Елементи об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення

Склад адміністративного проступку – це сукупність передбачених законодавцем ознак, що характеризують дане діяння як адміністративний проступок й відокремлюють його від інших правопорушень.

Юридичний склад адміністративного правопорушення: поняття і види

Кваліфікація того чи іншого адміністративного проступку відбувається за допомогою визначення його складу. Це еталон, за допомогою якого відбувається «кристалізація» проступку.

Іншими словами, склад правопорушення - установлена правом сукупність ознак при наявності яких антигромадське діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Склад адміністративного правопорушення – це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще незробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об’єктивним і суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу(сукупності суб’єктивних і об’єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на:

а) ознаки, які мають юридичне значення (юридично значущі);

б) ознаки, які не мають юридичного значення (юридично значущі).

Наприклад: при вчинені дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридично не значуща.

Юридично значущі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу проступку(описані в законі) або конструктивні ознаки; подруге, які не входять до складу проступку.

До другої належять обставини, що пом‘якшують (ст.34), обтяжують (ст.35), виключають(ст. 17) відповідальність тощо.

Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці оцінки повинні бути закріпленні (описані) в законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного порушення.

Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему. Відповідно до першої, ознаки складу проступку розміщуються в статтях Особливої частини КпаП. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона ґрунтується на ототожнені статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у ряді статей і навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма – це правило, а стаття законодавчого акта – лише форма викладу законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитись.

По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь якої статті не містить повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них нема вказівок на вік правопорушника, його осудність, намірі т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов‘язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопорушень. Таке “розчленування” адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: “Пошкодження таксофонів – тягне за собою накладення штрафу”. Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує таксофон-автомат, то компетентний орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з’ясування складу будь-якого адміністративного порушення в обов’язковому порядку містить аналіз статей Загальної й Особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки і практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов’язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об’єднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфікованою за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень. Постійними вважаються і, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять: “вік настання відповідальності”, “піднаглядний”, “контрабанда”, “безквитковий проїзд”, “транспортний засіб”, “пішохід”, “торгівля з рук” тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, які містяться в банкетних нормах і змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони лінії і споруд зв’язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т.д. Ці права можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам в робочому одязі і т.п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП. Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р. Має право своєю вимогою встановити для піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Практичне значення складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що він являє собою законодавчу модель кваліфікації конкретних адміністративних правопорушень, тобто адміністративне правопорушення повинне бути кваліфіковане в точній відповідності з законом, що передбачає відповідальність саме за це діяння і ніякі відступи від цих вимог неприпустимі, тобто кваліфікація адміністративної провини за аналогією не допускається і є грубим порушенням закону.

Визначення складу правопорушення необхідно для виконання трьох функцій:

Фундаментальна функція, яка означає, що склад проступку виступає як єдина фактична підстава адміністративної відповідальності.

Розмежувальна функція, яка означає, що ознаки складу відмежовують один склад від іншого, а також від діянь, що не є адміністративними правопорушеннями чи від діянь, відповідальність за які передбачена іншими галузями права.

Гарантійна функція, яка означає, що шляхом опису точних складів адміністративних правопорушень і їхніх об'єктивних ознак, законодавець захищає громадянина від необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності.

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами.

Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:

1. Основні і кваліфікаційні склади. Поділяються в залежності від ступеня суспільної небезпеки. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил переїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими – що доповнюють основні.

2. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначені в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків.

3. Однозначні й альтернативні склади. У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами, відповідальними за дотриманням цих правил.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.

4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін.

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187).

5. По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків - діяння, чи описується дія саме по собі обов'язково манливий шкідливий наслідок.

Формальними складами називаються ті в який немає обов'язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків (порушення паспортного режиму).

Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об'єктивної, так і в суб'єктивної сферах і підрозділяються на 4 елементи:

— Об'єкт адміністративного правопорушення;

— Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення;

— Суб'єкт адміністративного правопорушення;

— Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.

6. Елементи суб ’ єктивної сторони складу адміністративного правопорушення

Суб'єкт адміністративного делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.

При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку.

При адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого законом віку, з якого настає адміністративна відповідальність, а вже потім констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.

Чинне адміністративне законодавство не надає узагальненого визначення поняття суб'єкта адміністративного правопорушення. Аналіз окремих статей КпАП України вказує, що особа може бути суб'єктом адміністративного делікту лише по досягненні нею певного віку, з якого вона, на думку законодавця, на момент скоєння проступку повинна володіти таким рівнем свідомості, фізичного та психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінити суспільну значимість і сенс вчиненого правопорушення.

Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення протиправного діяння виповнилося 16 років. Слід зазначити, що, не зважаючи на закріплення вказаного віку як своєрідної «відправної точки» притягнення до адміністративної відповідальності, іноді з вимог закону логічно випливає, що суб'єктом адміністративного делікту може бути лише повнолітня особа, тобто та, якій виповнилося 18 років. Тільки досягнення особою повнолітнього віку обумовлює її здатність вчинювати деякі адміністративні делікти, як-то: втрата військового квитка — ст. 211 КпАП, неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег — ст. 207, порушення керівниками банків банківського законодавства — ст. 1665 КпАП та інші.

Наступною ознакою суб'єкта, яка підлягає встановленню у процесі адміністративно-правової кваліфікації, є його осудність. У адміністративному законодавстві спеціальне визначення поняття осудності відсутнє. Відповідний термін у теорії адміністративного права виводиться з протилежного поняття «неосудність», закріпленого у ст. 20 КпАП. Аналогічна ситуація протягом багатьох років складалася і у кримінально-правовій науці. Лише з прийняттям нового КК України дана обставина врахована законодавцем і відображена у п. 1 ст. 19 КК у вигляді чіткої дефініції осудності. Остання визначається як можливість особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Така точка зору законодавця щодо визначення осудності у кримінальному праві практично повністю відповідає науково-теоретичним розробкам вчених-адміністративістів, котрі займаються вивченням питань, пов'язаних із суб'єктом делікту.

Отже, аналізуючи споріднені терміни, вживані законодавцем у чинному КпАП, та враховуючи досвід суміжних галузевих наук, під осудністю в адміністративному праві слід розуміти здатність особи під час вчинення адміністративного делікту усвідомлювати свої дії та керувати ними. Поняття осудності характеризується обов'язковою наявністю двох основних аспектів, що притаманні об'єктивно існуючим психічним властивостям особи – інтелектуальній та вольовій ознакам. Інтелектуальна ознака осудності визначає можливість суб'єкта критично (аналітично) сприймати оточуючу дійсність. До обсягу критичного сприйняття дійсності у правовій науці відносять усвідомлення особою як фактичної сторони своєї поведінки: діяння, наслідків та причинного зв'язку між ними, так і суспільне шкідливого характеру вчинюваного діяння. Вольова ознака полягає у здатності особи свідомо контролювати свої вчинки, активно керувати ними, долати перепони на шляху до поставленої мети. У вольових діях (бездіяльності) особи знаходить відображення її ставлення до зовнішнього середовища, виявляє себе активна роль свідомості. Відсутність на момент вчинення протиправного діяння хоча б однієї з наведених ознак, якими характеризується суб'єкт, автоматично свідчить про його неосудність.

Неосудність визначається законодавцем (ст. 20 КпАП) як нездатність особи під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Дана редакція ст. 20 КпАП, в цілому вірно передаючи зміст суттєвих ознак стану неосудності, однак викликає певні зауваження стосовно форми їх викладення.

Зокрема, вказівка на стан неосудності особи, як на її нездатність усвідомлювати або контролювати свою поведінку під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, з моєї точки зору, містить деяке протиріччя. Якщо розуміти визначення стану неосудності, запропоноване законодавцем, буквально — тобто як неспроможність усвідомлювати суто дії (керувати ними), то з цього цілком логічно постає запитання: про які дії може йтися при вчиненні особою протиправної бездіяльності? Адже, як неодноразово зазначалося, хоча і дія, і бездіяльність є формами діяння, подібними за юридичною природою, проте за своїм фактичним змістом названі поняття є взаємовиключаючими.

Практично поза увагою законодавця також залишається комплекс питань, пов'язаних із скоєнням адміністративного делікту особою, яка хоча і знаходилася у стані осудності на момент вчинення нею протиправного діяння, проте захворіла на психічну хворобу до прийняття компетентним органом (особою) рішення у справі і, як наслідок, втратила здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність). Звичайно, накладення на таку особу адміністративного стягнення навряд чи допоможе досягти основних цілей покарання — виховання особи у дусі дотримання законів України, поваги до правил співжиття тощо, вказаних у ст. 23 КпАП («Мета адміністративного стягнення»). Хоча дана обставина на адміністративно-правову кваліфікацію діяння безпосередньо не впливає, проте, вважаю, що і вона повинна бути врахована законодавцем і має знайти відображення у чинному КпАП.

