобто містять елементи адміністративного розсуду (містить вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Існує ще один вид гіпотез – невизначені, вони зустрічаються досить рідко.

Залежно від складу адміністративно-правові гіпотези можуть бути прості або складн і. Частіше зустрічається перший вид гіпотез.

Диспозиція — правило поведінки, що наказується нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як права, правомочності чи дозволу у виді розпоряджень, обов'язків, а також заборони й обмежень. Диспозиції, у яких формулюються одночасно і права й обов'язки, у нормах адміністративного права зустрічаються відносно рідко. Незалежно від того, яким образом сформульована диспозиція, вона завжди припускає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (чи можуть) поводитися суб'єкти.

Характерна ознака адміністративно-правової диспозиції це імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Значна частина диспозицій має посилковий характер, тобто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином формулюються диспозиції норм-зобов'язань і норм-заборон. Так, ст.1б8¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов'язано з аналізом стандартів, вимог тощо.

Взагалі стандарти, вимоги та інші технічні нормативи часто формулюються як диспозиції адміністративно-правових норм, тому ці норми слід вважати «нормами з технічним змістом». Існування норм такого виду обумовлено роллю, яку виконує державне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних інтересів, з урахуванням галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів окремих організацій тощо.

В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію — коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правила взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини при договорі на управлінські послуги.

Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство).

Санкція, як елемент адміністративно-правової норми, встановлює наслідки її порушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 24 дає перелік таких санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Але визнання юридичної особи суб'єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій — обмеження, або тимчасова заборона певного виду діяльності тощо.

Для втілення норм адміністративного права в життя необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб'єктів адміністративного права (тобто, майбутніх учасників державно-управлінських відносин) вимогам правової норми. Тому правомірні дії суб'єктів, що відповідають приписам норм адміністративного права й полягають в здобутті, використанні прав, виконанні чи дотриманні юридичних обов'язків у сфері державного управління, визначають реалізацію цих норм.

Дата добавления: 2013-12-14