Кредитний процес в банку

Прибутковість кредитної діяльності банку безпосередньо залежить від того, наскільки чітко визначені основні завдання етапів кредитного процесу і обов’язки працівників, що відповідають за їх виконання.

Процес банківського кредитування можна умовно розділити на кілька етапів, кожний з яких вносить свій внесок у якісну характеристику кредиту і визначає рівень його ризиковості та дохідності (рис. 5.2.1):

Рис. 5.2.1. Етапи кредитного процесу банку

1. Одержання і розгляд кредитної заявки та інтерв’ю з майбутнім позичальником.

2. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

3. Підготовка і підписання кредитного договору.

4. Контроль за виконанням умов кредитного договору і погашенням кредиту.

Кожен з етапів передбачає процедури, характерні тільки для нього, які, в свою чергу, передбачають виконання певних фаз контрольно-аналітичної роботи.

На першому етапі процесу банківського кредитування кредитні відносини між банком і клієнтом починаються з одержання і розгляду банком пакета документів. Так, юридична особа з метою отримання кредиту має надати банку такі документи:

1. Заявку на отримання кредиту (кредитну заявку), яка містить інформацію про суму, термін, вид та мету кредиту, інформацію про забезпечення кредиту, що пропонується, та відсоткову ставку, яка запитується.

2. Анкету клієнта, яка містить всі реквізити підприємства (повну назву, форму власності, юридичну адресу, код ЗКПО, номера поточних рахунків, найменування і МФО банків, у яких вони відкриті, та ін.); відомості про управлінський (керуючий) персонал (анкетні дані осіб, що мають право підписувати фінансові документи, – директора, головного бухгалтера тощо); відомості про структуру акціонерного (пайового) капіталу та дані про акціонерів (засновників); відомості про дочірні підприємства, філії та інші споріднені/пов’язані підприємства; відомості про основних поставщиків та покупців підприємства; відомості щодо кредитної історії підприємства за останні 2 роки та ін.

3. Копії правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення кредиту та забезпечення за кредитом (установчий договір, статут, свідоцтво про державну реєстрацію в органах виконавчої влади, копії документів, що підтверджують реєстрацію підприємства в управлінні статистики, ДПА, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування, Фонді страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонді соціального страхування України на випадок безробіття та ін.).

4. Фінансова та статистична звітність за останні чотири звітні періоди (за останні чотири квартали): баланс позичальника (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованостей, розшифровка основних фондів на останню поточну дату та ін.

5. Техніко-економічне обґрунтування ( бізнес-план, який повинен містити відомості щодо цілей проекту, план маркетингу, план виробництва, фінансовий план та інші стандартні розділи; техніко-економічний розрахунок окупності проекту, що кредитується, копії договорів, що підтверджують угоди, на реалізацію яких планується отримати кредит, та ін.);

6. Документи по забезпеченню кредиту.

7. Картка зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахункові документи, завірена нотаріально або вищою організацією в установленому порядку, з підписом та печаткою банку, в якому відкритий рахунок.

8. Відомості про раніше отримані кредити і наявність (відсутність) заборгованості за ними та інші документи на запит банку.

Після отримання пакету документів робітник кредитного відділу має визначити відповідність проекту, на реалізацію якого планується отримати кредит, принципам кредитної політики банку, проаналізувати термін його окупності та рівень прибутковості з метою забезпечення своєчасного погашення заборгованості за кредитом та нарахованих відсотків. Після цього проводиться інтерв’ю з потенційним позичальником, в процесі якого робітник кредитного відділу має змогу уточнити окремі деталі кредитної заявки, оцінити професійну підготовленість керівництва, ступінь реалістичності оцінки перспектив розвитку підприємств за умов реалізації проекту, на який береться кредит, і, таким чином, скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. За результатами експертизи наданих клієнтом документів приймається рішення про продовження роботи з клієнтом або відмову у видачі кредиту. У випадку відмови у видачі кредиту причина відмови має бути доведена до відома клієнта. У випадку позитивного рішення про продовження співпраці з клієнтом пакет документів з відповідним формуляром передається до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться на другому етапі кредитного процесу.

Під кредитоспроможністю (платоспроможністю) розуміють здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Крім того, оцінка кредитоспроможності позичальника має враховувати й бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому здатність до повернення кредиту пов’язана ще й з моральними принципами клієнта, його репутацією, порядністю, чесністю та професіоналізмом.

Методика оцінки фінансового стану позичальника базується на аналізі кількісних показників з урахуванням визначених банком якісних показників, що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов’язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов договору кредиту шляхом установлення оптимальних значень для кожного з показників.

Оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи – банк здійснює кожного разу під час укладання кредитного договору, а далі – не рідше, ніж один раз на три місяці.

У процесі оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи – Національний банк рекомендує враховувати та оцінювати в динаміці ряд показників.

1. Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

1.1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквід-ними активами:

, (1.5)

де, – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їхні еквіваленти і поточні фінансові інвестиції,

– поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника повинне бути не менше, ніж 0,2.

1.2. Коефіцієнт поточної ліквідності (), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:

, (1.6)

де, – ліквідні активи, які складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості та отриманих векселів.

Оптимальне теоретичне значення показника – не менш, ніж 0,5.

1.3. Коефіцієнт загальної ліквідності (), який характеризує те, на скільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

, (1.7)

де, – оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 2.

2. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

2.1. Коефіцієнт маневреності власних коштів (), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

, (1.8)

де, – власний капітал підприємства;

– необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 0,5.

2.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (), що характеризує ступінь фінансового ризику:

, (1.9)

де, – залучені кошти підприємства (довгострокові і поточні зобов’язання).

Оптимальне теоретичне значення показника – не менш, ніж 0,2.

2.3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів ():

(1.10)

Оптимальне теоретичне значення показника – не більше 1.

2.4. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами ():

(1.11)

Оптимальне теоретичне значення показника не менше 0,2.

3. При аналізі ділової активності підприємства розраховані значення показників аналізуються в динаміці (зменшення або збільшення).

3.1. Коефіцієнт оборотності активів ():

, (1.12)

де, – чистий дохід;

– активи.

3.2. Коефіцієнт оборотності власного капіталу ():

(1.13)

3.3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ():

, (1.14)

де, – дебіторська заборгованість.

1.4. Коефіцієнт оборотності поточної заборгованості ():

(1.15)

4. Рентабельність позичальника визначається на підставі таких показників:

4.1. Рентабельність власного капіталу ():

, (1.16)

де, – чистий прибуток.

4.2. Рентабельність продажу ():

(1.17)

4.3. Рентабельність активів ():

(1.18)

Наведені показники рентабельності не мають встановлених нормативних значень. Як правило, критерії їх оцінки підприємство встановлює самостійно залежно від власних вимог або з урахуванням середньогалузевого значення. Позитивною тенденцією є зростання показників рентабельності у динаміці.

5. Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:5.1. Співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника () (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб’єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, – з урахуванням зміни валютного курсу: , (1.19) де, – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів); – сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу); – кількість місяців дії кредитної угоди; – щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо); – податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу). Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 1,5. Для суб’єктів господарської діяльності з сезонним характером виробництва середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Необхідним і важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника є аналіз якісних (суб’єктивних) показників його діяльності:

аналіз кредитної історії позичальника надає інформацію щодо характеру взаємовідносин клієнта з банком; дозволяє проаналізувати досвід клієнта щодо отримання кредитів у минулому та зробити висновок щодо своєчасності погашення заборгованості та відсотків за кредитами, якщо такі мали місце;

наявність заборгованості за кредитами в інших банках підвищує ризик кредитної угоди з позичальником;

період функціонування підприємства: практика показує, що найбільш критичними вважаються перші 3 – 5 років активної діяльності. Чим тривалішим є період функціонування заборгованості, тим більша вірогідність погашення кредиту;

залежність позичальника від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості впливає на його можливість генерувати сталі грошові потоки, які будуть спрямовані на погашення заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками;

ділові якості і репутація керівництва (рейтинг у ділових колах, дотримання ділової етики, виконання договірної і платіжної дисципліни та ін.);

наявність і якісні характеристики забезпечення за кредитом (застава, страховий поліс, гарантія, порука та ін.);

інша інформація (наявність державних замовлень та державної підтримки підприємства, ефективність управління, ринкова позиція та ін.).

На підставі аналізу якісних показників діяльності клієнта визначається ступінь довіри до позичальника з боку банку.

Комплексна рейтингова оцінка фінансового стану позичальника визначається шляхом присвоєння отриманим значенням розрахованих показників та якіснимхарактеристикам відповідної кількості балів залежно від встановленої банком градації. Далі бали підсумовуються і, відповідно до отриманого значення комплексної рейтингової оцінки, позичальнику привласнюється відповідна категорія надійності.

У разі визначення кредитоспроможності позичальника - фізичної особи Національний банк рекомендує ураховувати як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (за наявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюро кредитних історій).

До якісних характеристик позичальника – фізичної особи зокрема належать:

1) загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

2) соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

3) вік клієнта;

4) кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати процентів/комісій за ними), у тому числі отримана від бюро кредитних історій.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи зокрема належать:

1) сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання);

2) накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

3) коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та процентами/комісіями за ним);

4) забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Банки для розрахунку основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи враховує доходи, факт отримування яких протягом дії кредитного договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи).

Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:

1) менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов'язань тощо);

2) фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом;

3) ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

4) прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).

За результатами оцінки кредитоспроможності позичальник може бути віднесений до одного з п’яти класів – А, Б, В, Г, Д:

Клас «А» – фінансова діяльність юридичної особи добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених банком значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Клас «Б» – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Клас «В» – фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені; забезпечення за кредитом має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. Клас «Г» – фінансова діяльність позичальника незадовільна (економічні показники не відповідають установленим банком значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Клас «Д» – фінансова діяльність позичальника незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим банком значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов’язань позичальником дуже низька. До цього класу належать позичальники, визнані банкрутами в установленому чинним законодавством порядку або щодо яких порушено справу про банкрутство.

Після отримання результатів оцінки кредитоспроможності позичальника робітник кредитного відділу відповідно до принципів кредитної політики приймає рішення про видачу кредиту та підписання кредитної угоди або відмовляє у видачі кредиту і повертає кредитну заявку та документи, що до неї додаються, клієнту.

За умови позитивного рішення про надання кредиту за результатами оцінки кредитоспроможності позичальника робітник кредитного відділу приступає до підготовки проекту кредитного договору або структурування кредиту – третій етап кредитного процесу.

Основною метою структурування є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розробка заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної кредитної операції.

У процесі структурування кредиту визначаються його параметри (рис. 5.2.2).

При визначенні суми кредиту необхідно враховувати, що недостатні обсяги кредитування призводять до недоодержання позичальником очікуваних прибутків (або навіть збитків) і зменшення грошових потоків. Завищення суми кредиту призведе до неконтрольованого банком використання надлишково отриманих коштів. Виходячи з цього, кредитний ризик банку буде зведено до мінімуму, якщо сума кредиту буде максимально відповідати потребі у фінансуванні проекту, на реалізацію якого береться кредит.

Рис. 5.2.2. Параметри кредиту

При визначенні строку кредитування необхідно враховувати циклічність виробництва, його сезонність, тривалість виробничого циклу та об’єктивну потребу в коштах кожного етапу реалізації проекту, що кредитується. У випадку необґрунтованого скорочення терміну кредитування у підприємства може виявитися нестача коштів для погашення заборгованості за кредитом. Надмірне подовження терміну кредитування може призвести до нецільового використання коштів підприємством після реальної окупності проекту.

Правильне визначення виду та суми забезпечення дозволяє знизити збитки банку у випадку непогашення заборгованості за кредитом та суми нарахованих відсотків. Тобто з метою мінімізації кредитного ризику банк має приймати гарантії, поручительства, страхові поліси, векселі тільки фінансово стійких гарантів та емітентів (наприклад, гарантії банків з рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас»). Приймаючи в якості забезпечення предмети застави, банк має визначити не тільки її ліквідність і вартість, а й суму витрат, яку понесе у зв’язку з її утриманням та контролем за її станом. Крім того, банку необхідно враховувати суму витрат, пов’язану з реалізацією застави у випадку неповернення заборгованості за кредитом. Також банки повинні враховувати те, що деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості швидкої реалізації, наприклад, унікальне обладнання, великі споруди або об’єкти незавершеного будівництва.

Значна уваги при структуруванні надається визначенню відсоткової ставки або ціни кредиту. Значний вплив на рівень відсоткової ставки мають попит та пропозиція на кредитному ринку. В умовах підвищеного попиту на кредити та низького рівня конкуренції в банківському секторі кредитор має змогу встановлювати підвищену відсоткову ставку з метою забезпечення більш високого рівня прибутку. У випадку загострення конкурентної боротьби банки змушені підтримувати кредитні ставки на прийнятному для клієнтів рівні. Крім того, банки повинні враховувати, що доходи за кредитною операцією мають покривати витрати, пов’язані з залученням кредитних ресурсів, та адміністративні витрати, а також забезпечувати банку певний рівень прибутковості. Важливою категорією при визначенні відсоткової ставки є ризик кредитної операції – чим нижче ризик, пов’язаний з конкретним позичальником, тим нижче для нього буде рівень відсотка за кредит за інших рівних умов, але в цьому випадку будуть нижче доходи банку.

Порядок видачі кредиту передбачає умови, відповідно до яких кредит може видаватися разовою сумою після укладення кредитної угоди, у формі оплати платіжних документів або у вигляді траншів відповідно до встановленого графіку.

