Основні теоретичні положення. 1 Прийоми і методи осмислення тексту, які виділяють вчені

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ НАПИСАННЯ ТЕКСТУ НАУКОВОЇ РОБОТИ ТА ЙОГО ОФОРМЛЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 5

План лекції:

1 Прийоми і методи осмислення тексту, які виділяють вчені.

2 Прийоми і методи запам’ятовування тексту, які виділяють вчені.

3 Види виписок з тексту, які рекомендують робити вчені.

4 Засади написання тексту наукової роботи та його оформлення.

Рекомендована література: 1, 2, 3, 4.

1. Прийоми і методи осмислення тексту, які виділяють вчені. Процеси сприйняття, осмислення, розуміння і запам'ятовування є дуже складними. Вони вимагають не тільки знання спеціальних прийомів, способів їх здійснення або реалізації, але й знання психологічних пізнавальних процесів, зокрема видів пам'яті, законів її накопичення. Відомо, що психологи виділяють три види пам'яті: оперативна, короткочасна і довготривала. В оперативній пам'яті, що надійшла до нас інформація зберігає тільки деякі частки секунди. За цей час мозок людини оцінює значимість цієї інформації і вирішує два питання – стерти її або ж перевести в інший вид пам'яті. Для подальшої обробки інформація надходить у короткочасну пам'ять, яка зберігає її від декількох хвилин до декількох годин (зазвичай психологи називають 3:00). На цьому етапі нова інформація піддається більш ретельному осмисленню. Після цього десь у підсвідомості або на свідомому рівні «приймається рішення» про необхідність заповнити або забути сприйняту інформацію. Та інформація, яку потрібно запам'ятати «перекладається» на зберігання в довгострокову пам'ять, де вона може зберігатися навіть протягом усього свідомого життя людини. Однак процес запам'ятовування (або перекладу інформації в знання (довгострокове) вельми складний.

Які існують прийоми осмислення тексту (і виділення інформаційно-смислових блоків)? Психологи називають три такі прийоми: виділення смислових опорних пунктів (або ключових слів), антиципація та реціпація. Під смисловими опорними пунктами розуміють речі («шматки» інформації), які ми виділяємо в тексті для його кращого розуміння і запам'ятовування. Опорні пункти допомагають виділити ключові слова, основні ідеї (положення), значущі фрази, з якого вимальовується сутність розуміння тексту.

Інший прийом називається антиципація, тобто передбачення подальшого шляху розвитку основної ідеї за кількома ключовими фразами. Таке вміння дозволяє студенту приділяти основну увагу не окремим словам і реченням, а основної ідеї тексту, головному задумом автора.

Третій прийом називається реціпація. Він припускає періодичні повернення до окремим фрагментами тексту або до прочитаного в цілому під впливом нових даних, нових думок та асоціацій. Цей прийом характерний для розуміння складних текстів, коли процеси осмислення і сприйняття прочитаного не зливаються воєдино.

На наступному етапі обробки (сприйняття і запам'ятовування) тексту на основі отриманої інформації виділяється сенс. Під сенсом розуміють зміст мовного вираження, тобто думка, що міститься в словах. Останній етап обробки тексту припускає виділення значення зі знайденого сенсу. Метод поетапного осмислення тексту включає наступні етапи (кроки): виділення опорних (ключових слів тексту). Ключові слова, це ті слова, які позначають предмет, стан, дія і несуть основне смислове навантаження. В якості ключових слів виступають іменники та прикметники, дієслова. Другий етап: виділення смислових рядів, що представляють собою пари слів, до складу якого входить ключове слово і додаткові або визначають його слова. Вони, як відомо, бувають: іменні смислові ряди (хто діє), предикативні (дієслівна форма) (що робиться, відбувається) і фактографічні (статистичні дані, наукові факти, практичні і т.д.). Наступний етап – визначення домінанти, тобто суть тексту в цілому або основного значення.

