Аудит в системі господарського контролю та його необхідність

План викладу і засвоєння матеріалу.

1. Аудит в системі господарського контролю.

2. Суть аудиту та його завдання.

3. Виникнення та встановлення вітчизняного аудиту.

4. Виникнення аудиту в світі.

Контроль як функція управління

Вся економічна система, як і господарство окремого суб'єкта, має свою цільову функцію, яка реалізується та досягається за допомогою ефективно діючого управління. Управління в економіці — це систематичний, свідомий, цілеспрямований вплив на поведінку господарської системи, тобто на виробничо-комерційні процеси, що відбуваються в ній.

Однією із функцій управління є контроль. Контроль — порівняння планових і фактичних значень параметрів, аналогія із зовнішнім економічно-правовим середовищем, виявлення відхилень в параметрах, оцінка небезпечності розміру відхилень для системи, виявлення факторів, що викликали відхилення, а також визначення ступеня їх впливу, підготовка інформаційної бази для прийняття управлінських рішень.

Контроль — це процес, який забезпечує відповідне функціонування конкретного об'єкту, прийнятий управлінським рішенням і направлений на успішне досягнення поставленої мети. Основною метою контролю є об'єктивне вивчення фактичного стану справ у різних галузях суспільного і державного життя, виявлення тих факторів і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставлено мети.

Контроль дає інформацію щодо процесів, які відбуваються в суб'єкта господарювання, допомагає приймати найбільш доцільні рішення із загальних і спеціальних питань розвитку підприємства, надає можливість судити про правильність прийнятих рішень, своєчасність і результативність їх виконання. Контроль як функція управління дозволяє своєчасно виявити і усунути ті умови і фактори, які не сприяють ефективному веденню виробництва і досягненню поставленої мети. Він допомагає скорегувати діяльність суб'єкта господарювання або окремих його виробничих підрозділів, дає можливість встановити, які саме служби і підрозділи підприємства, а також напрямки його діяльності сприяють досягненню поставленої мети і підвищенню результативності діяльності підприємства. Отже, контроль, будучи функцією управління, виступає засобом двостороннього зв'язку між об'єктом управління і системою управління, інформуючи про дійсний стан об'єкта і фактичне виконання управлінських рішень.

Рис. 1.1. Види контролю

Господарський контроль в залежності від окремих ознак поділяється на види.

Класифікація господарського контролю.

Державний контроль здійснюється державними органами контролю і управління. Основні задачі державного фінансового контролю: перевірка законності і правильності розподілу фінансових засобів держави і ведення бухгалтерського обліку; перевірка ефективності і ціленаправленості витрачання державних коштів; перевірка правильності розрахунків і сплати податків.

Господарський контроль:

За суб'єктами – державний (позавідомий); відомчий, або внутрівідомчий; незалежний(аудиторський); внутрігосподарський(внутрішній).

За часом проведення - попередній; поточний(оперативний); наступний.

За джерелами інформації - документальний; фактичний; комбінова­ний.

За метою та цільовою направленістю - ревізія; тематична перевірка; аудит(зовнішній, внутрішній); розслідування; службове розслідування.

Відомчий (внутрівідомчий) контроль проводиться міністерствами, комітетами та іншими органами державного управління за діяльністю підвідомчих їм підприємств (об'єднань), організацій і установ. Такий контроль здійснюється шляхом проведення ревізій і тематичних перевірок у підвідомчих підприємствах і організаціях.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюється за діяльністю господарюючих суб'єктів незалежними спеціалізованими аудиторськими фірмами або приватними особами, які мають ліцензію на проведення аудиту. Метою такого контролю є висловлення думки незалежного аудита щодо достовірності та повноти відображення в бухгалтерському обліку та звітності інформації щодо дій і подій господарюючого суб'єкта.

Внутрігосподарський (внутрішній) контроль за діяльністю цехів, бригад, ділянок та інших внутрігосподарських формувань проводиться в господарюючих суб'єктах їх керівниками і спеціалістами при виконанні ними своїх функціональних обов'язків, а також штатними контролерами, ревізорами та аудиторами.

