Прес-реліз

Прес-реліз — це коротке повідомлення для преси про певну важливу подію.

Існують різні підстави для написання прес-релізів. Головною з них є усвідомлення необхідності ознайомити

якомога ширшу аудиторію з подією (подіями), що пов'язані з діяльністю вашої установи, фірми, компанії. Подія може вважатися об'єктом новин, якщо:

• є цікавою, важливою для широкого кола людей;

• походить із джерела, що заслуговує на довіру;

• стосується подій, шо відбулися нещодавно чи відбу­дуться незабаром;

• пов'язана з певним відкриттям, із захистом інтересів
громадян.

Слід враховувати іі те. чи є важливими ці події для вас. Якщо ви хочете досягти успіху, треба пам'ятати:

1) не повідомляйте інформацію, що потенційно не здатна привернути увагу (зацікавити) громадськості;

2) визначте ЗМІ (національні або регіональні газети,щотижневики, дайджести новин, випуски новин на ра­діо й телебаченні, місцеві телеканали, рекламні оголо­шення), що позитивно відреагують на ваше повідом­лення;

3) запропонуйте можливий варіант назви публікації, а також додайте до прес-релізу фотокартку (читачі насам­перед звертають увагу на фото та заголовки, а вже потім знайомляться з текстом):

4) переконайтеся, що прес-реліз надіслано саме тому журналістові, який відповідає за подібні речі (оскільки важливо, аби ваше повідомлення не загубилося в папе­ровому морі або не пішло «блукати» редакційними сто­лами).

Прес-реліз має такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Адресат (може зазначатися або ні).

3. Формулювання мети.

4. Текст.

5. Дата розсилання.

6. Підпис (и).

7. Адреса й контактний телефон відправника (у разі потреби журналісти зможуть зателефонувати для з'ясу­вання більш детальної інформації).

Стаття - це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мисленнєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок. Отже, стаття — це візуальне вираження результатів мисленнєвої діяльності.

Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосе­редьтесь на з'ясуванні таких питань:

1. Головна тема статті.

2. На кого розрахована стаття (хто буде користувачем вашого повідомлення).

2. Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті

Процес написання статті складається з таких етапів:

1. Попередній збір інформації — нотатки, опрацювання літератури, контакти з компетентними в цій сфері особа­ ми, підбір ілюстрацій.

2. Формування тексту статті — поділ зібраного ма­теріалу на групи відповідно до визначеної тематики.

3. Визначення структури статті — заголовків, підза­головків, кількості частин, глав тощо. З'ясування питан­ня, в яких структурних частинах тексту буде розкривати­ся головний зміст.

4. Написання статті.

Слово - одна з головних функціонально-структурних одиниць мови, яка служить для найменування предме­тів, дій, процесів, властивостей: наказ, договір, вислів, скасовувати, постачати, зіставляти, малозабезпечений.

Багатство мови визначається багатством її словнико­вого складу. У сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів, і це свідчить про те, що наша мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу.

Лексичний склад української мови репрезентується у писемному та усному мовленні людей. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбуваються певний відбір і комбінування найточніших, найвлучніших саме для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб точно, недвозначно висловити

думку. Зумовлено це багатьма причинами: недостатнім володінням рідною мовою, впливом російської мови, не­знанням синонімічного багатства мови, яке є «одним із невичерпних джерел урізноманітнення висловів. Куль­турним надбанням народу, його інтелектуальною зброєю.

Синоніми — це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень: обов'язково — неодмінно — конче — доконче — неминуче; властивий — притаманний; проживати — мешкати.

Володіти синонімічним багатством мови — значить уміти:

• уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного,
слова;

• уникнути повторення того самого слова;

• знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

• відшукати найвлучніше слово:

• якнайточніше висловити свою думку.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають одно­значності, через це точності слів надається неабияке зна­чення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових сто­сунків важливо, щоб усі однаково сприймати й витлума­чували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.

Щоб збагатити активний запас слів, радимо частіше звертатися до тлумачних, перекладних словників, а те­пер пропонуємо невеличкий словничок синонімів, яким можна скористатися під час складання документів.

Анотація - це стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєвішому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.

У кінці анотації обов'язково зазначають користувачів, яким рекомендовано роботу.

Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.

Рецензія - це критичний відгук на художній, науко­вий або інший твір, що містить зауваження, пропозиції тощо. Мета рецензії — рекомендація твору до друку, за­хисту.

Реквізити рецензії є такими:

1. Назва документа.

2. Заголовок, то містить:

• назву рецензованої рооотп:

• прізвище та ініціали її автора:

• видавництво та рік публікації:

• кількість сторінок.

3. Текст, шо складається з двох частин:

• стислий виклад змісту роботи:

• зауваження, пропозиції, висновки автора рецензії.

4. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

5. Дата.

У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Відгук — це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту.

Реквізити відгуку такі:

1. Назва документа.

2.Заголовок, шо містить:

•назву роботи:

•прізвище, ім'я та по батькові її автора;

•рік написання;

•кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

• вступ;

•стислий виклад змісту роботи;

•критичні зауваження;

•висновок з пропозиціями.

4.Підпис, що завіряється печаткою.

5.Дата.

Висновок — це документ, що містить остаточну думку, логічний підсумок комісії, уповноваженої особи або ус­танови, зроблений на основі розгляду, аналізу певних фактів.

Висновок передається до вищих органів для розгляду й затвердження.

Реквізити висновку такі:

1. Гриф затвердження.

2. Назва документа.

3. Заголовок, що містить:

• назву установи, комісії, що складає висновок:

• питання, що до якого готується висновок.

4. Текст, що складається з двох частин:

• у першій подається стислий виклад суті питання,
аналіз основних положень;

• у другій — конкретні зауваження та пропозиції.

5. Додатки (якщо є).

6. Підписи уповноважених осіб із зазначенням посад та розшифруванням,

7.Печатка.

Реферат - письмовий виклад наукової статті, монографії, результатів наукового дослідження, змісту книги.

Цей термін має й інше значення: доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літератури та інших джерел. Реферат обов'язково містить:

1. Назву.

2. Тему.

3. Текст.

4. Висновки.

Якщо це - реферат результатів наукового досліджен­ня (реферат кандидатської чи докторської дисертації), то текст його складатиметься з окремих розділів:

• актуальність дослідження;

• об'єкт дослідження;

• предмет дослідження, мета;

• методологічна та теоретична основа;

• методи дослідження, наукова новизна;

• значущість;

• практична цінність;

• особистий внесок здобувача;

• положення, що виносяться на захист;

• апробація результатів дослідження;

• структура та обсяг дисертації;

• основний зміст роботи;

• висновки;

• публікації автора.

Реферат повинен мати титульну сторінку.

Титульна сторінка - це перша сторінка реферату (кни­ги, наукової роботи), що слугує для початкового ознайомлення з працею. Реквізити титульної сторінки рефе­рату є такими:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Тема реферату.

5. Прізвище, ім'я, по батькові особи, яка написала ре­ферат.

6. Назва факультету і номер групи, в якій навчається автор.

7. Прізвище, ім'я, по батькові, посада, науковий сту­пінь керівника роботи.

8. Місце й рік написання.

Тези — це стисло сформульовані основні положення прочитаного чи почутого, тобто, статті, лекції, доповіді. Вони розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

- відбір автором цитат із першоджерела;

- формулювання основних положень статті чи розді­лу книги власними словами.

Для тез потрібно вибирати основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Складаючи тези, треба обов'язково вказати:

- прізвище, ім'я, по батькові автора статті, книги;

- заголовок;

- місце написання і рік видання.

• Пароніми — це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів — слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного,— для паронімів така взаємозамінність неможлива. Під час вивчення паронімів основну увагу слід приділя­ти саме їх змістовній відмінності.

Адреса — це точна вказівка місця проживання чи пе­ребування кого-небудь або місцеперебування чого-не­будь, складена за певною формою.

Правила, встановлені Міністерством зв'язку, забезпе­чують якнайшвидше пересилання, зберігання і достав­ляння поштових відправлень. Основні з цих правил по­винен знати кожний громадянин.

На всіх адресах пишеться:

1. Прізвище, ім'я та по батькові адресата або назва ор­ганізації (у давальному відмінку).

2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.

3. Назва населеного пункту, міста.

4. Назва району.

5. Назва області.

6. Поштовий індекс, присвоєний кожному відділен­ню зв'язку. Цей індекс призначений для машинного сор­тування кореспонденції.

Над адресою зазначається вид і спосіб пересилання:

• рекомендована бандероль:

• з повідомленням про вручення;

• з поставленням додому:

• цінний на... грн.;

• вручити особисто;

• до запитання.

Телеграма — це вид кореспонденції з гранично стислим текстом, викликаний необхідністю негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить лише словесну інформацію.

Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів.

Телефонограма — це термінове повідомлення, що пе­редається адресатові телефоном (текст диктується і запи­сується). Це — найпростіша й найшвидша форма передання службових документів.

Зазвичай телефонограми оформлює і передає секретар-референт або інший працівник підприємства за до­рученням керівництва. Оформлюють її на загальному чи трафаретному бланку або на чистих аркушах паперу.

Телефонограма має такі реквізити:

1. Назву організації.

2. Назву виду документа.

3. Дату (датою телефонограми є дата її передавання).

4. Реєстраційний індекс документа.

5. Адресат.

