Основи віровчення буддизму

В світііснують десятки великих і самостійних релігій. В кожній з цих релігій є сотні і десятки тисяч внутрішніх розгалужень. А кожне з цих розгалужень має тисячі і мільйони своїх віруючих. Всі релігійні люди вірять в існування бога, але уявляють собі цього бога, вшановують його, моляться йому, сподіваються на його допомогу зовсім і зовсім по-своєму. Кожний окремий віруючий глибоко переконаний, що лише його бог є справжнім богом, лише його релігійне віросповідання є істинним, лише його релігійна організація веде його вірним шляхом божого спасіння. Всі інші релігійні напрямки віруючий вважає глибоко хибними, заблудженнями, твореннями диявола. Більше того, він вважає, що інаковіруючі сліпі в своїх релігійних віруван­нях, що вони не мають ніяких доказів своєї правоти, що їх віра - наївна, до очевидності безпідставна і немає ніяких розумних виправдань.

Втім кожна релігія, кожне ві­росповідання має цілісну систему доказів своєї істинності. Для кожного віруючого положення свого віросповідання - істина в останній і незаперечній інстанції. Якби це було не так, то не було б віруючих різних віросповідань. Має свою логіку, свої доказові положення для своїх віруючих і буддизм. Своє вчення, свою пропаганду і своє виправдання буддизм починає з оголошення своїх “чотирьох благородних істин”, що були проголошені Буддою під деревом Бодхі зразу після свого просвітління “преображення”.

a) Чотири благородні істини буддизму

Виклад і аргументацію свого віровчення буддизм розпочинає з посилання на очевидний факт - на факт існування в світі страждань. Перша благородна істина Будди так і звучить: “В світі існує страждання”.

В святому письмі буддизму ця істина розширена до положен­ня про те, що все в світі є стражданням. “Який зміст благородної істини про страждання?, - ставиться запитання в священній книзі Абхидама-питаки і дається відповідь: Народження - страждання; розлад здоров’я – страждання; смерть – страждання; печаль, зойки, горе, нещастя і відчай - страждання; розлука з любимим - страждання; неодержання пристрасно бажаного - страждання; одним словом, - всі п’ять категорій існування (Під п’ятьма категоріями існуван­ня маються на увазі п’ять елементів світу - земля, вода, повіт­ря, вогонь і ефір - з яких складається увесь світ, сансара), в яких проявляє себе прив’язаність до сансари - страждання”.

Друга благородна істина буддизму оголошує: “Причина страждань в в стремліннях”. Під стремлінням буддизм має на увазі прагнення, потяги, прив’язаності, бажання та все те, що примушує лю­дину чіплятися за життя, за існування. Будда вважає, що то він відкрив причину страждань і своєю заслугую вважає оголошення цієї істини людям, своїм послідовникам.

Третя благородна істина звучить: “Для того, щоб припинити страж­дання, слід припинити стремління”. Отже, щоб не страдати - потрібно погасити всі свої бажання, не мати ніяких устремлінь. Але оскільки у світі, в сансарі, відбувається постійне перевтілення душ, то разом з душею в нові і нові втілення тягнуться її стремління, з’являються нові стремління тощо. Законом перевтілен­ня людина осуджена на те, щоб крутитися і крутитися колесом сансари (сансарін-хурде). Згодом буддійські уяви про сансарін-хурде було відображено на буддійській іконі, яка так і називалася Сансарін-херда. Види цих ікон в різних напрямках буддизму стандартні, хоча і можуть різнитися між собою другорядними деталями. Загалом же, на іконі зображувався страшний дух Мангус, який тримає в своїх зубах і кігтях Сансарін-хурде. В центрі кола - кругле поле, на ньому сплелися тіла змії, півня і свині, як символи злоби, сладострастя та невігласництва, що знаходяться в основі всіх бажань. Сам круг розграфлено на п’ять секторів, на нижньому з яких зображується пекло, а на верхньому - небо богів. Радіусами зверху вниз і справа на ліво зображуються етапи переродження, включаються побутові картинки, символічні зображення різних країн. (Див. Малюнок)

Четверта благородна істина звучить: “Шляхи приборкання стремлінь та виходу з сансари показав Будда”. Отже, лише слідуючи вченню і настановам Будди, вчить буддизм, можна досягти спасіння - позба­витися страждань та потрапити в нірвану, випасти з колеса сансари.

Оцей “шлях Будди” був розписаний самим Буддою і одержав назву “вісьмерний шлях спасіння”, оскільки в ньому правила поведін­ки між добром і злом, то його ще називають “середній шлях спасіння”.

Широка експансія буддизму, особливо за межі Індії, і перетворення його в пануючу релігію привело до істотних змін в соціальному змісті віровчення. Ці зміни відбувалися як стихійно, як і серед рішень буддистьских соборів. Перший неначебто відбувся відразу ж після смерті Гаутами – Будди, другий – через років, третій за царя Акмоні, четвертий за царя Канішке.

Проте найбільші зміни відбулися у І ст. нашої ери, коли буддизм розпався на дві течії: хінаяну (мала колісниця) вузький шлях спасіння – тхеравада, і махаяну (широка колісниця) – широкий шлях спасіння. Прихильники хінаяни - раннього, ортоксального буддизму, махаяна – релігійна реформаторська течія цієї релігії.

