Правова основа землеустрою

Відповідно до ст. 181 ЗК України і Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Метою землеустрою є забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів.

Завдання землеустрою визначені в ст. 183 ЗК України, та в Законі України “Про землеустрій”, а його зміст визначено у ст. 184 ЗК України.

Суб’єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники і землекористувачі, а об’єктами – територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин, території землеволодінь і землекористувань чи окремі земельні ділянки.

4.Державний земельний кадастр, функції кадастрового номера земельної ділянки.

Згідно із ч.1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою Для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку землевласності, державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом. Це означає, що його ведення може здійснюватися лише державою в особі її органів чи органів місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законодавством України. Державний земельний кадастр забезпечує прийняття науково обгрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координатів та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Дані земельного кадастру містять інформацію про всі землі щодо їх розміру, поділу по категоріях, угіддях, власниках і землекористувачах ф диференціюються залежно від категорій земель і характеру відомостей.

Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою. Державний земельний кадастр складається з пов’язаних між собою елементів. Він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Складовими частинами державного земельного кадастру (кадастрового номера) є (ст. 196 ЗК):

а) кадастрове зонування – це поділ земель на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання;

б) кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок;

в) бонітування грунтів – це спеціалізована класифікація грунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і кореляції врожайності культур;

г) економічна оцінка земель – це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі:

д) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при передачі земель у власність, здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва і ін.;

е) державна реєстрація земельних ділянок входить до складу автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка складається з комп’ютерної бази даних, що містять відомості про складання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди землі, ведення якої здійснює Держкомзем;

є) облік кількості та якості земель – це заходи щодо накопичення, систематизації й аналізу повних відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів.

5.Причини виникнення земельних спорів та органи, які їх вирішують.

Світова практика доводить, що приватна власність на землю – одна з умов швидкого відродження аграрного сектору економіки, що здатна забезпечити високу ефективність сільськогосподарського виробництва.

Реформа аграрного сектору економіки ставила за мету ліквідувати негативні явища в земельних відносинах, передати землю тим, хто її обробляє, створити різні форми господарювання на селі, а також реалізувати гарантоване Конституцією України право власності українського народу на землю та природні ресурси.

Але будь-яка реформа – процес складний і тривалий, пов’язаний із змінами стереотипів та стандартів, психології всіх суб’єктів реформи. Український варіант реформи сільського господарства приніс більше розчарувань ніж позитивних емоцій, що стало причиною багатьох непорозумінь і спорів.

Юридично колгоспна система в Україні перестала існувати, але залишилася так звана колгоспна психологія у стосунках між власниками земельних паїв, керівниками колишніх КПС та представниками органів місцевої влади, внаслідок чого реформування села проходить уповільненими темпами і, здебільшого, не на користь селян, шляхом втручання у справи та намагання впливати на діяльність приватних сільськогосподарських підприємств, як це відбувалося за колгоспної форми господарювання.

Ці та інші суб’єктивні та об’єктивні фактори стали причиною виникнення конфліктних ситуацій, вирішення яких врегульоване Земельним Кодексом України. Глава 25 Кодексу передбачає, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Так, згідно п.2 ст.156 Земельного Кодексу України, виключно судами вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

При вирішенні питань про підвідомчість справ належить враховувати, що суди вирішують земельні та майнові спори, пов’язані із земельними відносинами, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин.

Відповідно до положень статей 8 та 124 Конституції України, статей 5, 17, 26, 27, 31, 42, 43, 44, 51, 103, 104, 105, 107, 112, 114 та 116 Земельного Кодексу України, ст.. 7 Закону України “Про фермерські господарства”, ст.. 24 Цивільного процесуального Кодексу України судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами:

про надання земельної ділянки для ведення (створення) фермерського господарства в разі відмови в цьому рішенням районної, міської ради;

про визнання незаконними рішення сільської, селищної, міської ради про відмову передати громадянину у приватну власність земельну ділянку, надану йому для ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибну ділянку), садівництва, дачного й гаражного будівництва;

про захист і поновлення порушених прав власників земельних ділянок і землекористувачів, усунення перешкод у використанні земельних ділянок;

про припинення права користування земельною ділянкою або права власності на неї у випадках, передбаченим Земельним Кодексом;

про відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків і приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання за призначенням, підприємствами, установами, та організаціями, які проводили розвідувальні роботи;

про вирішення спорів між власниками житлових будинків, розташованих на суміжних (сусідніх) земельних ділянках, щодо усунення перешкод у користуванні останніми;

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, самовільного обміну земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угод, укладених власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок;

про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, приведення їх у придатний для використання стан, знесення зведених на них будівель і споруд.

Земельні спори між юридичними особами, в тому числі про надання зареєстрованому фермерському господарству землі для розширення господарства, підвідомчі господарським судам.

