Назву засобу,

2. дату заго­товки,

3. групову і резусну належність,

4. реєстраційний номер,

5. прізвище та ініціа­ли донора,

6. прізвище лікаря, який проводив заготовку крові,

7. етикетку "стерильно".

Флакон повинен бути герметичним. При огляді гемотрансфузійного засобу в не повиненно бути ознак гемолізу, сторонніх включень, згустків, осаду та ін. Переливання такого гемотрансфузійного засобу дозволяється, якщо групова і резусна належність їх співпадає з такими у хворого.

Методика виконання проб на сумісність

В усіх випадках перед кожним переливанням крові або ЇЇ компонентів необхідно визначити групу та резус-належність крові хворого і донора. Крім того, повинні бути проведені обов'язкові проби на сумісність:

§ індивідуальну пробу на сумісність за системою АВО

§ за ре­зус-фактором

§ біологічну пробу (на початку переливання)

Для виконання перших двох проб необхідно мати сироватку крові хво­рого. Вона повинна бути свіжою, отриманою в день переливання крові або напередодні (але не більше, ніж за один день до трансфузії) за умови її зберігання при температурі + 4 - +6 °С.

Для отримання сироватки беруть 4-5 мл крові у пробірку без стабіліза­тора, на якій тут же надписують прізвище та ініціали хворого, групу його крові й дату. Після цього таку кров ставлять у штатив і поміщають у холо­дильник для відстоювання. Якщо потрібно пришвидшити відділення сиро­ватки, пробірку з кров'ю центрифугують 5-7 хв при 2000-3000 об/хв. Після зсідання і ретракції згустка від нього відділяється сироватка, яку і викорис­товують для проб на сумісність.

Кров донора для проведення проб беруть із флакона після того, як його підготували до переливання.

Проби на індивідуальну сумісність

1. Холодова - на білу поверхню (порце­лянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю сироватки хворого і збоку від неї у 5-10 разів меншу краплю крові донора, після чого перемішу­ють сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла, відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв. і одночасно слідкують за результа­том реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою груп крові АВО. Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові. При несумісності за групами крові реак­ція аглютинації відбувається протягом першої хвилини.

Nota bene!!! При низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабко вираженій активності аглютиногену А у донора (підгрупа А₂) вона може наступати значно пізніше. Тому спостерігати треба не менше 5 хв. В сумнівних випадках проводять теплову пробу на індивідуальну сумісність.

2. Теплова - на чашку Петрі нано­сять 2-3 краплі сироватки хворого і краплину крові донора у співвідношенні 10:1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо вели­кою і масивною). Для кращої оцінки проби краплю рекомендують помісти­ти на предметне скло. Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтрувально­го білого паперу. Чашку опускають плавати на водяну баню при темпера­турі 44-48 °С на 10 хв. (для водяної бані використовують апарат "Резус-1", при його відсутності - каструлю об'ємом не менше 2 л). Для зменшення випаровування сироватки (підсихання краплі) чашку Петрі рекомендують накрити паперовим кружечком. Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат. Пробу необхідно оцінювати в' першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу). Коли ці умови не виконуються, при вистиганні краплі може відбутися неспецифічна аглютинація. Іноді при підсиханні краплі і випа­данні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обе­режно зняти, зачепивши за її край голкою для ін'єкції. Наявність аглютинації (проба позитивна) свідчить про індивідуальну несумісність крові донора та реципієнта і переливати таку кров категорично забороняється.

Проби на сумісність за резус-фактором

· проба з 33% розчином поліглюкіну

· проба з 10 % розчином желатину

Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявностіу хворого обтяженого трансфузійного, а у жінок - і акушерського анамнезу.

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-позитивної крові резус-позитивному, так і резус-негативної крові резус-негативному хворому. Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові, еритроци-тарної маси, відмитих еритроцитів.

Nota bene!!! Проби на групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомогою цих проб з'ясовують сумісність різних аглютиногенів і аглютинінів крові, які проявляють себе при різних умовах. Тільки проведення обох проб може своєчасно запобігти переливанню несумісної крові.

