Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства: склад та класифікація. Змішані- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою

Література

Змішані- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

4. Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. ЇЇ перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю ) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має бути не менше суми, еквівалентної 1 мінімальній заробітній платі, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 50 % вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а коли цих сум недостатньо — додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства бувають двох видів: публічне, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; приватне, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

5. Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

6. Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірнє підприємство (компанія) - юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

7. З - поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні)підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Розрізняють такі об‘єднання підприємств:

• асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• виробничі об‘єднання -єдиний виробничо - господарський комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін.;

• науково - виробничі об‘єднання (НВО) - об‘єднання різних господарських одиниць, але основною є сильна, науково - дослідна, проектно - конструкторська або технологічна організація;

• об‘єднання - за галузями, територіальними та іншими принципами. Усі об‘єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізити.

• трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

• холдінги- інтегроване об'єднання, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання.

• фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Порівняльна характеристика організаційно – правових форм бізнесу показана в табл.2.3.

4. Виробнича і загальна структури підприємства.

Структура підприємства - внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.

Виробнича структура - характеризує склад підрозділів, в яких виконується виробничий процес.

Загальна структура - характеризує сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють: технологічну; предметну; змішану.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють: підприємства з комплексною таспеціалізованою структурами виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою - лише частину.

Менеджмент - це функція, вид діяльності, пов'язаний з керівницт­вом людьми в різних організаціях. Проте менеджмент підприємств (фірм) відрізняється від решти видів управління тим, що їх метою, а отже, і завданням управління, є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами, задоволення потреб людей і суспільства в умовах ринку.

На підприємстві розрізняють такі структури управління:

а) горизонтальна - це зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи;

б) вертикальна - являє собою ієрархічну підпорядкованість між керівниками різних рівнів управління.

Практика функціонування підпри­ємств бізнесу зафіксувала такі типи організаційних структур ме­неджменту:

· лінійна - включає два організаційних елементи - виробництво та реалізацію продукції. Цю структуру використовують невеликі фірми з однорідною і нескладною технологією. Система проста. ЇЇ легко зро­зуміти і застосувати, підпорядкування здійснюється ієрархічно: зверху - вниз;

· лінійно-штабна - формується створенням спеціалізованих служб (штабів) при кожному лінійному керівництві. Призначення цих служб - вивчення відповідних проблем з метою надання допомоги керів­никові для прийняття рішень. Недолік - зростає кількість зв'язків, збільшуються управлінські витрати, знижується оперативність уп­равління;.

· функціональна - спроба пристосувати традиційні структури до умов швидкого зростання обсягів і складності промислового вироб­ництва. Відповідальність за процеси виробництва покладається на функціональних менеджерів, підпорядкованих головній штаб-квартирі фірми;

· дивізійна - будується не за функціональною ознакою, а за продук­тами, ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої під­розділи виробництва, збуту, планування;

· матрична - використовується фірмами, продукція яких має від­носно короткий «життєвий цикл» і часто змінюється, а також фірмами, що провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура. При розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконан­ня робіт співробітники повертаються до своїх підрозділів;

· орієнтована на пошук нового - основним принципом є поточне ви­робництво та збут освоєних прибуткових продуктів, які об'єднуються у групу поточного виробництва, а розробка нових продуктів та техно­логій - у пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво, новий продукт випробовується на ринку. Після позитив­ного ефекту проект передається до групи поточного виробництва;

· множинна -застосовується у великих компаніях, що включають безліч підприємств з різною структурою управління.

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003. - № 436 – IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 18, № 19 – 20, № 21 -22. (зі змін. і доп.)

2. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. № 514 - VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 50 – 51. (зі змін. і доп.)

3. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09. 1991 р. № 1576 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. (зі змін. і доп.)

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р., №2344 – XII // Відомості Верховної Ради України, 1992. - № 31. (зі змін. і доп.)

5. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р., №2163 - XII// Відомості Верховної Ради України, 1992. - № 24. (зі змін. і доп.)

