Руська трійця

Посилення соціального невдоволення

Антифеодальний рух на західноукраїнських землях проявлявся у різних формах. Селяни-кріпаки намагалися використати, насамперед, легальні форми протесту, зокрема скарги на поміщиків у державні установи. Переважна більшість цих скарг була спрямована проти захоплення поміщиками селянських наділів або громадських угідь, проти збільшення повинностей та різного роду насильств з боку поміщиків.

Поширеною формою протесту були втечі селян, а також – і рішучі методи: відмова відроб ляти панщину, сплачувати податки, захоплення панських земель, підпал поміщицьких маєтків і т.д.

Формою відкритої боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гноблення була збройна боротьба, так званий рух опришків. Наприкінці ХVІІІ – у першій пол. ХІХ ст. він охопив Буковину, Закарпаття та гірські округи Східної Галичини. Озброєні повстанські загони нападали на поміщицькі маєтки, розправлялися з їх власниками, а відібране майно роздавали селянам.

На початку 40-х років селянський рух у ряді місць переріс у повстання. У Північній Буковині найбільшим був селянський виступ під керівництвом Лук’яна Кобилиці в 1843–1844 р. Повсталі селяни 22 громад відмовились відробляти панщину та інші повинності, вимагали перевести їх у ранг державних, оголосили ліси і пасовища своєю власністю, ратували за відкриття українських шкіл. У березні 1844 р. це повстання за допомогою військ було придушено.

У 1846 р. селянські виступи охопили Східну Галичину. Всього протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях відбулося більше 15 селянських заворушень, більшість з яких припинилося лише після втручання каральних загонів. Проте, незважаючи на поразку повстанців, ця боротьба розхитувала основи феодально-кріпосницької системи. Вона примусила монархічний уряд взяти на себе ініціативу врегулювання аграрних відносин на західноукраїнських землях.

Розвиток капіталістичних відносин та загострення ситуації на селі у першій пол. ХІХ ст. сприяли посиленню суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях. У 30–40 р. центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об’єднання “Руська трійця”. Засновники об’єднання – Маркіян Шашкевич (1811–1843), Іван Вагілевич (1811–1866) та Яків Головацький (1814–1888), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали за гіркою долею народу.

Учасники “Руської трійці” ставили собі за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови і культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам’яткою галицької суспільної думки є виданий “Руською трійцею” у 1837 р. альманах “Русалка Дністровая”. До нього ввійшли народні пісні, думи, казки, поетичні, публіцистичні та науково-історичні твори. Тут виразно проголошувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, возвеличувалась національно-визвольна боротьба, поетизувались народні герої та подвиги козацтва, маніфестувалась нескореність духу українського народу.

У 1848–1849 р. у більшості європейських країн відбулися революційні події, котрі завершили розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби. Завдяки революції майже повсюдно було покінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас у політичному житті. В європейських країнах розпочалося становлення громадянських суспільств.

Невід’ємною складовою частиною революції стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи, боротьба цих народів за соціальне і культурне відродження.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях очолила верхівка греко-католицького духовенства, яка разом з українською інтелігенцією 2 травня 1848 р. у Львові створила першу українську національну організацію – Головну Руську Раду (ГРР). Її головою став греко-католицький єпископ Григорій Яхимович. Рада взяла на себе функції українського національного уряду і представляла інтереси українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848–1851 рр. 15 травня 1848 р. Рада почала видавати “Зорю галицьку” – першу у Львові газету українською мовою. У відозві до українського народу, котра була надрукована в першому номері газети, Рада проголосила, що українці Галичини і Наддніпрянщини – це єдиний народ.

За ініціативою ГРР було прийнято національну символіку галицьких українців – синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі.

Рада всю свою діяльність спрямовувала на проведення культурно-національних реформ для українського населення Австрійської імперії, з метою забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

Революційні події 1848 р. дали поштовх подальшому піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848 р.), підтвердженою імператорським указом (2 березня 1853 р.), стало вільним і селянство Закарпаття.

Суть селянської реформи фактично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості феодальних повинностей.

Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені кращі землі. У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44% земельної площі, на Буковині – 54%, на Закарпатті – 70%. До того ж селяни мусили сплачувати поміщикам за користування лісами та пасовищами, якими до реформи користувалися безкоштовно. Це означало, що юридично вільний селянин потрапив у економічне кріпацтво.

Дата добавления: 2013-12-13