Релігієзнавство як Наука і навчальна дисципліна

ВСТУП

Ринок неспроможний забезпечити громадянсуспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на вироб­ництво даного блага.

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодо реалізації суспільних проектів: у моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів; у моделі представ­ницької демократії рішення приймаються голосуванням депутатів.

Зовнішні ефекти або екстерналії – це побічні наслідки економічної діяльності, які не регулюються ринком і впливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва, так і у сфері споживання.

Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

• у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;

• у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;

• між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;

• між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти.

Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижує результативність конкурентного розподілу ресурсів.

Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляє за кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним витратам (рис. 12.6). Оскільки він не сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов’язаних з усуненням негативного ефекту, його крива розташована нижче кривої граничних суспільних витрат , які включають витрати на очищення забрудненого середовища, або граничні екстернальні витрати : . Приватний виробник обирає оптимальний обсяг випуску за правилом , тому виробляє обсяг більший, ніж суспільно оптимальний, за нижчою рівноважною ринковою ціною.

Вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одного виробника на стан іншого, породжує в останнього додаткові витрати, пов’язані з необхідністю усунення негативного впливу. Рівноважна ціна на його продукцію зростає, а обсяг продажу скорочується.

Виробництво, пов’язане з негативними зовнішніми ефектами, призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник – забруднювач штучно використовує надлишкові ресурси, а інший виробник недоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском. У результаті структура економіки виявляється неефективною , її можна поліпшити, усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державного регулювання.

Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику.

У випадку позитивного зовнішнього ефекту у виробництві суспільні витрати менші, ніж приватні на всіх обсягах випуску, суспільно оптимальна кількість продукції більша, а її ціна нижча, порівняно з рівноважними ринковими. Такий позитивний зовнішній ефект називається технологічним переливом. Уряду доцільно надати субсидії таким виробникам на величину різниці між приватними і суспільними граничними витратами. Це дозволить зрушити криву пропонування праворуч і збільшити рівноважну кількість продукції до суспільно оптимальної.

Для виробника, діяльність якого пов’язана зі створенням позитивного зовнішнього ефекту, рівноважна ринкова ціна відображає лише цінність даного товару для його споживачів і не відображає додаткової зовнішньої вигоди (МЕВ). З точки зору суспільства було б доцільно збільшити виробництво цього товару. Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна товару була б вищою і відображала б не граничну приватну, а граничну суспільну вигоду : .

У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній має можливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. З точки зору суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

٠ прямі (адміністративні) методи регулювання – заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

٠ ринкові методи – встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів.

Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.

Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза. Результативність угоди залежить від рівня трансакційних витрат – витрат на укладання угод, пов’язаних зі встановленням прав власності.

Регулювання діяльності монополій пов’язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання – антимонопольного законодавства. Антимонопольні закони покликані сприяти розвиткові конкурентної економіки, забороняючи дії, що обмежують конкуренцію.

Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. У таких галузях конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство за конкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищиться ефективність розподілу ресурсів.

Держава також здійснює регулювання діяльності природних монополій, що виникають у галузях, де зростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах. Внаслідок значного зростаючого ефекту масштабу криві і є спадними і не перетинаються в межах аналізованих обсягів випуску. Якби природна монополія діяла як проста монополія, то вона б максимізувала прибуток за правилом , випускаючи обсяг за ціною з рівновагою в точці (рис. 12.7).

Оптимальний з точки зору суспільства обсяг випуску відповідає точці конкурентної рівноваги. Але рівновага в точці для монополії неможлива, оскільки тут суспільно оптимальна ціна не покриває довгострокових середніх витрат, фірма була б збитковою і залишила б галузь. В іншому разі монополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну і конкурентний обсяг випуску.

Кращим варіантом вважається політика ціноутворення, за якою фірма не буде отримувати монопольного прибутку, але окупить всі свої середні витрати і отримуватиме нормальний прибуток, достатній, щоб утримати монополію в даній галузі.

Добитись цього можна двома способами – встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни на рівні середніх витрат. Двокомпонентний тариф – це система ціноутворення, за якою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, а потім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чи послуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навіть якщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами.

Інший спосіб – встановлення для монополії ціни справедливого прибутку на рівні . Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в точці ) дещо зменшує обсяг виробництва і підвищує ціну порівняно з конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більш поширене на практиці.