Біологічна проба - проводять безпосередньо після венепункції шляхом переливання струминно 3 рази через кожні 3 хв. по 10 - 15 мл крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, плазми). Слід пам'ятати, що біологічну про­бу на сумісність у дітей виконують так само, як і у дорослих, триразово, але меншими порціями: дітям до 2 років - 2 мл, до 5 років - 5 мл, до 10 років -10 мл, дітям старше 10 років - по 10 - 15 мл. Для попередження згортання крові в голці під час трихвилинного інтервалу трансфузію можна продовжити рідкими краплями (до 20 крапель на хвилину). Під час біологічної проби слід ретельно спостерігати за станом хворого (скарги, зовнішній вигляд, дихання, пульс). І тільки за відсутності клінічних проявів реакції при триразовому вливанні хворому гемотрансфузійної рідини (біологічна проба негативна) дозволяють продовжити переливання решти транс-фузійної рідини - крапельно або струминно, залежно від показань.

Nota bene!!! Грубою помилкою вважають вливання вказаних доз крові не струминно, а крапельно. При крапельному вливанні можна перелити значно більшу кількість несумісної крові без вира­женої реакції, але з наступним розвитком посттрансфузійного шоку.

Техніка гемотрансфузій

Дозування, метод і способи переливання будь-якої трансфузійної рідини визначається лікарем-куратором у кожному конкретному випадку.

1. пряме переливання передба­чає переливання крові безпосеред­ньо від донора (попередньо обсте­женого) хворому без стадії стабі­лізації або консервування крові. Шлях введення - тільки внутрішньовенний.

Сьогодні цей метод розглядають як ви­мушений лікувальний захід в екст­ремальній ситуації при розвитку раптової масивної крововтрати і відсутності в арсеналі лікаря не­обхідної кількості компонентів крові.

Nota bene!!! Переливання крові, необстеженої на СНІД та інші інфекції, допустиме лише за наявності життєвих показань і відсутності обстеженої крові чи відповідних її компонентів, що повинно бути документально оформлене в карті стаціонарного хворого за рішенням консиліуму лікарів і згоди хворо­го або його родичів. Переливання необстеженої донорської крові в таких випадках не знімає відповідальності з лікаря-куратора за іі повне обсте­ження після переливання!

2. непряме переливання здійснюється за допомогою системи одноразо­вого користування з фільтром, до якої безпосередньо приєднується флакон, і є основним методом переливання. Внутрішньовенне введення є найбільш ефективним способом переливання. Значно рідше в лікувальній практиці використову­ють такі шляхи введення, як внутрішньоартеріальнии, внутрішньокістковии та ін.

3. обмінне переливання крові - часткове або повне видалення крові з крово­носного русла реципієнта з одночасним заміщенням її адекватною або більшою кількістю донорської крові. Ос­новна мета цієї операції - вида­лення разом з кров'ю різних отрут (при отруєннях, ендоген­них інтоксикаціях), продуктів розпаду, гемолізу і антитіл (ге-мотрансфузійному шоці, тяжких токсикозах, отруєннях, гострій нирковій недостатності та ін.). Обмінне переливання крові з ус­піхом можна замінити лікуваль­ним плазмофарезом, при якому видаляють до 2 л плазми і замі­нюють її реологічним плазмоза-мінником і свіжозамороженою плазмою.

4. аутогемотрансфузія - переливання хворому власної крові. Здійснюєть­ся при заготовці власної крові у хворих перед великими операціями або шля­хом реінфузії крові, зібраної із серозних порожнин (плевральної, черевної і ін.) під час операції при масивних кровотечах. Цей метод є протипоказа­ним при наявності запальних процесів, сепсисі, ураженнях печінки і нирок, а також при панцитопенії. Абсолютно протипоказане застосування методу автогемотрансфузії в педіатричній практиці.