Виходячи з викладеного, з метою уникнення певної неузгодженості між термінами «дія» та «бездіяльність», що має місце у змісті ст. 20 КпАП, а також з урахуванням можливості захворювання осудної особи, яка вчинила адміністративний проступок, на психічну хворобу ще до винесення рішення у даній справі, пропоную викласти означену статтю у наступній редакції:

У відповідності до ст.20 КпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправного діяння була у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії чи бездіяльність або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила адміністративний проступок у стані осудності, але до винесення рішення у справі захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Така особа може підлягати покаранню лише після одужання.

Суб'єкти відповідальності, фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на загальні, властиві всім суб’єктам (вік, осудність) та спеціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку і т.д., і т.п.

Згідно з спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відповідальності, їх можна поділити на кілька різновидів.

Громадяни (у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства). Відповідальність цих суб'єктів може наставати лише з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах.

Іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це – іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом (Віденська конвенція, 1969рю). За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін.

Так звані працівники – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті у суспільній праці. Серед таких – працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.

Особи, які у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації власних прав – водії особистого транспорту, особистих маломірних суден, громадяни. Що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.

Суб'єкти, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки та особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, що перетинають державні кордони, та ін.

Службові особи, оскільки службовим обов8язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності.

Особи, які виконують службові обов'язки у громадському порядку з наданням їм законом владних повноважень.

Народні депутати. Для них законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально – діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягання депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним.

Суттєві зауваження викликає позиція Л.Коваля, відповідно до якої спеціальні (соціальні) ознаки суб'єкта на кваліфікацію адміністративного делікту не впливають, а лише відіграють роль обставин, що визначають ступінь та вид юридичної відповідальності. Проте чинне законодавство про адміністративні правопорушення містить десятки прикладів деліктів, де притягнення особи до юридичної відповідальності прямо залежить від її визнання спеціальним суб'єктом (статті 1663, 1664, 1665, 1666 КпАП України та інші).

Відсутність же спеціальних ознак суб'єкта, коли така обставина передбачена законом, виключає наявність складу адміністративного делікту в скоєному. У таких випадках спеціальні ознаки суб'єкта виступають невід'ємною (конструктивною) ознакою складу делікту, їх встановлення у процесі адміністративно-правової кваліфікації є обов'язковим. Тому навряд чи є достатньо підстав твердити про незначимість чи несуттєвість цих ознак для юридичної оцінки діяння.

Визначення такого роду специфічних особливостей має істотне значення у практичній діяльності суб'єктів адміністративно-правової кваліфікації, оскільки за певний вид адміністративного делікту особа, не наділена цими ознаками, в жодному разі не може притягуватися до адміністративної відповідальності. А, отже, досить високою буде ціна юридичної помилки.

Потребуючою деякого уточнення є також думка, згідно з якою спеціальні ознаки суб'єкта можуть виконувати подвійну функцію: по-перше, виступати як конструктивні ознаки складу адміністративного делікту, і, по-друге, бути кваліфікуючою ознакою кваліфікованого складу.

Ознака суб'єкта адміністративного делікту, яка є кваліфікуючою ознакою кваліфікованого складу, не має абсолютно ніякого значення для адміністративно-правової кваліфікації діяння, її відсутність не тягне автоматичної відсутності складу адміністративного делікту в скоєному — вона не є обов'язковою для даного складу. Між тим, як уже зазначалося, однією з властивостей спеціальної ознаки суб'єкта є її обов'язковість.

Таким чином, при одночасному твердженні про можливість спеціальної ознаки суб'єкта бути як конструктивною ознакою складу певного адміністративного делікту (обов'язковим його елементом), так і кваліфікуючою обставиною, що не є обов'язковою для складу, відбувається порушення логічного закону непротиріччя.

Даний закон є необхідною умовою логічної правильності мислення і полягає у наступному: забороняється стверджувати та заперечувати будь-що про одне й те ж явище (предмет) у одному й тому ж сенсі. Простіше кажучи, не може йтися про можливу необов'язковість завідомо обов'язкової ознаки.

Виходячи з викладеного, вважаю не зовсім правомірним віднесення ознаки суб'єкта адміністративного делікту, що є кваліфікуючою ознакою у кваліфікованому складі, до ознак спеціального суб'єкта.

