Види адміністративних правовідносин

Основною рисою юридичних фактів є здатність викликати правові наслідки. Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, ос­тання починає діяти, в результаті її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших набувають суб'єктивних прав і обов'язків, передбачених диспозицією адміністративної норми.

Юридичні факти в адміністративному праві та їх класифікація

Певні життєві обставини стають юридичними фактами, оскільки вони передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосеред­ковано — в диспозиції або санкції).

Наприклад, Закон України «Про дорожний рух» містить норму, згідно з якою ко­жен громадянин, що не має медичних протипоказань, може в установ­леному порядку отримати право на керування автотранспортними за­собами і мотоколясками — за досягнення 16 років; автомобілями усіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, об­ладнаних для перевезення більш як 8 пасажирів) — з 18 років; автобу­сами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більш як 8 пасажирів —з 19 років. У даному разі юридичним фактом буде до­сягнення відповідного віку. З настанням юридичного факту громадя­нин набуває суб'єктивного права, якого раніше у нього не було.

Диспозиція зобов'язуючої або уповноважуючої адміністративно-правової норми приписує, якою повинна або може бути поведінка ак­тивної сторони. Дії осіб відповідно до приписів диспозиції норми, тобто дії, що являють собою реалізацію прав і обов'язків, є юридич­ними фактами. Отже, фіксуючи права і обов'язки, диспозиція опосе­редковано вказує на юридичні факти.

Нерідко норми права пов'язують юридичні наслідки не тільки з на­явністю тієї чи іншої обставини, а й з її відсутністю. Так, одержання права на управління транспортними засобами зумовлене не тільки настанням відповідного віку, а й відсутністю медичних протипоказань (фізичних вад і захворювань). Сюди ж належать факти невико­нання зобов'язань.

Так, невиконання громадянином обов'язку пере­реєстрації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї є юридич­ним фактом і тягне адміністративну відповідальність за ст. 192 Кодек­су України про адміністративні правопорушення (КпАП). Невико­нання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо вихо­вання дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КпАП.

Щодо складних і складених юридичних фактів слід зазначити наступне. Часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. Наприклад, для одержання права на управління транспортним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних протипоказань; підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержання відповідного посвідчення.

Юридичні факти класифікуються за різними критеріями.

За правовими наслідками:

Правоутворюючі – факти, які викликають встановлення правовідносин (наприклад, прийняття індивідуального адміністартивного акта, вчинення адміністративних правопорушень).

Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Так, виз­нання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КпАП). Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних пра­вовідносин між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права або вико­нання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушни­ком штрафу (тобто виконання постанови про накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку зі здійсненням правопорушення.

За вольовою ознакою:

Дії, які є результатом активного волевиявлення суб'єкта і в свою чергу поділяються на:

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, що породжують адміністративно-правові відносини, належать акти управління — укази і розпорядження Пре­зидента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів та ін. Для державного управління найбільш характерними є юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конк­ретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента України громадянина призначено заступником міністра освіти і науки України, що безпосередньо породжує адмі­ністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, та іншими працівниками Міністерства освіти і науки Украї­ни). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у разі звер­нення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що призводить до виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні дії — це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, в тому числі адміністративні та дис­циплінарні, за які настає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора або невиконання розпорядження державного чи іншого органу про працевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виник­нення певного кола правовідносин, пов'язаних із застосуванням норм матеріального та процесуального адміністративного права.

Юридичним фактом цієї ж категорії є неправомірна бездіяльність. Приміром, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин (ст. 185 КпАП).

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в ре­зультаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій.

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, та­кож можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, на­приклад, стихійне лихо, смерть тощо.

Таким чином, підставою реального виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти, хоча такі відносини і моделюються в аб­страктних адміністративно-правових нормах.

Адміністративно-правові відносини класифікуються за багатьма критеріями. Основними з них є нижченаведені.

