Заходи забезпечення безпеки населення

План

Питання для самоконтролю

План

Питання для самоконтролю

План

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення понять: „безпека життєдіяльності”, „життя”, „людина”, „життєдіяльність”.

2. Що таке безпека? Які існують види безпеки?

3. Що таке небезпека? Назвіть види небезпеки.

4. Поясніть поняття «таксономія», «ідентифікація» та «квантифікація небезпек».

5. Що таке ризик?

6. Визначте основні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності.

7. Назвіть основні фактори безпеки.

8. У чому полягає сутність системного підходу в безпеці життєдіяльності?

9. З яких елементів складається система „людина – життєве середовище”? Визначте рівні цієї системи.

10. Визначте та схарактеризуйте основні компоненти життєвого середовища.

11. Як трактують поняття „культура”?

12. Чому культура безпеки є елементом загальної культури та реалізує захисну функцію людства?

13. Які об’єкти господарської діяльності є потенційно небезпечними? Які існують підходи до визначення класу їх небезпечності?

14. Що таке шкідливі та небезпечні фактори?

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема 2. Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей та розвитку надзвичайних ситуацій (НС)

. МЕТА: формувати знання щодо понять „небезпека” та «ризик», визначити класифікацію небезпек, сутність концепції допустимого ризику. Розглянути сутністьризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей та розвитку надзвичайних ситуацій; методи визначення ризику та підходи до управління ризиком.

1. Загальний аналіз ризику, його види. Концепція допустимого ризику.

2. Кількісний аналіз та оцінка ризику. Методичні підходи до визначення ризику.

3. Управління ризиком.

Основні поняття

- Небезпека - Ризик

- Потенційна небезпека - Реальна небезпека

- Квантифікація небезпек - Таксономія небезпек

- Ідентифікація небезпек - Номенклатура небезпек

- Управління ризиком - Класифікація небезпек

- Концепція допустимого ризику

Зміст лекції

1. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РИЗИКУ, ЙОГО ВИДИ. КОНЦЕПЦІЯ ДОПУСТИМОГО РИЗИКУ.

У вересні 1990 р. у м. Кьольн відбувся Перший Всесвiтнiй конгрес з безпеки життєдіяльності, як навчальної дисципліні. Він проходив під девізом «Життя у безпеці». Спецiалiсти із різних країн у своїх докладах використовували поняття «ризик».

РИЗИК – це частота реалізації небезпек, тобто кiлькiсна оцінка небезпек. Він визначається ймовірністю прояву небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки. Звичайно це безрозмірна величина, що лежить у межах від 0 до 1.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності, і неправомірний ризик.

Розрізняють індивідуальний та соціальний ризик.

За ступенем припустимості ризик буває:

- знехтуваний;

- прийнятним (який суспільство може прийняти, враховуючи технiко-економiчнi та соцiальнi можливості на даному етап i свого розвитку; це нормований ризик у світовій практиці (10^-6).);

- гранично допустимий;

- надмірний.

Таблиця 6.

Малий ризик	Середній ризик	Високий ризик
10-10	10-9	10-8	10-7	10-6	10-5	10-4	10-³	10-²

КОНЦЕПЦІЯ (ПРИЙНЯТОГО) ДОПУСТИМОГО РИЗИКУ

На практиці досягти нульового ризику, тобто абсолютної безпеки неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятого (допустимого) ризику полягає у прагненні створити такий малий ризик, який сприймає суспільство в даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки і техніки.

2. КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РИЗИКУ. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РИЗИКУ

Методи визначення ризику:

Ø інженерний;

Ø модельний;

Ø експертний;

Ø соціологічний.

Ризик визначається ймовірністю прояву небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки.

R = n / N

Ризик (R) визначаться як відношення кiлькостi подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кiлькостi (N) за конкретний період часу.

Згідно з ДСТУ 2293-99 «ризик – це ймовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості». Чисельно ризик визначається як добуток ймовірності виникнення небезпеки на очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека:

R = PA ·D,

де PА – ймовірність виникнення небезпеки; D – очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека.

Питання ризику та його оцінки відіграють головну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності. Оцінка ризику дозволяє визначити дії, що мінімізують його. Такий підхід, який полягає у тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, називають ризик-орієнтованим підходом (РОП.)

Концептуально РОП складається з двох елементів:

- оцінки ризику (це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації);

- управління ризиком – аналіз ризикованої ситуації і розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Категорії небезпек встановлюють якісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов.

Таблиця 2

Категорії серйозності небезпек

Вид	Категорія	Опис нещасного випадку
Катастрофічна	I	Смерть або зруйнування системи
Критична	II	Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі
Гранична	III	Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі.
Незначна	IV	Менш значні, ніж у категорії III травми, захворювання, пошкодження у системі.

Рівні ймовірності небезпеки є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або неконтрольованої небезпеки.

Таблиця 3

Рівні ймовірності небезпеки

Вид	Рівень	Якісний опис частоти наслідків небезпеки
Часта	A	Ймовірна часта поява
Можлива	B	Буде спостерігатися кілька разів за життєвий цикл
Випадкова	C	Можливе одне спостереження цієї небезпеки за життєвий цикл системи.
Віддалена	D	Відмова малоймовірна, але можлива хоча б раз за життєвий цикл системи
Неймовірна	E	Настільки малоймовірна, що можна припустити, що така подія ніколи не відбудеться

Таблиця 4.

Матриця оцінки ризику

Очікувана частота небезпеки	Категорії серйозності небезпек
І Катастрофічна	ІІ Критична	ІІІ Гранична	IV Незначна
Часто (A)	1A	2A	3A	4A
Можливо (B)	1B	2B	3B	4B
Випадково (C)	1C	2C	3C	4C
Віддалено (D)	1D	2D	3D	4D
Неймовірно (E)	1E	2E	3E	4E

Таблиця 5.