Попередній контроль здійснюється до прийняття управлінських рішень і проведення господарських операцій. Управлінський персонал та головний бухгалтер здійснюють попередній контроль шляхом візування договорів і угод на отримання і відпуск матеріальних цінностей, виконання робіт і надання послуг, наказів про встановлення робітникам посадових окладів, надбавок до заробітної плати і про преміювання робітників підприємства тощо. Попередній контроль необхідний на всіх рівнях управління. Мета попереднього контролю — попередити протизаконні дії посадових осіб, протизаконні та економічно недоцільні господарські операції; забезпечити економне та ефективне витрачання господарських ресурсів; не допустити невиробничих витрат.

Поточний (оперативний) контроль проводиться з метою виявити в процесі господарських операцій негативні відхилення в господарській діяльності, які в процесі попереднього або наступного контролю можуть бути не виявлені, знайти внутрігосподарські резерви подальшого росту ефективності виробництва.

При поточному (оперативному) контролі аналізуються показники оперативної звітності, здійснюються тематичні перевірки як вищестоящими організаціями, так і спеціалістами самих підприємств, організацій і фірм.

Наступний контроль проводиться після здійснення господарських операцій на підставі даних, зафіксованих у первинних документах, регістрах бухгалтерського обліку і в бухгалтерській звітності. Мета такого контролю — перевірка доцільності і законності господарських операцій за певний період, виявлення недоліків в роботі, порушень і зловживань, якщо вони були допущені, Він допомагає виявити і мобілізувати резерви для подальшого покращення всіх виробничих та економічних показників.

Найбільш висока дієвість і ефективність контролю досягається послідовним поєднанням попереднього, поточного (оперативного) і наступного контролю.

Документальний контроль полягає у встановленні достовірності і законності господарських операцій за даними первинно документації, облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення.

Фактичним називається контроль, при якому кількісний і якісний стан об'єктів, які перевіряються, встановлюються шляхом обстеження, огляду, обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного їх стану до об'єктів контролю належать засоби підприємства, які включають в себе всі необоротні та оборотні активи.

Документальний і фактичний контроль тісно взаємопов'язані, оскільки тільки їх спільне проведення дозволяє встановити дійсний стан об'єкта перевірки. Поєднання документального і фактичного контролю називають комбінованим контролем.

Ревізія — це система контрольних дій, яка здійснюється за дорученням керівника вищестоящого органу управління або державними контролюючими органами, ревізійною групою або ревізором, за діяльністю підприємств і організацій, при якій встановлюється законність, достовірність та економічна доцільність здійснення господарських операцій, а також правомірність дій посадових осіб, які брали участь в їх здійсненні. Основна мета ревізії — виявлення фактів господарських і фінансових порушень, розкрадань, безгосподарності і марнування; встановлення причин і умов, що сприяли встановленим господарським порушенням і зловживанням та винних в цьому осіб; вживання заходів щодо відшкодування завданої шкоди як в процесі ревізії, так і після неї; внесення пропозицій щодо усунення недоліків і порушень, притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності осіб, які допустили порушення або зловживання.

Тематична перевірка включає вивчення однієї або декількох сторін виробничої або господарсько-фінансової діяльності підприємств. Наприклад, перевірка зберігання матеріальних ресурсів і раціонального їх використання; забезпечення зберігання і використання обладнання; перевірка правильності розрахунків з бюджетом тощо. Перевірки можуть здійснюватися аудиторами на замовлення господарюючих суб'єктів. їх ініціаторами є вищестоящі і державні органи.