Графік погашення кредиту має враховувати можливості позичальника й особливості проекту, що кредитується. Так, кредит може погашатися одночасно з закінченням періоду кредитування або рівними внесками відповідно до розробленого графіка. Останній варіант є менш ризиковим для банку, оскільки дозволяє вжити необхідні заходи в разі непогашення позичальником заборгованості за певний період.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту банк приступає до переговорів з клієнтом щодо укладення кредитного договору. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містя­ться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої креди­т-ної угоди складається проект кредитного договору, який передається на розгляд кредитному комітету (комісії).

Кредитний комітет – відповідний орган банку, що приймає рішення про видачу або відмову у видачі кредиту.

Рішення про видачу кредиту приймається колегіально за результатами розгляду та обговорення матеріалів кредитної справи позичальника. У випадку позитивного рішення кредитного комітету відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і позичальником.

Якщо кредит видається під заставу майна, то одночасно з підписанням кредитного договору має бути підписаний і договір застави. Якщо заставою служить нерухомість або транспортні засоби, то, згідно Закону України «Про заставу» договір застави має бути завірений нотаріально.

У разі кредитування під заставу товарів у обороті у договорі застави має бути передбачена:

можливість реалізації предмета застави з одночасним погашенням кредиту на цю суму;

можливість реалізації товарів у обороті з одночасним поповненням предмета застави.

Документи з видачі кредиту мають зберігатися в кредитній справі позичальника. Документи кредитної справи групуються таким чином:

документи щодо оформлення кредиту (кредитний договір, договір застави, боргові зобов’язання позичальника, гарантійні листи та ін.);

копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти та комерційна документація позичальника (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки і збитки, бізнес-плани, копії контрактів та ін.);

інші документи (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, результати аудиторських перевірок та ін.).

Після видачі кредиту банк приступає до здійснення кредитного моніторингу і до контролю за якістю кредитного портфеля (4 етап кредитного процесу).

Моніторинг кредитних операцій полягає в постійному контролі за станом виданого кредиту. Такий контроль допомагає вчасно виявити проблеми з погашенням заборгованості за кредитом та вжити відповідні заходи. Крім того, моніторинг кредитних операцій дозволяє перевірити відповідність дій робітників кредитного відділу основним вимогам кредит-ної політики банку.

Головна вимога до процедури кредитного моніторингу – це постійний контроль та оцінка рівня кредитного ризику. До основних напрямів кредитного моніторингу, можна віднести:

цільове використання кредиту;

зміни фінансового стану позичальника;

зміни ринкової вартості і ліквідності застави;

виконання графіку погашення заборгованості за кредитом та нарахованих відсотків тощо.

Метою перевірки цільового використання кредиту є підтвердження напрямів руху кредитних коштів із кредитного рахунку. Підтвердженням цільового використання кредиту можуть бути фінансові документи (платіжні доручення, акредитиви, рахунки-фактури, митні декларації тощо), укладені договори з господарської діяльності, бізнес-плани, техніко-економічні обґрунтування та ін. Ці документи обов’язково додаються до кредитної справи і зберігаються до закінчення дії кредитного договору. У разі встановлення факту нецільового використання кредиту банк може підвищити процентну ставку за кредитом у розмірах, передбачених кредитним договором або призупинити подальше перерахування кредитних коштів у випадку кредитування за кредитною лінією. Як крайній захід, сума кредиту може бути стягнена з позичальника достроково.

Банк має постійно відстежувати зміни у фінансовому стані позичальника з метою виявлення можливих ускладнень з погашенням заборгованості за кредитом та вчасно застосувати відповідні заходи для захисту економічних інтересів.

Контроль за станом предмета застави як невід’ємна складова кредитного моніторингу передбачає:

своєчасне отримання достовірної інформації про стан і вартість предмета застави;

контроль за виконанням умов договору з боку заставодавця;

відстеження ринкової кон’юнктури з метою оцінки ліквідності заставленого майна.

Якщо предмет застави залишено у розпорядженні заставодавця, то в договорі застави має бути зазначені характер і періодичність відомостей, які заставодавець надає банку. На підставі цих відомостей банк матиме змогу перевіряти стан предмета застави та порівнювати ринкову вартість застави з сумою кредиту.

Для моніторингу своєчасності погашення позичальником заборгованості за кредитом і нарахованих відсотків робітники кредитного відділу складають відповідний графік погашення кредиту за сумами платежів та за строками. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

5.3. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті. Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Банки з метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики мають здійснювати класифікацію кредитного портфелю – оцінку рівня ризику за кожною кредитною операцією за такими параметрами:

фінансовий стан позичальника;

стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків/комісій;

Дата добавления: 2013-12-14