Індекс ризику небезпеки

Класифікація ризику	Критерії ризику
1A, 1В, 1С, 2А, 2В, 3А	Неприпустимий (надмірний) ризик
1D, 2С, 2 D, 3В, 3С	Небажаний (граничнодопустимий)
1Е, 2Е, 3D, 3Е, 4А, 4В	Припустимий з перевіркою (прийнятний)
4С, 4D, 4Е	Припустимий без перевірки (знехтуваний)

Якісний аналіз небезпек

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з них:

Типи аналізу:

· попередній аналіз небезпек (ПАН),

· системний аналіз небезпек (САН),

· підсистемний аналіз небезпек (ПСАН),

· аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

· аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ),

· аналіз дерева помилок (АДП),

· аналіз ризику помилок (АРП),

· прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР),

· аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ),

· аналіз поетапного наближення (АПН),

· програмний аналіз небезпек (ПрАН),

· аналіз загальних причин поломки (АЗПП),

· причинно-наслідковий аналіз (ПНА),

· аналіз дерева подій (АДПд),

Ознайомимось з основами двох наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек(ПАН) і аналізом дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек – це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. Це перша спроба в процесі безпеки систем визначити й класифікувати небезпеки, які мають місце в системі.

Аналіз дерева помилок (АДП) застосовується при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки.

Рис. 1.4. Концепція дерева помилок

При побудові основного дерева помилок використовують спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма символів дає наочність і полегшує побудову дерева помилок.

3. УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ

Управління ризиком – аналіз ризикованої ситуації і розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Методи управління ризиком:

- технічні,

- організаційні,

- адміністративні,

- економічні: страхування, грошова компенсація ушкод­ження, платежі за ризик тощо.

Рекомендована література

1. Желібо Є.П., Заверуха Н М., Зацарний В В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є П. Желібо. 5-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.

2. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желiбо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2007. – 288 с.

3. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 526 с.

4. Лапiн В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник / В. М. Лапін.- 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 332 с.

1. Що таке небезпека, які причини їх виникнення? Умови виникнення небезпек.

2. Що таке ризик?

3. Які види ризику існують?

4. В чому полягає сутність концепції допустимого ризику?

5. Які існують потенційні джерела небезпеки трудової діяльності?

6. В чому полягає різниця між поняттями «шкідливі фактори», «небезпечні фактори», «уражаючи фактори»?

7. Назвіть основні методи визначення ризику.

8. Поясніть сутність методики визначення ризику.

9. У чому полягає сутність ризик орієнтованого підходу (РОП) у безпеці життєдіяльності?

10. У чому полягає сутність кількісного аналізу небезпек?

11. Що таке якісний аналіз небезпек?

12. Поясність поняття «аналіз дерева небезпек».

13. Як визначають категорії небезпек?

14. Що розуміють під поняттям «матриця небезпек»?

15. Поясніть, що розуміють під управлінням ризиком?

16. Назвіть методи управління ризиком.

ЛЕКЦІЯ № 3

Тема 3. Природні загрози та характер їхніх проявів і дій на людей, тварин, рослини, об’єкти економіки

МЕТА: формувати знання щодо основних видів, причин та характеру виникнення природних небезпек, їх номенклатури; основних методів прогнозування, передбачення, способів їх уникнення; розвивати уміння визначати та планувати основні заходи, спрямовані на попередження та мінімізацію негативних наслідків природних небезпек, застосовувати методи виявлення їхніх вражаючих факторів.

1. Закономірності виникнення природних небезпек та їх класифікація.

2. Небезпечні геологічні та метеорологічні процеси та явища, їхні вражаючі фактори, характер проявів та дії.

3. Небезпечні гідрологічні процеси і явища, їхні вражаючі фактори, характер проявів та наслідки.

Питання для самостійного вивчення:

1. Пожежі у природних екосистемах (ландшафтна, лісова, степова, торф’яна пожежа). Уражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки.

2. Біологічні небезпеки.

3. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб.

4. Регіональний комплекс природних загроз. Методи виявлення їхніх вражаючих факторів, номенклатура та одиниці виміру.

Основні поняття

- природна небезпека - геологічна небезпека

- гідрологічна небезпека - тектонічна небезпека

- метеорологічна небезпека

- номенклатура природних небезпек

Зміст лекції

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИНИКНЕННЯ ПРИРОДНИХ НЕБЕЗПЕК ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Незважаючи на глибокі відмінності, по суті всі природні небезпеки підпорядковуються деяким загальним закономірностям:

1. Кожного виду природних небезпек характерна певна просторова приуроченість.

2. Чим більша інтенсивність (потужність) небезпечного явища, тим рідше воно трапляється.

3. Кожному виду природних небезпек передують певні специфічні ознаки (передвісники).

4. За всієї непередбачуваності тієї чи іншої природної небезпеки, її прояв може бути передбачений.

5. У багатьох випадках можуть бути передбачені пасивні та активні захисні заходи від природних небезпек.

Між природними небезпеками існує взаємозв’язок. Одне явище може правити за причину, спускний механізм для наступних явищ.

За наявними оцінками, кількість природних явищ на Землі з плином часу не зростає або майже не зростає, але людські жертви та матеріальна шкода збільшуються. Щорічна імовірність загибелі мешканця планети Земля від природних небезпек орієнтовно дорівнює 10^-5, тобто на кожні сто тисяч мешканців гине одна людина.

Передумовою успішного захисту від міських небезпек є вивчення їх причин та механізмів. Знаючи суть процесів, можна їх передбачати.

Класифікація природних небезпек

За локалізацією природні небезпеки можуть бути з певною мірою умовності поділені на 4 групи:

1. Літосферні (геологічні) (зсуви): тектонічні – землетруси, вулкани;

2. Гідросфери (топологічні): (повені, цунамі, шторми);

3. Атмосферні (метеорологічні) (урагани, бурі, смерчі, град, дощ);

4. Космічні (астероїди, планети, випромінювання).