Встановлення суспільно оптимальної ціни або ціни справедливого прибутку дозволяє знизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги їх пропонування порівняно з монопольними.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гальперин В.М., Игнатьев CM., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2 т. -Спб.: Экономическая школа, 1998.

2. Горошко М. Мікроекономіка. Тести. Ситуації. Задачі: Навчальний посібник - К.: Ельга, 2003. - 368с.

3. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасович Л.С., Микроэкономика. -СПб.: Изд-во СПбУЗФ, 1998. - 447 с.

4. Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. Мікроекономіка. Практикум: Навчальний посібник. - К.: Центр навч. Літератури, 2004. - 404с.

5. Долан 3., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер с англ. -СПб., 1994. - 448 с.

6. Задоя А.О. Мікроекономікса: курс лекцій та вправи. Навч. посіб. - К.: Т-во«Знання», КОО, 2001. - 211 с.

7. Карагодова 0.0., Черваньов Д.М. Мікроекономіка -К.: Четверта хвиля, 1997. - 208 с.

8. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К., 1998. - 334 с.

9. Макконнелл К. P., Брю С. Л. Экономикс: принципи, проблеми и политика: В 3 т.: Пер. с англ. — М.: Республика, 1992.

10. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Учебник. - М.: Соминтзк, 1996. - 328 с.
П.Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. - К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997. - 416 с.

12. Мікроекономіка: Навч. посіб./Під ред. ВД. Вихруща.- Бучач, 1994. - 134 с.

13. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кипевич, І. Луніната ін. -,К.: Основи, 2001. - 517 с.

14. Микро-, макроэкономика. Практикум. - СПб.: «Литера плюс», 1994 - 432 с.

15. Нуреев P.M. Курс микроэкономики: Учеб для вузов,- М.: Изд-во "Норма-ИфраМ", 1998.-572 с.

16. Овчинников Г.П. Микроэкономика. — СПб., 1992. -128 с.

17. Райхлин 3. Основы экономической теории. Микроэкономическая теория рынков продукции. - М.: Наука 1995. -347 с.

18. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции: Пер с англ. - М.: Прогрес, 1986. - 472 с.

19. Піндайк Р. С, Рубінфелд Д Л. Мікроекономіка. ГІер-з англ. - К.: Основи, 1997.-646 с.

20. Пода А.К.. Вашків О.П, Куц Л.Л. Мікроекономіка. -К: ГСДО, 1995. - 123с.

21. Протас В.Ф. Микроэкономика. Структурно-логические схемы. - М., 1995.

22.Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. Что такое спрос иредложение. - СПб.: Лань, 1997. - 304 с.

23. Сарай Н.І. Мікроекономіка. Навч. посібник. Тернопіль., 2003. - 173с.

24.Семюелсон П.А, Нордгауз В.Д. Мікроекономіка / Пер. з англ. - К-: Основи,1998. - 676 с.

25. Слухай С.В. Довідник з мікроекономіки. - К.: Лібра 1998. - 256 с.

26. Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. - М.: ЗАО «Издательство БИНОМ», 1998. - 544 с.

27. Фсль У., Оберсндер П. Основи микрозкономики: Пер-с нем. - К.: 1997. - 478 с.

28. Фишер С. Дорнбуш P., Шмалензи Р. Экономика. -М: Дело, 1993. - 864 с.

29. Хайман Д.Н- Современная микроэкономика: анализ и применение: В 2т.,:Пер. с англ. - М: Финансы и статистика, 1992.

30. Чемберлин 3. Теория монополистической конкуренции: Пер. с англ. - М.: Экономика, 1996. - 351 с.

31. Ястремський О.І. Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. Підручник. - К.:Тво «Знання», КОО, 1998. - 714 с.

32. Varian H. R. Grundzuge der Mikrookonomik. -Munchen; Wien, 1991. - 590 s

33. Varian H. R. Intermediate microeconomics: A modern approach / 5-th ed. – New York, London, 1999.-662 p.

Видано Чернівецьким торгово-економічним інститутом

Київського національного торговельно-економічного університету

підписано до друку…….

обліково.- видавничих арк. ….

Вищі навчальні заклади готують висококваліфікованих фахівців з тої чи іншої галузі суспільного життя. Але не лише фахівців. Зі стін вищого навчального закладу виходять інтелігенти: люди висо­кої духовної культури; люди, що своїм прикладом і словом поширюють серед свого народу вищі досягнення світової та національної куль­тури; люди, зусиллями яких і зараз твориться культура. Саме вищі нав­чальні заклали формують той прошарок населення, який зараз прийня­то називати елітою нації.

