Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Конституційні права та обов‘язки людини і громадянина у сфері виконавчої влади




За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:

— права, які є необхідними для участі в управлінні державними спра­вами, як опосередковано, так і безпосередньо. Це так звані права на соціально-політичну активність. До них належать право на дер­жавну службу, на внесення пропозицій, на участь в об'єднаннях громадян тощо. Особливою, характерною рисою цієї групи прав є те, що їх реалізація потребує, перш за все, активної поведінки, волевиявлення самого громадянина як суб'єкта адміністративного права;

— право на сприяння, допомогу від держави, компетентних органі­зацій у реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інте­ресів. Це право на організаційну, технічну, санітарно-епідеміоло­гічну, медичну та іншу допомогу. Характерною рисою цієї групи прав (активна діяльність, сприяння у їх реалізації органів держав­ної виконавчої влади та їх посадових осіб. Без підтримки і допо­моги держави неможливою є реалізація права на мітинги, збори, працевлаштування, відшкодування шкоди, об'єднання для захис­ту своїх інтересів тощо;

— право на захист, яке характеризується тим, що для його реалізації від органів державної виконавчої влади, посадових осіб вимагаєть­ся здійснення різноманітної багатофункціональної діяльності зі створення умов для практичної реалізації, захисту, гарантування. Всередині цієї групи прав розрізняють:

1) право на адміністратив­ну скаргу;

2) право на оскарження до суду;

3) захист у адміністративно-юрисдикційному провадженні;

4) необхідну оборону;

5) право на допомогу недержавних організацій (колегій адвокатів, профспілок, товариств захисту прав споживачів тощо).

Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують насамперед права: на участь в управлінні; на об'єднання; на проведення мітингів, демонстрацій, зборів; на особисті або колективні звернення до державних органів; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на пересування; на інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних організацій, а також посадових осіб під час виконання ними службових обов'язків.

Більшість конституційних прав громадян потребують адміністративно-правового забезпечення (право на освіту, на підприємницьку діяльність, на забезпечення житлом, на об'єднання, на страйки, на безоплатну медичну допомогу тощо).

З точки зору механізму реалізації Д. Н. Бахрах права поділяє на абсолютні (безумовні) та відносні. До абсолютних прав належать ті, якими суб'єкти користуються на свій розсуд, а суб'єкти влади повинні не перешкоджати, створювати всі умови для їх реалізації, захищати їх. Це право на адміністративну скаргу, працевлаштування, отримання загальної середньої освіти тощо. Реалізація цієї категорії прав залежить від волі громадянина.

Відносними правами є такі, реалізація яких опосередковується волею суб'єкта влади, актом застосування права, наприклад, наказ про зарахування на посаду, ліцензія на здійснення діяльності.

В першу чергу слід зазначити, що основні права гарантуються кожному в рівній мірі. Згідно ст.ст. 21, 22, 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Розділ ІІ Основного закону нашої держави «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» наділяє громадян, осіб без громадянства та осіб з подвійним громадянством широкими правами у галузі публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

У відповідності до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 36 Основного закону визначає, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Основоположним, і таким, що забезпечує право громадянина на участь у державному управлінні є право, гарантоване ст. 40 Конституції: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Судовий порядок захисту законних прав і інтересів визначається ст.55 Конституції України. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 56 Конституції України визначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Додатковою гарантією проти свавілля державних, і в першу чергу правоохоронних органів є передбачене ст. 58, 61 Конституції України правила, згідно яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Стаття 64 Конституції визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Обов'язки громадян у сфері державного управління можна поділити на дві групи.

Перша група — це так звані абсолютні обов'язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов'язки: додержуватися Конституції та законів України, дер­жавної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати подат­ки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності.

Так, згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.66, 67, 68 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Другу групу становлять відносні обов'язки, які виникають із правомірних, а в деяких випадках — неправомірних дій, спря­мованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов'язки не є постійними — обов’язки абітурієнта, власника транс­портних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов'язків грома­дян належать і такі, що виникають у зв'язку з правопорушен­ням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).

Деякі обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх діяльності — державні службовці, члени громадських об'єднань та ін. Конкретний обсяг обов'язків регулюється багатьма нор­мативними актами адміністративно-правового характеру, в тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними харак­теристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до вин­них громадян юридичної відповідальності.

Гарантії реалізації адміністративних прав і обов'язків громадян традиційно поділяють на економічні, політичні, організаційні та юридичні.

Економічні гарантії—це створення такого матеріального підґрунтя життя суспільства, яке дозволяло б забезпечити вільний розвиток кожної особистості, створити громадянам країни гідні умови життя. Сюди належать стабільна і ефективна робота промисловості, стабільний курс національної валюти, своєчасна виплата заробітної платні, соціальних виплат, зростання добробуту громадян тощо.

Політичні гарантії — передбачають пріоритет особистості і громадянина у суспільстві і державі, політичний плюралізм, визнання прав і свобод людини і громадянина вищою цінністю.

Організаційні гарантії прав та обов'язків громадян у сфері державного управління містять наявність розгалуженої системи контролюючих, правоохоронних, наглядових та інших державних і громадських організацій на всіх рівнях управління. Головною метою цих організаційних структур є діяльність з практичної реалізації прав та свобод громадян, а також належних їм обов'язків.

Нарешті, юридичні гарантії — це сукупність закріплених в адміністративно-правових нормах засобів (умов, способів), а також організаційно-правова діяльність з їх застосування, спрямована на забезпечення безперешкодної реалізації і всебічної охорони суб'єктивних прав громадян.

Юридичні гарантії за своїм характером, ступенем впливу на ефективність реалізації прав і свобод громадян істотно відрізняються між собою. Одні з них впливають на процес здійснення прав і свобод опосередковано, непрямо, у сукупності своїй створюючи сприятливі умови, у яких відбувається цей процес.

Інші діють безпосередньо, їх метою є втілення прав і свобод у життя, охорона їх від порушення, визначення порядку відновлення, якщо порушення вже має місце. Ця група гарантій у законодавстві представлена безпосередньо у вигляді правомочностей учасників процесу реалізації прав і свобод, у вигляді процедурно-процесуальних правил їх здійснення.

Отже, йдеться про матеріальні та процесуальні юридичні гарантії здійснення прав і виконання обов'язків.

Норми адміністративного права, гарантуючи виконання прав та обов’язків громадян у сфері державного управління, є похідними від Конституції України, в якій закріплено низку положень, які дозволяють уникнути в процесі адміністративної нормотворчості обмеження прав і свобод громадян, їх скасування, або покладання на громадян додаткових, нових, необґрунтованих обов'язків.

По-перше, за загальним правилом, не повинні прийматися закони, підзаконні акти, які обмежують або скасовують права громадян.

По-друге, таке обмеження є можливим лише за певних, надзвичайних умов і лише законом (ст. 64 Конституції).

По-третє, таке обмеження не є безстроковим, діє лише протягом дії надзвичайних обставин.

По-четверте, визначені права і свободи громадян, що не підлягають обмеженню за будь-яких умов.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 556; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.