3. НЕБЕЗПЕЧНІ ГЕОЛОГІЧНІ ТА МЕТЕОРОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ЯВИЩА, ЇХНІ ВРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ, ХАРАКТЕР ПРОЯВІВ ТА ДІЇ

Землетруси. Планета Земля за формою є еліпсоїд із середнім радіусом 6371 км. Земля складається з кількох різних за складом та фізичними властивостями оболонок-геосфер. У центрі Землі міститься ядро, за ним іде мантія, потім земна кора, гідросфера та атмосфера. Верхня мантія разом із земною корою утворює літосферу. Температура у мантії вважається такою, що дорівнює 2000 – 2500 ⁰С, а тиск знаходиться у межах 1–130 ГП/м². Саме у мантії відбуваються тектонічні процеси, що викликають землетруси. Наука, що вивчає землетруси, називається сейсмологією.

Землетруси – це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, що виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі або верхній частині мантії й передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань.

Осередок землетрусу – це деякий об’єм у товщі Землі, у межах якого відбувається вивільнення енергії. Центр осередку – умовна точка, що зветься гіпоцентром.

Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається епіцентром.

Шкала Ріхтера – сейсмічна шкала магнітуд, заснована на оцінці енергії сейсмічних хвиль, що виникають під час землетрусів. Магнітуда самих сильних землетрусів за шкалою Ріхтера не перевищує 9.

Поки не вирішена проблема прогнозу, тобто визначення часу майбутнього землетрусу.

Проблема захисту від землетрусів стоїть дуже гостро. У ній необхідно розрізняти дві групи антисейсмічних заходів:

а) запобіжні, профілактичні заходи, здійснювані до можливого землетрусу;

б) заходи, здійснювані безпосередньо перед, під час та після землетрусу, тобто дії у надзвичайних ситуаціях.

Захист відстанню – найкращий засіб при вирішенні питань безпеки під час землетрусів. Але у районах, що зазнають землетрусів, здійснюється сейсмостійке, або антисейсмічне будівництво. Це значить, що при проектуванні та будівництві ураховуються можливі дії на будівлі та споруди сейсмічних сил. Сейсмостійкість споруд суттєво залежить від якості будівельних матеріалів та робіт.

Передвісники землетрусів. Іноді землетрусам передують грозові розряди у атмосфері, виділення метану із земної кори. Це так звані «передвісники» землетрусів. Коливання, що виникають під час землетрусів можуть бути причиною вторинних ефектів у вигляді зсувів та селевих потоків, цунамі, снігових лавин, повеней, розломів у скельних породах, пожеж, жолоблення земної поверхні.

Селі – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що мають характер грязекам’яних потоків. Причинами селів можуть бути землетруси, сильні снігопади, дощі, інтенсивне танення снігу.

Основна небезпека – велика кінематична енергія грязьових та водяних потоків, швидкість руху яких може досягати 15 км/год.

До профілактичних заходів проти селів відносяться: гідротехнічні споруди (для затримки селів, для спрямування селів тощо), спускання талої води, закріплювання рослинного шару на гірських схилах, насадження лісів, регулювання вирубки лісу та ін. У селенебезпечних створюються автоматичні системи повідомлення про селеву загрозу та розроблюються відповідні плани заходів.

Снігова лавина – це сніговий обвал, маса снігу, що падає чи сповзає із гірських схилів під впливом якої-небудь дії і захоплює на своєму шляху нові маси снігу. Однією із спонукальних причин лавини може бути землетрус. Снігові лавини поширені у гірських районах.

Протилавинні профілактичні заходи поділяються на 2 групи:

1. Пасивні способи;

2. Активні методи.

Виверження вулканів. Сукупність явищ, пов’язаних із рухом магми у земній корі та на її поверхні називається вулканізмом.

Магма (від грец. magma – густа мазь) – це розплавлена маса переважно силікатного складу, що утворюється у глибинних зонах Землі. Досягаючи земної поверхні, магма виливається у вигляді лави.

Вулкани поділяються на діючі, сплячі та згаслі. До сплячих відносяться вулкани, про виверження яких нема відомостей, але вони зберегли свою форму і під ними відбуваються локальні землетруси.

Згаслі – це різні вулкани без якої-небудь вулканічної активності.

Метеорологічні (атмосферні) небезпеки

Газове середовище навколо Землі, що обертається разом з нею, називається атмосферою.

Залежно від розподілу температури атмосферу поділяють на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу.

Нерівномірність нагрівання сприяє загальній циркуляції атмосфери, яка впливає на погоду та клімат Землі. Атмосферний тиск розподіляється нерівно­мірно, що призводить до руху повітря відносно Землі від високого тиску до низького. Цей рух називається вітром. Область зниженого тиску в атмосфері з мінімумом у центрі називається циклоном.

Циклон у поперечнику досягає кількох тисяч кілометрів. У Північній півкулі вітри у циклоні дмуть проти годинникової стрілки, а у Південній – за годинниковою. Погода під час циклону переважає хмарна, із сильними вітрами.

Антициклон – це область підвищеного тиску в атмосфері, з максимумом у центрі. Поперечник антициклону складає кілька тисяч кілометрів. Антициклон характеризується системою вітрів, що дмуть за годинниковою стрілкою у Північній півкулі, та проти – у Південній, малохмарною і сухою погодою та слабкими вітрами. В атмосфері мають місце наступні електричні явища: іонізація повітря, електричне поле атмосфери, електричні заряди хмар, струми та розряди.

У результаті природних процесів, які відбуваються в атмосфері, на Землі спостерігаються явища, які являють безпосередню небезпеку або утруднюють функціонування систем людини. До таких атмосферних небезпек відносяться тумани, ожеледиця, блискавки, урагани, бурі, смерчі, град, заметілі, торнадо, зливи тощо.

Грім – звук в атмосфері, що супроводжує розряд блискавки. Викликається коливаннями повітря під впливом миттєвого підвищення тиску на шляху блискавки.

Блискавка – це гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері, що проявляється звичайно яскравим спалахом світла та супроводжується громом.

Найчастіше блискавки виникають у купчасто-дощових хмарах. Блискавки поділяються на внутрішньохмарні, тобто ті, що проходять у самих грозових хмарах, і наземні, тобто ті, що б’ють у землю.