За виконуваними функціями:

До регулятивних правовідносин належать ті, що пов'язані з ре­алізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво ниж­чими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов'язані з ре­алізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністра­тивно-деліктні (юрисдикційні). До них належать відносини, що складаються з приводу притягнення до відповідальності за адміністративні провини (проступки). Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). їх певне, умовно кажучи, організуюче значення полягає в тому, шо через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, держава в особі правомочного органу прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.

3а сферою виникнення:

а) відносини у сфері виконавчої влади;

б) відно­сини у сфері функціонування державних утворень, що знаходяться за ме­жами виконавчої влади;

в) відносини у сфері недержавного управління (у місцевому самоврядуванні, у діяльності громадських організацій).

Серед відносин, що виникають у сфері здійснення виконавчої вла­ди, прийнято виділяти:

— відносини у сфері загального управління (сфера відання Кабі­нету Міністрів, обласних і районних державних адміністрацій);

— відносини у сфері галузевого управління (сфера відання галу­зевих органів виконавчої влади);

— відносини у сфері міжгалузевого управління (сфера відання міжгалузевих органів виконавчої влади);

— відносини у сфері функціонального управління (сфера відан­ня функціональних органів виконавчої влади).

За складом учасників:

— відносини між главою держави — Президентом України і: всією системою органів виконавчої влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

— відносини між вищим органом у системі органів виконавчої вла­ди, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і: рештою органів виконавчої гілки влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуван­нями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

— такі ж відносини, де обов'язковою стороною є центральні ор­гани виконавчої влади;

— такі ж відносини, де обов'язковою стороною є місцеві органи виконавчої влади;

— такі ж відносини, де обов'язковою стороною є органи місцево­го самоврядування;

— такі ж відносини, але між посадовими особами усіх зазначених вище органів.

З а наявністю чи відсутністю керуючого впливу виділяються дві групи адміністративних правовідносин:

а) відносини, що безпосередньо виражають основну формулу керуючого впливу (суб'єкт-об'єкт), у якій чітко виявляється владна природа державно-управлінської діяльності, їх можна позначити як властевідношення; іноді смороду іменуються як основні;

б) відносини, що складаються за рамками безпосередньо керуючого впливу на тієї чи інший об'єкт, але органічно зв'язані з його здійсненням; що характеризуються як неосновні правовідносини;

Перші з названих виражають сутність керування, другі зв'язані з цією сутністю, але прямо її не виражають. До першого можна віднести відносини між вищестоящими і нижчестоящими ланками механізму виконавчої влади, між посадовими обличчями-керівниками і підлеглими їм по службі працівниками адміністративно-управлінського апарата, між виконавчими органами (посадовими особами) і громадянами, що несуть визначені адміністративно-правові обов'язки і т.п.

Друга група характеризується тім, що такі відносини хоча і виникають безпосередньо в сфері державного керування, однак не переслідують метою безпосереднє керуюче вплив суб'єкта на керований об'єкт. Приміром, відносини між двома сторонами, що функціонують у сфері державного керування, але не зв'язані між собою співпідпорядкованістю. Так два міністерства можуть вступати у відносини, зв'язані з необхідністю підготовки спільного правового чи акта узгодження взаємних управлінських питань і т.д.

Іноді виділяють субординаційні і координаційні адміністративно-правові відносини. Субординаційні називають ті відносини, що побудовані на авторитарності (владності) юридичних волевиявлень суб'єкта керування. Координаційними зв'язками називають ті, у яких названа авторитарність відсутня.

Координація входити в перелік основних проявів державно-управлінської діяльності, тобто фактично збігається з її юридично владними проявами. Приміром, Міністерство природи Російської Федерації координує діяльність міністерств і відомств із питань охорони навколишньої природного середовища, причому прийняті цим органом рішення обов'язкові для інших виконавчих органів Російської Федерації.