5. реінфузія крові - різновид автогемотрансфузії, полягає в перели­ванні хворому крові, яка витекла в ранові або серозні порожнини (черевна, грудна) і знаходилася в них не більше 12 год. (при більшому терміні зростає ризик її інфікування). Цей метод широко використовують при позаматковій вагітності, розри­вах селезінки, пораненнях органів грудної клітки. В якості стабілізатора для вилитої крові використовують стандартні гемоконсерванти (цитрат натрію, циглюфад, глюгіцир, цитроглюкофосфат і ін.) або гепарин. У більшості випадків зібрану під час операції кров розво­дять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:1 і додають 1000 ОД гепарину на 1000 мл крові.

Швидкість введення гемотрансфузійних рідин

При шокових станах, масивних крововтратах, коли виникають загрозливі гіповолемічні та анемічні порушення, коли необхідно швидко збільшити об'єм циркулюючої крові, доцільно проводити переливання струминним способом в одну або декілька вен. В усіх інших випадках переливання гемотрансфу­зійних рідин проводять повільно, крапельним способом. Цей спосіб дозволяє вводити значну кількість трансфузійних рідин без особливого ри­зику, пов'язаного з перевантаженням серцево-судинної системи. Вливання із швидкістю від 20 мл на хвилину вважається струминним, а із швидкістю 15 мл, що відповідає приблизно 40-60 краплям на хвилину - крапельним.

Правила проведення трансфузії:

1. Один раз проколотий флакон з будь-якою трансфузійною рідиною повинен бути використаний тут же, його не можна відставляти і використо­вувати вдруге через деякий час.

2. Переливати необхідно за допомогою одноразової системи із флако­на, в якому заготовлена гемотрансфузійна рідина.

3. Не використовувати для переливання рідини з порушеною герме­тичністю флакона та без візуальної оцінки його вмісту.

4. У кінці переливання залишити 20 мл гемотрансфузійної рідини і зберігати її в холодильнику протягом двох діб.

5. При відсутності ускладнень при переливанні гемотрансфузійної рідини медична сестра повинна зняти етикетку з флакона, підклеїти її в карту стаціонарного хворого, флакон промити теплою водою і здати для відправ­лення його на станцію переливання крові.

Помилки й ускладнення гемотрансфузій

Класифікація постгемотрансфузійних ускладнень

1. Ускладнення механічного характеру, що пов¢язані з огріхами в техніці переливання крові:

· гостре розширення серця: зустрічається при швидкому переливанні значної кількості крові, що супроводжується переливанням малого кола кровообігу і перевантаженням серця.

Nota bene! Гостре розширення серця супроводжується його зупинкою у фазі діастоли.

· повітряна емболія: розвивається при інфузії 2 см3 і більше повітря в кровоносну систему. Все (клінічна картина і прогноз) залежить від місця “зупинки” повітряного ембола.

Nota bene! В основі допомоги хворому лежить створення умов для зміщення емболу в нежиттєвоважливі відділи тіла хворого (положення Тренделенбурга) в противагу першому ускладненню (гостре розширення серця) – створюється положення Фовлера для зменшення протоку крові у мале коло і до правого серця;

· емболії і тромбоемболії за рахунок попадання в кровонносну систему згустків донорської крові різного розміру. Дрібні згустки значних порушень не визивають, окрім деякого порушення в переповненому малому колі кровообігу, що проявляється задишкою різного рівня. Більші згустки ведуть до значних проявів, що нагадує гостре розширення серця (підгостре), чи повітряну емболію.

2. Порушення кровообігу в кінцівках після гемотрансфузії:

· флебіти (запалення вен)

· тромбофлебіти (запалення, що ускладнюються тромбуванням вен)

3. Ускладнення реактивного характеру (Про них треба думати, коли на протязі першої доби після переливання крові чи її компонентів виникають болі, алергічні прояви, температура, озноб, порушення гемодинаміки і дихання):

· гемотрансфузійний шок може розвинутись при переливанні:

а) несумісної крові (різні помилки у визначення групи крові, Rh-фактора і т.і.);

б) при переливанні сумісної крові:

АЛЕ!!!

· недоброякісної – за тривалим терміном, перегріванням, бактеріальним забрудненням, гемолізом і т.і.;

· внаслідок індивідуальної несумісності (за білковим складом);

· при неврахуванні висхідного етапу хворого (протипоказання, підвищена чутливість).