Аналізуючи віровчення раннього буддизму, тхеравади, що не є теїстичним, тобто, що не утримує уявлення про Б. як про істоту, що створила світ, править ним, згідно власного розуміння, будучи водночас трансцендентною йому, дослідники іноді «називають його релігією без Б», «атеїстичною релігією».Це не зовсім вірно, хоча доля істини в цій тезі є. Будда не відкидав снування брахманських богів, але вважав вони не в змозі допомогти людині, адже вони теж знаходяться в полі Сансари – людина має рятуватися власними зусиллями. Але засновник Махаяни Нагараджу, що походив із касти брахманів, і що природно, проводив їх політику, виходив з того, що основна ідея буддистьского віровчення – досягнення, нірвани, тільки через власні зусилля – покладає тягар на плечі людини і доступна не багатьом. Релігія без Б. або богів широкому загалу недоступна. І ось сам засновник Буддизму – Сакьямуні Гаутама Будда перетворюється у махаяніста із вчителя мудрості і бога. Виникли згодом уявлення, що Гаутама - це один із багатьох будд. В їх число включили і брахманських богів, а згодом і богів інших країн, де поширювався буддизм. Пантеон Б. поповнювався за рахунок власних святих – архатів. Зараз в північно – буддистьских (махаяністичних) монастирях нараховується приблизно 1000 будд. Найбільшою шаною користується Будда – Шакіямучі – відомий нам засновник віровчення; прийдешній Спаситель світу – Будда Майтрейя; Адибудда – творець універсаму; Будда Амітабха – містичний владика Рая. Ще одне нововведення махаяністів у будистське віровчення – це допущення мирян у Нірвану. Нагарджуна вчив, що не тільки ченцям вільно досягти Нірвани. Втім і цієї поступки було недостатньо. Сам ідеал Нірвани задовольняв лише тогочасних філософів. Вони зажадали чогось більш присутнього, зрозумілого. Так виникає вчення про рай на чолі з богом Амтабхою. Буддистські богослови вчать, що в блаженній країні (раю) перебувають душі праведників, що повністю звільнилися від бажань, проте перед тим як досягти Нірвани, мають перевтілитися, ще один раз. Окрім раю для залякування неблагочестивих винайшли картину страждань в пеклі.

Махаяністьске віровчення істотно відрізняється від раннього буддизму, проте в цій більш гнучкій і сприйнятливій формі буддизм виявився здатним до широкої експансії в різні країни.

Буддистська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, така що включає у себе 3 частини (Т. – 3 корзини): вінака – пітака (міфи про Будду та його повчання); сутта – пітака (притчі і бесіди Будди); абхідхарма – пітака (філософія буддизму). Уніфікований текст Трипітаки вирізано на 729 мармурових плитах, які виставлені у храмі Кутодо.

б) Благородний вісьмерний шлях

В стислому вигляді цей шлях спасіння читається так: “Шлях, що веде до спасіння складається з праведних (або: правильних, вірних) поглядів, праведних намірів, праведної мови, праведних вчинків, праведного образу життя, праведних зусиль, праведної думки, правед­ного зосередження”. Розгортаючи зміст кожного з вказаних благород­них праведних положень, святе письмо буддизму і буддистське богослов’я викладають всю свою систему догматичного, культового та морального вчення. Так, наприклад, праведні погляди означають достеменне знання “чотирьох благородних істин”, святого письма, життя Будди. Лише пізнавши усе це, можна стати на шлях спасіння, який доведе віруючого до поставленої ним мети - спасіння. Праведна мова - це мова, яка вільна від пліткарства, від побрехеньок, від грубих виразів, від тщетності. Коли ж люди ображають буддиста, то він не лише не повинен погано (“неправильно”) говорити, - він не повинен навіть погано (“неправильно”) думати. В такому випадку він має думати і говорити про злих людей: “Вони добрі і кроткі, бо не б’ють мене кулаками, не кидають в мене каміння”. Якщо ж почнуть бити, слід говорити і думати: “Вони добрі і кроткі, бо не чіпають мене ні за­лізяками ні мечами”. Якщо, нарешті буддиста стануть вбивати, то він мусить говорити і думати про них: “Вони добрі і кроткі, звільнюючи мене цього грішного тіла, наповненого нечистотами”.

Моральне вчення буддизму сформовано у вигляді вчення про десять доброчесть та про десять гріхів. Доброчестя і гріхи симетри­чні одне одному і діляться па три групи: Доброчинності тіла: милосердя до життя (не вбивати не лише людину, а й тварини, комахи, … В буддизмі він називається принцом Ахілом.

Роздавання милостині і фізична чистота. Гріхами ж тіла є розпуста, вбивство і крадіжка. Доброчинностями мови є правдивість, миротворчість, чемність і вшанування святого письма. А гріхами мови є брехливість, наклепи, злослів’я та насмішка. І, нарешті, доброчинно­стями свідомості є поміркованість, співчуття до живих істот, віра в істинність буддизму. А гріхи свідомості - це завида, злоба, невір­ний світогляд.

Для прийняття буддизму непотрібно виконувати якісь обряди, як-от: хрещення, обрізання, посвята чи щось подібне. Досить у при­сутності віруючих буддистів (громади) прочитати священну формулу: “Я прибігаю до Будди, я прибігаю до вчення, я прибігаю до громади”.

Дата добавления: 2013-12-14