Найбільші руйнування викликають удари блискавок у наземні об’єкти за відсутності хороших струмопровідних шляхів між місцем удару та Землею. Дуже небезпечні прямі удари блискавкою у повітряні лінії із дерев’яними опорами, тому що при цьому можуть виникати розряди з проводів та апаратури (телефон, вимикачі) на землю та інші предмети. Це може призвести до пожеж і ураження людей електричним струмом. Прямі удари блискавки у високовольтні лінії можуть бути причиною коротких замикань. Небезпечне попадання блискавки у літаки. Під час удару блискавки у дерево можуть бути уражені люди, які перебувають поблизу нього.

Захист від блискавок – комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, цілості будівель і споруд, обладнання та матеріалів від розрядів блискавки.

Залежно від імовірності викликаної блискавкою пожежі або вибуху, виходячи із масштабів можливих руйнувань або збитку, нормами встановлені три категорії улаштування захисту від блискавок.

У будівлях та спорудах, віднесених до І категорії захисту від блискавки, довгий час зберігаються і систематично виникають вибухонебезпечні суміші газів, пари та пилу, переробляються або зберігаються вибухові речовини.

У будівлях та спорудах ІІ категорії захисту названі вибухонебезпечні суміші можуть виникнути тільки в момент виробничої аварії або несправності технологічного обладнання, вибухонебезпечні речовини зберігаються у надійній упаковці.

У будівлях та спорудах ІІІ категорії від прямого удару блискавки може виникнути пожежа, механічні руйнування та ураження людей. До цієї категорії відносяться виробничі приміщення, димові труби, водонапірні башти тощо.

Зоною захисту блискавковідводу називають частину простору прилеглу до блискавковідводу, усередині якого будівля або споруда захищена від прямих ударів блискавки із певним ступенем надійності.

Блискавковідводи складаються із приймачів блискавки, що приймають на себе розряд блискавки, заземлювальних пристроїв, які призначені для відведення струму блискавки у землю, та відведень струму, що з’єднують приймачі блискавки із заземлювальними пристроями.

Ураган – це циклон, у якого тиск у центрі дуже низький, а вітри досягають великої і руйнівної сили. Швидкість вітру може досягати 25 км/год. Іноді урагани на суходолі називають бурею, а на морі – штормом.

Смерч (тромб, торнадо, тайфун) –це атмосфернийвихор, що виникає у грозовій хмарі а потім поширюється у вигляді темного рукава або хоботу за напрямком до поверхні суходолу та моря.

У верхній частині смерч має схоже на лійку розширення, що зливається з хмарами. Коли смерч спускається до земної поверхні, нижня частина його теж іноді стає розширеною, нагадуючи перекинуту лійку. Висота смерчу може досягати 800 – 1500 м. Повітря у смерчі обертається і одночасно піднімається по спіралі уверх, втягуючи пил або воду. Швидкість обертання може досягати 330 м/с. У зв’язку з тим, що всередині вихору тиск зменшується, відбувається конденсація водяної пари. За наявності пилу та води смерч стає видимим.

Діаметр смерчу над морем вимірюється десятками метрів, над суходолом – сотнями метрів.

Смерч виникає звичайно у теплому секторі циклону і рухається разом із циклоном зі швидкістю 10–20 м/с. Смерч проходить шлях завдовжки від 1 до 40–60 км. Супроводжується грозою, дощем, градом та, якщо досягає поверхні Землі, майже завжди робить великі руйнування, усмоктує у себе воду і предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімає їх високо уверх і переносить на великі відстані. Предмети у кілька сотень кілограмів легко піднімаються смерчем і переносяться на десятки метрів. Смерч на морі являє собою небезпеку для кораблів. Смерчі над суходолом називаються тромбами, у США їх називають торнадо.

Для візуальної оцінки сили (швидкості) вітру у балах за його дією на наземні предмети або за хвилюванням на морі англійський адмірал Ф. Бофорт у 1806 р. розробив умовну 12-ти бальну шкалу, яка після змін та уточнень у 1963 р. була прийнята Всесвітньою метеорологічною організацією і широко застосовується у синоптичній практиці.

Космічні небезпеки

Космос – це світовий простір, що впливає на живі організми на Землі. Розглянемо деякі небезпеки, що загрожують людині із Космосу.

Астероїди – це малі планети, діаметр яких коливається у межах 1-1000 км. Нині відомо близько 300 космічних тіл, які можуть перетинати орбіту Землі. Всього за прогнозами астрономів у Космосі існує приблизно 300 тис. астероїдів та

Найактивнішою у біологічному відношенні є ультрафіолетова частина сонячного спектру, яка біля поверхні Землі представлена потоком хвиль у діапазоні від 290 до 400 нм. Інтенсивність ультрафіалетового випромінювання біля поверхні Землі не завжди стала і залежить від географічної широти місцевості, пори року, стану погоди, ступеню прозорості атмосфери. Дія ультрафіалетового випромінювання на організм і навколишнє середовище не обмежується лише сприятливим впливом.

Інфрачервоні промені за тривалої дії викликають і органічні зміни органа зору. Інфрачервоні випромінювання з довжиною хвилі 1500–1700 нм досягає роговиці і передньої камери ока; коротші промені з довжиною хвилі до 1300 нм проникають до кришталика, у тяжких випадках можливий розвиток теплової катаракти.

3. НЕБЕЗПЕЧНІ ГІДРОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ І ЯВИЩА, ЇХНІ ВРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ, ХАРАКТЕР ПРОЯВІВ ТА НАСЛІДКИ

Гідросферні (гідрологічні, топологічні) небезпеки

До небезпек гідросфери відносяться повені та цунамі. Повіддям називають відносно тривале збільшення водоносності річок, супроводжуване підвищенням рівня води, яке повторюється щороку протягом одного й того самого сезону.

Паводок – порівняно короткочасне та неперіодичне підняття рівня води. Паводки, що відбуваються один за одним можуть утворити повіддя, а останнє –повінь.

Повінь – значне затоплення водою місцевості у результаті підйому рівня води у річці, озері або морі, який може бути викликаний різними причинами. Це найпоширеніша природна небезпека. Повінь відбувається через різке збільшення кількості води в річці, внаслідок танення снігу або льодовиків, розташованих у її басейні, а також у результаті випадання сильних опадів.