Серед різноманітних елементів духовного багатства інтелігента домінуюче місце належить засвоєній спадщині минулого. "Засвоєна" /"за - своє - на"/ – це означає зроблена своєю власністю; в нашому випадку: "стала власністю інтелігента", його баченням і відчут­тям світу. Без засвоєної ним спадщини минулого випускник вищого навчального закладу - та не лише він, а кожен! – виявиться позоло­ченою бездушною і пустопорожньою посудиною. А чим же іншим стане, з дозволу сказати, "інтелігент" без наповнення його духовного сві­ту скарбами, які успадковані всім людством від Піфагора, Архімеда, Галілея, Ньютона, Ейнштейна і Стіва Хокінга; Платона, Аристотеля, Бекона, Декарта, Григорія Сковороди, Гегеля, Маркса, Ніцше, Вернадського і Сартра; Моцарта, Паганіні, Джузеппе Верді, Чайковського, Веделя, Лисенка, Леонтовича; Рафаеля, Мікеланджело, Пікассо, Сальвадора Далі, Рєпіна, Врубеля; Шекспіра, Гетте, Достоєвського, Шевченко, Лесі Українки; без рідної мови, побуту і звичаїв свого народу?!

Правда, засвоєння різноманітних сторін духовної спадщини ми­нулого відбувається не лише засобами вищої освіти. Практично, сво­єю значною мірою вона до і поза вищим навчальним закладом засвою­ється засобами сімейного /"з молоком матері"/, дошкільного і шкіль­ного виховання; шляхами наслідування /"роблю, як інші"/ та самови­ховання /"творю себе сам"/. Але саме у вищих навчальних закладах для всього цього існують найбільш сприятливі умови. Тут студент – людина у розквіті своїх фізичних і психічних сил! – має можливість пізнати сутність культури, зрозуміти алгоритм складних культурологічних процесів, набути здібностей самостійно оцінювати різні складо­ві культурного життя. Лише при наявності всього цього може бути сформованим духовний світ інтелігента,еліти нації, бо лише за цих умов людина зможе серед незліченної кількості, нерідко – протирічливих і протилежних один одному елементів культури, обрати потрібні для свого особистого духовного життя компоненти; активно /а не пасивно/, послідовно /а не стихійно/, самостійно /а не під диктат якихось чужинних чинників/ і творчо /а не споживацьки/ формувати свою власну особистість.

Вся культура має світоглядний зміст, бо вона показує нам увесь світ очима проникливої людини, показує місце людини в цьому світі, її призначення та смисл життя. Сама ж культура, як відомо, всіма сво­їми коріннями входить в світогляд, виростає на його ґрунті. Завдяки своєму світогляду, творець будь-якого елементу бачить світ глибше решти людей і показує цій решті своє бачення. Сприймаючи бачення того чи іншого діяча культури /художника, вченого, пророка/, ми підіймаємося на його рівень і самі бачимо світ очима таланта, генія, прозорливця. Слід сказати, що культура не лише проростає на ґрунті світогляду; вона пропонує нам свої також світоглядні плоди. Більше того – висловимося більш категорично: вся культура в цілому і у всіх своїх елементах має лише і тільки світоглядний зміст; живить лише наш світогляд. Якщо якийсь елемент культури не має в собі світоглядного змісту, то це і не елемент культури; якщо світоглядний зміст якогось явища культури не дає мені особисто цього світоглядного бачення, то це явище культури для мене особисто і не існує. Японська ікебана, християнський іконопис, індуїстські ритуальні жести як явища культури існують лише для тих, хто має змогу прилучатися до того світоглядного змісту, який в нього вкладено творцями.

Світогляд творців культури минулого, як і народу, нації, був здебільшого світоглядом релігійним. Отже, щоб поживно скористатися плодами культурної спадщини, потрібно знати той ґрунт, на якому вона проростала, тобто – потрібно знати релігію. Таким чином знання релі­гії та її складових / Біблії, віровчення, богослужіння, обряди свого народу тощо/ відкриває нам двері до адекватного розуміння левової частки культурної спадщини, а звідсіль – до свідомого і плідного засвоєння тієї ж культурної спадщини. Окрім цього релігія сама яв­ляється явищем культури, одним з її важливих елементів і має своє власне значення і свою власну цінність.

Дата добавления: 2013-12-14