2. Прийоми і методи запам’ятовування тексту, які виділяють вчені. Запам'ятовування – це процес пам'яті, в результаті якого закріплюється нове знання шляхом зв'язку, зіставлення між вступниками під час читання даними (інформацією) і вже мають знаннями, раніше придбаними. Запам'ятовування завжди вибірково: у пам'яті зберігається далеко не все те, що нами прочитується. Тут проявляється відомий в психології закон обсягу знань: чим більше знань з певної теми, тим краще запам'ятовується нове (є з чим встановлювати зв'язок і зіставлення). По цій причині так важко буває «увійти» в раніше невідому дисципліну або тему. Запам'ятовування буває довільним і мимовільним, механічним і осмисленим. Осмислене запам'ятовування є більш економічним, ємним, продуктивним. За даними професора Н.А. Рибникова, воно в 20 разів вище механічного. Довільне запам'ятовування – це особливий вид психічної діяльності, мета якої полягає в самому запам'ятовуванні за допомогою спеціальних мнемічних засобів і прийомів. Серед них особливе значення мають: установка на запам'ятовування (закон установки), повторення прочитаного (закон повторення). Деякі вчені для гарантованого запам'ятовування інформації в довготривалій пам'яті рекомендують піддавати її чотирикратній обробці (повторенню): а) безпосередньо після читання; б) протягом трьох годин після читання; в) протягом трьох діб після читання; г) протягом 1 – 2-х місяців. Правда, це залежить від того, хороша у індивіда пам'ять, середня або ж погана. З інших законів накопичення пам'яті людини необхідно знати – закон інтересу, який свідчить, що цікаве легко запам'ятовується, тому ми не витрачаємо на це багато зусиль. Слід сказати про закон гальмування, який читається так: всяке подальше запам'ятовування гальмує попереднє. Як свідчать психологи наш організм має якусь межу (поріг), що обмежує наші здатності сприймати, осмислювати й запам'ятовувати інформацію. Це означає, що будь-яка інформація, щоб її запам'ятати, повинна «відстоять». З цього випливає, що інформацію, яка надійшла від педагога або з книг можна засвоїти тільки «порціями», розтягнутими в часі. Тому навчальний процес у вузі триває п'ять або чотири роки. Штурмівщина, зубріння тільки перед іспитом нічого не дає. Мозок, як відомо, працює за принципом збудження і гальмування. Перевантаження інформацією мозку веде до його гальмування і миттєвого забування. Тут діє так званий принцип гомеостазу, тобто прагнення самокерованої системи (в даному випадку мозку) до самозбереження. При сприйнятті і запам'ятовуванні інформації потрібно знати дві закономірності, встановлені психологами. Перша – обсяг оперативного сприйняття залежить не від кількості інформації, а від числа групових блоків символів, або «шматків» інформації, а вони постійні і рівні 7. Друга закономірність: при сприйнятті і запам'ятовуванні, тексту при читанні необхідно об'єднувати зчитується інформацію в крупні інформативно-смислові блоки (словосполучення, пропозиції, ідеї), бо найбільша кількість інформації передається кодами ідей або інформаційно-смислових блоків. Це важливо враховувати, особливо на етапі аналітичного читання.

3. Види виписок з тексту, які рекомендують робити вчені. Після попереднього (ознайомчого) читання і відбору джерел за темою необхідно приступати до читання тексту. Перша операція при роботі з текстом передбачає наступне: зробити бібліографічний опис джерела (книги, статті) відповідно до вимог ДСТУ. Наступний етап це суцільне читання (або вибіркове). Якщо джерело і його текст більш менш знайомий, то відразу можна читати і робити виписки. Якщо ж текст абсолютно незнайомий, то на початку потрібно все прочитати, а потім зробити необхідні виписки з тексту. У процесі читання виникає питання, чи можна робити різні позначки на сторінках тексту? Відповідь на це питання дуже простий. Якщо це ваша книга або журнал, ксерокопія статті і т.д., то можна робити будь-які позначки. Це, як правило, неясні місця або терміни відзначаються знаком питання «?». Згода з автором, його цінні думки, можна відзначати знаком оклику «!» Або знаком NB (нота бене). Підкреслення цінних думок або фактів і т.д. і т.п. У процесі читання або після прочитання тексту до нього можна скласти план, тези, конспект, виписати цитати і т.д.

План – це схематично записана сукупність коротко сформульованих думок (положень) або заголовків. План зазвичай говорить про що йдеться в джерелі. За формою членування й записування плани можуть бути прості і складні (ієрархічні), що мають підпункти. Перевагою плану є наступне: а) це найкоротша запис; б) добре складений план наочний і Оглянувши; в) план узагальнює (згортає) зміст. У цьому записі (плані) є вже елементи узагальнення, які можуть бути далі розвинені в тезах, конспектах, рефератах; г) план відновлює в пам'яті прочитане; д) план допомагає скласти інші записи вже більш детально і докладно. При роботі з монографією план звичайно не потрібно складати, бо зміст (вміст) її і є план монографії.

