Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні

Специфіка діяльності небанківських кредитно-фінансових інститутів

В країнах з розвинутою ринковою системою, як видно з рис.4.1, до складу фінансово-кредитної системи входять такі небанківські фінансові інституції, як договірні, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, брокерські фірми, лізингові компанії, факторингові компанії, ломбарди), так й інвестиційні, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій, паїв (фінансові компанії, інвестиційні фонди тощо).

Росту спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини:

- ріст доходів населення;

- активний розвиток ринку цінних паперів;

- надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі – шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери. Страхові компанії здійснюють страхування життя, майна, страхування від нещасних випадків, страхування відповідальності, перестрахування та багато ін. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів, тобто, продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми грошових коштів, які розміщують у доходні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати та отримують прибуток. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг країн з ринковою економікою.

Страховий ринок України розвивається потужними темпами, зокрема кількість страхових компаній у 2008 р. склала 482 установи. Достатньо великою є доля іноземних страхових компаній – 66 установ (або 14%), що свідчить про існування потужної конкуренції з боку іноземних фінансових ринків та наявності незаповненого простору такої діяльності для вітчизняних страховиків. Біля 20 % страхових послуг страхових компаній складає страхування життя (СК «life»). Слабко розвинуті в Україні такі соціально значимі види страхування, як пенсійне і медичне.

Як відомо, активність страхових компаній характеризує показник валових премій, які за результатами 2008 року менші за 2004 рік на 2 млн. грн. (найвищий показник за весь період незалежності України – 14041, 2 млн. грн.) і сягнули 12041 млн. грн.

Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони спеціалізуються на здійсненні пенсійних виплат громадянам після досягнення певного віку і формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації управління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень). Кошти пенсійних фондів утворюються за рахунок систематичних внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів у такі довгострокові доходні активи, як акції, облігації, державні цінні папери, довгострокові кредити.

Розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні є надзвичайно важливим як для національної економіки (оскільки значно збільшує її фінансові можливості), так і для населення (оскільки надає можливість забезпечити додатковий до державного соціальний захист). Для банків і великих підприємств організація фонду – це можливість отримання дешевих фінансових ресурсів за рахунок залучення до учасників недержавного пенсійного фонду власних працівників.

Про розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні свідчить постійне стале зростання кількості цих установ. Так, у 2008 році в Україні зареєстровано 99 недержавних пенсійних фондів.

Інвестиційні фонди - це юридичні особи, засновані у вигляді акціонерних товариств, виключною діяльністю яких є спільне інвестування. Інвестиційні фонди здійснюють випуск акцій та вкладають мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка і підвищення курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами. У світовій практиці склалося дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст).

Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, капітал яких утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал. Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи – закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу – випускати також облігаційні позики. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені і т. д. Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих і середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. На відміну від інвестиційного фонду, інвестиційна компанія може працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі.

Внесення інформації про фінансові компанії до Державного реєстру фінансових установ розпочалося в 2004 році. На кінець 2008 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 190 фінансових компаній. Активи фінансових компаній переважно спрямовуються на надання фінансових послуг, пов’язаних із залученням фінансових активів фізичних та юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення шляхом укладання договорів на управління майном.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. Особливість лізингового посередництва полягає в тому, що таке кредитування здійснюється у товарній формі. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.

Отже, лізинг – форма довгострокової оренди, пов’язана з передаванням в користування устаткування, обладнання, транспортних засобів і іншого рухомого та нерухомого майна. Розрізняють два види лізингу: фінансовий[19] і операційний[20].

Переваги лізингу полягають у тому, що лізинг дозволяє господарському суб’єкту отримати основні фонди і розпочати їх експлуатацію не відхиляючи гроші з обороту.

Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол.., що майже в 70 разів перевищує реальні можливості ринку лізинг (221 млн. дол..).

Факторингові компанії, як фінансові посередники, спеціалізуються на купівлі у суб’єктів господарювання права на вимогу боргових зобов’язань. Такі права існують у формі дебіторської заборгованості за відвантажені товари, виконані роботи і надані послуги. Надання факторингових послуг передбачає автоматичне відшкодування факторинговою фірмою значної частини боргових зобов’язань, а решту – після отримання коштів від боржника. В цій фінансовій операції поєднується елементи кредитування з посередницькими функціями. Тому дохід від факторингових операцій складається з двох частин:

- відсотка на виплату суб’єкту господарювання суми грошових коштів;

- комісійної винагороди, яка визначається, виходячи із загальної суми купленого у суб’єкта господарювання права на вимогу боргових зобов’язань.

Ломбарди - фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг. До супутніх послуг ломбарду, належать:· оцінка заставленого майна;· надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;· реалізація заставленого майна.

Основним видом діяльності ломбардів як учасників ринку фінансових послуг є надання миттєвих, короткострокових та невеликих за розміром фінансових кредитів на власний ризик під заставу. Надаючи короткострокові готівкові кредити, ломбарди тим самим задовольняють нагальні потреби населення в грошах на певний термін, сприяючи підвищенню платоспроможності позикоодержувачів.

До набрання чинності Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей сектор фінансового ринку фактично не контролювався державою, окрім контролю за обігом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння з боку Міністерства фінансів України.

Після визнання ломбардів фінансовими установами відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Держфінпослуг запровадила систему державного регулювання їх діяльності, зокрема, шляхом внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ.