Тісно пов’язаною з попередньою класифікацією є поділ адміністративно-правових відносин з а станом взаємної підпорядкованості суб'єктів, шо беруть участь у правовідносинах, — адміністративні правовідносини:

— між підпорядкованими суб'єктами, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади;

— між непідпорядкованими суб'єктами одного ієрархічного рівня: між власне міністерствами, державними адмініст­раціями районів або областей тощо;

— між непідпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня, наприклад, між державною адміністрацією однієї об­ласті та районною держадміністрацією іншої області;

— між органами виконавчої влади й організаціями, які їм ор­ганізаційно не підпорядковані (тобто організаційно від них незалежні): приміром, відносини між податковою інспекцією і підприємствами;

— між адміністрацією (органом управління) підприємства, кор­порації, концерну тощо і безпосередньо керованим персона­лом даного підприємства та ін.

Важливою є класифікація адмі­ністративних правовідносин на так звані вертикальні та горизонтальні.

Вертикальніправовідносини найбільшою мірою виражають сут­ність адміністративно-правового регулювання і характер зв'язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Ви­никають вони між співпідпорядкованими у правовому розумінні сто­ронами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, в яких сторони юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов'язкові для другої сторони. Зрозуміло, сам факт визнан­ня рівності сторін у адміністративно-правових відносинах, здавалося б, прямо суперечить сутності адміністративно-правового методу регу­лювання. Водночас багаторічна дослідницька робота вчених підтвердила можливість виникнення та існування таких відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовими такі відносини робить державна во­ля, що вимагає від суб'єктів вступити у правові зв'язки між собою на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акту. Відтак підставою для виникнення даних відносин є відповідна адміністративно-правова норма. Тому суб'єкти (адресати норми) не можуть відмовитися вступати у правовідносини, а також не можуть вийти за рамки державних приписів, якими регламентовано їхні взаємні права та обов'язки.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини досить складно розрізнити у загальній масі управлінських зв'язків, адже вони вира­жені не так чітко, як вертикальні. Проте управлінська практика дає підстави віднести до них такі відносини:

— відносини, що передують прийняттю нормативного акту. Вони є передумовою виникнення вертикальних відносин і призна­чені створити умови, необхідні для прийняття односторон­нього юридично-владного рішення. Це зв'язки між суб'єкта­ми, що перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні, в які вони вступають з приводу підготовки та прийняття спільних нормативних актів, узгодження спільних уп­равлінських дій; відносини між органами виконавчої влади і профспілковими органами з приводу задоволення вимог ос­танніх (укладення або зміна тарифних угод);

— відносини, у межах яких виробляються спільні заходи щодо виконання нормативних актів (проведення спільних ревізій, формування міжвідомчих комісій);

— відносини договірного характеру, які виникають на підставі різних договорів (угод), котрі отримали назву адміністративних. Вони є однією з нетрадиційних форм управлінської діяль­ності, що відповідає відзначеним раніше тенденціям транс­формації методу адміністративного права.

Підсумовуючи аналіз горизонтальних адміністративних відносин, треба зауважити, що значна кількість управлінських зв'язків не врегу­льована юридично. Через це далеко не всі вони мають адміністратив­но-правовий характер, хоча і не втрачають управлінських якостей.

Підводячи підсумок вищесказаному можна дати таку узагальнену класифікацію:

а) управлінські відносини, у рамках яких безпосередньо реалізуються задачі, функції і повноваження виконавчої влади;

б) управлінські відносини внутріорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності суб'єктів законодавчої (представницької) і судової влади, а також органів прокуратури;

в) управлінські відносини, що виникають за участю суб'єктів місцевого самоврядування;

г) окремі управлінські відносини організаційного характеру, що виникають у сфері “внутрішньої” життя суспільних об'єднань і інших недержавних формувань, а також у зв'язку зі здійсненням суспільними об'єднаннями зовнішньо-владних функцій і повноважень.

Адміністративно-правові відносини можна поділити також на внутрішні та зовнішні; майнові і немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому поряд­ку.

Дата добавления: 2013-12-14