Оскільки такі ознаки не включаються до складу делікту, але разом з тим мають важливе значення для вибору виду і розміру стягнення, порядку його застосування, то цілком слушно констатувати їх належність до ознак особливого суб'єкта делікту (ознаки суб'єкта, які не входять до складу, але мають значення при призначенні покарання). Відповідно, логічно вірним є вести мову не про можливість виконання ознакою спеціального суб'єкта двох контрадикторних функцій, а про можливість віднесення однієї й тієї ж ознаки суб'єкта, в залежності від покладених на неї законодавцем функцій, до ознак спеціального чи до ознак особливого суб'єкта.

Така точка зору опосередковано підтверджується і законодавцем. Так, у ст. 18 КК України спеціальний суб'єкт злочину прямо визначається як: фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом котрого може бути лише певна особа. Як випливає з даного визначення, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність особи, не належать до ознак спеціального суб'єкта правопорушення. Та сама неповнолітня особа не може вважатися спеціальним суб'єктом адміністративного делікту, оскільки дане правопорушення може бути скоєне будь-якою іншою особою.

Аналіз статей чинного КпАП України дозволяє усі ознаки, що характеризують спеціальний суб'єкт, умовно поділити на наступні групи:

— ознаки, що характеризують трудові, службові обов'язки певних категорій працівників: керівники підприємств, їх заступники, посадові особи, механізатори, працівники торгівлі, капітани суден, працівники, службовці та інші;

— ознаки, які характеризують спеціальні обов'язки громадян: військовозобов'язані, призовники, іноземні громадяни, особи без громадянства, землевласники, водії тощо;

— ознаки, що характеризують минулу антисоціальну діяльність особи: перебування під адміністративним наглядом, злісні порушники тощо;

— ознаки, які характеризують стан суб'єкта: сп'яніння, хвороба, що передається статевим шляхом.

Привертає увагу та обставина, що окремі науковці, будуючи таку класифікацію ознак спеціального суб'єкта адміністративного делікту, до обставин, які характеризують минулу антисоціальну діяльність особи, відносять, з-поміж інших, факт скоєння нею повторного адміністративного правопорушення.

Проведене дослідження статей Особливої частини чинного КпАП України дозволяє зробити висновок: жоден склад делікту не передбачає повторного скоєння особою адміністративного делікту як конструктивної ознаки. Таким чином, повторність, відіграючи роль виключно кваліфікуючої обставини кваліфікованого складу делікту, має бути віднесена до ознак особливого, а не спеціального суб'єкта.

Об’єкт – це те на що спрямоване посягання (суспільні відносини). Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об’єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Не всі соціально корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст.1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку.

Ознаки об’єкта, що охороняється, закріплюється також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність на громадський порядок і громадську безпеку, адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Крім цього мають місце випадки коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 „Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв’язку”, об’єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об’єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об’єкт кожного діяння, його місце в системі відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об’єкти проступків.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 КЗпП „Висновок колективного договору” передбачає попереднє обговорення його умов. Порушення даної норми тягне відповідальність за ст. 41¹ КпАП „Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди”.

Родовий об’єкт – це однорідна група суспільних відносин, що є невід’ємною і самостійною частиною загального об’єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого на частини може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об’єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об’єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію розрізняють такі родові об’єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров’я населення, порядок управління.

Видовий об’єкт – це різновид родового об’єкта. Видовий об’єкт утворюють спільну для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об’єкту. Наприклад, якщо взяти такий родовий об’єкт, як власність, то її види – це власність приватна, колективна, державна. Видовий об’єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Безпосередні об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об’єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні державного майна – це відносини щодо оперативного управління визначеним об’єктом державної власності; при перевищенні швидкості – громадська безпека на певній дорозі.

Суспільні відносини порушуються шляхом руйнуванням сформованих зв’язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання – елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

В об'єктивну сторону входили наступні ознаки:

протиправне діяння (чи дії бездіяльності) – розкрадання, пияцтво, торгівля, придбання, зберігання, використання, ухилення, управління, допуск тощо.

— час і місце його здійснення.

— спосіб здійснення правопорушення.

— результат правопорушення.

— причинний зв'язок між діянням і результатом.

— суспільна небезпека (шкідливість), що визначається виходячи з всіх ознак об'єктивної сторони шляхом їхнього синтезу.

Ознака діяння – провідна, головна ознака об’єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше –система елементарних дій або навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки (крадіжка, безквитковий проїзд).

Складне діяння складається або з декількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Розрізняються такі види складних діянь, які караються в адміністративному порядку: складні діяння, що складаються з двох і більше різних дій; складні діяння, що складаються з адміністративних дій; збірні складні діяння; складні діяння які тривають; складні діяння які продовжуються.