Nota bene!!! В патогенезі гемотрансфузійного шоку лежить, як правило гемоліз еритроцитів донора в кровоносному руслі реципієнта, що веде до гемодинамічних і метаболічних розладів (подразнення інтрорецепторів, дія водоактивних речовин-серотинін, гістамін, брадикінін, протиолітичні ферменти. Порушення гемодинаміки на рівні реологічних розладів веде до ниркової недостатності за рахунок мікроемболії останніх призводить до вторинного фібринолізу з усіма його наслідками.

· “шокова легеня”

· синдром “масивної гемотрансфузії” (синдром “гемологічної крові”)

· алергічні реакції;

· пірогенні реакції;

· цитратне отруєння.

4. Інфекційні ускладнення:

· зараження сифілісом;

· зараження інфекційним гепатитом

· зараження СНІДом.

Кровозамінні рідини

Вибір трансфузійного середовища

Від правильного вирішення питання про вибір трансфузійного середо­вища, дози, методу і способу введення буде залежати успіх гемотрансфузій-ної терапії і її безпечність. Переливання цільної крові для лікування анемій, лейкопенії, тромбоцитопенії, порушень системи згортання крові, коли спосте­рігають дефіцит окремих компонентів крові, не виправдане, тому що для поповнення окремих факторів витрачаються інші, у введенні яких необхід­ності немає. Лікувальний ефект крові в таких випадках нижчий, ймовірність виникнення ускладнень зростає, а витрата крові значно більша, ніж при вве­денні концентрованих компонентів чи препаратів крові. Так, при гемофілії хворому необхідно ввести лише фактор VIII. Щоб відновити витрати організму в ньому за рахунок крові, необхідно ввести декілька літрів свіжої крові, тоді як цю потребу можна забезпечити лише декількома мілілітрами антигемофільного глобуліну (кріопреципітату).