6. Порядок вирішення земельних спорів.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування розглядають земельні спори на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Кожен такий спір розглядається за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання без її участі, розгляд спору переноситься. Повторне відкладення розгляду справи може мати місце лише з поважних причин.

В тих випадках, коли одна із сторін без поважних причин не з’явилася на повторний розгляд, то орган, який його розглядає, має право розглянути спір у відсутності цієї сторони і винести відповідне рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Рішення повинно бути передане сторонам у 5-ти денний термін з часу його прийняття.

Земельний Кодекс встановлює права та обов’язки сторін при розгляді земельних спорів. Так, сторони мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, в разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його у встановленому законом порядку.

Рішення по земельному спору, винесене відповідними органами виконавчої влади вступає в силу з моменту його прийняття. Якщо таке рішення оскаржується в суді, то його виконання призупиняється.

Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського або лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

7. Поняття та види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

З юридичної точки зору відповідальність - це сукупність юридичних засобів, які забезпечують примусове виконання санкцій, що накладаються на винних осіб. Найбільш поширеними видами відповідальності є майнова (цивільна), адміністративна та кримінальна.

Суть майнової відповідальності передбачає можливість компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про використання земель та інших природних ресурсів. Компенсація може мати місце тоді, коли земельна ділянка або інші природні ресурси на законних підставах вилучаються для громадських і державних потреб, а також коли винними діями інших осіб заподіяно шкоду власнику чи користувачу землі чи природних ресурсів. Крім того, власники чи користувачі землі чи земельних ресурсів мають право на відшкодування збитків, завданих державою в процесі ведення екологічно шкідливих виробництв, тобто компенсація шкоди за “чужу вину”.

Відшкодування збитків, що їх зазнали власники, користувачі, орендарі внаслідок порушення земельного законодавства, передбачено главою 24 Земельного Кодексу України.

Адміністративна відповідальність передбачається відповідним природоохоронним законодавством та Кодексом про адміністративні правопорушення. Підставою для притягнення винних до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення, тобто протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на право власності на природні ресурси, встановлений порядок управління, природокористування, права та інтереси суб’єктів природокористування і передбачений режим використання, відтворення та охорони даних ресурсів чи порушення при цьому норм екологічної безпеки.

Адміністративна відповідальність може наставати за самовільне зайняття земель, користування водними об’єктами, псування і забруднення сільськогосподарських земель, в тому числі хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами, стічними водами, невиконання вимог природоохоронного режиму по використанню земель, невиконання умов щодо зняття, зберігання і нанесення родючого шару грунту, а також інші правопорушення.

Крім того, Кодекс про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність і за водні правопорушення, зокрема за забруднення і засмічення вод, порушення правил експлуатації водогосподарських споруд, тощо.

Адміністративна відповідальність може застосовуватися також і за порушення вимог щодо використання і охорони рослинного і тваринного світу, особливо тих видів, які занесені в Червону книгу, а також за жорстоке поводження з тваринами.

За загальним правилом, адміністративний штраф може накладатися на громадян та посадових осіб. У передбачених законом випадках на громадян штраф може накладатися у розмірі від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. В окремих випадках передбачається адміністративне попередження чи застосування додаткових санкцій (конфіскація знарядь незаконного полювання, рибальства, тощо).

Кримінальна відповідальність передбачена за вчинення екологічних злочинів, які можна згрупувати за такими різновидами:

а) злочини, що порушують порядок ефективного використання природних ресурсів: самовільне зайняття земельної ділянки, незаконна порубка лісу, потрава посівів і знищення насаджень, незаконне полювання, заняття рибним, звіриним та іншими промислами;

б) злочини, що порушують режим охорони природних ресурсів і об’єктів: навмисне знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, недбале знищення чи пошкодження лісових масивів, порушення правил боротьби з шкідниками рослин, проведення вибухових робіт з порушенням правил, порушення законодавства про континентальний шельф, порушення правил боротьби з епідеміями, жорстоке поводження з тваринами, знищення природних об’єктів;

в) злочини, що порушують норми екологічної безпеки: забруднення водойм, атмосферного повітря, моря в тому числі радіоактивними матеріалами, приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення, заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів, ввезення на територію України небезпечних відходів, тощо.

Суб’єктами кримінальної відповідальності можуть бути громадяни і посадові особи. Кримінальні покарання передбачаються Кримінальним кодексом України у формі штрафів, виправних робіт, позбавлення волі, та додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади, конфіскація майна і предметів злочину.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення права землекористування та природокористування.

2. Якими нормативно-правовими актами регулюється використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві?

3. Якими правами і обов’язками наділені власники і користувачі земель та природокористувачі?

4.Яка відповідальність встановлена за порушення вимог ефективного використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві?

Дата добавления: 2013-12-14