Цунамі – це гравітаційні хвилі дуже великої довжини, які виникають у результаті зсуву вверх або вниз великих ділянок дна під час сильних підводних землетрусів, рідше вулканічних вивержень.

Відомо більше 1000 випадків цунамі, з них близько 100 із катастрофічними наслідками.

Основний район, де виявляються цунамі – узбережжя Тихого океану (80 % випадків), а також Атлантичний океан, і рідше Середземне море. Цунамі дуже швидко досягають берега. Маючи велику енергію, що досягає іноді 10²⁰ ерг, цунамі роблять великі руйнування і становлять загрозу для людей.

Надійного захисту від цунамі немає. Заходами із часткового захисту є спорудження хвилерізів, молів, насипів, садіння лісових смуг, улаштування гаваней. Цунамі не являє небезпеки для кораблів у відкритому морі.

Важливе значення для захисту населення від цунамі мають служби попередження про наближення хвиль, які працюють на засадах попереджувальної реєстрації землетрусів береговими сейсмографами.

Рекомендована література

1. Желібо Є.П., Заверуха Н М., Зацарний В В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є П. Желібо. 5-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.

2. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желiбо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2007. – 288 с.

3. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 526 с.

4. Лапiн В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник / В. М. Лапін.- 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 332 с.

1. Визначте основні види природних небезпек.

2. Укажіть загальні закономірності виникнення природних небезпек.

3. Визначте типи природних небезпек.

4. Схарактеризуйте тектонічні стихійні лиха.

5. Схарактеризуйте топологічні та метеорологічні стихійні лиха.

6. Схарактеризуйте метеорологічні стихійні лиха.

7. У чому полягає специфіка космічних небезпек? Назвіть їх види та методи захисту від них.

8. Які існують правила поведінки людей під час виникнення землетрусу та виверження вулканів?

9. Які існують методи захисту від повені?

10. Визначте правила поведінки людей в лавинонебезпечних регіонах та під час ураганів.

11. Визначте правила поведінки людей під час виникнення ураганів.

12. Які існують заходи захисту людей від небезпечних та шкідливих факторів пожеж?

Лекція 4

Тема 3. Техногенні небезпеки та їхні наслідки

МЕТА: формувати знання про техногенні фактори небезпек, основні закономірності їх виникнення, методи запобігання їх виникненню; екологічні небезпеки, як наслідки дії техногенних небезпек на навколишнє природне середовище та їх глобальний характер.

1. Техногенні небезпеки та їх вражаючі фактори за генезисом і механізмом впливу.

2. Промислові аварії, катастрофи та їхні наслідки.

3. Небезпечні події на транспорті та аварії на транспортних комунікаціях.

4. Гідродинамічні небезпеки (аварії), причини їх виникнення.

Ключові поняття та терміни

* техногенні небезпеки * сильнодіючі отруйні речовини

* антропогенні небезпеки * аварія

*електромагнітне випромінювання * катастрофа

* урбанізоване середовище * пожежі

* іонізуюче випромінювання * вибухи

Зміст лекції

1. ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ ТА ЇХ ВРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ ЗА ГЕНЕЗИСОМ І МЕХАНІЗМОМ ВПЛИВУ

Техносфера – сфера, яка містить штучні технічні споруди. Справжня техносфера з`явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технiчнi можливості людини.

Причини виникнення техногенних небезпек:

1. Порушення правил безпеки i транспортування шкідливих i небезпечних речовин;

2. Порушення правил проектування;

3. Недосконалість технічних засобів та технологічних процесів; вихід із ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, пошкодження різних ємкостей i т.п.

4. Кримінальні елементи, тероризм;

5. Воєнні дії;

6. Природні явища.

ВИДИ ТЕХНОГЕННИХ НЕБЕЗПЕК

U транспортні,

U пожежі,

U вибухи,

U руйнування споруд,

U руйнування обладнання,

U руйнування з порушенням енерго-, водо-, тепло- та інших систем життєзабезпечення населення та виробництва,

U руйнування з викидом радіоактивних речовин,

U руйнування з викидом хімічних отруйних речовин.

Негативні фактори техногенних небезпек

Усі негативні фактори поділяють на: вражаючі, шкідливі та небезпечні

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути (Згідно з ГОСТ 12.0.003-74 „Небезпечні і шкідливі виробничі чинники”):

· фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо),

· хімічні ( хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища),

· біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми),

· соціальні (збуджений натовп людей),

· психофізіологічні (фізичні перенавантаження – статичні та динамічні; нейропсихічні перенавантаження – розумове перенавантаження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перенавантаження).

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Негативні фактори техногенних небезпек

Механічні фактори характеризуються кінетичною, потенціальною енергією і механічною дією на людину: елементи, що рухаються та крутяться, шум, вібрація, ударна хвиля, прискорення, гравітаційне тяжіння, статичне напруження, дим, туман, пил у повітрі, аномальний барометричний тиск та ін.

Шум – це сукупність різних за тоном та силою звуків, що виникають при коливних рухах різних тіл та передаються в повітряному просторі.

Джерела шуму в навколишньому середовищі можна розділити на дві великі групи:

- внутрішні.

- зовнішні

Види шуму:

· механічного походження;

· аеродинамічного походження;

· гідродинамічного походження;

· електромагнітного походження.

Одиниця рівня сили звуку – бел (Б). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня сили звуку на 0,1 Б на практиці частіше використовується децибел (дБ) – десята частина бела (Б),

Основними фізичними характеристиками звуку є:

· частота/(Гц),

· звуковий тиск Р(Па),

· інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2),

· звуко­ва потужність w (Вт).

Частота звуку визначається кількістю коливань пружного середовища за одини­цю часу і вимірюється в герцах (1 Гц – це одне коливання за секунду). За частотою звукові (акустичні) коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові, з частотою коливання менше ніж 20 Гц; звукові ( сприймаються органом слуху людини) – від 20 до 20 000 Гц; ультразвукові – більше ніж 20 000 Гц. В свою чергу звуковий діапазон прийнято підрозділяти на низькочастотний – до 400 Гц, середньочастотний – 400–1000 Гц, високочастотний – більше 1000 Гц.