6. Кодекс законів про працю від 10.12.1991 р. № 322- VІІІ, зі змінами і доповненнями.

7. Положення (стандарти бухгалтерського обліку).

8. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 12 – 23.

9. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2005. – С. 26-55.

10. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3 – тє вид., випр. і доп. - К.: Знання – Прес, 2006.

11. Винагородська А.М. Основи підприємництва. Навч. посіб. – 2 – ге вид. - випр. і доп. – К.: Кондор. – 2005. – 544 с.

12. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 10-45.

13. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – С. 7-33.

14. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємства: Підруч. – К.: Знання, 2010. – С. 13-83.

15. Кучеренко В.Р., Доброва Н.В., Квач Я.П., Осіпова М.М.Основи бізнесу. Практичний курс (збірник вправ, задач, тестів та ситуат. завдань): Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. – 176 с.

16. Основи бізнесу: навч. посіб. / Я.С. Ларіна, С.В. Мочерний, В.М. Фомішина, С.І. Чоботар. – К.: ВЦ «Академія, 2009.- 384 с.

17. Основи підприємництва. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ Депутат В.І., Кожем‘яченко О.О., Овчаренко Л.В. та ін. / за заг. ред. Круша П.В., Подвігіної В.І., Сердюка Б.М. – К.: КНТ, 2009. – 64 с.

18. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України. Посіб. - К.: Економічна освіта. – 2006. – 688 с.

ТЕМА 3. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ СУБ‘ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

План

1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства: склад та класифікація.

2. Первісна, відновна й залишкова вартість основних фондів.

3. Знос та форми відтворення основних фондів підприємства. Показники стану використання основних фондів підприємства.

4. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації.

5. Нематеріальні активи. Амортизація нематеріальних активів (сам. вивч.).

6. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства в сучасних умовах господарювання (сам. вивч.)

7. Оборотні виробничі фонди. Нормування оборотних коштів.

8. Норми витрат ресурсів і норми запасів. Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві.

Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне виробництво з метою одержання зиску. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини грошових коштів в економічній теорії називають постійним і змінним капіталом.

В свою чергу постійний капітал розподіляється на основний і оборотний капітал.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – це частина постійного капіталу, що витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.

Для здійснення виробничої діяльності, підприємство повинно мати у своєму розпорядженні засоби виробництва.

Засоби виробництва - це сукупність матеріальних елементів, необхідних для виготовлення продукції, що поділяються на: предмети праці та засоби праці.

Предмети праці:

1) беруть участь у виробничому процесі однократно, змінюють свою форму, утворять готову продукцію;

2) свою вартість на вартість готової продукції переносять відразу;

3) відновлюються після кожного виробничого циклу.

Засоби праці:

1) беруть участь у виробничому процесі багаторазово;

2) свою вартість на вартість готової продукції переносять вроздріб у міру зносу;

3) відновлюються через ряд виробничих циклів.

Грошова оцінка засобів виробництва представляє собою виробничі фонди підприємства, що поділяються на:

1) основні фонди;

2) оборотні фонди.

Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий період часу (понад рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово у міру їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка постійно споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї новоствореної продукції.

Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Основні виробничі фонди характеризуються складом і структурою.

Склад - сукупність груп ОФ.

Структура - співвідношення вартості окремих груп фондів до їхньої загальної вартості.

За участю у виробничому процесі ОФ діляться на активні і пасивні.

Структура основних виробничих фондів залежить від характеру продукції і типу виробництва.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру основних фондів.

Відповідно до чинного в Україні податкового законодавства основні фонди до 1. 01. 2011 р. поділялися на чотири групи:

До першої групи належали будівлі, споруди, передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування).

Друга група включала автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побудові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання та устаткування, приладдя до них.

До третьої групи відносили усі інші основні фонди, що не ввійшли до першої, другої та четвертої груп.

До четвертої групи основних фондів відносили електронно-обчислювальні машини, інші машини, призначені для обробки інформації, їх програмне забезпечення, засоби зчитування і друку, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). На даний момент часу виділяють 16 груп основних фондів.

Дата добавления: 2013-12-14