6. Текст документа.

7. Підпис.

8. Прізвище та номер телефону особи, яка передала
документ, а також прізвище і номер телефону особи, яка
прийняла документ.

Радіограма — це повідомлення, передане по радіо.

Факс — це узагальнена назва різноманітних за змістом документів, що надходять до установ, організацій, фірм за допомоги спеціального апарата (телефаксу) телефон­ними каналами зв'язку.

Факс — це ксерокопія документа, що передається до організації. Наразі цей зв'язок використовують як засіб листування між агенціями, фірмами та установами.

Реквізити факсу такі:

1. Назва документа.

2. Дата.

3. Назва адресанта, установи, яка передає факс.

4. Прізвище, посада особи, що підписала документ.

5. Назва адресата, організації та службової особи
одержувача факсу.

6. Тема.

7. Текст.

8. Кількість сторінок.

Текст факсу складається без скорочень.

Після закінчення передавання факсу адресант має одержати підтвердження (CONFIRMATION REPORT) про те. що адресат отримав інформацію.

Реквізити підтвердження такі:

1. Назва (код) фірми-одержувача.

2. Номер телефаксу.

3. Дата.

4. Кількість одержаних сторінок (р).

5. Результат (RESULTS) - уразі одержання факсу пов­ністю й без помилок проставляється «Оk»; якщо були помилки, то вказуються сторінки, на яких сталися перебої.

Поширені й непоширені прикладки відокремлюють­ся комами, якщо:

1) стоять після пояснюваного іменника: Ходить вечір, мрійний мій веселик, по Дніпровій сивій ковилі (Мал.); Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарненький був (Тесл.);

2) стосуються особового займенника (незалежно від місця в реченні): Заслужений митець, він з радістю пере­дає багатий досвід молоді (3 газети);

3) стоять перед пояснюваним іменником і мають об­ставинний відтінок: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народ­них (Гонч.);

4) приєднуються за допомоги сполучника як і мають обставинний відтінок причини: У горах Брянський, як ко­ мандир, зустрівся з новими труднощами (Гонч.).

Примітка. Прикладка зі сполучником як не відокремлюєть­ся комами, коли означає «в ролі кого чи чого виступає предмет»: Про хист Довженка як письменника, як майстра слова говорили на повен голос тільки в роки Другої світової війни (Рил.).

5) приєднуються за допомоги слів родом, на ім'я, наймення, так званий: Полтавець родом, Симоненко закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, у Шевченковім краю (Гонч.); Козак Бобренко, на ім'я Григорій, єдиний син достойної вдови (Кост.);

6) приєднуються до пояснюваних членів речення сло­вами або, тобто, особливо, як-от: Вікова психологія, тоб­ то галузь психології, містить дитячу психологію, психоло­гію розвитку дорослої людини й геронтопсихологію.

Примітка. Якщо прикладка має уточнювальне значення, потрібно підкреслити її самостійність, або ж коли поширена прикладка має вже в своєму складі розділові знаки, вона відок­ремлюється за допомоги тире: 3 усіх два слова — «Мати» й «Віт­чизна» — існують звіку тільки в однині (Ол.); Тільки стрічалися нам земляки наші — білі берези, явори й темні дуби... (Укр.).

Довідка — це документ інформаційного характеру, що під­тверджує факти з життя й діяльності окремих громадян і різ­ні обставини діяльності установ, організацій, підприємств.

Довідки можуть бути особисті й службові.

Особисті довідки підтверджують той чи інший юри­дичний факт конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких від руки за­повнюються тільки індивідуальні реквізити (кому; про що, для подання куди).

Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою вищої організації чи службової особи, і во­ни повинні об'єктивно відображати стан справ конкрет­ного структурного підрозділу чи всієї установи. Укладан­ня таких довідок потребує ретельного відбору та перевір­ки відомостей, ґрунтовного їх аналізу.

Службові довідки поділяються на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні довідки укладаються для подання до іншої, зазвичай вищої, установи і підписуються керівником ор­ганізації та завіряються печаткою.

Внутрішні довідки укладаються для подання керівниц­тву організації або на розгляд колегіального органу й під­писуються тільки укладачем та не завіряються печаткою.

Довідка містить такі обов'язкові реквізити:

1. Назву організації, що видає довідку.

2. Дату видачі й номер довідки.

3. Прізвище, ім'я та по батькові особи, якій видається
довідка.

4. Текст довідки.

5. Призначення довідки (куди подається).

6. Підписи службових осіб, печатку, без якої довідка
не має юридичної сили.

Відокремлені обставини можуть бути виражені оди­ничними дієприслівниками, дієприслівниковими зворо­тами, а також іменниками з прийменниками. Вони бува­ють поширеними й непоширеними.

Дата добавления: 2013-12-14