Тези – це доводити або спростовувати положення. У відмінності від плану вони відповідають на питання «що» говориться в тексті. Як правило, тез має бути стільки, скільки пунктів плану. На відміну від інших виписок, які можуть містити ілюстративний або фактичний матеріал, тези завжди повинні мати доказові міркування (судження). Тези, як ніяка інша форма запису, дозволяє узагальнити матеріал, дати його суть в коротких формулюваннях, які розкривають весь твір.

Конспект – це стислий зміст тексту, так зване його «золоте ядро». Конспекти можна умовно поділити на чотири типи: а) планові (складені за допомогою попередньо плану), б) текстуальні (це конспект, створений в основному з уривків оригіналу – цитат), текстуальні виписки тут зв'язані один з одним ланцюгом логічних переходів; в) вільний конспект. Він вимагає вміння самостійно чітко і коротко сформулювати основні положення, для чого необхідна глибоке осмислення матеріалу, великої та активний запас слів. Вільний конспект вважається найціннішим, бо він свідчить про те, що його автор добре володіє вмінням своїми словами переказати основний зміст тексту; г) тематичний конспект дає більш-менш вичерпну відповідь на певну тему (питання). Специфіка цього конспекту полягає в тому, що розробляючи певну тему по ряду джерел, він може не відображати повний зміст кожного з використаних творів. Конспект відповідає на кілька запитань: про що, що і як сказано в тексті про проблему. Всі види виписок (план, тези, конспект) найкраще робити на окремих аркушах, а не в зошиті. Бо це полегшує їх використання. Факти, теоретичні положення, зафіксовані у виписках на аркушах, легше порівнювати, узагальнювати, систематизувати. Крім того, виписки потрібно зберігати в окремих папках, які, як правило, відповідають планом дослідника. Щоб ви не виписали з тексту, обов'язково потрібно відзначати сторінки (і, звичайно ж, джерело тексту).

Виписка цитат. Цитата – це дослівна витяг з якого-небудь тексту, і тому при цитуванні повинні бути збережені орфографія автора, абзаци, виділення інших особливостей даного тексту. Цитати беруться в лапки. При необхідності можна опустити якесь слово або групу слів, замість них потрібно поставити три крапки. Якщо ж дослідник вважає за потрібне підкреслити те чи інше слово в цитаті, то слід у кінці цього тексту зробити в дужках позначку «підкреслено мною» і поставити початкові літери свого імені та прізвища. До цитуванню звичайно прибігають тоді, коли хочуть підкреслити основні думки автора, підтвердити правильність своїх думок, доводів посиланнями на висловлювання особливо авторитетних людей або для збагачення своєї мови влучними, глибокими за змістом виразами. Перерахований набір можливих виписок з тексту, як правило, складається тільки на ті джерела, які є самими важливими і значущими для розроблюваної теми. В інших випадках можна виписувати окремі факти, цифри, судження, умовиводи, ідеї, закони, закономірності, схеми, таблиці і т.д. Неодмінною умовою на будь-яку виписку потрібно вказати джерело тексту і сторінки.

4. Засади написання тексту наукової роботи та його оформлення. В арсеналі авторів наукових робіт є кілька методичних прийомів написання тексту. Найбільш часто використовуються наступні прийоми: а) суворо послідовний (відповідно до заздалегідь складеної структурою наукової роботи), б) цілісний (з подальшою обробкою кожного розділу), в) вибірковий (глави або їх параграфи пишуться окремо у будь-якій послідовності). Строго послідовний виклад матеріалу роботи вимагає порівняно багато часу, так як поки її автор не закінчив повністю черговий розділ, він не може переходити до наступного. Але для обробки одного розділу або параграфа потрібно іноді переробляти декілька варіантів, поки не знайдений кращий з них. У цей час матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху.