Інфразвук. Область коливань, нечутна для людини. Звичайно верхньою границею інфразвукової області вважають частоти 16-25 Гц. Нижня границя інфразвуку невизначена.

Джерелом інфразвуку є грім, вибухи, гарматні постріли, землетруси.

Захист від інфразвуку являє собою серйозну проблему.

Ультразвук знаходить широке застосування у металообробній промисло­вості, машинобудуванні, металургії тощо. Частота застосовуваного ультразвуку від 20 кГц до 1 мГц, потужності – до кількох кіловат.

Ультразвук справляє шкідливий вплив на організм людини. Ультразвук може діяти на людину як через повітряне середовище, так і через рідке або тверде (контактна дія на руки).

Психофiзичний закон Вебера-Фехнера:

S = C lg I,

S – iнтенсивнiсть (або сила) вiдчуття;

I – величина діючого подразника;

С – коефіцієнт пропорцiйностi.

Основний психофiзичний закон фізіології Вебера-Фехнера: iнтенсивнiсть вiдчуттiв пропорцiйна логарифму iнтенсивностi подразника.

Мінімальні значення звукового тиску та інтенсивності звуку, які сприймаються органом слуху людини як звук називають порогом чутливості. На частоті 1000 Гц мінімальне значення звукового тиску Р = 2×10‾ ⁵ Н/м², а мінімальна інтенсивність звуку при нормальних атмосферних умовах І = 10‾ ¹² Вт/ м² (звук писку комара).

Звуковий тиск Р = 2×10² Па, або І= 10² Вт/ м² – це максимальна сила звуку, яку ледве витримує і відчуває біль, називають порогом відчуття болю.

Таблиця 1.

Рівні сили звуку (шуму) від окремих джерел, що його утворюють

Джерело шуму	Рівень звук (шуму), Дб
Шелестіння листя
Тікання кишенького годинника на відстані 1м
Шепіт на відстані 1м
Шепіт на відстані 0,3 м
Спокійна розмова на відстані 1м
Шум автомобіля
Вуличний шум міста
Шум верстатів - автоматів
Гучний крик на відстані 1м
Концерт рок - групи	100-110
Відбійний молоток
Літак на старті
Ракети на старті	140 і більше

Вплив шуму на організм людини:

· втрата чи погіршення слуху;

· порушення процесів вищої нервової діяльності (втомлюваність, загальна слабкість, роздратованість, апатія, послаблення пам’яті, погану розумову діяльність)/

Шум до 50 Дб не впливає негативно на людину, 50-60 Дб може викликати психологічний вплив, 65-90 Дб можливий фізіологічний вплив, 90 Дб та вище – функціональні порушення в органах та системах організму людини, 120 Дб – можливий розрив барабанних перетинок.

За тривалої дії шуму в людини знижується гострота слуху, змінюється кров’яний тиск, послаблюється увага, зростає витрата енергії за однакового фізичного навантаження, виникає підвищене нервове збудження.

Вимірювання шуму.

Основним приладом для вимірювання шуму є шумомір.

На основі даних про особливості впливу шуму на організм людини проводять гігієнічне нормування його параметрів. Шум нормується ГОСТом 12.1.003-83 «Шум. Загальні вимоги безпеки» та «Санітарні норми виробничого шуму на робочих місцях» №3223 від 12.03.1985 та ДСН 3.3.6-037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму ультразвуку та інфразвуку». Основою нормування є обмеження звукової енергії, яка діє на людину протягом робочої зміни, значеннями, безпечними для її здоров’я і працездатності.

Заходи захисту від шуму

§ Зменшення шуму в джерелі виникнення;

§ Звукоізоляція;

§ Звукопоглинання;

§ Архітектурно-планувальні заходи;

§ Заходи індивідуального захисту.

Вібрація – механічні коливання твердого тіла. Вібрацією вважається коливання механізмів, машин, будівель і споруд з довжиною хвилі λ до декількох мм і частотою f до 20 Гц. Вібрація з частотою понад 20 Гц супроводжується шумом (звуком). Нормативний документ – ГОСТ 12.1.012- 90 «Вибробезопасность. Общие требования».

Види вібрації за впливом на організм людини

§ загальна;

§ місцева (локальна);

§ комбінована.

Вібрація характеризується:

§ частотою, Гц;

§ амплітудою, мм;

§ віброшвидкістю, см/хв.;

§ віброприскоренням, см/хв.²;

Вібрація впливає на:

· центральну нервову систему

· шлунково-кишковий тракт

· вестибулярний апарат

· викликає запаморочення, оніміння кінцівок

· викликає захворювання суглобів.

Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання – вібра­ційну хворобу.

Заходи щодо зменшення негативного впливу вібрації:

1. Колективні:

- зменшення вібрації в джерелі виникнення;

- вібродемпфірування – перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії (використання поролону, гуми, інших пружнов’язких матеріалів);

- розлагодження режиму резонансу за рахунок збільшення маси чи жорсткості конструкцій;

- ліквідування неврівноваженості елементів машин;

- віброізоляція;

- віброгасіння – застосування різних пристроїв (фундаменти, динамічні гасники);

- дистанційне керування;

- автоматичний контроль і керування;

- захисне огородження;

2. Індивідуальні:

- ЗІЗ для рук;

- ЗІЗ для ніг;

- ЗІЗ для тіла;

- лікувально-профілактичні заходи;

- організаційно-технічні заходи.

-

Термічні фактори

Термічні фактори – мають теплову енергію (температура нагрітих та охолоджених предметів та поверхонь, температура відкритого полум’я, пожеж, хімічних реакцій, аномальні параметри мікроклімату).

Внаслідок дії підвищених температур у людини виникають опіки, тепловий удар, при дії понижених температур – обмороження, переохолодження організму.