Слід зазначити, що територіально ломбарди України розташовані нерівномірно. Так, найбільша їх кількість розміщена у Дніпропетровській області (20% усіх ломбардів країни), решта 38% - у Донецькій, Харківській, Одеській, Луганській, Запорізькій областях та у місті Києві. Найменша кількість ломбардів знаходиться в Західній Україні.

Загалом за підсумками 2008 року в загальній чисельності нараховується 309 ломбардів.

Порівняно з банками та кредитними спілками, ломбарди надають досить невеликі за розміром кредити. Середня позичка ломбарду у 2008 році становила 525 грн.

Кредитні спілки - це юридична форма кооперування фізичних осіб з метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів. Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Основна мета такої форми – взаємне кредитування, а мета діяльності спілки – підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності. Відповідно до статті 130 Господарського кодексу України кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації. Кредитні спілки спеціалізуються, в основному, на обслуговуванні малозабезпечених верств населення. Пасивні операції їх формуються за рахунок пайових внесків у формі купівлі особистих акцій, за якими виплачуються відсотки, а також кредитів банків. Активні операції – 90 % усіх активів складають короткострокові позики, а інша частина формується за рахунок вкладів у цінні папери як приватні, так і державні.

Достатньо швидкими темпами розвиваються кредитні спілки в Україні. Зокрема за підсумками 2008 року їх кількість склала 803 одиниці.

Брокерські і дилерські фірми – фінансові суб’єкти, які сприяють переливанню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних фінансових зобов’язань.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні фізичних і юридичних осіб для придбання товарів виробничого і споживчого призначення; оскільки ці кредити мають платіжний характер, то вони мають позитивний вплив на економічне зростання: сприяють прискоренню реалізації товарів. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль за їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову і роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Вищевказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

У цілому протягом останніх років роль небанківських (парабанківських) фінансових посередників, в тому числі «інституційних інвесторів» (пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії) в Україні посилилася, хоча рівень їх розвитку значно поступається банкам. Серед причин такого відставання називають:

· практичну відсутність небанківських фінансово-кредитних інститутів при командно-адміністративній економіці та відповідно нестачу практичного досвіду організації їх діяльності;

· не відпрацьованість і невпорядкованість законодавства, відсутність спостережної та регулятивної функції з боку держави, особливо на початковому етапі становлення (1991-1995 рр.);

· систематичне невиконання своїх зобов’язань, численні банкрутства й масові скандали з приводу обману клієнтів та, як наслідок, втрату довіри з їх боку;

· «рейдерські атаки» на промисловий та фінансовий сектор економіки.

Проте основною перешкодою розвитку небанківських фінансових інститутів і, що має особливе значення, ефективної реалізації ними функції фінансування національної економіки, є нерозвинутість фондового ринку, дефіцит інвестиційно-привабливих фінансових інструментів на ньому. В умовах низько ліквідного фондового ринку України, дефіциту на ньому інвестиційно привабливих фінансових інструментів ускладнює проведення гнучкої інвестиційної політики небанківськими фінансово-кредитними установами, а це суттєво знижує можливості їх ефективної діяльності та навіть існування на ринку загалом.

Сучасному вкрай невтішному стану українського фондового ринку властиві такі негативні риси, як низька ліквідність практично всіх цінних паперів; вкрай незначні обсяги їх продажу на організованих ринках; низька капіталізація; нерозвинутість вторинного ринку акцій; низький рівень інформаційної прозорості на фондових ринках тощо. Фактична відсутність організованого ринку деформує механізми ціноутворення акцій, не дає змоги реально оцінити попит на них, обсяги їх реалізації, напрями руху капіталу, породжує тіньові схеми їх реалізації.

Достатньо вагомою проблемою, що стоїть на заваді розвитку сектору небанківських фінансово-кредитних установ являється недосконалість правового регулювання. Зокрема базовий закон про діяльність небанківських фінансово-кредитних інститутів, а саме Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не містить чітких вимог стосовно організаційно-правової форми та мінімального розміру капіталу зазначених установ, натомість відсилаючи до інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Крім того, й досі немає нормативно-правового акта, який би встановлював вимоги для набуття статусу небанківської фінансово-кредитної установи. Зазначені вимоги встановлено лише для фінансових компаній у Положенні про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, затвердженому розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003р., № 152. Отже, одна з передумов започаткування діяльності небанківської фінансово-кредитної установи формально не може бути виконана з огляду на відсутність відповідного правового регулювання.

В базовому законі, крім інших правових колізій, не чітко визначений перелік фінансових послуг, які можуть надаватися небанківськими фінансово-кредитними установами. Крім того, якщо звернутись до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то операції із залучення та розміщення залучених коштів дозволяється здійснювати лише юридичним особам, які мають банківську ліцензію, себто банкам.

Підсумовуючи викладене можна зробити такі висновки:

- правове регулювання небанківських фінансово-кредитних інститутів в законодавстві України є фрагментарним та суперечливим за змістом;

- з метою упорядкування системи фінансових установ України та адаптації законодавства, яке стосується цих питань, до законодавства Європейського Союзу доцільно внести зміни до законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про банки і банківську діяльність» у частині уточнення поняття небанківської фінансово-кредитної установи, аспектів її реєстрації та переліку послуг.

Дата добавления: 2013-12-14