Таблиця №1 Гемотрансфузійні засоби

Назва засобу	Опис засобу	Термін зберігання	Основні показання до застосування
Кров консервована		21 доба	Крововтрата, шок
Компоненти крові
Еритроцитарна маса	це кров, з якої видалено 60-65% плазми. Вона містить ту ж кількість гемоглобіну і еритроцитів, що і кров, але в значно меншому об'ємі. В ній менше міститься цитрату, розчинених антигенів і антитіл, білкових факторів плазми, що зумовлює її меншу реактогенність. Еритроцитарну масу зберігають при температурі +4°С. Термін зберігання еритроцитарної маси залежить від консерванту	21- 35 діб (в залежності від консерванту)	значне зниження кількості еритроцитів у результаті гострої або хронічної крово­втрати
Відмиті еритроцити	це відмиті 1-3-кратно в фізіологічному розчині (після видалення плазми) донорські еритроцити	не більше 24 год з моменту приготування (в холодильнику при температурі -4°С), краще переливати в перші 3 год.	анемія і виражена сенсибілізація організму хворого до факторів плазми крові донора
Лейкоцитарна маса	це білі клітини крові. Лейкоцитарну масу отримують шляхом відстоювання крові або за допомогою цитофарезу. Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси, що відпо­відає кількості лейкоч т'в у 500 мл крові. Під час переливання лейкоцитар­ної маси необхідно враховувати групову належність крові донора і реципієн­та.	не довше однієї доби	лейкопенії променевого та інфекційного походження, сепсис, медикаментозні агранулоцитози, для швидкого за­гоєння ран. Переливають лейкоцитарну масу з інтервалом 2-3 доби зі швид­кістю 30-40 крапель на хвилину
Тромбоцитарна маса	складається із суспензії 60-70% тромбоцитів у 40 мл плазми.	використовують відразу ж після приготування, зберігати її не можна.	тромбоцитопенічні кровотечі (хвороба Вергольфа, дефіцит тромбоцитів і ін.). Вливання тромбоцитарної маси пришвидшує час згортання крові і ретракції кров'яного згустка. Переливання, проводять внутрішньовенно з ураху­ванням групової і резус-сумісності з швидкістю 30-40 крапель на хвилину
Нативна плазма	отримують її з цільної крові шляхом відстоювання протягом 48 год. при 4 °С або центрифугування. Плазма може бути натив-ною (у рідкому стані) та сухою (ліофілізованою). Перед вливанням плазми слід провести макроскопічний огляд. Нативна плазма по­винна бути прозорою, золотистого кольору і не містити пластівців, які не зникають при струшуванні. На поверхні плазми допускається утворення так званої "хільозної плівки" із жиру.	Нативну плазму можна зберігати в холодильнику протягом 24 год. при температурі +4 °С.	Травматичний шок   Кровоте­чі     Гіпопротеїнемії   Слід зазначити, що крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовля­ють ще плазму спеціального призначення: антистафілококову, антигемофільну, антисиньогнійну та ін.
Свіжозаморожена плазма	найефективніший вид плазми, що прак­тично повністю зберігає свої біологічні функції, зокрема, більшість факторів згортання крові (II, V, VII, VIII. X, XI, XII і XIII).
Суха плазма	виготовляють висушуванням у вакуумі при температурі 37-38 °С. Перед переливанням її розчиняють у дистильованій воді або фізіологічному розчині хлориду на­трію при температурі 37 °С.	зберігається до трьох років
Компоненти крові
Альбумін	основна фракція плазми. З 400 мл плазми виготовляють 6 г білка, в тому числі 55-60% альбуміну. Альбумін виготовляють у вигляді 5, 15, 20, 25% розчинів.	при темпе­ратурі +4 °С - до 5 років.	5% розчин застосовують для швидкого збільшення ОЦК, а 15-25% - для корекції гіпопротеїнемії. Лікування виснажених хворих, з вираженим зниженням рівня білка в крові (гіпопротеїнемії), при зневодненні організму (гіповолемії), опіковому шоку, анеміях.
Протеїн	розчин білків плазми, випускають в дозах 100-200 мл. Містить 75-80% альбуміну, 20-25% а- і γ-глобулінів.	5 років	Показання до переливання про­теїну такі ж, як і для альбуміну.
Кріопреципітат	в одній дозі містить до 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові), фібриноген, а також фібрино-стабі-лізувальний фактор (XIII фактор). Виготовляють з донорської крові.	1 рік свіжозаморожений, 5 років - сухий	Препарат використовують при кровотечах, особливо при зменшенні кількості VIIIі XIIIфакторів згортання крові і гемофілії.
Фібриноген	виготовляють із свіжої донорської крові за допомогою ви­сушування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускають у стандартних флаконах ємністю по 250-500 мл, що містять 1-2г фібриногену. Перед вливанням фібриноген розводять в двічі дистильованій воді або ізотонічному розчині хлориду натрію.	2 роки.	Застосовують при різних кровотечах, фібринолізі, синдромі ДВЗ, травма­тичному шоці.
Імунобіологічні препарати	Виготовляють із донорської і плацентар­ної плазми шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном. Вони містять великий набір антитіл проти різних бактерій і вірусів. Отриманий препарат імуноглобуліну має високу специфічну активність проти відповід­ного збудника захворювання. Усі імунологічні препарати випускають в ампулах по 1-1,5 -5 мл.	зберігають у холодильнику при температурі 2-10 °С протягом 3 років.	Серед таких препаратів широко використовують антистафілококовий у-глобулін, поліглобулін, антирезус (О), антигрипозний, антигепатичний імуно-глобулін та ін. Вводять за встановленою схемою внутрішньом'язово.

Кровозамінники

Кровозамінники - це препарати, які при введенні в організм хворого здійснюють лікувальний ефект, схожий до донорської крові. Їх використовують з метою корекції змін в організмі: підви­щення артеріального тиску, дезінтоксикації, відновлення ОЦК, синтезу білко­вих фракцій крові та ін.