Основними небезпечними чинниками, що супроводжують дію термічних факторів є:

- підвищена чи понижена температура,

- токсичні продукти горіння,

- дим,

- знижена концентрація кисню,

- підвищена концентрація вуглекислого (СО₂) та чадного (СО) газів (при вдиханні продуктів горіння, повітря з невеликим вмістом кисню (менше 14%), великим вмістом вуглекислого та чадного газу втрачається координація рухів, розвивається отруєння),

- непрямим негативним чинником при значних проявах термічних факторів, наприклад пожежі, є психологічний фактор, який призводить до збільшення матеріальних втрат та людських жертв.

Основними методами попередження прояву та боротьби з термічними факторами є застосування обладнання у пожежо- та вибухобезпечному варіанті, автоматичних систем попередження пожежогасіння та спеціальних засобів гасіння.

2. ПРОМИСЛОВІ АВАРІЇ, КАТАСТРОФИ ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ

АВАРIЯ – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя i здоров`я людей i призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання i транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важк і аварії. Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

КАТАСТРОФА – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслiдкiв для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища icнування. Глобальні катастрофи охоплюють цiлi континенти i їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

Види промислових аварій та катастроф

o Аварії на транспорті;

o Аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (РР);

o Пожежі та вибухи;

o Аварії з викидом хімічних речовин;

o Аварії з викидом біологічних речовин.

3. НЕБЕЗПЕЧНІ ПОДІЇ НА ТРАНСПОРТІ ТА АВАРІЇ НА ТРАНСПОРТНИХ КОМУНІКАЦІЯХ

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо із загибеллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потенційну небезпеку транспорту, як галузі господарства. Щорічно в Україні транспортом загального користування перевозиться понад 900 мільйонів тонн вантажів (в тому числі велика кількість небезпечних), понад 3 мільярди пасажирів. На залізничний транспорт припадає близько 60% вантажних перевезень, автомобільний – 26%, річковий і морський – 14%.

Оскільки транспортом перевозиться 15% потенційно небезпечних вантажів (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини), загроза життю і здоров'ю людей збільшується.

На сьгоднішній час скоротилося оновлення основних фондів всіх видів транспорту, ступінь зношення транспортних засобів складає понад 50%, а на деяких підприємствах і значно більше.

Транспортні аварії та катастрофи

	На залізничному транспорті		На автомобільному транспорті та автошляхах		На повітряному транспорті		На водному транспорті

Автомобільний транспорт

У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 разів більша кількість отримує травми.

Збільшення автомобільного парку України (більше ніж 6,1 млн. автомобілів) призводить до зростання кількості дорожньо-транспортних катастроф та аварій. В ДТП щорічно гинуть більше 10 тис., та отримують травми більше 3,5 тис. осіб.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові й соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес.

Повітряний (авіаційний) транспорт.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і гелікоптерами) набуло величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі в Україні. Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вимикання двигунів. Світова статистика свідчить, що майже половина аварій і катастроф відбувається на зльотному полі і половина у повітрі на різних висотах.

У середньому щорічно в світі відбувається близько 60 авіаційних катастроф, в 35 з яких гинуть усі паса жири та екіпаж. Аналіз авіаційних катастроф у світовому масштабі показує, що загальний шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вищий порівняно з невеликими літаками.

Наслідки при авіакатастрофах для пасажирів можуть бути: від слабкого невротичного шоку до тяжких чисельних травм.

Найбільш небезпечна ситуація в повітрі – розгерметизація літака, тому що в розрідженій атмосфері людина непритомніє протягом декількох секунд. При виникненні такої надзвичайної ситуації треба негайно надягти кисневу маску, а потім допомогти іншим. Не можна вставати з крісел до повної зупинки літака.

На випадок пожежі у літаку треба спробувати запам'ятати розташування виходів, у тому числі аварійних. Максимально закрити одягом шкіру і дихальні шляхи - найбільшої шкоди під час пожежі завдають отруйні гази від палаючого пластику й інших синтетичних матеріалів; іноді достатньо декількох секунд, щоб знепритомніти.

Після аварійної посадки і зупинки літака треба:

· пробиратися до найближчого виходу пригнувшись або навколішки, не слід брати з собою речі;

· якщо прохід завалений, пробирайтеся через крісла, опускаючи їхні спинки;

· не можна відкривати запасні люки в тому місці, де зовнішньому боці літака видно вогонь і дим.

Залізничний транспорт

Основними причинами аварій та катастроф є: пошкодження колій; рухомого складу; засобів сигналізації і блокування; через помилки диспетчерів, неуважність та недбалість машиністів.

Ступінь зношення пасажирських вагонів складає 60%. Підлягає заміні більше 20% залізничних колій, 16% залізничних колій знаходиться в аварійному стані. Стан технічних засобів не забезпечує повною мірою безпечної експлуатації залізничного транспорту. Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно відмітити елементарні помилки обслуговуючого персоналу.

Надзвичайні ситуації найчастіше виникають при сході потягу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключені розмиви залізничних колій, обвали, осипання, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів виникають вибухи, пожежі.

Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки. Крім цього, залізничними коліями перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі в вагонах. Зумовлюється це тим, що в вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири сплять.

Правила поведінки населення при виникненні аварій на залізничному транспорті

При виникненні удару чи поштовху треба:

· міцно схопитися за поручні, столик, або інші елементи обладнання вагона. Відійти від вікон, заплющити очі, щоб у них не потрапили уламки скла. Якщо поруч є маленька дитина, пригорніть її до себе;

· якщо вагон перекинувся чи дістав пошкодження, то з нього вибираються через відчинені або розбиті вікна;

· щоб уникнути ураження електричним струмом, вибираючись із вагона, наближайтеся до обірваного контактного проводу.

При виникненні пожежі у вагоні потрібно:

· зачинити вікна, щоб уникнути поширення вогню, повідомити провідника про пожежу;

· зупинити вагон за допомогою стоп -крана;

· якщо у вагоні димно, треба прикрити органи дихання змоченим водою одягом і вибиратися з вагону;

· якщо доведеться пробиратися через задимлений вагон, треба пригнутися або стати навколішки.

Морський (річковий) транспорт.