Правопорушенням з двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює (наприклад, дрібна спекуляція ст. 157: її акт утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій).

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, склад якого утворить учинення як однієї з перелічених у законі дій, так і всіх разом. Так, дії робітника торгівлі, що відмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного його використання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни утворюють один склад (ст. 156¹).

Збірним можна називати проступок, що фактично „зібраний” з кількох різних порушень, які існують самостійно, хоча і дуже близьких за змістом адміністративно-правових норм. При формальному підході у даному випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення, тому що вони тотожні і цілком збігаються за юридичними ознаками складу. До них належать порушення різних окремо встановлених правил, інструкцій, вимог (бланкетні склади). Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93), вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться в правилах складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових та побутових відходів розглядаються законодавцем як одне правопорушення (ст. 82).

Такими, що тривають визнаються правопорушення, які почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов’язку. Прикладом може слугувати проживання без паспорта (ст. 197), невиконання правил військового обліку (ст. 210), самовільне підключення телефонного апарату до діючого телефону (ст. 148¹).

Таки, що продовжується, можна вважати адміністративні правопорушення, приміром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148), багаторазове фотографування з борта повітряного судна (ст. 112) тощо. Для таких правопорушень, що продовжуються, характерне те, що і кожне з діянь, які їх утворюють, саме по собі містить всі ознаки складу, і усі разом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфікувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридично значущих властивостей, ні юридичної оцінки скоєного. Вони лише збільшують тривалість правопорушення в часі, розмір заподіяної шкоди тощо.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (перерваним з тих або інших причин, що не досягли бажаної мети).

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це внутрішнє, психологічне відношення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діянню і його наслідкам. Її психологічний зміст розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як провина, мотив і ціль, що представляють різні форми психічної активності, органічно зв'язані між собою і залежні один від одного.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Психічна діяльність людини – єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб’єктивної сторони складу є провина. Встановлення провини є головним завданням аналізу суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Як обставина, що пом’якшує відповідальність, можуть враховуватися емоції. Так, у ст. 34 КпАП серед таких обставин назване вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання чи при збігу важких особистих або сімейних обставин.

Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.

Провина – поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, – намір і необережність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати провина.

Адміністративне правопорушення (ст. 10 КпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Отже, Закон називає два елементи наміру:

– інтелектуальний (виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків);

– вольовий (полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допушення).

Інтелектуальний елемент, що характеризує навмисну провину, насамперед містить у собі розуміння, усвідомлення протиправності дії або бездіяльності. Правові норми, що регулюють поведінку громадян і охороняються адміністративними санкціями, публікуються для загального повідомлення, роз’яснюються в пресі, по радіо, телебаченню. Правові заборони, як правило, збігаються з моральними.

Передбачення – це відбиття у свідомості подій, які можуть або повинні статися. Формула закону „передбачала шкідливі наслідки” означає, що особа уявляла, якої шкоди заподіює її діяння суспільним відносинам, здоров’ю, інтересам людей, майну, навколишньому середовищу.

Вольовий елемент, що характеризує спрямованість волі суб’єкта, визначається законодавцем як бажання або свідоме допущення настання шкідливих наслідків. Коли йдеться про бажання, то мають на увазі прагнення до визначеної мети, волю, спрямовану на досягнення передбаченого результату (прямий намір). Свідоме допущення – це активне переживання, пов’язане з позитивним вольовим ставленням до шкідливих наслідків (непрямий намір).

Проступки можуть чинитися навмисно (безквитковий проїзд) або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил).

У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-правової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдуманість тощо.

Існує дав види необережності в адміністративному праві: легковажна самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає в тому, що винний не передбачив шкідливих наслідків, але був зобов’язаний і міг їх передбачити. Недбалість теж є негативним психічним ставленням до діяння, оскільки, маючи можливість і будучи зобов’язаним усвідомлювати суспільну шкідливість свого поводження і не чинити проступок, правопорушник не усвідомив антигромадського характеру діяння і скоїв його, тобто діяв без відповідного щодо інтересів суспільства й окремих його членів.

З тексту ст. 11 КпАП зрозуміло, що поняття необережності пов’язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Мета – це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажання наслідків, які повинні настати в результаті вчинення проступку. Як конструктивна ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

У ряді статей КпАП ознака мети прямо не названа, але вона все одно присутня у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181¹), організація азартних ігор (ст. 181) тощо. Щодо цього треба відзначити, що там, де є намір, обов’язково виникає питання про мету, хоча вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.

Дата добавления: 2013-12-14