Розслідування представляє собою процесуальну дію, в процесі якої встановлюють причетність окремих осіб до здійснення тих або інших порушень законності, пов’язаних з привласненням грошових коштів і матеріальних цінностей, безгосподарністю, посадовими зловживаннями. Розслідування здійснюється судово-процесуальними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

Службове розслідування — це перевірка дотримання працівниками підприємства посадових обов'язків, а також нормативно-правових актів, регулюючих виробничі відносини в різних галузях економіки. Вона проводиться спеціальною комісією, яка створюється наказом керівника господарюючого суб'єкта, у випадках виявлення розкрадань, недостач, втрат і псування матеріальних цінностей, виготовлення бракованої продукції та в інших випадках.

Аудит як форма контролю.

Аудит в залежності від суб'єкта здійснення поділяється на зовнішній і внутрішній.

Аудит (зовнішній) — це незалежна експертиза стану бухгалтерського обліку, фінансової звітності та висловлення думки аудитора щодо повноти, законності та достовірності відображених в них фінансово-господарських операцій господарюючого суб'єкта. Мета аудиту висловлення думки аудитора щодо аудованої інформації і доведення цієї думки через аудиторський висновок до користувачів.

Обґрунтованість необхідності в аудиті.

Нові умови господарювання (роздержавлення власності, створення самостійних підприємств, діяльність яких заснована на недержавних формах власності) зумовили необхідність виникнення та розвитку аудиту.

Потреба в послугах аудиту є безумовною. Наведемо основні обставини, які підтверджують його необхідність:

операції фірми (компанії) можуть бути численними і складними. Інформацію про них користувачі не можуть одержати самостійно і потребують послуг аудиторів;

користувачі фінансової інформації, як правило, не мають доступу до облікових записів підприємств, крім того, їм не вистачає досвіду роботи з обліковими документами. Тому вони вимушені запрошувати професійних аудиторів для виконання ними роботи, яку самостійно виконати не можуть, наслідки рішень, які приймаються користувачами, можуть бути настільки значними для них, що достовірність і повнота інформації їм абсолютно необхідні.

Практика аудиту в найбільш розвинутих країнах (Великобританія, США) дозволяє виділити три підходи щодо необхідності аудиту: потреби потенційного чи існуючого інвестора, теорія агентів і теорія мотивації. Розглянемо їх докладніше.

Підхід, що враховує потреби потенційного чи існуючого інвестора, полягає в тому, що кожен інвестор компанії не має впевненості у достовірності показників фінансово звітності. Актуальність цієї проблеми загострюється із зростанням класу акціонерів, які фактично не мають відношення до управління компаніями. Отже, підтверджуючи публічну звітність, аудитор виступає певним гарантом порядності у відносинах між інвесторами (акціонерами) та менеджерами господарюючого суб'єкта.

Теорія агентів (або керуючих) — це потреба в аудиті на замовлення власників. Власники, як правило, наймають для управління своїми фірмами виконавчих директорів, а самі безпосередньо справами фірми не займаються. Результати діяльності вони вивчають через фінансову звітність. Підтверджуючи звітність, аудитор виступає гарантом порядності та чесності керуючих господарюючим суб'єктом в питаннях розпорядження майном власника. Ця теорія вказує на потенційний конфлікт інтересів власника і керівника.

Теорія мотивації пояснюється тим, що менеджери більш відповідально будуть ставитись до складання звітності, якщо знатимуть про обов'язковість її перевірки аудитором. Це знижує ймовірність помилок, зловживань, шахрайства, тобто сприяє отриманню споживачами достовірної публічної звітності.

Для України ці підходи стали актуальними тільки з розвитком ринкових відносин, коли виникла необхідність в об'єктивній фінансовій інформації. Але розвиток аудиту в Україні стримується слабким розвитком ринкових відносин. У порівнянні з іншими країнами, які раніше теж мали планову економіку, Україна розпочала реформи з суттєвим запізненням. І хоча у зв'язку з цим, з одного боку, був втрачений дорогоцінний час, що призвело до загострення деяких проблем, з іншого боку, ця обставина надає сьогодні деякі переваги у можливості вивчення досвіду країн, які мали аналогічні вихідні умови.

Дата добавления: 2013-12-14