У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварії понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 чоловік, з яких 2000 гине.

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном, перекидання, пожежі, витік небезпечних речовин, порушення правил експлуатації та безпеки, помилкові дії команди та ін. Складне становище може виникнути при швидкому розгортанні аварійної ситуації, особливо у відкритому морі. Раптове перекидання корабля чи його надмірний крін призводить до того, що пасажири втрачають шанси на врятування і потрапляють у надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні за останні роки визначалося: збільшенням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден – 22 роки. Зараз багато морських суден з екіпажами без засобів до існування знаходяться в іноземних портах, що може привести до виникнення надзвичайних ситуацій на цих суднах.

У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів, з них гине понад 200 одиниць (3%). Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 людей, з яких близько 2000 гинуть (33%).

Ризик для життя пасажирів виникає при спуску на воду рятувальних засобів, а саме: при перекиданні шлюпки, сильних ударах об борт корабля і т.ін. Втрата шансів на порятунок може виникати внаслідок неправильного використання рятувальних жилетів або коли люди стрибають з висоти 6-15 м з борту корабля, який тоне.

Гіпотермія становить головну небезпеку для пасажирів, які рятуються в шлюпках або на плотах. Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання необхідно голову тримати якомога вище над водою, тому що понад 50% всіх тепловитрат організму припадає на голову. Утримувати себе на поверхні води треба так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля.

Перебуваючи на рятувальному плоті, шлюпці чи у воді, людина повинна намагатися подолати паніку, розгубленість, вірити в те, що її врятують. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси людини на виживання.

Правила поведінки населення при виникненні аварії на кораблі

Після оголошення необхідності залишити судно треба:

· без паніки вийти на палубу до рятувальних шлюпок, узявши із собою документи, ніж, сірники чи запальничку, ковдру, особисті ліки тощо. Всі інші речі брати заборонено;

· правильно надягнути рятувальний жилет, користуватися ним треба навчитися заздалегідь за інструкцією, що висить у кожній каюті. Треба неухильно виконувати розпорядження капітана й членів команди;

· за вказівкою екіпажа зайняти місце в шлюпці або на рятувальному плоту. У першу чергу ці місця надаються дітям і жінкам;

· якщо немає іншого виходу, слід стрибати у воду, бажано – з висоти не більше 5 м. При цьому однією рукою закрити рот і ніс, іншою – триматися за рятувальний жилет;

· опинившись у воді, якнайшвидше відплисти від судна, яке тоне, щоб не затягло у воронку, а потім робити якнайменше рухів, зберігаючи сили. Якщо поруч є будь-який плаваючий предмет, схопитися за нього і чекати допомоги.

· Якщо зрозуміло, що на допомогу найближчим часом розраховувати не доведеться, потрібно зорієнтуватися на місцевості й рухатися у напрямку берега.

3. ГІДРОДИНАМІЧНІ НЕБЕЗПЕКИ (АВАРІЇ), ПРИЧИНИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ

Гідродинамічна аварія – це аварія на гідротехнічній споруді, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Такими аваріями в Україні є прориви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву катастрофічних затоплень або з утворенням проривного паводку і аварійні спрацьовування водосховищ ГЕС у зв’язку із загрозою проривів гідроспоруди.

Гідродинамічно небезпечними об'єктами називають споруди або природні утворення, що створюють різницю рівнів води до (верхній б'єф) і після (нижній б'єф) них.

До них відносяться гідротехнічні споруди напірного фронту: греблі, загати, дамби, басейни і зрівняльні резервуари, гідровузли, малі гідроелектростанцій та споруди, що входять до складу інженерного захисту міст і сільськогосподарських угідь.

Типи гідротехнічних споруд

1. Гідродинамічні споруди напірного фронту, що підрозділяють на:

- постійні – гідротехнічні споруди, що використовуються для виконання будь-яких технологічних завдань (для виробництва електроенергії, меліорації території і т. п.);

- тимчасові – споруди, що використовуються в період будівництва та ремонту постійних гідротехнічних споруд;

- основні – споруди напірного фронту, прорив яких потягне за собою порушення нормальної життєдіяльності населення прилеглих населених пунктів, руйнування, пошкодження житлових будинків або об’єктів народного господарства;

- другорядні – гідротехнічні споруди напірного фронту, руйнація або пошкодження яких не призводить до серйозних наслідків.

Причини гідродинамічних аварій та їх наслідки

- руйнування фундаменту споруди;

- недостатність водоскидів;

- вплив сил природи (землетруси, урагану, обвалу, зсуву);

- конструктивні дефекти;

- порушення правил експлуатації та вплив паводків.

Уражаючи фактори при гідродинамічних аваріях

· дія хвилі прориву (проявляється у вигляді безпосередньої ударної дії на людей та спорудження маси води, що рухається з великою швидкістю, і переміщуваних нею уламків зруйнованих будівель і споруд, інших предметів. Ступінь руйнування буде залежати від їх міцності а також від висоти і швидкості руху хвилі);

· утоплення;

· переохолодження;

· нервово-психічне перенапруження;

· затоплення (руйнування) систем, що забезпечують життєдіяльність населення.

Наслідки гідродинамічних аварій

У разі руйнування гідроспоруд, характерним для катастрофічного затоплення є велика швидкість поширення (3-25 км/год.), висота (10-20 м) та ударна сила 5-10 т с/м² хвилі прориву і велика швидкість затоплення значної території.

На території України можливі катастрофічні затоплення при руйнуванні гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг. Площа затоплення може сягнути 8294 км². У зону затоплення потрапляють 536 населених пунктів та 470 промислових об'єктів.

З аходи запобігання гідродинамічним аваріям:

· правильний вибір місця розміщення греблі і населених пунктів;

· обмеження будівництва житлових будинків та об’єктів економіки в місцях, що підпадають під дії можливої ​​хвилі прориву;

· обвалування населених пунктів і сільськогосподарських угідь;

· створення надійних дренажних систем;

· проведення берегоукріплювальних робіт для запобігання зсувів і обвалі

Дата добавления: 2013-12-14