Цілісний прийом вимагає майже вдвічі менше часу на підготовку ділової рукописи, так як спочатку пишуться всі глави і параграфи начорно, як би «грубими мазками», потім проводиться його обробка в частинах і деталях, при цьому вносяться доповнення і виправлення. Вибіркове написання параграфів і розділів також часто застосовується дослідниками. Зупинимося детальніше на останньому варіанті. Починати писати наукову роботу можна тоді, коли накопичений матеріал по певній чолі або параграфу (може бути не тільки першому за планом). Для цього необхідно визначити мету, результат, до якого ви повинні прийти, питання, на які ви повинні в ньому відповісти і, нарешті, скласти план глави (параграфа). Спочатку не треба багато часу витрачати на формулювання, тобто поменше уваги приділяти на літературну сторону створюваного тексту, бо ви ще не раз повернетеся до початку і по ходу справи поліпшите стиль вашого викладу. У процесі написання нового тексту вибирайте знайомі вам слова, намагайтеся будувати фрази простими і ясними. Однак не можна забувати, що ви пишете науковий текст і мова має бути науковою (а не житейською з різними жаргонами). Текст слід писати на стандартних аркушах паперу з однієї сторони, залишаючи поля по краях (зліва – великі). Якщо в процесі роботи накопичується велика кількість виправлень, вставок, доповнень, перепишіть все заново. Це не зайва трата часу: переписуючи, Ви можете виявити всякі недоладності, не видимі у виправленому, перекреслити тексті.

У процесі написання тексту параграфа може виникнути питання – з чого почати параграф? Якщо погодитися з твердженням, що наукова робота носить питально-відповідний характер, то потрібно поставити питання, на які слід відповісти в параграфі.

Другий етап після написання параграфа (або глави) це обробка рукописи. Вона включає: оцінку побудови, логічність і послідовність викладу матеріалу; чи достатньо аргументів для висунутих в параграфі положень (думок), чи є основні положення. З особливою ретельністю перевіряються всі формулювання і визначення. Наступний етап – перевірка правильності оформлення рукопису. Ці прийоми і способи написання тексту характерні для всіх розділів і параграфів тексту наукової роботи.

А зараз відповімо на запитання, як правильно оформляти текст рукопису наукової роботи?

У процесі написання тексту наукової роботи Ви повинні використовувати матеріали, накопичені на стадії збору інформації. Що це означає. Для підтвердження висунутих Вами положень, можна (а вірніше, потрібно) використовувати факти, здобуті і опубліковані іншими вченими. Їх потрібно використовувати, але обов'язкова вимога – робити бібліографічні посилання на цих авторів.

Склалися три види таких посилань: внутрітекстове посилання. Другим видом бібліографічних посилань є посилання в підрядкових примітках, Це значить, що на певній сторінці після тексту зазначаються відомості про джерело, а в самому тексті тільки номер його. Третій вид бібліографічних посилань, який в основному в даний час використовується в монографічних та наукових статтях, називається позатекстовим посиланням. У кінці тексту є бібліографічний список використаних джерел, він обов'язково нумерується і в тексті вказується лише номер того автора, на який посилається дослідник. Крім наукових фактів, дослідник може цитувати окремих вчених. Як правило, потрібно цитувати великих учених, діячів культури, авторитет яких у певній науці є безперечним. Цитати повинні бути образними, ємними. Яке ж призначення цитати? Посиланням на авторитетні висловлювання дослідник прагне підкреслити свої думки або запозичувати цінний фактичний матеріал. Можна використовувати цитати не тільки для доказу певного становища, але й для спростування помилкових тверджень інших авторів. Адже відомо, що будь-яка наукова робота повинна носити полемічний характер. Це значить – щось стверджувати і доводити, а щось спростовувати. Таким способом реалізується евристична функція науки як галузі діяльності (пошук істини).

У наукових текстах застосовуються також виноски. Виноски (авторські пояснення, що сприяють правильному розумінню тексту) розміщуються внизу сторінки під горизонтальною рискою. В основному тексті на їх наявність вказують знаком «*» (зірочка). Якщо на одній сторінці є декілька виносок, для позначення кожної наступної додають ще один однотипний знак («**» і т.д.).

Завершуючи наші міркування про написання тексту наукової роботи, слід сказати про її структуру. Наукова робота складається з наступних структурних елементів: титульний лист, зміст, перелік умовних позначень (при необхідності), вступ, загальна характеристика роботи, основна частина, висновок, бібліографічний список, додаток (при необхідності). Зміст кожного елемента наукової роботи кожен студент засвоює самостійно і представляє на перевірку викладачеві у формі програми (плану) наукового дослідження.

Питання для самоконтролю:

1 У чому полягає суть процесу сприйняття, осмислення тексту, який вивчають?

2 У чому полягає суть процесу розуміння і запам'ятовування тексту, який вивчають?

3 Які види виписок з тексту рекомендують робити вчені?

4 Які методичні прийоми написання тексту наукових праць є в арсеналі авторів наукових робіт?

5 Які функції виконують посилання, цитати, виноски у тексті наукової роботи?

6 Які структурні елементи виділяють у тексті наукової роботи?

Дата добавления: 2013-12-14