Таблиця №2 Кровозамінні засоби

Группа кровозамінників	Характеристика групи	Представники
Кровозамінники гемодинамічної дії (протишокові)	Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки, збільшення ОЦК. Крім цього, вони зменшують стаз і агрегацію еритроцитів, покращують реологічні властивості крові.	Поліглюкін, поліфер, перфторан, реополіглюкін, реоглюман, желатиноль
Розчини дезінтоксикаційної дії	Зв'язу­ють токсини і виводять їх через нирковий бар'єр. Крім цього, поліпшують реологічні властивості крові, мікроциркуляцію і створюють умови для переходу внутрішньоклітинної рідини у судинне русло, що призводить до збільшення ОЦК і покращення гемодинаміки.	Неогемодез, полідез, енте­родез
Засоби для парентерального харчування	Вливання цих розчинів показано в тих випадках, коли хворий з тих чи інших причин не може приймати їжу або вона не всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Пре­парати для парентерального живлення можна розділити на три групи: · білкові · жирові · препарати для забезпечення вуглеводного обміну.	До білкових препаратів відносять: гідролізин, амінопептид, інфузамін, поліамін і ін. Це гідролізати, що виготовляють із сироваткових білків крові тварин і людини шляхом гідролізу ферментами, основами, кислотами. Вони являють собою суміш амінокислот і простих пептидів. Випускають ці препарати у флаконах по 200-400 мл. Для корекції жирового обмінувикористовують жирові емульсії - це білого кольору молокоподібні рідини, для виготовлення яких використову­ють жири рослинного походження. Випускають жирові емульсії у флаконах по 400 мл. До них відносять: інфузолінол, ліпофундин, ліпомайз, інтраліпід, ліпофізані ін. За допомогою жирових емульсій організм забезпе­чується необхідними жирними кислотами і жиророзчинними вітамінами. Для корекції вуглеводного обміну широко використовують у різних концентраціях глюкозу. Кращими за глюкозу є фруктоза та інвертний цу­кор (суміш глюкози з фруктозою). Кориснішим, ніж вуглеводи, джерелом енергії є спирти (етиловий спирт, сорбіт, ксиліт).
Регулятори водно-сольового і кислотно-лужного стану	Сольові розчини застосовують в основному для корекції водно-електролітного об­міну при зневодненні організму, інтоксикації, великих крововтратах. Вони швидко всмоктуються і виводяться з кров'яного русла і організму в цілому.	Сольові кристалоїдні розчини: 0,85% розчин хло­риду натрію, розчин Рінгера-Локка (хлорид натрію 9 г, хлорид калію 0,25 г, хлорид кальцію 0,23 г, сода 0,2 г, глюкоза 1 г, вода 1000 мл)
Кровозамінники-гемокоректори	Моделюють дихальні функції крові -це переносники газів крові (розчин гемоглобіну, емульсії фторвуглецевої спо­луки). Ці препарати знаходяться в стадії розробки і мають обмежене засто­сування в клініці.
Кровозамінники комплексної дії	Це комбіновані поліфункціональні розчини гемодинамічної і дезінтоксикаційної дії; дезінтоксикаційної дії в ком­плексі з амінокислотами та ін.

7. МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Питання за міжпредметною інтеграцією:

1. Що таке «кров»?

2. Скільки крові в середньому має бути в організмі дорослої людини?

3. З чого складається кров?

4. Які клітини крові Ви знаєте?

5. Які функції крові Ви можете пригадати?

6. З якого ростка походять еритроцити? Лейкоцити? Тромбоцити?

7. Які функції виконують ці клітини?

8. Які білки входять до складу крові? Назвіть їх та пригадайте їхні функції.

9. Коли і як беруть кров для загального клінічного аналізу?

10. Назвіть нармальні показники цього аналізу.

11. Які різновиди реакції гемагглютинації Ви знаєте? У чому їх основний принцип?

12. Як спадкуються групи крові та резус-фактор? Чи можна прорахувати це?

13. Що лежить у основі резкс-конфлікту між матір´ю та плодом? А в основі конфлікту за системою АВ0?

Еталони вірних відповідей:

№ варіанту
Варіант 1
Варіант 2

Матеріали лекційного контролю

Тестові завдання

Варіант 1

Дата добавления: 2013-12-14